ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2024.03.18 21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу") Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі

Іван Потьомкін
2024.03.18 13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:

«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з

Леся Горова
2024.03.18 08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.

Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,

Віктор Кучерук
2024.03.18 05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.

Микола Соболь
2024.03.18 05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,

Артур Курдіновський
2024.03.18 01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.

Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла

Володимир Бойко
2024.03.18 00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно. Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати. Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову. Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті. У гіганта мислі усе інше мізерне.

Оксана Дністран
2024.03.17 19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.

Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.

Іван Потьомкін
2024.03.17 18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в

Козак Дума
2024.03.17 18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…

Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,

Світлана Пирогова
2024.03.17 18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут

Євген Федчук
2024.03.17 15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.

Олександр Сушко
2024.03.17 15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила. Перший раз я

Юрій Гундарєв
2024.03.17 11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір! Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає. Та сама історія, що й з Олександром Сушком:

Микола Соболь
2024.03.17 06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба

Віктор Кучерук
2024.03.17 05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15

Ліанна Ракурс
2023.05.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Собачий ранок
Приморозок був недоречним, як похоронний обряд на весіллі. Кожен, хто вийшов з автобуса в ранкову пору, зникав з очей так хутко, що в літератора Ганського забрунькувала строфа про макові зернятка, розвіяні вітром… Ганський хапався за ниточку вірша, природна аномалія в червні хутко перестала б його турбувати, якби не собака, на якого гримала продавець чебуреків. Тварина тремтіла, але не покидала наміру зарадити голоду, підсиленому приморозком, її очі сповнило здивування: невже не дадуть шматок, якщо на прилавку так багато смакоти? Серце Ганського закалатало дужче, адже собаку такої ж породи, сибірську лайку, з десяток років тому подарували йому на іменини. Чудовий собака, проте часто губиться поодалік від будинку господаря. Ганський уявив митарства свого улюбленця, втраченого з необачності… Знайшов заблудлого за кілька тижнів, замученим і схудлим… Маковим зерняткам так і не судилося стати мандрівцями або ж посланцями некволого розуму та сягнути високого сенсу буття, літератор відмахнувся від них, вдихаючи запах пережареної олії не кращої якості, та зашелестів гривнями. Він уже потягнувся за чебуреком, купленим для лайки, коли почув телефонний дзвінок – довгожданий! Ухопив мобільний.
- Слухаю, пане видавцю! Так… Так… Вельми вдячний! Ваш ризик буде виправданим. Я відчуваю, що мою книгу куплятимуть. Радий, безмежно радий великому тиражу. Це вперше в моєму житті! Ви підштовхнете мене до плідної праці…
Ганський торохтів і торохтів, його вдячність, одягнена в метафори та епітети, проносилася над лайкою навпроти, лавками, автобусами і дахівками, злітала в небо і поверталася в розхристане місто німбом на головою того, кого було названо видавцем з європейським менталітетом, янголом-охоронцем і просто людиною з великої букви… Огрядна продавець зирила то на захопленого новиною літератора, то на собаку, присутність якого коло прилавку її неабияк дратувала. Вряди-годи стримувала роздратування думкою про те, чи віддасть балакучий дивак собаці увесь чебурек, чи трохи поласує ним сам.
