ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вероніка Новікова
2019.02.16 00:47
Темна чи світла буде твоя сторона,
іди до горіха, спускайся в старий підвал.
Спалимо ковдру і, може, старий диван.
Заліземо вище, до Інчиного вікна.

Там, за вікном, хтось провалився в тінь.
Скло у руці, зіниці блищать, як сталь.
Краще тримайся, мо

Віктор Кучерук
2019.02.16 00:13
Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень, -
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень!
Пробач, що плекати обновами
Тебе не навчуся чомусь, -
Що тільки з вітанням віршованим
Щоранку до тебе горнусь.

Ірина Вовк
2019.02.15 21:10
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:

Іван Потьомкін
2019.02.15 12:45
Ейн сомхім ал ганес На Бога покладайся, а розуму тримайся. Бог то Бог, та не будь і сам плох. Богу молись, а до берега гребись. Боже, поможи, а сам не лежи. Надія в Бозі, коли хліб у стозі. Ейн ані ела бедАат Бідний лише той, хто не має знань.

Олександр Сушко
2019.02.15 12:32
Дописав елегію таки,
Прочитай, мій братику, не бійся.
Космос чхнув, посипались зірки,
Захитався в піднебессі місяць.

Ласий люд до незвичайних тем,
А мені екзотики не треба.
Про любов писати - це святе,

Ігор Деркач
2019.02.15 10:13
Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.

Віктор Кучерук
2019.02.15 00:01
Мерехтлива віхола лютнева,
Попелом сріблястим уночі, –
Ластиться вагомо на деревах
І хоронить глибоко корчі.
Кружеляє, сиплеться і гусне
Втомлено на влежаних снігах,
Давній наст винищуючи з хрустом
І невидним роблячи весь шлях.

Сонце Місяць
2019.02.14 21:45
у вечір подібний на цей
без будь~ яких панацей
змальований трохи криво
та прискіпливим олівцем

мов деінде альтернатива
дощовий чи сум чи то дзен
градієнт карамельно~ сивий

Олександр Сушко
2019.02.14 21:06
Поете! Не сиди у хаті пнем!
Від компа геть! Існуднув як, ой леле!
Немає мавки - пишеться сумне,
А є красуня - радісне й веселе.

Ти з виду - кремез, ще не у літах,
Цікавити повинні пані пишні.
А в тебе - тьху! - в паперах борода,

Ярослав Чорногуз
2019.02.14 21:05
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Ігор Деркач
2019.02.14 19:27
Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,

Вероніка Новікова
2019.02.14 17:06
Цей вірш я писала нікому, тож він нічий.
Складала, як дім чи казку, з простих речей.
Ховаючи світло сорому, страху тінь
У темінь північну з виру його очей.

У темені цій північній горять ліси,
Як губи горять, які цілували мідь.
Хай спогад про це бе

Микола Дудар
2019.02.14 16:21
Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…

Володимир Бойко
2019.02.14 15:29
Ласкава жінко, тепла і м'яка,
В тобі усе принадне і доладне,
Солодка в міру, в міру і гірка,
Така жадана, ніжна моя ладо.

Які терни судилось нам пройти,
Якого лиха щедро почерпнути,
Ти лиш одна могла б розповісти...

Вікторія Торон
2019.02.14 13:18
Служити справі*? Відмовляюсь.
Вона невдячна і пуста,
грімка, розхристано-безкрая
і непотрібна, як сльота.

Вертка, насмішкувато-звабна,
перемішає з мулом глиб
і ловить підступом за зябра

Іван Потьомкін
2019.02.14 13:17
Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (VІІ-й вінок)*
Образ твору І (VІІ)

Леліє сни чарівні таїна.
Любов неначе тихо задрімала.
Розкішне ліжко там, а не труна,
Ось балдахін, перини й опахала.

І вітерець ізлегка напина,
Як східний газ, вітрило-покривало.
Погойдує подушка набивна
Прекрасне личко, що рум`янцем грало.

Тепер уже воно поблідло ледь…
Невже те видиво – життя омана,
Бо тут насправді домінує смерть?!

Та ні, вдивись, кохання це - нірвана,
Лягаю поруч, повен ласки вщерть,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок.

