Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*
І (ХІІ)
Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.
У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.
От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?
Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.
ІІ (ХІІ)
Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.
В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.
А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…
Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.
ІІІ (ХІІ)
Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.
Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.
Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.
ІV (ХІІ)
Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…
Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.
Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,
Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.
V (ХІІ)
Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.
Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.
- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.
Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.
VІ (ХІІ)
Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.
Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.
Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…
Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.
VІІ (ХІІ)
Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.
Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.
- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!
Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.
VІІІ (ХІІ)
Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.
Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.
Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»
Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?
*Зер гут – все добре! (нім.)
ІХ (ХІІ)
Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…
А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.
Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.
…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…
*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.
Х (ХІІ)
Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.
Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.
Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.
Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…
ХІ (ХІІ)
Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.
Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.
Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -
Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.
ХІІ (ХІІ)
Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.
І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.
Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,
Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.
ХІІІ (ХІІ)
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.
Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!
Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,
Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІV (ХІІ)
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.
Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.
Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.
Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*
І (ХІІ)Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.
У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.
От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?
Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.
ІІ (ХІІ)
Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.
В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.
А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…
Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.
ІІІ (ХІІ)
Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.
Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.
Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.
ІV (ХІІ)
Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…
Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.
Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,
Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.
V (ХІІ)
Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.
Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.
- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.
Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.
VІ (ХІІ)
Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.
Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.
Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…
Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.
VІІ (ХІІ)
Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.
Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.
- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!
Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.
VІІІ (ХІІ)
Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.
Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.
Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»
Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?
*Зер гут – все добре! (нім.)
ІХ (ХІІ)
Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…
А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.
Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.
…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…
*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.
Х (ХІІ)
Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.
Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.
Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.
Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…
ХІ (ХІІ)
Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.
Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.
Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -
Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.
ХІІ (ХІІ)
Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.
І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.
Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,
Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.
ХІІІ (ХІІ)
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.
Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!
Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,
Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІV (ХІІ)
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.
Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.
Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.
Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131296
http://maysterni.com/publication.php?id=131346
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поштарочка (пісня)"
• Перейти на сторінку •
"Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*"
• Перейти на сторінку •
"Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*"
Про публікацію