Чотирилапий нараз загавкав і гучно заскавулів – так пронизливо, що останній дифірамб Ганського застряг йому в горлі. Розгарячкований літератор поквапився його звідти добути, відбігаючи в сторону автовокзалу. Ніби й не довго відсторонювався, а за собакою і слід загув! Невимовний жаль заплющив Ганському очі, та коли вони, розплющені знову, пропекли чебурек на прилавку, рука, вправна на клавіатурі ноутбука, не менш вправно підхопила добротну поживу, якої не дочекався собака.
Ганський поспішив у лабіринти ринку. Чомусь був переконаний, що чотирилапому спало на гадку підкріпитися коло торговельного ряду з м’ясом та салом. Стрімко перебирав ногами, взутими в дерматинові сандалі. Жодною сторонньою думкою не затуманив нагальну мету – знайти голодну та ображену тварину. Хіба що одна-єдина прокралася в голову мимоволі: дуже вже кепсько виглядало його потріскане взуття, в яке жбурляли посмішки торговці у вишуканих туфлях. Захотілося придбати такі ж добротні та красиві, коли отримає гонорар за нову книгу. Несподівано перечепився за чиюсь ногу і прикусив до болю язик. Чому не користуюся язиком? – дорікнув собі хвацько та відразу засипав запитаннями про лайку кількох пишнотілих тіток у білих халатах. Тітки, височіючи над Ганським, прогиналися, мовби коні перед невідомим бар’єром, і роздували ніздрі: не покупець, тож навіщо краде час? Ганський побрів далі. Невдовзі вперто товкмачив вусатому чолов’язі про свій ганебний вчинок і, як доказ, вихопив з пакета охололий чебурек. Чолов’яга підкрутив вус та знизив плечима, мовляв, тут і не пахне аморальним… Аби не бачити округлених очей наступних продавців, перед якими щиро сповідався, невгамовний подався геть. Перед виходом з базару глянув на годинник: пошуки відібрали час. Чи встигне владнати всі справи? Відчув утому і сів на стілець, залишений кимсь поблизу. Відпочити б трішки і – галопувати, як мовить видавець, що так його, скромного літератора, ощасливив і… спонукав образити собаку… А може, не варто так себе картати? Може, просто порадіти творчому успіху на сорок сьомому році життя, дихати на повні груди в передчутті привітань, захоплених вигуків і тостів… Чому б ні! Хіба собака може стати цьому на перешкоді? Власне, в нього є господар, який шукає заблудлого… І трапляються небайдужі міщани з недоїдками… Але господарі не завжди знаходять, а міщанам не завжди хочеться траплятись, коли вони комусь украй потрібні. Ганський нервово потупотів дешевими сандалями і вкотре пригадав скавуління лайки. Хай йому грець, - міркував, - яка несправедливість: якщо ти дуже щасливий, обов’язково у когось частинка щастя відніметься… Що це? Закон природи, чи природа людської натури, від якої страждають слабші?.. Страждають до розпачу, до скавуління… У Ганського ще більше зіпсувався настрій, відмотав стрічку часу у зворотному напрямку – до моменту зустрічі з собакою. Ось на моніторі телефону зблиснуло прізвище видавця… Ні, з розмовою не поспішати, поки чотирилапий красень вірить у добре серце людини… Чебурек опинився на долівці, собака миттєво прикрив його лапою… Несподівано стрічка часу повернулася туди, де їй належало бути, і мчить за чотирма собачими лапами… Ганський скрикнув та кинувся услід: знайшовся ображений! Як зупинити? На яку кличку відізветься? Дешеві сандалі зреклися човгання і підстрибують, відстрибують, перестрибують – жодна перешкода їм не завада. Собачі лапи вже близько! Нараз розкішна туфля вдарила собаку в бік! Бідолашний покотився під прилавок, заскавулів од болю. Очі Ганського відірвалися від туфлі і поповзли вище – до червоної пики її власника, а рука літератора ляснула по червоній пиці так, аж відлуння покотилося ринком! За мить зарепетувала червона гримаса... Двоє поліцейських скрутили підтоптаному месникові руки, вдарили у живіт, поволокли ослаблого в кімнату поліції на автовокзалі, посадили на стілець. З червоної гримаси навпроти бульбашками спливають і лускають погрози, тільки слід від ляпаса начебто знамено, що добавляє духу нападнику. Ганський – у контрнаступ. Рішучо і несамовито! Ще кілька хвилин тому згорів би від сорому, якби назвав себе відомим письменником, бо ж відомий, як жартують колеги, широкому загалу вузького кола, але тут, у кімнаті поліцейських, - пан або пропав! З вуст Ганського сигнальною ракетою злетіло попередження про відповідальність за знущання над тваринами. А далі, мовби кулями, прошив пиху червонощокого і спокій поліцейських заявою про те, що доладно опише подію, що почалася з собаки… Врешті, поклав на стіл письменницьке посвідчення, яке сприйняли, наче бойову гранату…
