ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.04.02 14:15
Ты не спрашивай больше, зачем она пьет Амаретто,
и о прошлом не надо, давно все быльем поросло.
Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.

Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
две сосн

Ніна Виноградська
2020.04.02 13:22
Моя плането, в тебе є доволі –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Та хтось незримий вліз у наші долі,
Ми перед ним безсильні, як малі.

Небачена, нечувана, затята,
Убивча сила плине по землі.
Ні відкупитись, ні відсповідати –

Олександр Сушко
2020.04.02 11:09
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину. Коли почалася війна з

Сергій Губерначук
2020.04.02 09:23
Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.

Я вже був колись. Бачив небо

Іван Потьомкін
2020.04.02 09:12
– Послушайте, Арье, – обратился как-то Пинхас к своему коллеге-физику, – всякий раз, когда в среду я читаю “Доколе нечестивым, Господи, доколе нечестивым ликовать?”, меня так и подмывает спросить: “А с каких пор эти нечестивцы ликуют?” Если предположить,

Козак Дума
2020.04.02 08:59
Утону я в очах твоїх… Ладно?
Це для мене велике щастя!
Підійду і промовлю, – Здрастуй,
я кохаю тебе! Це складно?

Ні не складно, а дуже важко!
Дуже трудно любити! Віриш?
Упаду як з небес пташка.

Олександр Олехо
2020.04.02 08:01
Ох, і наліталась я сьогодні – каже жінка, повертаючись додому після шопінгу. Я не тупий і не наївно-довірливий. Був би таким, неодмінно встав би з дивану і подивився, а чи не виросли у жінки крила на спині. Але я маю життєвий досвід і не цураюсь логічно

Віктор Кучерук
2020.04.02 07:09
Відходять дні нестримано, як сльози
Обтяжених реальністю надій, –
А я іду все далі по дорозі
Мені життям присуджених подій.
А я ніяк не можу зрозуміти,
Помалу відживаючи свій вік, –
Чому одним летять під ноги квіти
І хто камінням цілить у мій бік?

Микола Соболь
2020.04.02 07:00
Сьогодні – хіба це багато?
До неба тягнеться трава.
У затишній твоїй кімнаті
Промінчик сонця ожива
І жевріють іще надії
Цей день прожити без утрат.
Короновірус, пандемія.
Усі ув’язнені без ґрат.

Ігор Федів
2020.04.01 20:32
Особисто шляхи обирає,
Чи у долі питає дорогу
І чужої ідеї жадає,
Чи своєю дає допомогу.
Нерухомо сидить на дивані,
Чи іде у світи невідомі,
Розчиняє себе у нірвані,
І йому мозолі незнайомі,

Євген Федчук
2020.04.01 20:19
Легенда гарна, що прийшла зі сходу.
Хоча, хто знає, звідки там взялась,
Можливо, хтось її почув у нас,
Бо ж тут чимало вешталось народу.
Сподобалась, от і взяли собі.
А в нас вона із часом геть забулась
І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
Та висновк

Олександр Панін
2020.04.01 18:04
Ми часто
не усвідомлюємо небезпеку
власного необережного
слова…

***

Вони були молоді,

Тетяна Левицька
2020.04.01 17:55
У старій вітровці Вовка
заховав доляри,
а дружина ту вітровку
віддала бомжарі.
Безпритульний за заначку
купив дачку, тачку,
на околиці квартиру,
автомат й сокиру.

Вікторія Лимарівна
2020.04.01 16:18
Глобальні події епохи,
де кров’ю омита земля,
де війни брутальні, жорстокі
людське спотворили ім’я.

Не хоче вже Всесвіт мовчати.
Цю кару, мабуть, надіслав
за те, що вбиваємо брата,

Ярослав Чорногуз
2020.04.01 16:13
Здрастуйте, мій лікарю хороший,
Третій тиждень валер"янку п"ю…
Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
Я Вам душу виплачу свою.

Так самотньо всі минають ночі,
Аж сльоза, буває, набіжить…
Третій місяць чоловік не хоче

Домінік Арфіст
2020.04.01 15:57
серед садів… захованих плодів…
вуглиною і глиною стираюсь…
стараюсь… не бентежу юних дів…
рабів обходжу і царів цураюсь…
у мене свій край світу у душі…
і землі триєдині… тридев’яті…
баддя води і каганець у хаті
і дотики таємних ворушінь…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ХІ-й вінок )*
Образ твору І (ХІ)

Омани серця непролазний ліс –
Які картини дивні поставали:
Вкраїнець пив із радістю кумис,
Єврею смакувало наше сало!

Глобалізацію здолав «Green peace*»,
Порокенролив Преслі у Ла Скала.
Цірцеєю спокушений Уліс**,
А сонце вранці захід осявало.

Уяво мила, вище політай
Від напастей Гоморри і Содому,
Неперевернутим залиш ти рай.

Та все – відносне й іноді – зникоме,
Тож світ фантазій тихо повертай…
Чого тут тільки не буває в ньому!

* Green peace – зелений світ (англ.)
**Уліс – Одіссей.

ІІ (ХІ)

Чого тут тільки не буває в ньому!
Хіба пече у Африці, скажи?! –
Там лід, сніги і крига берег ломить…
Замети скрізь, давай по парі лиж!

Кохання, ох, набило всім оскому,
Інстинкт уже спрацьовує здебільш.
Спаровуються люди підсвідомо
Кому потрібен той любовний вірш?!

А ти аж кровоточиш почуттями!
Та жити ж можна, наче Діоніс*,
Вином себе довести до нестями…

Мов ухопив з чортів їй-Бо, котрийсь.
Тривожно переймаюся думками –
Куди уяви птах мене заніс?

ІІІ (ХІ)

Куди уяви птах мене заніс?
Якому бісу доручив – не бачу.
Що водить все химерами за ніс,
Підштовхує на дії необачні.

Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив неначе.

- Ти ненадовго душу забілив –
Почувся голос. Певно, духу злому
Належить, услуженцю кабали…

Із ним боровсь, долаючи утому,
Й відкинувши ці прикрощі малі,
У замку заховався потайному.

ІV (ХІ)

У замку заховався потайному.
О казко, чудеса свої яви –
Могуть небесна там таїться грому,
Підлога - ткана з хмарових сивин.

Підвладне все Перунові самому,
Бо Святослава вчив іти «на Ви».
І зло мечем вогненним боре пломінь,
Допоки світло день несе живий.

А уночі панує інша сила.
Вже тут із Чорнобогом веселись -
Несуть тебе хай каркаючі крила.

Та перед ними ти не падай ниць –
В чудовім сховку он чекає мила –
Він маревом повітряним завис.

V (ХІ)

Він маревом повітряним завис
І тут зібрались музиканти грати.
Пронизують мелодії наскрізь
Веселі небеса голубуваті.

Едемський сад. Ось – туї, тамариск,
Троянд, магнолій так цвіте багато.
У гроті чарівливім – зоглядись –
Обіймами цвіте любові свято.

Нависли темні хмари грозові
Щоб зіпсувати в дійстві навісному
Ідилію прекрасну – візаві*

Почувся голос Бога – невагомо
Той замок ніби щастям оповив –
Десь там Орфей співає без утоми.

*Візаві – навпроти (фр.)

VІ (ХІ)

Десь там Орфей співає без утоми,
Так насолоду розлива навкруг,
Підвладне ніби все йому одному…
Від звуків тих аж розквітає луг

І пестощів музичного огрому
Бере мовчання хвилечку малу
Щоб засвітитись ніжністю потому
Тим, хто душею, серцем не оглух.

- Та ж він свою утратив Еврідіку*!
Ще й ти, як з пекла йтимеш, озирнись –
Падлючо радять зміїв чорні сики**.

Тут зазвучав чарівний вокаліз,
Майнули легко тіні світлоликі –
Гойдає муз на гіллі верболіз.

*За грецькою легендою Орфей, виводячи із царства мертвих кохану Еврідіку, не мав права озирнутись, щоб вивести її. Але порушив цю умову Богів і втратив кохану.
**Сики – сичання.

VІІ (ХІ)
… Боже мій! Які фантоми!..
Подивіться навкруги:
Замки з баштами, луги,
Феї, лицарі і гноми...
Боже мій! Які фантоми...

Микола Вороний Фата Моргана

Гойдає муз на гіллі верболіз,
Яскраво грають духові оркестри
І мушкетер - шляхетний Араміс -
Кружляє герцогиню в темпі presto*.

Аристократів стільки тут – гульвіс.
Із лебедями - озеро чудесне.
Над ним самозакоханий Нарцис
Завмер, замилувавшися небесно.

А може це - той влюбливий поет -
Красунь перебирає з мрії дому,
Їх баламутить віршем тет-а-тет,

Насправді ж вірний лиш собі самому!..
Казковий виплітається сюжет –
Літають ельфи ще й танцюють гноми.

* Рresto – швидко (італ.)

VІІІ (ХІ)

Літають ельфи ще й танцюють гноми,
Зібралося тут птаство зусібіч.
Зависнувши над замком невагомо,
Парад краси очолює павич.

Ген дві хмарини третя враз розломить –
Лелека, журавель, сова і сич
Виспівують у небі голубому,
Де соловейко.., чайка все «Кигич!»

