ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2018.07.18 09:11
картина як є ~
стиглі ружі
буржуазне пристойне тло
& вона типу ~ де ля хтось
він так ніби й нізвідки
служить за
розмову їм гра в тоді що ~
кружеляє мереживо чуйне

Ігор Шоха
2018.07.18 07:26
Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.

У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,

Олександр Сушко
2018.07.17 21:05
Ось і перший дзвіночок - вистукує серце у грудях,
Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.

Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
Ще би жив не тужив,

Марта Январская
2018.07.17 20:05
нет, не впрягусь никогда, друзья,
в общий поэтов плуг…
где пролегает моя стезя? –
там, где сам чёрт мне – друг!

не заработаю я гран-при,
премий – прими в расчёт!
в общей игре буду вне игры –

Богдан Манюк
2018.07.17 17:25
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах

Олексій Кацай
2018.07.17 12:42
Дюни на Марсі
точить піщана буря.
Чутно сигнали.
Наче кує зозуля.
Це маячок
працює на всюдиході
у каламутній
і вохряній безодні.

Тетяна Левицька
2018.07.17 09:51
Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені

Олександр Сушко
2018.07.17 09:01
В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.

Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,

Ігор Шоха
2018.07.17 07:33
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.

І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,

Сонце Місяць
2018.07.16 23:57
Я & мій автір
Знову на варті
У цирку фріків
Стіни розкриті
Далі у силі
Конвенції звиклі
Звісно в програмі
Дощ~ оріґамі

Іван Потьомкін
2018.07.16 21:41
Люблю остроумных людей. Их моментальная реакция на высказывание собеседника своей краткостью просто поражает. Вот хотя бы ответ Уинстона Черчилля на реплику знатной, но заносчивой дамы: «Будь вашей женой, я бы подсыпала в ваш стакан яд». На что Черчилль,

Олександр Бобошко Заколотний
2018.07.16 16:54
Похмуро та сіро.
Виникає ціла низка питань:
про сенс існування;
ймовірність народних повстань;
чи прогодує
землІ
успадкований клаптик…
Миряни!

Олександр Козинець
2018.07.16 16:07
У моїй переповненій валізі
Свіжі лимони магніти олії
Масло какао печиво спеції
Коли її відкриваю
Вона морем дихає
Бризкає хвилями
Теплим вітром
Відносить мене

Ярослав Чорногуз
2018.07.16 13:05
Знову я прийшов до тебе, гаю,
Щоб красою душу напоїть.
Хай Боги тебе оберігають –
Тчи між нами сокровенну нить.

Хай твій дух живе отут - навколо –
Живить душу зранену мою.
Сонячне Богів чарівне коло,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.16 11:41
Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг

Олександр Сушко
2018.07.16 07:22
Поклявся чорт у дружбі на віки,
Натомість висисає з нас живицю.
Щодня мій рід кладе під горбаки
І я безсилий зупинити крівцю!

Мій брат упав у степовий курай,
Святий юнак! А я - живий і грішний.
А квіти пахнуть кров"ю - тут не рай -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Рецензії

 Ігор Михайлин Подорож від станції Кохання до станції Любов (продовження)
2. Вінок сонетів, корона сонетів як лірична поема