Червона гримаса нахилилася до розкішних туфель, поліцейські пошепки радяться в кутку. В кімнату заглянуло сонце, і Ганський здивувався, як міг бачити стіни темними, якщо вони в кімнаті доволі світлі… Поліцейський старшого віку прочинив вхідні двері, від чого світла побільшало удвічі та легше дихається. Молодший кивнув червоній гримасі, і вона виплила за ним надвір. До Ганського долинула тиха фраза старшого поліцейського.
- Збережемо статус-кво…
- Збережемо, - вдавано неохоче погодився літератор.
- Вибачатися не буду, - кинув співрозмовник.
- Нехай так…
Звільнений «відомий» поспішав у справах. Остання подія настільки стисла його час, що тепер він пружинив, підкидав угору і не дозволяв приземлитися. Ганський називав такі часові проміжки розкриленням блаженного, хоча блаженства не відчував зовсім: безліч побічних думок заважали зосередженню на якійсь певній справі. Сьогодні думки були спорідненими, бо з однієї в іншу перестрибувала з гавканням та скавулінням заблудла лайка, не зникаючи назовсім ні в книгарні, ні в господарському магазині, куди стелилося Ганському… На всяк випадок повертав у завулки з надією знову зустріти чотирилапу. Ні з ким не розмовляв про неї, бо ж висміють, як і ті, попередні співрозмовники… В якусь мить згадалися макові зернята, з якими порівняв подорожніх… В метушні люди маліють. Чим дужче метушаться, тим хутчіше стають непомітними собі… Втрачають вагу люди… Не тіла, а душі… Ганський здригнуся – не оминув чотирьох, що змаліли: підстерегли його в безлюдному місці. Оточують, аби пограбувати.
Гатили руками і ногами. Усі відразу. Поки тримався на ногах – відбивався, а лежачи очікував останнього удару – смертельного. Пронизливе гавкання знайомої собаки повернуло свідомість, що пригасала… Собака повис на найдужчому, шматував потилицю. Троє інших кинулися на собаку, але зіштовхнулись і гепнулися. Їхній супротивник кружляв довкола, не змовкаючи. Десь засигналив автомобіль, потім другий, третій… Нападники побігли. Чотирилапий наздоганяв задніх і кусах їхні литки.
- Я не твій господар, - хрипів порятований.- Ти помилився, друже… Але - ні! Ні!... Жоден з нас не помилився…
2018р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-03-24 21:42:03
Переглядів сторінки твору 3318
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.904 / 5.5  (4.996 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 4.821 / 5.5  (5.032 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2024.02.10 21:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-03-25 17:20:07 ]
- Я не твій господар, - хрипів порятований.- Ти помилився, друже… Але - ні! Ні!... Жоден з нас не помилився!…

Я б так поредагувала останній рядок ))
Прочитала на одному подиху. Щемно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-03-25 21:34:32 ]
Галю. дякую! Дослухаюся, бо твоя підказка добавляє емоційності.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2018-03-25 18:05:35 ]
кожен з нас щодня на роздоріжжі, щомиті
читається так легко, Богдане, гарно написано


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-03-25 21:47:56 ]
Ларисо, дякую! То правда - люди, що не загубили душу, завжди на роздоріжжі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-03-25 23:08:44 ]
"Продавчиня чебуреків". Твір хороший.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-03-26 08:46:27 ]
Олександре, дякую! Слово продавчиня мені подобається більше, але наші мовознавці не вважають його літературним і поки не вписали в жоден словник. Хоча можна їх підштовхнути до цього... :)).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2018-03-25 23:22:13 ]
Файно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-03-26 08:48:30 ]
Пане Василю, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-03-26 14:59:15 ]
про тварин завжди вдячна тема, а про собак на-разі-без-господаря, взагалі
Біле Ікло, однак, досі неперевершений монумент

всякі вітання, Богдане


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-03-26 22:23:28 ]
Дякую Вам! Щодо "Білого Ікла" - то без сумніву!