ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Забави для Фауста" у Львівському театрі ім.Л.Курбаса
Тепер уже на відстані часу відкривається розуміння, що кожен театр сповідує свою філософію гри, акторської стилістики, режисерської концептуальності у виборі постановочного матеріалу. Отже, Володимир Кучинський озвучував свою опорну режисерську професійну і заразом життєву позицію про акторів як однодумців, як єдиний механізм для втілення театральної ідеї. Зараз з великою насолодою спостерігаю плоди багатолітньої його праці, адже кожна вистава, на якій мені довелося побувати за останніх два місяці – це маленьке незабутнє свято тріумфу світу Театру, де кожен актор виконує тільки для нього приготовану місію, а водночас, це свято всього колективу, бо вистава, наче мозаїка, складається з дрібних часточок у велике різнобарвне полотно.
«Забави для Фауста» – одна з найдавніших вистав режисера Володимира Кучинського. Прем’єра відбулася в далекому 1994 році. З львівських театральних афіш початку 90-их відомо, що постав за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара» було кілька, кожна з них розкривала якийсь окремий акцент у психології головних персонажів роману.
У «Забавах для Фауста» головним є Свидригайлов (Олег Цьона), для Раскольникова (Андрій Водичев) уже все відбулось, і перед ним розкрилася страшна прірва – неминучість покарання за злочин, неспокійне хворобливе сумління, що тяжіє над людиною, яка не може позбутися відчуття вини і чекає наближення трагічної розв’язки. Тому весь клубок інтриги потихеньку розкручує Свидригайлов, наче бавлячись вразливістю Раскольникова, що видає його з головою. Можна порівняти Свидригайлова з павуком, який у сіті піймав і Раскольникова, і Дуню (Мирослава Рачинська), або з котом, що бавиться зі своїми жертвами, наче з мишками. За цим персонажем криється психологія людини брудної, у якої за душею чимало тяжких злочинів. Він перейшов через історію боргової ями, постійних розпусних інтриг і отруєння своєї некоханої осоружної дружини. Він не зупиниться ні перед чим, аби досягнути своєї мети, от хоча б Дуня – він замислив узяти її шантажем, пов’язаним з любов’ю до брата. Проте шантаж не вдається. Дуня, як єдиний промінь світла у цій всепоглинаючій тьмі людських пороків, виривається з пастки «павука»-Свидригайлова. Свидригайлов – не Фауст, він же і не Мефістофель, він – звичний представник свого часу, своєї доби, свого кланового гнилого середовища, де кожен другий вів такий же розпусний, аморальний спосіб життя і не дуже переймався з того.
Родіон Раскольников (Андрій Водичев) зовсім інший. В його душі ще живуть ноти ніжності і любові до світу – до рідних йому людей: до Пульхерії Олександрівни, до Соні, до Дуні. Його внутрішній світ розривається у постійних ваганнях і страхах, проте у нього все ще є вибір між Добром і Злом, а відтак і є надія на майбутнє.
Вистава ніби ділиться на чотири частини-«з’яви»: перша – це прощання Раскольникова з Пульхерією Олександрівною (Тетяна Каспрук), яка передчуває нещастя; друга – це чудова неперевершена «дуель» Свидригайлова і Раскольникова; третя – поява Дуні та її перемога над брудним, бравурним і все ж нікчемним Свидригайловим; четверта – розв’язка, сцена Пульхерії Олександрівни і Раскольникова, ніби круговий ланцюг, з чого все починалося і чим має закінчитись (майбутньою довгою розлукою).
Окремо слід виділити з’яву Дуні. Прихід її до Свидригайлова – одна з опорних сцен. Обоє діють на контрастах, бо їхні характери і світоглядні засади – несумісні. Проте для Свидригайлова Дуня – особистість виняткова, її чистота і безкомпромісність викликає в ньому не тільки прояв підсвідомої поваги, а й потяг, сильніший за прояв розпусної інтрижки. Він відчуває до Дуні сильну пристрасть, майже любов (якщо на таку він спроможний)! Отож, їхня зустріч дуже динамічна і провокативна, Дуня цілиться в нього з наміром застрелити, проте… не може. Свидригайлов реагує на це з божевільним шалом людини, яка сприймає цей знак як прив’язаність, як ознаку закоханості. Зрештою, в пориві тимчасового «благородства», він дозволяє Дуні піти. Але постріл для Свидригайлова у виставі таки пролунає – у цілковитій темряві залу, несподівано, наче за кадром.