Вищим типом сонетотворення є вінок сонетів: п’ятнадцять сонетів, які розвивають одну тему, структурно пов’язані між собою кінцевими рядками попередніх і першими рядками наступних сонетів, які повинні співпадати. П’ятнадцятий сонет (магістрал) народжується з перших рядків попередніх чотирнадцяти сонетів.
Проте найвищим виявом поетичної майстерності є корона сонетів, яка складається з п’ятнадцяти вінків сонетів, що розвивають спільну тему. Це суперскладна мистецька споруда: на неї поширюються правила творення вінка сонетів; усіх творів має бути 225 (15 * 15), причому останній вінок повинен складатися з магістралів попередніх чотирнадцяти вінків сонетів.
До появи корони сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза українська література цього жанру не знала. Не могла його опанувати з огляду на його унікальну складність. Нещодавно сумський поет Юрій Назаренко у книзі «Королівський вінок сонетів» (2004) зробив спробу подолати цю вершину. Але його твір, цікавий сам по собі як експеримент, не відповідав низці канонічних жанрових вимог до корони сонетів. Тож і спроба не може вважатися успішною. Вершина лишилася не подоланою. І лише відтепер можна сміливо говорити про її підкорення.
З певною мірою умовності можна сказати, що в короні сонетів народжується написана сонетами лірична поема.
Поема, зазвичай, кваліфікується як ліро-епічний жанр. Перші зразки поеми — це, взагалі, епічні твори. Проза — наймолодший з типів творчості. Раніше повідомляти про щось можна було тільки у віршах. Виняток становила публіцистика. Трагедія до ХVІІІ століття писалася тільки віршами. Тому вірші природним чином несли на собі увесь тягар поширення різноманітної художньої інформації. У порівняно молоду історичну епоху з`явилася можливість поділу літератури на роди і види (жанри).
Поема зайняла серед них відразу проміжне становище між лірикою та епосом. Ліро-епічна природа поеми передбачає обов’язкову наявність у ній подієвого сюжету. Саме такими є переважна більшість представників цього жанру. У них є сюжет, який можна переказати.
Зате зовсім важко уявити собі суто ліричну поему. Тобто таку, у якій немає сюжету. Сюжету, зрозуміло ж, епічного, подієвого. Сюжет ліричний у ній однаково мусить бути, інакше поетові ні про що розповідати. Внутрішня людина як предмет лірики має два рівні вияву: мислення й почування. Якщо ліричний сюжет на рівні думки простежити важко, але все ж можливо, то сюжет на рівні почуття простежити майже нереально. Він часто невловний. Невловний з дуже простої причини: почуття настільки суб’єктивні й утілені в таких своєрідних асоціативних образах і зв’язках, що іншій людині (читачеві. критикові) зазвичай важко збагнути їх перебіг. Тому важко навести успішні приклади ліричних поем. От спробуйте самі — і ви відчуєте непереборні труднощі через брак таких творів.
Ярослав Чорногуз в одному місці дуже точно визначив сутність своєї ліричної поеми: «любові поетичне це есе». Есе (есей) — жанр цілком вільних публіцистичних спостережень і роздумів, нанизаних на вістря авторської концепції життя. Тому тут може бути все: картинка дійсності, портрет героя, авторський роздум і міркування, наведення статистичних даних, наукових теорій і гіпотез та ін. Творча свобода, яка панує в жанрі есею, приваблює до нього сонмища журналістів. Авторська колонка — це ні що інше, як варіант есею. Водночас, за моїми спостереженнями, ніхто досі не прагнув осмислити сутність ліричної поеми, порівнявши її з вільним плином жанру есе. А що таке поема-есе, вам ніхто не скаже. Немає таких прикладів у літературі. Досі не було. Ярослав Чорногуз і тут по-сучасному перший.
Виникає парадоксальна ситуація: ми загубили контекст, у якому можемо сприйняти корону сонетів Ярослава Чорногуза. Сонетарій жодного автора тут не підходить. З дуже простої причини: його складники не становлять цілості, тобто, не являють собою ліричної поеми. Зате знаходимо аналоги до «Світла кохання» в глибині віків: у сонетах до Лаури Франческо Петрарки (1304–1374), які він вважав творами, написаними «для себе» й не видавав за життя. Певний аналог можна знайти в сонетарії Шекспіра (1564–1616), де знаходимо двадцять п’ять сонетів, присвячених «смаглявій леді». Ці вірші так само відомі нам з піратського видання — сам автор не мав наміру їх випускати в світ. Вже сама відстань між цими явищами і їх напівлегальний статус свідчать про те, наскільки рідкісними є аналоги до корони сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза.
Якщо ж сприйняти його твір як ліричну поему про кохання, то варто пошукати для неї й іншого контексту — серед цілісних творів на цю тему. Я хочу поставити тут три віхи: книжки Івана Франка «Зів’яле листя» (1896), Дмитра Павличка «Таємниця твого обличчя» (1977) та Івана Перепеляка «Моєї радості печаль» (2004). Прошу вибачення в інших авторів, які при цій нагоді вигукнуть: «А я?» Сучасний літературний процес настільки розмаїтий і подрібнений, книжки видаються в такому локальному просторі й такими невеликими накладами, що не стають фактами суспільного розголосу. Багато з них не доходить до найголовнішої книгозбірні нашої країни — Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Книжки стають фантомами, які розчиняються на безмежних просторах нашої держави. Я справді реально не можу знати про всі можливі видання на цю тему. Тому обмежуся відомими мені. Сподіваюся, вони семантичні не тільки для мене.
