
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ХІ-й вінок )*
І (ХІ)
Омани серця непролазний ліс –
Які картини дивні поставали:
Вкраїнець пив із радістю кумис,
Єврею смакувало наше сало!
Глобалізацію здолав «Green peace*»,
Порокенролив Преслі у Ла Скала.
Цірцеєю спокушений Уліс**,
А сонце вранці захід осявало.
Уяво мила, вище політай
Від напастей Гоморри і Содому,
Неперевернутим залиш ти рай.
Та все – відносне й іноді – зникоме,
Тож світ фантазій тихо повертай…
Чого тут тільки не буває в ньому!
* Green peace – зелений світ (англ.)
**Уліс – Одіссей.
ІІ (ХІ)
Чого тут тільки не буває в ньому!
Хіба пече у Африці, скажи?! –
Там лід, сніги і крига берег ломить…
Замети скрізь, давай по парі лиж!
Кохання, ох, набило всім оскому,
Інстинкт уже спрацьовує здебільш.
Спаровуються люди підсвідомо
Кому потрібен той любовний вірш?!
А ти аж кровоточиш почуттями!
Та жити ж можна, наче Діоніс*,
Вином себе довести до нестями…
Мов ухопив з чортів їй-Бо, котрийсь.
Тривожно переймаюся думками –
Куди уяви птах мене заніс?
ІІІ (ХІ)
Куди уяви птах мене заніс?
Якому бісу доручив – не бачу.
Що водить все химерами за ніс,
Підштовхує на дії необачні.
Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив неначе.
- Ти ненадовго душу забілив –
Почувся голос. Певно, духу злому
Належить, услуженцю кабали…
Із ним боровсь, долаючи утому,
Й відкинувши ці прикрощі малі,
У замку заховався потайному.
ІV (ХІ)
У замку заховався потайному.
О казко, чудеса свої яви –
Могуть небесна там таїться грому,
Підлога - ткана з хмарових сивин.
Підвладне все Перунові самому,
Бо Святослава вчив іти «на Ви».
І зло мечем вогненним боре пломінь,
Допоки світло день несе живий.
А уночі панує інша сила.
Вже тут із Чорнобогом веселись -
Несуть тебе хай каркаючі крила.
Та перед ними ти не падай ниць –
В чудовім сховку он чекає мила –
Він маревом повітряним завис.
V (ХІ)
Він маревом повітряним завис
І тут зібрались музиканти грати.
Пронизують мелодії наскрізь
Веселі небеса голубуваті.
Едемський сад. Ось – туї, тамариск,
Троянд, магнолій так цвіте багато.
У гроті чарівливім – зоглядись –
Обіймами цвіте любові свято.
Нависли темні хмари грозові
Щоб зіпсувати в дійстві навісному
Ідилію прекрасну – візаві*
Почувся голос Бога – невагомо
Той замок ніби щастям оповив –
Десь там Орфей співає без утоми.
*Візаві – навпроти (фр.)
VІ (ХІ)
Десь там Орфей співає без утоми,
Так насолоду розлива навкруг,
Підвладне ніби все йому одному…
Від звуків тих аж розквітає луг
І пестощів музичного огрому
Бере мовчання хвилечку малу
Щоб засвітитись ніжністю потому
Тим, хто душею, серцем не оглух.
- Та ж він свою утратив Еврідіку*!
Ще й ти, як з пекла йтимеш, озирнись –
Падлючо радять зміїв чорні сики**.
Тут зазвучав чарівний вокаліз,
Майнули легко тіні світлоликі –
Гойдає муз на гіллі верболіз.
*За грецькою легендою Орфей, виводячи із царства мертвих кохану Еврідіку, не мав права озирнутись, щоб вивести її. Але порушив цю умову Богів і втратив кохану.
**Сики – сичання.
VІІ (ХІ)
… Боже мій! Які фантоми!..
Подивіться навкруги:
Замки з баштами, луги,
Феї, лицарі і гноми...
Боже мій! Які фантоми...
Микола Вороний Фата Моргана
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Яскраво грають духові оркестри
І мушкетер - шляхетний Араміс -
Кружляє герцогиню в темпі presto*.
Аристократів стільки тут – гульвіс.
Із лебедями - озеро чудесне.
Над ним самозакоханий Нарцис
Завмер, замилувавшися небесно.
А може це - той влюбливий поет -
Красунь перебирає з мрії дому,
Їх баламутить віршем тет-а-тет,
Насправді ж вірний лиш собі самому!..
