Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*
І (ХІІ)
Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.
У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.
От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?
Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.
ІІ (ХІІ)
Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.
В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.
А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…
Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.
ІІІ (ХІІ)
Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.
Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.
Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.
ІV (ХІІ)
Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…
Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.
Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,
Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.
V (ХІІ)
Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.
Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.
- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.
Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.
VІ (ХІІ)
Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.
Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.
Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…
Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.
VІІ (ХІІ)
Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.
Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.
- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!
Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.
VІІІ (ХІІ)
Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.
Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.
Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»
Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?
*Зер гут – все добре! (нім.)
ІХ (ХІІ)
Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…
А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.
Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.
…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…
*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.
Х (ХІІ)
Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.
Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.
Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.
Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…
ХІ (ХІІ)
Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.
Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.
Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -
Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.
ХІІ (ХІІ)
Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.
І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.
Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,
Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.
ХІІІ (ХІІ)
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.
Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!
Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,
Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІV (ХІІ)
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.
Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.
Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.
Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*
І (ХІІ)Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.
У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.
От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?
Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.
ІІ (ХІІ)
Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.
В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.
А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…
Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.
ІІІ (ХІІ)
Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.
Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.
Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.
ІV (ХІІ)
Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…
Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.
Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,
Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.
V (ХІІ)
Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.
Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.
- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.
Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.
VІ (ХІІ)
Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.
Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.
Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…
Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.
VІІ (ХІІ)
Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.
Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.
- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!
Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.
VІІІ (ХІІ)
Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.
Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.
Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»
Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?
*Зер гут – все добре! (нім.)
ІХ (ХІІ)
Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…
А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.
Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.
…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…
*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.
Х (ХІІ)
Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.
Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.
Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.
Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…
ХІ (ХІІ)
Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.
Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.
Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -
Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.
ХІІ (ХІІ)
Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.
І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.
Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,
Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.
ХІІІ (ХІІ)
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.
Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!
Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,
Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІV (ХІІ)
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.
Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.
Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.
Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131296
http://maysterni.com/publication.php?id=131346
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поштарочка (пісня)"
• Перейти на сторінку •
"Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*"
• Перейти на сторінку •
"Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*"
Про публікацію
