ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –

Катерина Боброк
2018.10.18 21:16
стосунки між нами як від початку Бог створив - взаємні і прості.
а тепер пауза. уяви запах хліба вдосвіта на капустяному листі
і знатний борщ у полив'янім горщику на нашу велику сім'ю
і вечеря і пісня і солов'ї у вишневім садку-раю.
тут зводити бр

Сонце Місяць
2018.10.18 18:48
на всякі докучні нікчемності
наплювати би з нескінченності
адже будь~ що не більше ніж тінь
золотисто~ сріблистих видінь

крізь неспішно лункі нетотожності
за кулісами & понад ложами
кружеляє собі передзвін

Олександр Олехо
2018.10.18 12:51
Пані у зеленому пальті
Тінь весни в алеях листопаду
Затаїлась осінь у куті
Запаливши зоряну лампаду
Там їй добре і земна печаль
Омиває зранку тьмяні трави
В кожного на жаль є пам'ять-жаль
Келишок вина і чашка кави

Тетяна Левицька
2018.10.18 11:52
Гірчить калина на губах,
Сум за плечима.
Червоні спалахи в лугах,
Неопалима.
З коштовних розсипів гранат -
Терпкі коралі.
Хмільного надвечір'я шат
Все далі в далі.

Олександр Сушко
2018.10.18 07:48
Маю, браття, дрібочку таланту,
Люди шепчуть: "Віршик не такий.
Пишеш про земне. Тра вище брати,
Не для інтернету - на віки.

Мову поміняй, шульгаву руку,
Тоніка не модна - є верлібр.
Від сатири графоманам мулько,

Віктор Кучерук
2018.10.18 01:52
Т. І...
Була б чужа - тоді не говорили,
Як явір із калиною в гаю, -
Тобі розмови повертають сили,
Мене - ведуть у молодість мою.
Тож радості ще більшої не треба,
Сполоханим надією серцям,
Ні від шептань, при зустрічах, де-небудь,

Володимир Бойко
2018.10.18 00:54
Не бачать ані виходу, ні входу,
Не відчувають власної ганьби,
Оті, що обирають несвободу,
Оті, котрі зреклися боротьби.

Всі фігові листки прибрала осінь,
І кожен має те, що заслужив.
Свобода не потрібна малоросам,

Галина Кучеренко
2018.10.17 21:03
«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -

Сонце Місяць
2018.10.17 19:56
хто заперечив би
глуз макабричний дещо
хай не суціль скарби
але й бували речі

де у яких млинах
фабричках палітурнях
ревний зірковий прах

Олександр Олехо
2018.10.17 18:38
Відкоркую пляшку ночі,
прийдуть випити охочі:
думи-тлуми, споминання,
тиші чорної мовчання.
Потім ранок – час похмілля.
Наливає осінь зілля.
Небо тихе і прозоре
розчиняє сиві зорі.

Іван Потьомкін
2018.10.17 11:32
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв

Світлана Майя Залізняк
2018.10.17 11:06
Затягнуті у корсети -
на фоні ножів та кіс -
прабабці убивць, поетів,
міцнющий пахкий заміс.

Втирали носи віскряві,
спиняли навалу хвиль...
Завдячую вам появі,

Олена Багрянцева
2018.10.17 10:40
Їм не спиться удвох. Знову осінь мандрує по вулицях.
Він розкаже їй все, рознесе міріади порад.
Кане в Лету жура і неспокій безпечно забудеться.
Буде литись пітьма, як гарячий густий шоколад.
І затисне вона у долонях бажання серпанкові.
Закарбує цю м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (VІІІ-й вінок)*
Образ твору ЧАСТИНА ІІ

ПРОЗРІННЯ

О высший дар, бесценная свобода,
Я потерял тебя и лишь тогда,
Прозрев, увидел, что любовь – беда,
Что мне страдать все больше – год от года…

Франческо Петрарка ХСVІІ (переклад Є.Солоновича)

І (VІІІ)

Умлівши в горизонту ясній сині,
Перисті хмари - мов комети хвіст.
За небокрай, о душе, зазирни-но,
Яку цей день нам подарує вість?

Напевне встромить ще одну тернину
У серце, котре чорна туга їсть.
Невже про воркування голубине
Нову Ярило казку розповість?