Казковий виплітається сюжет –
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
* Рresto – швидко (італ.)
VІІІ (ХІ)
Літають ельфи ще й танцюють гноми,
Зібралося тут птаство зусібіч.
Зависнувши над замком невагомо,
Парад краси очолює павич.
Ген дві хмарини третя враз розломить –
Лелека, журавель, сова і сич
Виспівують у небі голубому,
Де соловейко.., чайка все «Кигич!»
Не чути тільки каркання ворони,
Вона шматує замок той між веж –
Так різко, дратівливо-монотонно,
Мов душ холодний тому, хто без меж
До мрій горнувся, бо зникають сонні,
Як раптом головою ти стріпнеш.
ІХ (ХІ)
Як раптом головою ти стріпнеш,
Поволеньки приходячи до тями,
У мріях більш приземлений сам теж –
З коханою відвідати Багами.
Зорі вечірньої м`яких пожеж –
Заграв рожевих понад берегами
Побачити хотілося б авжеж –
Місця усіх, відзначених Богами.
А чом би й ні? Невже лише фантом
Фантазії на мить тебе вгортає.
Там океанне марево кругом.
В нім, як для птаха, також висота є.
Та ніч коли махне своїм крилом –
Ураз чарівне видиво зникає.
Х (ХІ)
Ураз чарівне видиво зникає
Як літо, що минуло, наче день.
Зелене листя з тихого відчаю
Сивіючи, жовтіє де-не-де.
А неба синь, розкішно-голубая,
Забарвлення втрачає молоде,
Сіріючи, здається - вигоряє,
На водні плеса тінь сумну кладе.
Лиш мрія, підкоряючись уяві,
Квітує, весняніючи усе ж,
Розвіюючи настрої ці мляві.
Та мало, бачу, доброго пожнеш,
Фантазії не втілюючи в Яві*,
Мов тануть обриси високих веж.
*Ява – реальний світ.
ХІ (ХІ)
Мов тануть обриси високих веж…
В незвідане поволеньки відчалюй.
Так тихо небо зоряне мереж,
Воно – уже життя твого скрижалі.
І важко попрощатися, еге ж?
Бо невідомо, як там буде далі.
А раптом ти політ свій обірвеш,
На береги спустившися оспалі?
Ніяк не одцуратися краси,
Такий у серці спогад залишає –
Хоч над живою нею голоси.
Та все таки це справа наживная –
Вирощуй чудеса з води й роси
Лише між див омріяного раю.
ХІІ (ХІ)
Лише між див омріяного раю
Лишаєшся навіки молодий.
Всесильна*, навіть час мов зупиняєш,
Я – Аполлон вродливий – назавжди.
Уява власна – сила головная,
Едемські справжні тут цвітуть сади.
Сам, наче Бог, свій всесвіт сотворяєш,
Постійно повертаєшся сюди.
Та хоч би постраждати довелося –
Ти неодмінно знаєш – упірнеш
В те видиво - у милої волосся
Вплетеш троянду запашну. О де ж
Ті чари? Чом без них же досі
Щасливий і наснажений живеш?
*Всесильна – звернення до коханої.
ХІІІ (ХІ)
Щасливий і наснажений живеш,
Лише тоді, коли кохана поруч.
Хоч як би згіркло враз життя, але ж
Її підтримка є - біду побореш.
В ясні хвилини радості збереш
Цілунків, пестощів аж ціле море,
Де вишина з нічних своїх одеж
Дарує ковдри сяйво неозоре.
Та світло денне ранок принесе –
Трудитись титанічно починаєш
Просвітлений, здається, можеш все!
Не владна темна сила гамівная.
Любові поетичне це есе –
Веди вперед, за межі небокраю.
ХІV (ХІ)
Веди вперед, за межі небокраю,
Хай на яснім лелечому крилі
Велична, ніжна пісня залунає,
Любов`ю світ огорне взагалі.
Немовби-то від сонця-короваю -
Де рушники вишивані полів -
Проллється та свобода степовая,
Яку Всевишній променем розлив.
Але і Богу темряви подякуй,
Бо з того також має він свій зиск,
Що терни розсипає усілякі…
Тож світлу й тьмі розважно помолись
Тоді розгорне вже свої гілляки –
Омани серця непролазний ліс.
ХІ-й Магістрал
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.
Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…
Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ХІ-й вінок )*

Омани серця непролазний ліс –
Які картини дивні поставали:
Вкраїнець пив із радістю кумис,
Єврею смакувало наше сало!