ІІ (VІІ)

Немов нектар Богів, п`ємо світанок
На хвилечку зупинимось малу.
О як же він чарує нездоланно
Весняний легіт, непідвладний злу.

Аж дихає коханням. Я в тім стані
Постійно, ніби випив омелу*.
Хмільне, прекрасне відчуття незнане –
Солодкий дим сердечному теплу.

Та прийде ніч. Ті видива чудові
Ковтне пітьми чуттєва мілина…
До бою з нею ми – напоготові!

Бо не каналізація брудна,
Ні, чиста річка щастя нам відновить…
А течія життя несе човна.

*Омела – чарівне лікувальне зілля волхвів.

ІІІ (VІІ)

А течія життя несе човна…
Чи він для двох – оце також питання!
Чому нас доля вперто обмина -
Надія, бачу, гасне вже остання?

Куди впадає річна ця бічна?
Які бортів страшенні коливання!
Невже то Стіксу* смертна бистрина
Несе до водоспаду низвергання?!

Проте… Ще й добрим буде наш політ –
Звільнитись від буття цього капкану,
Мов стать легким, як колихання віт…

Враз опинитися в раю неждано –
Одкрився нам омріяний мій світ,
Де поруч я і ти – моя кохана.

* Стікс – річка підземного світу померлих у грецькій міфології.

ІV (VІІ)

Де поруч я і ти – моя кохана…
Читаю ніжність на твоїм лиці.
Вона - немов Ярилові осанна,
Осонцені зайчата-стрибунці.

Навколо – світло, лагідно, рахманно,
Сяйнули промені враз по ріці,
Неначе усмішка Богині Дани…
Ми вишнім дякуєм за дні оці.

Але життя нудне без Чорнобога.
Ось він човна зненацька наздогнав,
Розкинув руки, вистромляє роги…

«Пливіть безбоязно!» - то голос віщуна
Вчувається, як оберіг дороги,
Вгорнула нас рожева пелена.

V (VІІ)

Вгорнула нас рожева пелена,
Тебе вітаю, нескінченна весно!
Бо для обох це – диво, первина,
Ми мріяли про дні такі чудесні.

Нехай вона ніколи не мина,
Ця ява сну, що так тече небесно.
Тих пестощів солодких новизна -
Неначе манна в пам`яті тілесна.

Терзати буде заздрісна Мара*
І думку посилатиме погану,
Яка на клоччя щастя роздира…

Та музика божественна оргАну
Її знешкодить, повернувши рай –
Птахи співають нам безперестану.
*Мара – в українській міфології, Богиня темряви і зла.

VІ (VІІ)
« …Ти мовчанням мені кричи…»

Василь Симоненко.

Птахи співають нам безперестану.
Прислухайся, ті звуки – наче мед,
Аж гай вдягає золотий серпанок
Як соловій (вокалу то – поет)

Красі природи заспіва осанну.
Ще й вивірка станцює менует
В гілках, що ніби хвилі океану,
Гойдають вічність, як скрижалі вед.

Мовчи мені, нехай шумлять отави,
Безмовно, мов лілея водяна,
Всміхнися тихо, щемно, величаво

І вже оця шляхетна глушина –
Немов зорі вечірньої заграва –
Іскриться сонцем осінь запашна.

VІІ (VІІ)

Іскриться сонцем осінь запашна
Проміниться діброва вогнелиста.
Озерна бірюзова низина
Чарує ніжно сяйвом аметиста.

Майнула тінь баского скакуна –
Пегас піднявся вгору урочисто.
Нас підхопив, хмарини розігнав,
Немов дорогу в небо враз очистив.

Та врізались у дощ. Упала тьма
Як од Мари підступних забаганок,
Накрила, наче стінами тюрма…

Минулося це зло. Погожий ранок
Знов огортає щастям крадькома…
Бентежно у п`янких обіймах танем.

VІІІ (VІІ)
…У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів…

М.Вінграновський

Бентежно у п`янких обіймах танем
Шепочеш пристрасно: «Коханий! Мій!»
Вбираю всю твого волосся манну,
Ти ласкою вгорнуть мене зумій.

Тіла пливуть в солодкім колиханні,
Навколо – хвилі пестощів самі.
Нарешті враз – вулканне вивергання –
Кажу собі: від щастя занімій.