Та мудрий Бог лише дарує спокій.
То - лік недуги, що навіяв Лель –
Ремісію й замисленість глибоку…

А Велес домальовує пастель,
Де крилами відмірюючи кроки,
Пливе собі печальний журавель.

ІІ (VІІІ)

Пливе собі печальний журавель –
Світ за очі – не зна, куди тікати -
Де трапиться оазис між пустель,
Що на відрадний затишок багатий.

Попить водиці свіжої зі скель,
Які здіймаються, мов злу загати.
І жваву потривожити форель,
Із хвиль вона вистрибує крилато.

Але неспокій душу сколихне
Тоді повік нервовим тріпотінням,
Коли насниться видиво сумне -

Летіти змусило в ніч горобину
З любові пригасаючим вогнем,
Забувши про кохану батьківщину.

ІІІ (VІІІ)

Забувши про кохану батьківщину
За гори полетіла ти й моря,
Залишивши заплакану родину,
Солодкий дим зі свого димаря.

Так на чужині трудишся сумлінно,
Встаєш, ледь зійде вранішня зоря.
…Лише німа сльоза в очах застигне,
Коли розлука щемом докоря.

Але зате втішають заробітки,
Ще - клімат чарівливий тих земель –
Примушують забути, родом звідки…

Вітчизна вже – розмита акварель,
Мов тінь незрима золотої клітки –
Комфорт і тихий затишок осель.

ІV (VІІІ)

Комфорт і тихий затишок осель -
Хто край новий би не хотів побачить?
Якби хоч раз відвідати Марсель,
Де океан за Монте-Крісто* плаче?

Чи в Англії, потягуючи ель,
Нам Роба Гуда вшанувать добряче,
У італійський плюхнутись фотель**,
Згадавши Мікеланджело, Бокаччо?!

Скажу Пегасу мрії: «Охолонь.
Урешті досить вже пускати слину,
Ілюзіями тішачись, либонь?!»

Туди насправді, доле, віднеси-но,
Так вабить душу сонячний вогонь –
Немов Ікар, до твого сонця лине.

*Граф Монте-Крісто був заарештований юнаком у Марселі в однойменному романі О.Дюма.

**Фотель – крісло.

V (VІІІ)

Немов Ікар, до твого сонця лине,
Він із верхів лісистої гори
На світ увесь, неначе скатертину,
Кладе іскрини сонячної гри.

Цукерками, що красять іменини,
Бо дивовижні щедрості дари –
Засяяли добра твого краплини…
Собі їх, людство вдячне, забери.

Образ нема. Усім, либонь, дісталось…
Це блискітки душі, а не шрапнель.
І дивовижна людяності зав`язь.

То світла шлях іде через тунель.
Вона для нього променем сміялась,
Тремтить, як струнами віолончель.

VІ (VІІІ)

Тремтить, як струнами – віолончель.
Сердечна ліра і танцюють ноти
На всіх лінійках, мов біжить газель,
Вони твої оспівують чесноти.

Нечутно плине мрії корабель
Під вікнами стоятиме він доти,
Допоки чарівливості модель,
Не являть постать замкові висоти.

Диктує вечір музику свою,
Спідницями циганськими цвістиме –
Спокуси ті пекельну течію

Одкриють, хто повіється за ними…
Та птах фантазії живе в раю –
Бо вірить у крило неопалиме.

VІІ (VІІІ)

Бо вірить у крило неопалиме
Той, хто вершини прагне досягти –
Здіймається над хмари одержимо,
Хоч люто припікає з висоти.

Він, як поет, що підбирає рими,
Гартує, ніби промінь золотий -
Вогнем дороги, по якій ітиме,
Де на високім троні сяєш ти.

Впаде додолу, певно, цей невдаха,
Програвши сонцю поглядів дуель,
Та до останнього свойого змаху

Летить увись, виспівуючи трель,
Так вірне небу це поріддя птаха,
Мов силі чар музичних – менестрель.

VІІІ (VІІІ)

Мов силі чар музичних – менестрель,
Я вірю, що кохання ці ескізи
Подвигнуть сотворити багатель*
Як у Бетховена є – «До Елізи»…

Колись писань оцих загусне гель,
Рука повисне, упаде донизу…
І виросте печальний імортель**
Десь на могилі – там, де голуб сизий

Невтомно заворкує про любов,
Аж ті, уже порослі мохом плити,
Обіч людських всміхнуться підошов…

Та недомовку стане шепотіти
Такий спокійний сумовитий схов:
Наївносте дитяча, ну коли ти…

* Багатель – музичний піаністичний жанр.

