У своєму коментарі до публікації Я. Чорногузом (надалі – Автор) першої частини передмови академіка НАН України І.Михайлина « Подорож від станції Кохання до станції Любов» я писав:
«Навіть не припускаю, що поважний академік міг би злукавити, написавши передмову до згаданої книги. І я, як людина, що теж порпалася:) в особливостях такої форми віршування, як сонет, і навіть замахнулася на вінок сонетів (http://maysterni.com/publication.php?id=94421), уявляю всю складність роботи з короною сонетів – це воістину титанічна праця. На жаль, самої книги не бачив і, відповідно, не читав, хоча хотів би. Але не привітати з підкореною вершиною (дай Боже – не першою) не можу.
А оскільки , як писав В. Висоцький, - «…лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал…», бажаю нових поетичних сходжень! Щасти!»

Тепер я закінчив ознайомлення з повним текстом, який почастинно публікувався в ПМ. Хотів побачити цілісну картину і тоді висловити свої враження.
Одразу зауважу: я не літературознавець, не критик. У даному випадку я – читач, і викладене мною – суб’єктивне (звісно, окрім очевидного).
Наголошую, що все, про що йтиметься нижче – виключно мої особисті враження на основі власних знань, досвіду і розуміння.
Отже.
1.Незаперечне те, що Корона сонетів, як найвища сонетна форма, є надскладною.
2.Корона повинна відповідати вимогам класичного (канонічного) сонета.
3. Лексика Канона, як і поезії взагалі, не повинна суперечити чинним правилам української граматики та словниковим вимогам, а також відповідати поетичній фоніці.
Щодо першого.
Автору вдалося структурно витримати вимоги до Канону: всі сонети кожного Вінка ув’язані у Магістрали, а останні – у головний Магістрал (в реалі – це робиться навпаки: спочатку пишеться головний Магістрал, потім – Магістрали вінків і, насамкінець – сонети кожного вінка). Це надскладна праця, яка потребує і знань, і здібності та майстерності, і терпеливості. А ще – колосальних зусиль і затрат часу. Тут я знімаю капелюха перед Автором. Детальну фахову цінку Корони у цьому аспекті залишаю фахівцям.

Щодо другого.
З відомих джерел (найперше - І. Качуровський, «Строфіка», Лесин В.М., Пулинець О.С. «Словник літературознавчих термінів») класичний сонет, окрім структурної оригінальності має відповідати наступним вимогам:

«Жодне слово в сонеті не може повторюватися (за винятком, звичайно, допоміжних слів і тих випадків, коли якесь слово за самим задумом поета свідомо повторюється…» (Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів)

«Класичний сонет пишеться п’ятистопним чи шестистопним ямбом. Повнозначні слова в ньому не повинні повторюватися, обмежується також кількість службових частин мови. Правила творення сонета не дозволяють переносити частину фрази в інший рядок, кожна строфа повинна закінчуватися крапкою, останнє слово має бути «ключовим». Якщо ознаки класичного сонета дещо порушені, то такий твір називають вільним сонетом.»
(http://dovidka.biz.ua/oznaki-soneta/);

«В канонічному сонеті речення не могло ні в якому разі переходити з «катрена» в «катрен» , а тим більше – з «катрена» в «терцет»… »(І. Качуровський, «Строфіка»)
(Виділення мої)

У Короні дійсно витримана умова неповторюваності слів у межах одного сонета. Ба більше – Автор вирішив обійтися і без повторення допоміжних слів (прийменників, сполучників, часток) і стверджує: « жодне слово (!)навіть розділові сполучники типу «і», «а», «але» і т.д. не повинні двічі повторюватись в одному і тому ж сонеті». Однак це твердження (в частині допоміжних слів) суперечить наведеним вище витягам з джерел, що і привело в окремих випадках, про що буде сказано нижче, до лексичних викрутасів. До речі, такі класики, як, для прикладу, Д.Павличко, І.Франко, М. Рильський, Л.Костенко у своїх сонетах не цуралися повторення допоміжних слів (і, мабуть, небезпідставно).