Пульхерія Олександрівна ніби другорядна, проте щемлива до сліз у своїй материнській самотності й усвідомленні розлуки, що наближається. Слова до сина, коли той сповіщає їй про майбутню далеку подорож і просить помолитися, вражає своїм трагізмом: «Таж не на вічно, таж не на вічно»…
Вистава проходить, наче за єдиним подихом і настроєм – всі з’яви логічно працюють на режисерську концепцію і діють злагоджено. Всі актори – і на контрастах, і в партнерстві – доповнюють одне одного.
Можна ще додати, що вистава наповнена професійним співом – він лунає, ніби перегук персонажів: «Вернись в Соренто» та «О sole mio» («О моє сонце») італійською співають всі, включно зі Свидригайловим. «Як ясно світить після бурі сонце» – у цих словах неаполітанської пісні дуже багато відтінків, образів-символів світла, що перемагає темряву. Чому у "Забавах для Фауста" італійський спів став милозвучно-трагічним тлом вистави, стане зрозуміло тим допитливим глядачам. які глибше поринуть у світ романістики Федора Достоєвського. Виявляється, що в основі його роману "Злочин і кара" лежать італійські притчі.
Вистава «Забави для Фауста» одна з найсильніших у репертуарі театру ім. Леся Курбаса.
2017 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Забави для Фауста" у Львівському театрі ім.Л.Курбаса
Сьогодні Міжнародний день театру.
Вітання усім працівникам театральних осередків і митцям сцени з побажаннями здоров'я, натхнення, невичерпного джерела для творчої праці і вдячного, розуміючого глядача!
Улюблені вистави Львова
Моє знайомство з театром Курбаса триває ще з дитинства, річ у тім, що мій тато в дев’яностих протягом десяти років був актором цього театру. Не скажу, що з дитинства була фанатом його професії, знала лише від нього, що режисер Володимир Кучинський любить повторювати фразу про театр як про філософію життя і підбирає акторів за цим принципом.Тепер уже на відстані часу відкривається розуміння, що кожен театр сповідує свою філософію гри, акторської стилістики, режисерської концептуальності у виборі постановочного матеріалу. Отже, Володимир Кучинський озвучував свою опорну режисерську професійну і заразом життєву позицію про акторів як однодумців, як єдиний механізм для втілення театральної ідеї. Зараз з великою насолодою спостерігаю плоди багатолітньої його праці, адже кожна вистава, на якій мені довелося побувати за останніх два місяці – це маленьке незабутнє свято тріумфу світу Театру, де кожен актор виконує тільки для нього приготовану місію, а водночас, це свято всього колективу, бо вистава, наче мозаїка, складається з дрібних часточок у велике різнобарвне полотно.
«Забави для Фауста» – одна з найдавніших вистав режисера Володимира Кучинського. Прем’єра відбулася в далекому 1994 році. З львівських театральних афіш початку 90-их відомо, що постав за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара» було кілька, кожна з них розкривала якийсь окремий акцент у психології головних персонажів роману.