Глобалізацію здолав «Green peace*»,
Порокенролив Преслі у Ла Скала.
Цірцеєю спокушений Уліс**,
А сонце вранці захід осявало.
Уяво мила, вище політай
Від напастей Гоморри і Содому,
Неперевернутим залиш ти рай.
Та все – відносне й іноді – зникоме,
Тож світ фантазій тихо повертай…
Чого тут тільки не буває в ньому!
* Green peace – зелений світ (англ.)
**Уліс – Одіссей.
ІІ (ХІ)
Чого тут тільки не буває в ньому!
Хіба пече у Африці, скажи?! –
Там лід, сніги і крига берег ломить…
Замети скрізь, давай по парі лиж!
Кохання, ох, набило всім оскому,
Інстинкт уже спрацьовує здебільш.
Спаровуються люди підсвідомо
Кому потрібен той любовний вірш?!
А ти аж кровоточиш почуттями!
Та жити ж можна, наче Діоніс*,
Вином себе довести до нестями…
Мов ухопив з чортів їй-Бо, котрийсь.
Тривожно переймаюся думками –
Куди уяви птах мене заніс?
ІІІ (ХІ)
Куди уяви птах мене заніс?
Якому бісу доручив – не бачу.
Що водить все химерами за ніс,
Підштовхує на дії необачні.
Спинюся десь поміж лелечих гнізд,
Схилю там тихо голову козачу,
Немов навіки в рідну землю вріс,
Коріння глибоко пустив неначе.
- Ти ненадовго душу забілив –
Почувся голос. Певно, духу злому
Належить, услуженцю кабали…
Із ним боровсь, долаючи утому,
Й відкинувши ці прикрощі малі,
У замку заховався потайному.
ІV (ХІ)
У замку заховався потайному.
О казко, чудеса свої яви –
Могуть небесна там таїться грому,
Підлога - ткана з хмарових сивин.
Підвладне все Перунові самому,
Бо Святослава вчив іти «на Ви».
І зло мечем вогненним боре пломінь,
Допоки світло день несе живий.
А уночі панує інша сила.
Вже тут із Чорнобогом веселись -
Несуть тебе хай каркаючі крила.
Та перед ними ти не падай ниць –
В чудовім сховку он чекає мила –
Він маревом повітряним завис.
V (ХІ)
Він маревом повітряним завис
І тут зібрались музиканти грати.
Пронизують мелодії наскрізь
Веселі небеса голубуваті.
Едемський сад. Ось – туї, тамариск,
Троянд, магнолій так цвіте багато.
У гроті чарівливім – зоглядись –
Обіймами цвіте любові свято.
Нависли темні хмари грозові
Щоб зіпсувати в дійстві навісному
Ідилію прекрасну – візаві*
Почувся голос Бога – невагомо
Той замок ніби щастям оповив –
Десь там Орфей співає без утоми.
*Візаві – навпроти (фр.)
VІ (ХІ)
Десь там Орфей співає без утоми,
Так насолоду розлива навкруг,
Підвладне ніби все йому одному…
Від звуків тих аж розквітає луг
І пестощів музичного огрому
Бере мовчання хвилечку малу
Щоб засвітитись ніжністю потому
Тим, хто душею, серцем не оглух.
- Та ж він свою утратив Еврідіку*!
Ще й ти, як з пекла йтимеш, озирнись –
Падлючо радять зміїв чорні сики**.
Тут зазвучав чарівний вокаліз,
Майнули легко тіні світлоликі –
Гойдає муз на гіллі верболіз.
*За грецькою легендою Орфей, виводячи із царства мертвих кохану Еврідіку, не мав права озирнутись, щоб вивести її. Але порушив цю умову Богів і втратив кохану.
**Сики – сичання.
VІІ (ХІ)
… Боже мій! Які фантоми!..
Подивіться навкруги:
Замки з баштами, луги,
Феї, лицарі і гноми...
Боже мій! Які фантоми...
Микола Вороний Фата Моргана
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Яскраво грають духові оркестри
І мушкетер - шляхетний Араміс -
Кружляє герцогиню в темпі presto*.
Аристократів стільки тут – гульвіс.
Із лебедями - озеро чудесне.
Над ним самозакоханий Нарцис
Завмер, замилувавшися небесно.
А може це - той влюбливий поет -
Красунь перебирає з мрії дому,
Їх баламутить віршем тет-а-тет,
Насправді ж вірний лиш собі самому!..
Казковий виплітається сюжет –
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
* Рresto – швидко (італ.)