Що стосується переходу речення з «катрена» в «катрен» , а тим більше – з «катрена» в «терцет», то у багатьох випадках у Короні не витримана умова недопустимості розриву речень між строфами сонетів (на яку посилається І. Качуровський), для прикладу, у таких сонетах (1-ша цифра –номер сонета, а в дужках – номер вінка):
VІ (ІІ), VІІІ (ІІ), ХІІ (ІV), ХІІ (Х), V (ХІІІ), Х (ХІІІ), ХІ (ХІІІ),ХІІІ-й Магістрал,
VІ (ХІV), VІІІ (ХІV), Х (ХІV), ХІ (ХІV), ХІІІ (ХІV)

Але це – всього лише констатація факту. Дотримання чи ігнорування такою нормою – питання теоретиків.

Щодо третього.

Відомо, що книжка вже вийшла друком у «широкий світ». А як кажуть наші колишні «старші брати» - «Что написано пером, того не вырубишь топором» . Не знаю, чи публікація цих сонетів на сторінці ПМ автентична книжці (я її не бачив), але якщо так, то тут я капелюха знову натягую на вуха.
Перейду до конкретики. Зазначаю, що я не відділяю реальних прогріхів від так званих одруківок, бо для рівня Майстра високого класу чистота твору – понад усе (наскільки мені відомо, редагував Корону сам Автор). І ще зазначу, що як читач, викладаю те що бачу, і як розумію, опираючись на словники і граматику. Всі місця, де мені незрозуміла суть, чи немилозвучність фрази, помічаю як власну думку – звісно, у кожного вона може бути своя.
Отже (у порядку публікації вінків; порядок нумерації вказаний вище):

Граматика і словники.

І(І) «Живи мій дух, надіє золота,» - кличний відмінок слова «дух»–«духу», так як «надія» - «надіє»; та й кома після «живи» не зайва, якщо це звертання;
V(І) «Хоч протилежні борЯться світи…» - словник: «борЮться»;
ХІІ(І) «Ми спершу сваримося віч-на-вІч» - словник: «віч-нА-віч»;

ХІV(І) «А за бортОм іскряться білопінно»- словник: «за бОртом»
ІV(ІІ) «Легкий вітрець хитає гілля гаю –
Чебрець, полин, мелісу, лободу» -
словник: ГІЛЛЯ - (боковий відросток від стовбура дерева) СТЕБЛО́ (основна частина трав'янистої рослини),
«Лиш туга ЗА тим літом журавлина.» - наголос на «ЗА» (ямб)

ІХ (ІІ) «Якби то мати до мовчання хист?!» – словник: «Якби-то»

Х(ІІ) «Любов - загАдка, пеленою вкрита» – словник: «зАгадка»
V(ІV) « Ні, знов мінором похоронних мес
Сліз болю позриватиме загати…» – словник: «позриватиме» відсутнє,
є «зриватиме»
VІІ(V) «В оці писання із дискусій-стичок» – «стичок» - щось нове в укр.мові
ХІ(VІ) «Тобі молитви я щодня говОрю» – словник: «говорЮ»
ІІІ(VІІ) «Несе до водоспаду НИЗВЕРГАННЯ?!» – Не знайшов у жодному словнику

VІІ(VІІІ) «І тихо рухайся тоді «Forewer!»*
* Forewer – вперед (англ.) – ??? по-перше ForeVer, а по-друге, до цього часу у перекладі це слово означало «НАЗАВЖДИ», а «вперед» - це «forward”

І (ХІІ) «Ще й оксамит, розкішніший замшІ». – словник: «зАмша»
VІІ(ХІІ) «Хто онкохворий, буде тОму амба!» – словник: «томУ»
VІІІ (ХІІ) «Дитині, старцю, жінці АЧИ мужу, – словник: а чи
« Тоді для сексу буде все «зер гут!*» – у словнику – «all gut»
Х (ХІІ) «Ріка душі НЕНАЧЕ Б ТО зміліла, – словник: «неначебто»
ХІV (ХІІІ) «Мов нОвий світ, ця темрява німая» – словник: «новИй»
ХІІІ (ХІV) «Спокус потуги всі минуться дАрма.» – словник: «дармА»

Примітка: відомо, що є таке поняття, як «авторський наголос» (їх, до речі, можна знайти і у класиків). Але тоді (доцільність такого наголошення – окреме питання мовників) цей наголос позначається, так як зроблено Автором у сонеті ХІІ (V):

«Ми люблячі і ніжні навзаЄм*»
*НавзаЄм – авторський наголос, як на мене, значно більш поетичніший, ніж словниковий – навзАєм.


Пропущено розділові знаки: (на місці, позначеному ?)


ІІІ (І) Як небо, сонцем вигріте до дна?
Моя душа закохана розквітла

ІХ (І) Затемнення світило зачорнить ?
Куди мені сховатися від горя?

Х (І) Ростить розлука біля скронь сивини ?
Усю укрила голову зима.

ІІ (ІІІ) Здіймається мов хвилями бурхливо?
Так галопує сильний, бистрий кінь,

ІІІ (ІІІ) То задрімала сила жизняна?
А потім прокидається охоче.

Все огортає ніжністю сповна?
Немовби чую раптом серед ночі –

VІ (ІІІ) Щемить, тече, тривожиться сміливо?
Неначе струни скрипок золоті,

ХІІ (ІІІ)Всі слабкості від себе віджену?
Нехай ота завія люта гине,

Ніяк мені його не обійти?
Воно з`єднає нас обох коханням,

ХІІІ (ІІІ) Відновлюючи спалені мости?
Лікуючи свої сердечні рани,


ІХ (ХІІ), ХІІ-й Магістрал
Чом на землі холодний вітер віє?
Одвічний сум так болем груди стис

Окрім вказаних – в наступних вінках пропущено ще близько 30 розділових знаків


Небажані збіги приголосних, подвоєння тощо:


Ві(д д)ум брудних,
Натхнення і кохання що(б б)уло.
Що(в ф)ільмах сиплять кулі навкруги
Пресвітли(м сн)ом це видиво минуло,
Предивни(м хм)елем душі оповито
І ось обійми… Це бу(в спр)авжній шок.
Він щастя(м ст)ав – цей звуковий міраж
Ранесенько, що(б хт)ось не перегнав
Приро(ди ди)во – гляньте і знайдете

Що нас омріяний чекає вирі(й
Й) тебе у диво-казку поведу…

і так далі…


Власна думка:

VІ (ІІ)
Вони – ці чорні лебеді - ячать –
Краси мов крила в мареві-видінні… –

ячать (тобто кричать,лементують тощо) мов
крила краси -?

ХІ (ІІ)
І ось тепер – у царстві мов Аїда,
Шукаю порятунку із багна, –

не зрозуміло (звучить як царство різних мов)

І (ІІІ)
Здіймається мов хвилями бурхливо. – можна «мов хвилями здіймається бурхливо"

ІІІ (ІІІ)
То задрімала сила жизняна, – це що – новотвір від слова «жизнь»?

ХІІІ (ІІІ)
Своєї зло чекає теж пори - – можна «чекає зло своєї теж пори»

ХІV (ІІІ)
«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море,
І музику, де плаче глибина.
–
не зрозуміло: якщо море дає силу і музику, тоді
речення неправильно побудоване. Окрім того,
пропущені кома і незакриті лапки

ІІІ-Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива. -

здіймається, зрина, спадає – хто: музика, чи глибина;
але у будь-якому випадку родовий відмінок «музики»
робить речення беззмістовним;
Окрім того, хіба не природніше звучало б: «мов хвилями здіймається бурхливо»?