**Імортель – безсмертник (квітка).

ІХ (VІІІ)

Наївносте дитяча, ну коли ти
Здолаєш егоїзм огидний свій,
Чи варто небеса даремно злити,
Піддавшись хвальковитості дурній?!

Критичні упадуть метеорити,
Штовхнуть поезії будівлі в гній
Ще глибше від фундаментів залитих…
І хоч бери й у розпачі німій.

Та гідності, я вірю – не утрачу,
Такий міцний шляхетності заміс.
Життя навчить чинити більш обачно…

Якщо ж бо й на вершину вже заліз,
То, може, все роздивишся, побачиш,
Завважиш підступи, що чинить біс?

Х (VІІІ)

Завважиш підступи, що чинить біс
І виведеш когось на чисту воду.
Ухопиш пасмо золотавих кіс,
Рвонувши боляче, чи насолоду

Отримаєш сповна, зігнавши злість,
Коли всю вимучиш небесну вроду?
Щоб знову сльози-ріки розлились
З очей вродливих, просто аж зісподу?

Але мені своїх вже досить мук,
То ще чужим оце хіба радіти,
Нехай обом настане тут каюк…

Реальносте, побачиш оповите
Життя брехнею, скинь ману із рук –
Й не схочеш більш сама себе дурити.

ХІ (VІІІ)

Й не схочеш більш сама себе дурити
Вже до родини час мені вернуть
І марення просіяти крізь сито –
З бічної перейти на вірну путь.

Немов безперестану оковиту
Щодня я жлуктив. Долі каламуть
Мій зір туманила несамовито,
Губилася речей справдешня суть.

Та годі врешті… треба прозрівати -
Протверезіти навіть між беріз,
Що біль так гоїли, мов кусень вати

У ліки вмочений. О! досить сліз
Немає їх для кого проливати…
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!

ХІІ (VІІІ)

Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Ворота, мов до раю, розчинивши,
Удаючи, що їй жаданий гість,
Мара в краси личині десь із ніші

Стрічає, розгорнувши верболіз,
Налившись чарами, як стигла вишня,
- У царство мрій заходь і усміхнись –
Запрошує, де все достатком дише.*

Відмовся, спробуй тут від насолод –
Питво, наїдки, музика й харити**,
А он відкрито романтичний грот…

Та досвід, силу духу не скорити –
Те рабство з ореолом всіх свобод
Поглянь, ізнов полудою сповите.

*»Я знаю край, где все обильем дышит» (О.Пушкін)– мимовільний переспів класика.

**Харити – грецькі богині вроди, радості й жіночої принадності, опікувалися бенкетами й розвагами. У Римі харит називали Граціями (лат. Gratiae).

ХІІІ (VІІІ)

Поглянь, ізнов полудою сповите
Усе, що милувало зір, завваж.
І змушувало серце тріпотіти,
Воно мов проривало груди аж!

За помилки ми сплачуємо мито,
Оту пилюку в очі – епатаж.
А маску щирості?! Її сердито
Зриває із брехні рука своя ж?!

Зате солодкого зазнав полону,
Ти кидав у багаття віршів хмиз,
Натхненням услугуючи Мамоні –

Шепоче голос. Та падіння вниз
Вже припинилось. Геть, почвари сонні,
Це - наслання з диявольських куліс.

ХІV (VІІІ)

Це наслання з диявольських куліс –
Як довго у лабетах ти тримало!
Куди мене невдачі кінь поніс,
Без отворів одяг я мов забрало,

Наосліп кинувся. Напереріз,
Отримав те, чого так бракувало –
Несправжніх мрій уявний парадиз*,
Глузливий регіт ледь не всього залу.

Невже випробування то було -
Вже сивому й наївному хлопчині
На міцність почуття - що чинить зло?

А може наяву любов зустріну?
Здається, бачу – геть ману змело,
Умлівши в горизонту ясній сині.
*Парадиз – рай (англ.).

VІІІ-й Магістрал

Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.

Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.

Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!

Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.




*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-16 14:31:42
Переглядів сторінки твору 408
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.087 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.202 / 5.82)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2018.10.11 22:47
Автор у цю хвилину відсутній