Не чути тільки каркання ворони,
Вона шматує замок той між веж –
Так різко, дратівливо-монотонно,

Мов душ холодний тому, хто без меж
До мрій горнувся, бо зникають сонні,
Як раптом головою ти стріпнеш.

ІХ (ХІ)

Як раптом головою ти стріпнеш,
Поволеньки приходячи до тями,
У мріях більш приземлений сам теж –
З коханою відвідати Багами.

Зорі вечірньої м`яких пожеж –
Заграв рожевих понад берегами
Побачити хотілося б авжеж –
Місця усіх, відзначених Богами.

А чом би й ні? Невже лише фантом
Фантазії на мить тебе вгортає.
Там океанне марево кругом.

В нім, як для птаха, також висота є.
Та ніч коли махне своїм крилом –
Ураз чарівне видиво зникає.

Х (ХІ)

Ураз чарівне видиво зникає
Як літо, що минуло, наче день.
Зелене листя з тихого відчаю
Сивіючи, жовтіє де-не-де.

А неба синь, розкішно-голубая,
Забарвлення втрачає молоде,
Сіріючи, здається - вигоряє,
На водні плеса тінь сумну кладе.

Лиш мрія, підкоряючись уяві,
Квітує, весняніючи усе ж,
Розвіюючи настрої ці мляві.

Та мало, бачу, доброго пожнеш,
Фантазії не втілюючи в Яві*,
Мов тануть обриси високих веж.

*Ява – реальний світ.

ХІ (ХІ)

Мов тануть обриси високих веж…
В незвідане поволеньки відчалюй.
Так тихо небо зоряне мереж,
Воно – уже життя твого скрижалі.

І важко попрощатися, еге ж?
Бо невідомо, як там буде далі.
А раптом ти політ свій обірвеш,
На береги спустившися оспалі?

Ніяк не одцуратися краси,
Такий у серці спогад залишає –
Хоч над живою нею голоси.

Та все таки це справа наживная –
Вирощуй чудеса з води й роси
Лише між див омріяного раю.

ХІІ (ХІ)

Лише між див омріяного раю
Лишаєшся навіки молодий.
Всесильна*, навіть час мов зупиняєш,
Я – Аполлон вродливий – назавжди.

Уява власна – сила головная,
Едемські справжні тут цвітуть сади.
Сам, наче Бог, свій всесвіт сотворяєш,
Постійно повертаєшся сюди.

Та хоч би постраждати довелося –
Ти неодмінно знаєш – упірнеш
В те видиво - у милої волосся

Вплетеш троянду запашну. О де ж
Ті чари? Чом без них же досі
Щасливий і наснажений живеш?

*Всесильна – звернення до коханої.

ХІІІ (ХІ)

Щасливий і наснажений живеш,
Лише тоді, коли кохана поруч.
Хоч як би згіркло враз життя, але ж
Її підтримка є - біду побореш.

В ясні хвилини радості збереш
Цілунків, пестощів аж ціле море,
Де вишина з нічних своїх одеж
Дарує ковдри сяйво неозоре.

Та світло денне ранок принесе –
Трудитись титанічно починаєш
Просвітлений, здається, можеш все!

Не владна темна сила гамівная.
Любові поетичне це есе –
Веди вперед, за межі небокраю.

ХІV (ХІ)

Веди вперед, за межі небокраю,
Хай на яснім лелечому крилі
Велична, ніжна пісня залунає,
Любов`ю світ огорне взагалі.

Немовби-то від сонця-короваю -
Де рушники вишивані полів -
Проллється та свобода степовая,
Яку Всевишній променем розлив.

Але і Богу темряви подякуй,
Бо з того також має він свій зиск,
Що терни розсипає усілякі…

Тож світлу й тьмі розважно помолись
Тоді розгорне вже свої гілляки –
Омани серця непролазний ліс.

ХІ-й Магістрал

Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.

Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.

Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…

Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!




*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131296






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-21 23:58:23
Переглядів сторінки твору 782
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.178 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.354 / 5.93)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2020.04.02 13:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2018-02-22 00:15:20 ]
Сонетна форма складна. Я трохи писав сонети (свідомо змінивши деякі канони, хочеться ж і своє слово сказати), проте зараз мені імпонують інші форми, динамічніші і розкутіші. Знімаю капелюха, Ярославе) І майстерно і вправно)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-22 00:50:21 ]
Розумію, друже Серго! Більшості поетів імпонують розкутіші форми, а мені було в кайф почуватися розкуто і в такій - дуже затиснутій формі - розтиснути її до рівня польоту вільного птаха! Дякую, друже!)))