Дрімаючи, побачив я це диво…
Чому ж бо прокидаюся завжди?
Щоби життя вировище мінливе

Ізнов на дно тягнуло до біди?!
Повіки так стулилися знадливо –
О дійсносте, благаю, ще зажди.

ІХ (VІІ)

О дійсносте, благаю, ще зажди,
Хай тягнуться блаженні миті сонні.
Течуть вони, неначе ті меди –
Дива на розімлілому осонні.

Цвітуть і плодоносять тут сади
У щастя чарівливому полоні.
Медитативна музика сюди
Вливає звуки, ніжністю бездонні.

Але якщо прокинуся усе ж,
Яви мені, благаю я в молінні,
Реальність, ніби казкою без меж…

Щоб сонце пестило там гори сині,
Ти променями хмари промереж,
Не розбивай ці мрії безневинні.

Х (VІІ)

Не розбивай ці мрії безневинні –
Відраду для душі дають вони.
Якщо в житті лиш чорне хмаровиння,
До них собі тихенько зазирни.

І вхопишся, немов за соломину,
Поринувши у чарівливі сни.
Від яви там сумної на відміну
Видінь чекає гроно осяйних.

Тож уявляй, аж поки буде нудить.
Закрий, о раче, панцир свій твердий…
Та упаде колись оця полуда!

Тоді заснулу мужність розбуди -
Хай витримають всі удари груди
Об навісних реалій холоди.

ХІ (VІІ)

Об навісних реалій холоди
Розіб`ються всі мріяння рожеві.
Мов Бог відро холодної води
На мозок тверезіючи-сталево

Проллє… Й дарма молитись: «Відведи!»
Вклонися лиш прозірливому дневі
За намір пробудить тебе твердий
І тихо рухайся тоді «Forewer!»*

Та спершу зупинись. Ну просто так
Перехили із горя ти чарчину –-
Болітиме ще в серці цей синяк!

Ярітиме у ньому божевільно,
Бо не позбутись почуття ніяк –
Обрядодій, твори, ясна волхвине.

* Forewer – вперед (англ.)

ХІІ (VІІ)

Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Ось прийдуть світлі замість днів сумних.
Минеться швидше горе удовине
Новітнім щастям виповниться вдих,

Дитину пелюшками мов завине…
(О Боже, борони від лих усіх!)
І почуття оте святе, первинне
Пробуджуй у діяннях ти своїх.

Воно в душі блукає, наче привид,
Немов би вже готуючись туди,
Де смерті морок поглина жахливий.

Благаю – знов кохання відроди,
Зведи угору погляд свій сміливо -
Зусиль твоїх дозріють хай плоди.

ХІІІ (VІІ)

Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Лице поблідле підведу угору –
Ну, смерте, що ж… Тепер мене веди
Страшним своїм зеленим коридором.

Так ось любові шлях проліг куди –
Кляну оту мою уяву хвору,
Бо серцем будучи ще молодим,
Караюся за долі непокору.

- Виходити з депресії пора –
Згори немов почулось повеління –
Навиворіт – фантазії ця гра –

Себе у неї кинув самочинно…
І розповзлась між хмарами жура,
Умлівши в горизонту ясній сині.

ХІV (VІІ)

Умлівши в горизонту ясній сині,
Із хмари перший промінь заяснів.
То, може, знак високий провидіння -
Минає, врешті, час холодних днів.

Вже набирає сили те тремтіння –
Бо темрява тяжка, у котрій скнів,
Розсмоктується, рветься неухильно
Під натиском яріючих вогнів.

Та не одразу нас весна зігріла,
Ще довго мертва блідість крейдяна
Дощем навалюється нам на крила.

Але міліє, шерхне і кона…
Небесна брама сонцю шлях відкрила
Леліє сни чарівні таїна.

VІІ-й Магістрал

Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.

Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.

О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…

Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.



**Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-15 08:14:05
Переглядів сторінки твору 423
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.459 / 6  (5.113 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 5.418 / 6  (5.262 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.02.16 10:57
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-15 10:35:16 ]
Слова, слова - и дым, и ложь,
Но так люблю их тайну слушать...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-15 21:37:03 ]
Так, брате, ти серцем відчув! Оце закінчується перша частина корони сонетів "Світло кохання", то ця частина зветься "Омана кохання". Все вірно! Але, справді, таїна кохання зберігається!)))