І (ІV)
Наївний… Як же захопився нею!
Вже опустися трохи з піднебесь –
Метаєш бісер ти перед свинею…

Та все одно вона мені - The Best!* –

вульгарно. Як це – свиня і The Best! Сказано: «не
розсипайте перел своїх перед свинЬМИ»

VІ (ІV)
Згадай же квіти водяні колись
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину. – не зрозуміло



VІІІ (ІV)
«простимулюй», «ексцес» – не поетично

ХІ (ІV)
Кохані пасма пахнуть, наче хна. – як на мене – невдале порівняння.

ХІV (ІV)
Січневий дощ карнизи б`є коліном, – сумнівне поєднання «дощ» – «коліно»

VІ-й Магістрал
Де - чи на радість, а бува і горе –

жертва уникнення повторення «в» ( в сонетах
ХІІ(VІ) і ХІІІ(VІ) ця фраза звучить так: «В якій - на
радість, а бува – і горе»

І (VІІ)
І вітерець ізлегка напина,
Як східний газ, вітрило-покривало. – а що, буває ще газ західний, південний чи
північний ?

ІІ (VІІ)
Бо не каналізація брудна,
Ні, чиста річка щастя нам відновить… – непоетично

Преамбула до VІІІ-го вінка –

здається, Петрарка російською не писав (автор
перекладу?)

І (VІІІ)
Умлівши в горизонту ясній сині
Перисті хмари, мов комети хвіст. –

не зрозуміло (мабуть, розділові знаки не ті)

ІV (VІІІ)
Де океан за Монте-Крісто* плаче? – Але ж замок Іф у Середземному морі


VІІ (Х)
Грибів немов отруєних поїв, – можна «немов грибів отруєних»

ХІ (ХІІІ)
Як пропаганди Путіна іржа –

хіба місце цьому «герою» у масштабному
ліричному творі?


У творі (вінки ІХ – ХІV) багато строф зі спрощеними римами ( переобтяженими прикметниками із закінченням –ая, -еє, -ую, юю, -ії):
злая, оцюю, золотую(2), нелегкую(2), лихую, вороная, наживная , світовая, гробовая, хоровая, простая, рятівная., вічномолодая, хоровії , живії, отії, молодії, непрямая, гнилая, луговая , живая, димовая , неземная , сумная, наливная,


Бажання обійтися без допоміжних (службових) слів приводить до порушення евфонії, наприклад:

«Люблю тебе, небесна(я й )земна!» – замість «Люблю тебе, небесна і земна!»( у двох
сонетах і двох Магістралах)

І це ще не повний перелік зауважених тільки мною «огріхів».

Вражений такою кількістю, м’яко кажучи, недоречностей, перед публікацією цього матеріалу на сторінці ПМ, вирішив перевірити через щасливців примірника книжки чи, може, все вище приведене – не останній варіант, який до друку вже був виправлений. Зателефонувавши, попросив вибірково звірити окремі фрагменти. На жаль – мої спостереження підтвердилися. Тоді це – FOREVER…

Вражає отаке самовпевнене ставлення до власного ж твору, що мав би стати віхою у творчому здобутку Автора, бо існують у літературному і видавничому середовищі редактори, коректори.

Залишається висловити жаль, що така солідна складна поетична конструкція пістрявіє подібними «огріхами.» Але є ще шанс – виправлене друге видання.

Звичайно, не слід лукавити – хто з нас не «грішив» подібними неоковирностями. Але не треба ставити знак рівності між публікаціями у ПМ, де переважна більшість – учні, і публікаціями тих авторів, що вважають себе учителями-Майстрами (з великої букви), тим паче, що такі твори уже видані друком і претендують на якусь винятковість.

І насамкінець:

У своїй відповіді на один із коментарів Автор звертається до ПМ-мівського загалу словами:
« Так хочеться вигукнути: учіться, люди! Не кожного дня на "ПМ" друкують корону сонетів. Це - школа найвищої поетичної майстерності! Читайте, ставте запитання!))))»

То ж кожному, хто тримає в руках (чи ще придбає) «гарячий» примірник книги, самим вирішувати, як саме реагувати на отой заклик Автора.

02.03.2018