VІІІ (ХІ)
Літають ельфи ще й танцюють гноми,
Зібралося тут птаство зусібіч.
Зависнувши над замком невагомо,
Парад краси очолює павич.
Ген дві хмарини третя враз розломить –
Лелека, журавель, сова і сич
Виспівують у небі голубому,
Де соловейко.., чайка все «Кигич!»
Не чути тільки каркання ворони,
Вона шматує замок той між веж –
Так різко, дратівливо-монотонно,
Мов душ холодний тому, хто без меж
До мрій горнувся, бо зникають сонні,
Як раптом головою ти стріпнеш.
ІХ (ХІ)
Як раптом головою ти стріпнеш,
Поволеньки приходячи до тями,
У мріях більш приземлений сам теж –
З коханою відвідати Багами.
Зорі вечірньої м`яких пожеж –
Заграв рожевих понад берегами
Побачити хотілося б авжеж –
Місця усіх, відзначених Богами.
А чом би й ні? Невже лише фантом
Фантазії на мить тебе вгортає.
Там океанне марево кругом.
В нім, як для птаха, також висота є.
Та ніч коли махне своїм крилом –
Ураз чарівне видиво зникає.
Х (ХІ)
Ураз чарівне видиво зникає
Як літо, що минуло, наче день.
Зелене листя з тихого відчаю
Сивіючи, жовтіє де-не-де.
А неба синь, розкішно-голубая,
Забарвлення втрачає молоде,
Сіріючи, здається - вигоряє,
На водні плеса тінь сумну кладе.
Лиш мрія, підкоряючись уяві,
Квітує, весняніючи усе ж,
Розвіюючи настрої ці мляві.
Та мало, бачу, доброго пожнеш,
Фантазії не втілюючи в Яві*,
Мов тануть обриси високих веж.
*Ява – реальний світ.
ХІ (ХІ)
Мов тануть обриси високих веж…
В незвідане поволеньки відчалюй.
Так тихо небо зоряне мереж,
Воно – уже життя твого скрижалі.
І важко попрощатися, еге ж?
Бо невідомо, як там буде далі.
А раптом ти політ свій обірвеш,
На береги спустившися оспалі?
Ніяк не одцуратися краси,
Такий у серці спогад залишає –
Хоч над живою нею голоси.
Та все таки це справа наживная –
Вирощуй чудеса з води й роси
Лише між див омріяного раю.
ХІІ (ХІ)
Лише між див омріяного раю
Лишаєшся навіки молодий.
Всесильна*, навіть час мов зупиняєш,
Я – Аполлон вродливий – назавжди.
Уява власна – сила головная,
Едемські справжні тут цвітуть сади.
Сам, наче Бог, свій всесвіт сотворяєш,
Постійно повертаєшся сюди.
Та хоч би постраждати довелося –
Ти неодмінно знаєш – упірнеш
В те видиво - у милої волосся
Вплетеш троянду запашну. О де ж
Ті чари? Чом без них же досі
Щасливий і наснажений живеш?
*Всесильна – звернення до коханої.
ХІІІ (ХІ)
Щасливий і наснажений живеш,
Лише тоді, коли кохана поруч.
Хоч як би згіркло враз життя, але ж
Її підтримка є - біду побореш.
В ясні хвилини радості збереш
Цілунків, пестощів аж ціле море,
Де вишина з нічних своїх одеж
Дарує ковдри сяйво неозоре.
Та світло денне ранок принесе –
Трудитись титанічно починаєш
Просвітлений, здається, можеш все!
Не владна темна сила гамівная.
Любові поетичне це есе –
Веди вперед, за межі небокраю.
ХІV (ХІ)
Веди вперед, за межі небокраю,
Хай на яснім лелечому крилі
Велична, ніжна пісня залунає,
Любов`ю світ огорне взагалі.
Немовби-то від сонця-короваю -
Де рушники вишивані полів -
Проллється та свобода степовая,
Яку Всевишній променем розлив.
Але і Богу темряви подякуй,
Бо з того також має він свій зиск,
Що терни розсипає усілякі…
Тож світлу й тьмі розважно помолись
Тоді розгорне вже свої гілляки –
Омани серця непролазний ліс.
ХІ-й Магістрал
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене заніс? –
У замку заховався потайному.
Він маревом повітряним завис,
Десь там Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи ще й танцюють гноми.
Як раптом головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає -
Мов тануть обриси високих веж…
Лише між див омріяного раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131296
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію