З авторських радіопрограм "Стежками "Живописної України Тараса Шевченка" на радіо "Воскресіння", записаних до 200-ліття Кобзаря.

Після закінчення Петербурзької академії мистецтв Тарас Григорович Шевченко прибув до Києва, де в 1845 році поступив у щойно створену Археографічну комісію, метою діяльності якої було вивчення пам’яток старовини 10 грудня того ж року Шевченка було затверджено співробітником цієї комісії 21 вересня 1846 року. Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Д.Г. Бібіков підписав відповідне розпорядження за яким Шевченку доручалось відправитися у різні місця Київської, Подільської і Волинської губернії для збору різноманітної культурної спадщини цього регіону. В одному із пунктів цього документу зазначалося й таке:
„…оправитесь в Почаевскую лавру и там спишете:
а) обший наружный вид Лаври, б) внутренность храма,
в) вид на окрестность с терасы “, – що свідчить про велику зацікавленість святинею.

Стежками Шевченкової "Живописної України"

Серед завдань поставлених Тарасові Шевченку Археографічною комісією навесні 1845 року під час його другої подорожі по Україні, що тривала до 5 квітня 1947 року, коли поета заарештували, було ознайомлення з церковними та монастирськими спорудами на території Київської, Подільської і Волинської губерній, про що красномовно свідчать два пакета за номерами 7250 та 7251, які були адресовані Подільському архієпископу Арсенію та Волинському Никанору, і йшлося в них про те, „чтобы г. Шевченке оказываемо было со стороны духовных лиц надлежащее содействие в отношении поручения, в случае осмотра им каких церквей и монастырей“.
Шлях поета пролягав по великому польському тракту через Васильків, Білу Церкву, Сквиру, Липовець, Брацлав, Могилів – Подільський. Не більше тижня він провів у Кам’янці (нині Кам’янец – Подільський), але дорога кликала на Волинь.
Більшість дослідників, і зокрема автор книги "Шевченко і Західна Україна" Микола Дубина, схильні вважати, що Шевченко їхав із Кам’янця – Подільського через Дунаївці і Ярмолинці до Проскурова (нині Хмельницький). Звідси, завітавши до Меджибіша, Летичива і Хмільника, через Староконстянтинів – Ямпіль поїхав до Почаєва дорогою він декілька днів зупинився у Вишнівці. Це містечко його привабило своєю багатою історією. Насамперед Шевченка зацікавив палацовий комплекс, витриманий в класицистичному архітектурному стилі, в якому побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі, а згодом графи Мнішеки зібрали бібліотеку, що налічували 15 тисяч книг, у тому числі чимало стародруків, рідкісних видань. Були тут і древні рукописи, листи магнатів, королів та царів. У картинній галереї були полотна Рембрандта, Гольбейна, Каналетто та інших видатних художників. Привертали увагу його і дерев’яна Михайлівська церква, зведена у 1726 і споруджений у 1640 році монастир кармелітів.
З Вишнівця Тарас Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва. Їхав, очевидно, через село Старий Тараж (Кременецького району Тернопільської області, що розкинулося на річці Іква; до нього примикали хутори Гнилий Ліс, Грабники та Сіножаття)– так пролягав старовинний тракт. Відомо, що до Почаєва поет прибув у другі половині жовтня . Тогочасний Почаїв був невеликим містечком, котре, по суті, не могло похвалитися нічим, окрім Лаври. Саме за 13 років до приїзду Кобзаря у 1833 р. монастир отримав статус Лаври.Намісником був тоді архімандрит Григорій (Немоловський), який, як відомо, за два роки до приїзду Шевченка приймав у себе видатного вченого Миколу Костомарова. Сам Костомаров у листі до О.М. Сементовського після відвідин Почаєва писав: "Намісник малорос з – під Києва, говорить російською мовою і сипле анекдотами: людина найлюб’язніша і разом з тим втілена доброзичливість". Мабуть таким він був і до Шевченка.

«Ідуть люди в Київ
Та в Почаїв помолитись…»,
- знаходимо у Шевченковому «Невольнику».

Де жив Кобзар у Почаєві? Тривалий час вважали що поет зупинився в архієрейському будинку. Розташованому безпосередньо на території Лаври. Саму тут селили найбільш поважних гостей, до числа яких, без сумніву, належав Тарас Шевченко. Цей будинок, зображений на двох його акварелях зберігся донині. У 1964 році на ньому встановлено меморіальну дошку. Але цілком можливо, що поет поселився у новому, відкритому в липні 1846 року готелі – „ Будинку для прочан “. Він розміщений справа біля підніжжя пагорба при в’їзді до Лаври. Крім загальних номерів, у цьому «П» – подібному будинку із заїжджим двором були окремі кімнати, одну з яких могли відвести Тарасу Шевченкові. З галереї – балкону готелю відкривався чудовий вид на Лавру. Саме від цього будинку Кобзар виконував акварель "Почаївська Лавра зі сходу". Цей готель також зберігся до наших днів, однак побачити звідси Лавру так, як її бачив Тарас Шевченко, неможливо: вид заступає зведений у 1903 році на подвір’ї готелю будинок, нині це приміщення Почаївської Духовної Семінарії. На жаль, всі документи про перебування Шевченка в готелі були знищені під час фашистської окупації у 1941 році.
У Лаврі Тарасу Григоровичу показували і Чудодійну Стопу, і печеру в скелі, де преподобний Іов перебував в усамітненому богоміллі. Цілком ймовірно, що під час перебування в Лаврі Шевченко ознайомився з її бібліотекою. Перешкод для його роботи не було, адже керівництво Духовним собором Почаївської Лаври отримало розпорядження Волинської духовної консисторії в якій йшлося про те, щоб надавати Шевченку всіляку допомогу з боку духовних осіб при виконані його обов’язків.
У розпорядженні Бібікова про в’їзд Т.Г. Шевченка йшлося про те, що він повинен "зняти" три види Лаври. Тарас Григорович виконав тут чотири малюнки аквареллю, два ескізи й начерк олівцем.

Малюнок І: "Почаївська Лавра з півдня" – один із дуже відомих малюнків, що найкращим чином подає привабливі архітектурні риси лаврського ансамблю.
Справа внизу є підпис автора: „Шевченко“.На звороті – ескіз Лаври зі сходу, а у лівому верхньому куті напис чорнилом:«1846 Почаївська Лавра з півдня».
Стрімкі куполи Успенського собору та інших споруд чітко прорисовані на тлі погожого осіннього неба. Світло післяобіднього сонця і довгі холодні тіні створюють контрастні зіставлення на пластично виразному фасаді собору. Поряд Троїцька церква з високим цоколем, на місці якої з 1912 року височить Троїцький собор. Між ними нема існуючої тепер дзвіниці – вона була зведена лише через 20 років після перебування Т.Г. Шевченка. На передньому плані акварелі – дві убогі хатини – мазанки під соломою. Вони створюють разючий контраст порівняно з величною архітектурою Лаври.

Малюнок ІІ – "Почаївська Лавра зі сходу".
Акварель займає проміжне місце між пейзажем і жанровим малюнком. Помітно, що зі сходу Лавра не так ефектна, як с південного боку. На цій акварелі – міський мотив з Лаврою на задньому плані. Посеред вулиці на горбку височить дерев’яний Хрест. З ліва ще один Хрест, кам’яний. Хата, перехожі, тополі відволікають увагу, але й поступово підводять глядача до Лаври. Успенський собор і фронтон Надвратного корпусу з голубими дахами займають центр акварелі.

Малюнок ІІІ – "Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври". Привертає увагу вивірена, продумана композиція, геометричним центром якої є декоративна ваза на огорожі. На попередньому плані художник зобразив частину тераси з металевим парапетом і вхід до Успенського собору. Біля входу – дві масивні фігури монахів у високих клобуках, з рудими бородами. Ажурна металева решітка ( нині балюстрада), декоративні вази на подіумах виявлені значно чіткіше, ніж фасад собору. Тут, як і в інших малюнках, відчувається досконале володіння засобами повітряної перспективи. Вдалині видніється гора Підкамінь. До австрійського села Підкамінь (тепер Львівська область), в якому хотів побувати Т.Г. Шевченко, прямим шляхом близько 20 кілометрів. Відомо, що селяни з Австрії приходили у свята до Лаври, а з Росії – на ярмарок у Підкамінь.

Малюнок ІV– "Собор Почаївської Лаври" (внутрішній вигляд). Вертикальний формат акварелі дав змогу краще закомпонувати інтер’єр Успенського собору з його високими склепіннями, оформлення, яке виконав у 1807–1810 роках живописець Лука Долинський. Геометричний центр композиції міститься трохи вище Чудотворного Образу Богородиці в обрамленні золотого сяйва. М’яке сонячне проміння падає зверху вниз, зі сходу, так, що права стіна затемнена. Три постаті ченців на різних відстанях сприяють виявленню глибини простору. Очевидно, для збереження цільності інтер’єру художник відмовився від зображення розписів на стінах, орнаментів і написів по краю арок. Виділені лише ікони в різьблених із позолотою рамах і капітелі пілястр. Інтер’єр вирішений у теплих золотистих тонах. В малюнку просвічуються олівцеві лінії побудови, надаючи йому чіткості і графічної виразності.

Інтер’єр собору з його казковою пишністю свідчить про те, як глибоко Тарас Шевченко вникав у суть архітектурних стилів. Цей та попередні малюнки дають уяву про особливості українського рококо з його видовженими, стрільчастими формами. Представляючи пам’ятки архітектури, він подавав їх у відповідному освітленні і з певної точки зору, звертав увагу на найсуттєвіші особливості споруд.
З огляду на мистецтво світлотіні, Т.Г. Шевченко був новатором у графіці середини XIX століття. Недарма стільки часу присвятив він вивченню в Ермітажі творчої спадщини Рембрандта. Художник творив композиції з глибоким внутрішнім змістом, що вигідно виділяє їх порівняно з працями інших майстрів, наприклад, Михайла Сажіна, який також виконував завдання Археографічної комісії.
Усі чотири акварелі зберігаються у Київському державному музеї Тараса Григоровича Шевченка АНУ. Є дані, що в Почаєві Т.Г. Шевченко зустрічався з польським скрипалем віртуозом і композитором Каролем Ліпінським. Дослідники вважають, що Шевченко відвідав також деякі села поблизу містечка – Крутнів, Лідихів, Лопушно, Лосятин та інші.
У Почаєві 20 жовтня 1846 року Тарас Шевченко записав до свого рисувального альбому кілька народних пісень, серед них жартівливу веснянку «Гиля, гиля, селезню»:
«Гиля-гиля, селезню,
Гиля-гиля, білокрилий,
Ох мій милий чорнобривий,
Прибудь ти аж до хати,
Щоб не чули отець, мати.
Селезню...

Ой на тому селезеню
Жупан куций,
І сам селезень
Чорноусий.
Гиля-гиля, селезню.

Ой на тому селезню
Та панчішечки,
Ой пристав селезень
Та до душечки.

Ой на тім селезню
Та черевички,
І сам селезень
Та невеличкий.

Ой на тому селезню
Ковпак сивий,
Ой сам селезень
Чорнобривий».

Наступною в альбомі Шевченка була пісня «Ой у саду, саду…»:

«Ой у саду, саду
Ходила кокошка,
Чорнявая, білявая
Дзюбатая трошки.

Хоча ж я дзюбата,
Таки ж бо я пишна,
Якби мене, серце, любив,
Я б за тебе пішла.

Я б за тебе пішла,
Я б тебе любила,
То б я тобі щосуботи
Кучерики змила.

Ой ізмила б я, змила,
Та ще й розчесала,
Ой я б тебе, моє серце,
Ще й поцілувала».
[У Почаєві
1846 ок[тября> 20

Третьою жартівливою піснею, що увійшла в альбом Шевченка, був куплет весільної «Ой пила, вихилила»:

«Ой пила, вихилила,
Сама себе похвалила.

А я доброго роду,
П’ю горілочку, як воду».

З Почаєва його дорога пролягала до древнього міста Кременця, в якому він пробув доволі часу і познайомився з усіма його визначними пам’ятками як от: Замкова гора, гімназія та ліцей, будинок, де проводив дитинство відомий польський поет Юліуш Словацький та інші.
Археографічна комісія організувала нову експедицію на західноукраїнські землі. Але Т.Г. Шевченко участь у ній уже не брав, бо 3 березня 1847 року його за доносом звільнили з числа співробітників комісії, а 5 квітня заарештували при в’їзді в Київ, куди поет поспішав на весілля Костомарова.


2014 рік.