У 1990 році вийшов 221-й том «Записок Наукового товариства імені Т. Шевченка», прикметний тим, що в ньому одночасно було розміщено статтю Мирослава Мороза «Автобіографічний елемент у ліричній драмі Івана Франка «Зівʼяле листя», а у відділі «Матеріали» Іван Денисюк та Валерій Корнійчук опублікували щоденник того самогубця, який нібито послужив Іванові Франкові підставою для створення його ліричної драми. Редактори тому не відчули суперечності між цими публікаціями. Можливо, в цьому полягала головна особливість «Зів’ялого листя» й потужного сугестивного впливу його на читача?
Справа в тому, що І. Франко написав справдешню ліричну поему, замасковану під звичайну збірку віршів. Він дав їй жанровий підзаголовок: «лірична драма», з якоїсь причини побоявшись написати «трагедія», бо в його інтерпретації кохання поставало таки як трагедія. Це було кохання нерозділене, відкинуте з порога й тому безнадійне, з неможливістю навіть самої боротьби за прихильність коханої. Це було патологічне кохання в однині, протиприродне за самою сутністю людських стосунків, які передбачають міжособистісну комунікацію. Тут вона була відсутня. Настрій безнадії, відчаю приголомшує читача й сьогодні, хоча повноцінно цей твір можна зрозуміти, очевидно, лише в контексті тодішнього фрейдизму і відкритого ним значення сексуальної сфери в житті людської особистості в цілому.
На багато років у радянський час любовна лірика в українській літературі занепала, вона перебувала на нелегальному становищі. Про це яскраво свідчить творчість Володимира Сосюри, який так і не спромігся на свою «ліричну драму» — окрему книжку виключно любовних поезій, попри наявність у його доробку збірки «Люблю» (1939). Він мусив весь час приставляти до поезій про кохання ідеологічні «паровозики» або й розчиняти ідеологію серед інтимних зізнань.
Революційну спробу вирватися за межі ортодоксального бачення радянської людини зробив Дмитро Павличко в книзі «Таємниця твого обличчя» (1977), яка вийшла в світ у розпал побудови «розвинутого соціалізму». Щоправда, і йому довелося вдатися до певних ідеологічних поступок, які легалізували решту контенту книжки. Це книжка про кохання, про щастя, про жінку. Як у часи І. Франка модно було говорити про «адорацію штуки», так щодо цієї книжки можна говорити про «адорацію жінки». І все ж книжка більше скидається на збірку поезій, ніж на цілісний твір з внутрішнім сюжетом. Такої єдності поетові досягти не вдалося. Але на всю радянську добу його «Таємниця» височить як видатне досягнення.
Книжка Івана Перепеляка «Моєї радості печаль», з винесеним у заголовок оксюмороном і написана у більшості своїй сонетами, якраз тяжіє до жанру ліричної поеми. Це історія кохання, але кохання зрадженого, а тому гіркого, отруйного. Чимало рядків і творів тут присвячено скиданню жінки з п’єдесталу, викриттю її підступності, несталості, підлості. А оскільки автор лишається в межах загальникової поетичної символіки, неможливо говорити про якісь причиново-наслідкові зв’язки в жіночій поведінці. От вона була такою, а стала інакшою. Усе це констатується, але не пояснюється. Поема відбулася, але ковзнула по поверхні явища.
Ярослав Чорногуз запропонував свою ліричну поему, подану як корону сонетів. Це навіть не просто лірична поема, а ліричний щоденник, підкреслений ще й тим, що всі записи в ньому старанно задокументовані; цілком у дусі популярної нині літератури non fiction. Автор не приховує свою тотожність з ліричним героєм, а декларує її. Можна сприйняти цю ліричну поему і як реалізацію рідкісного мемуарного жанру сповіді. Сповідь передбачає сповідальність, граничну відкритість, самокритичність, виставлення на огляд себе як внутрішньої людини. Отже, перед нами унікальна сповідальна лірична поема-щоденник, жанр новаторський для української літератури.
(далі буде)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-29 20:40:06
Переглядів сторінки твору 943
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.078 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.169 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2018.07.17 18:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-01-29 20:55:41 ]
Прикро, що людина, яка написала таку чудову передмову та рецензію до цієї книги, пішла у вічність. Зовсім трохи не дожив чоловік до презентації.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-01-29 22:51:28 ]
Так, дуже прикро! Може рецензія на мою книжку була його останньою прижиттєвою працею! Світла, незабутня пам"ять Ігорю Михайлину!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-01-30 09:47:25 ]
Потужно! дуже пізнавальна стаття.

Написати 225 сонетів, пов"язаних між собою - то вища математика!!!!
Ще раз вітаю, Маестро!

Вже записуюсь на придбання книги.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-01-30 22:18:31 ]
Дуже дякую, Галю, за поцінування, гарні слова і вітання! Стосовно книги. Ви ж у мене в друзях на ФБ, зайдіть у приват, я все напишу, домовились?))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-01-30 22:52:37 ]
ОК!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-01-30 11:25:33 ]
Дорогий Ярославе, я пишаюсь тим, що в мене є Ваша збірка віршів, "Березнева ностальгія. Там теж є сонети, які всотую у душу майже не щодня. Підписуюсь під кожним словом майстра передмови і мрію придбати нову книгу.
Натхнення Вам на многії літа!!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-01-30 22:21:26 ]
Таню, спасибі величезне, за таке глибинне, абсолютно щире розуміння і поцінування! Чи Ви є ФБ? Можна списатися у приваті і про все домовитися. Чекаю відповіді.))))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2018-01-31 11:34:47 ]
Так, я є у ФБ, залишила повідомлення на Вашій сторінці. Ви у мене в друзях.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-01-31 23:47:57 ]
Чудово!))