ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.08.21 18:35
Бігає Артьомка, син Нікіти,
лементить російською...
Агов!
Діти - не бур'ян: дерева... квіти.
То за що на Сході ллється кров?

Верть мене запевнить, що паради -
це країни міць і плани на...

Марія Дем'янюк
2018.08.21 16:48
Іноді так хочеться одягнути шкарпетки з дирками
через які мої пя'тки дивляться на світ,
старий зелений світер,
де келих вина залишив свій слід,
вплести в коси величезну волошку
і прудко йти уперед, а не потрошку...

А потім бігти посеред стиглого

Адель Станіславська
2018.08.21 15:32
А нема її... та й нема.
Відбула своє, відтужила,
Відлюбила, відворожила,
Відсніжила немов зима...
Відбруньковано відцвіла
і плодами у землю впала...
Мало... Мало... Нестримно мало...
Не зосталось її тепла.

Микола Соболь
2018.08.21 14:14
Червонояблучна печаль
Серпневі залила світанки.
Її одвічні забаганки –
Тепло і літо. Та на жаль
Тумани в’ються над водою,
Зоря студеною росою
Омила вересневу даль.
Яка уже не за горами

Софія Кримовська
2018.08.21 11:46
І раптом шибку в хаті затрясло,
і зойк прострелив тишу, наче куля.
Посипалися мати, бите скло,
і полетіли макогон і дулі.
І сон урвався дітям, і вони
укотре заховаються у льосі.
То страшно, як жахи приходять в сни.
А де подітись, як нагрянув досвід

Наталка Янушевич
2018.08.21 10:28
Непомітно і тихо відступить за обрій тепло.
Змерзне місяць-світляк та далекі-далекі сузір'я.
Акварель пелюсток переллється в змарніле стебло
І зникатиме десь. І надійде до нас надвечір'я.
Тільки крок за поріг - там легка прохолода землі
Крадькома

Олександр Сушко
2018.08.21 09:20
Росте злоякісна кіста.
Провал...притома...де я?
Якщо увірую в Христа,
То хто я для юдея?

Почула вчора: " Ти - чужа.
Не та порода, гени".
"Мудрець". Зарізав без ножа,

Тетяна Левицька
2018.08.21 09:12
Бузок рожевий, білий, пурпуровий
Розлогі грона цвіту розпустив.
Не хмур, моя кохана, чорні брови,
Тебе ніхто так міцно не любив.
Голубить сонце мальовничі луки
І трави у смарагдовій парчі.
Не говори ніколи про розлуку,
Твоя любов на відстані д

Сонце Місяць
2018.08.21 03:18
самітнику без жодної нагоди
лишаються озорені часи
тональність неба, хмарні переходи
пологи радощів & ласощі краси

невидимі, кодовані, таємні
полуди & спокусливі хрести
кумири, фетиші й тотеми

Марія Дем'янюк
2018.08.20 14:48
Нічка-чарівниця льодяники готувала:
сині, жовті, пурпурові.
Прив'язувала їх до неба
на ниточці шовковій.
Хай на землю з них стікають
сни солодкі та щасні,
і на сплячих обличчях
квітнуть усмішки зореясні.

Олександр Сушко
2018.08.20 06:53
В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,

Серго Сокольник
2018.08.19 22:35
День за днем промайнули...
Вже літечко верне на схил,
Хоч не всі повернулись
До рідного краю птахи.

Мов рефреном... Чи дзвоном-
"...від Сяну до Дону..." Тісний
Був би світ, у якому

Адель Станіславська
2018.08.19 22:15
Спливало чергове Спаса.
Спасалися, як могли...
Хтось квапив догнати маси
гуртів, що плоди несли.
Хтось йшов, бо іти годилось.
Хтось спав і спасав свій сон.
Десь людським судам не ймилось
чинити богам закон...

Олександр Сушко
2018.08.19 20:14
Чоловічок я хазяйнуватий,
Прикупив коня - весна, сівба...
Та лошак не хоче працювати,
В небесах літає! Це ганьба!

Крила у тварюки, може, й гарні,
Тільки зайві - одчикрижу їх.
Пастку облаштовую у стайні,

Володимир Бойко
2018.08.19 17:15
А що там далі – хто його там зна...
Суцільна порожнеча й більш нічого?
Чи там – позареальна білизна
В передчутті наближення до Бога.

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики со
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*
Образ твору І (ХІІ)

Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.

У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.

От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?

Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.

ІІ (ХІІ)

Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.

В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.

А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…

Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.

ІІІ (ХІІ)

Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.

Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.

Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.

Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.

ІV (ХІІ)

Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…

Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.

Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,

Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.

V (ХІІ)

Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.

Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.

- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.

Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.

* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.

VІ (ХІІ)

Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.

Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.

Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…

Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.

VІІ (ХІІ)

Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.

Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.

- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!

Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.

VІІІ (ХІІ)

Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.

Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.

Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»

Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?

*Зер гут – все добре! (нім.)

ІХ (ХІІ)

Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…

А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.

Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.

…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…

*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.

Х (ХІІ)

Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.

Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.

Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.

Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…

ХІ (ХІІ)

Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.

Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.

Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -

Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.

ХІІ (ХІІ)

Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.

І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.

Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,

Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.

ХІІІ (ХІІ)

Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.

Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!

Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,

Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.

ХІV (ХІІ)

Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.

Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.

Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.

Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!

ХІІ-й Магістрал

Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.

Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.

Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…

Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.



*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131296

http://maysterni.com/publication.php?id=131346






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-23 00:39:20
Переглядів сторінки твору 381
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.084 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.189 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2018.08.18 23:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2018-02-24 00:25:00 ]
як завжди - майстерно і натхненно...

пісенно

о Ярославе


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-24 02:18:46 ]
О Домініку, дуже втішений Вашими словами. Ви - людина і творець, який має високу духовність і високий смак! Так хочеться вигукнути: учіться, люди! Не кожного дня на "ПМ" друкують корону сонетів. Це - школа найвищої поетичної майстерності! Читайте, ставте запитання!))))