У «Забавах для Фауста» головним є Свидригайлов (Олег Цьона), для Раскольникова (Андрій Водичев) уже все відбулось, і перед ним розкрилася страшна прірва – неминучість покарання за злочин, неспокійне хворобливе сумління, що тяжіє над людиною, яка не може позбутися відчуття вини і чекає наближення трагічної розв’язки. Тому весь клубок інтриги потихеньку розкручує Свидригайлов, наче бавлячись вразливістю Раскольникова, що видає його з головою. Можна порівняти Свидригайлова з павуком, який у сіті піймав і Раскольникова, і Дуню (Мирослава Рачинська), або з котом, що бавиться зі своїми жертвами, наче з мишками. За цим персонажем криється психологія людини брудної, у якої за душею чимало тяжких злочинів. Він перейшов через історію боргової ями, постійних розпусних інтриг і отруєння своєї некоханої осоружної дружини. Він не зупиниться ні перед чим, аби досягнути своєї мети, от хоча б Дуня – він замислив узяти її шантажем, пов’язаним з любов’ю до брата. Проте шантаж не вдається. Дуня, як єдиний промінь світла у цій всепоглинаючій тьмі людських пороків, виривається з пастки «павука»-Свидригайлова. Свидригайлов – не Фауст, він же і не Мефістофель, він – звичний представник свого часу, своєї доби, свого кланового гнилого середовища, де кожен другий вів такий же розпусний, аморальний спосіб життя і не дуже переймався з того.
Родіон Раскольников (Андрій Водичев) зовсім інший. В його душі ще живуть ноти ніжності і любові до світу – до рідних йому людей: до Пульхерії Олександрівни, до Соні, до Дуні. Його внутрішній світ розривається у постійних ваганнях і страхах, проте у нього все ще є вибір між Добром і Злом, а відтак і є надія на майбутнє.
Вистава ніби ділиться на чотири частини-«з’яви»: перша – це прощання Раскольникова з Пульхерією Олександрівною (Тетяна Каспрук), яка передчуває нещастя; друга – це чудова неперевершена «дуель» Свидригайлова і Раскольникова; третя – поява Дуні та її перемога над брудним, бравурним і все ж нікчемним Свидригайловим; четверта – розв’язка, сцена Пульхерії Олександрівни і Раскольникова, ніби круговий ланцюг, з чого все починалося і чим має закінчитись (майбутньою довгою розлукою).
Окремо слід виділити з’яву Дуні. Прихід її до Свидригайлова – одна з опорних сцен. Обоє діють на контрастах, бо їхні характери і світоглядні засади – несумісні. Проте для Свидригайлова Дуня – особистість виняткова, її чистота і безкомпромісність викликає в ньому не тільки прояв підсвідомої поваги, а й потяг, сильніший за прояв розпусної інтрижки. Він відчуває до Дуні сильну пристрасть, майже любов (якщо на таку він спроможний)! Отож, їхня зустріч дуже динамічна і провокативна, Дуня цілиться в нього з наміром застрелити, проте… не може. Свидригайлов реагує на це з божевільним шалом людини, яка сприймає цей знак як прив’язаність, як ознаку закоханості. Зрештою, в пориві тимчасового «благородства», він дозволяє Дуні піти. Але постріл для Свидригайлова у виставі таки пролунає – у цілковитій темряві залу, несподівано, наче за кадром.
Пульхерія Олександрівна ніби другорядна, проте щемлива до сліз у своїй материнській самотності й усвідомленні розлуки, що наближається. Слова до сина, коли той сповіщає їй про майбутню далеку подорож і просить помолитися, вражає своїм трагізмом: «Таж не на вічно, таж не на вічно»…
Вистава проходить, наче за єдиним подихом і настроєм – всі з’яви логічно працюють на режисерську концепцію і діють злагоджено. Всі актори – і на контрастах, і в партнерстві – доповнюють одне одного.
Можна ще додати, що вистава наповнена професійним співом – він лунає, ніби перегук персонажів: «Вернись в Соренто» та «О sole mio» («О моє сонце») італійською співають всі, включно зі Свидригайловим. «Як ясно світить після бурі сонце» – у цих словах неаполітанської пісні дуже багато відтінків, образів-символів світла, що перемагає темряву. Чому у "Забавах для Фауста" італійський спів став милозвучно-трагічним тлом вистави, стане зрозуміло тим допитливим глядачам. які глибше поринуть у світ романістики Федора Достоєвського. Виявляється, що в основі його роману "Злочин і кара" лежать італійські притчі.
Вистава «Забави для Фауста» одна з найсильніших у репертуарі театру ім. Леся Курбаса.
2017 р.
Стаття з деякими скороченнями видрукувана у журналі "Кіно-театр", №2,2017 під назвою "Не Фауст і не Мефістофель"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію