ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2018.10.15 13:48
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я

Адель Станіславська
2018.10.15 09:50
Із ласки твоєї, мій Боже, сміюся й плачу.
Піщинка на Всесвіт лиш дивом твоїм жива.
Так часто глуха, і безмовна, й зовсі'м незряча...
А звідкись невідано віщі мої слова...

Коротка на пам'ять і довга чуттям на вічність...
Так скороминуща у цьому з

Мирослав Артимович
2018.10.15 09:20
Життя і музика… Два паростки любові.
Один – від Бога, другий – із душі.
І закорінені обидва в Першослово,
яке ніхто не в силі сокрушить.

Щасливий той, хто музикою дише
неспинно, до безумства, до безтям,
а тон душі мажорніше й жвавіше

Олександр Сушко
2018.10.15 05:45
Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу

Катерина Боброк
2018.10.14 20:14
молись над її лоном, бо в ньому тепер твоя вічність
ще поки крихітна, як зірка, віддалена і спокійна,
але ось вона наближається і ця швидкість космічна
твоїм обіймам і цілункам ніжним прямопропорційна..
порівняти її тіло неможливо ні з чим, хіба з Гра

Дмитро Куренівець
2018.10.14 18:00
Шурхіт листочків навчальних програм
з шелестом осени злився…
Ставки свої ти Системі програв,
та, далебі, вже не злишся.

Усі твої задуми клаптями рве
ця куцість годин невблаганна.
Ян Коменський зник би, пропав Дистервеґ

Іван Потьомкін
2018.10.14 14:38
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой

Світлана Майя Залізняк
2018.10.14 12:19
Збиваються горобчики у стаю.
Шукала в липні феніксів, орлів.
По...кру...же...ля...ла...
Жовтень... відлітаю...
Сховала пазли-словеса у Пслі.

Махрова риба плине... Махаони -
на чорнобривцях. Дайджести між каст.

Олександр Сушко
2018.10.14 11:52
Мужик я мудрий, писок вельми хитрий,
А люди як сварливі дітлахи.
Не можна чисту правду говорити,
Не друзів наживеш, а ворогів.

Хай істину дурко ув очі гавка
І правдою обмазує пастель.
Вар'ятові речу: "Ти - розумака!",

Любов Бенедишин
2018.10.14 10:59
Диявол розшарпує поли
небес безкраїх.
А люди аж давляться болем:
"То Бог карає!"

Стражданням кінця ще не видко.
Погроми, війни.
А «градом» прошита накидка –

Катерина Боброк
2018.10.14 00:01
рудим каштановим лапкам так личить срібна гальваніка
зачитана на ходу газетка котиться аж третім парком
якщо довго лежати долілиць на нестероїдах і під таваніком
лишається одне, оголити шию піднявши волосся над карком

осінні трав'яні шаблі видно ті

Вероніка Новікова
2018.10.13 22:29
Хочеш, аби полегшало, – легше далі іди.
В осені смутку більше, аніж в тобі води.
Жовті її легені плавлять світло на вдих,
з видиху піде сміх.

Хочеш, аби забулося, – не опускай лиця.
Скільки сердець розбитих в пазусі ялівця –
стільки уламків віри з

Сонце Місяць
2018.10.13 19:42
I. Звуть його Мартин, наголос на останньому складі. Із тих, котрі здатні час від часу мовити собі про себе—Мартине, але ж ти дивак, чоловіче. Й трохи навіть утішитися з такого-от казусу. У стані посталкогольнім, невиспаний, прочовгавши коридорами кольо

Світлана Майя Залізняк
2018.10.13 17:35
Здається, ще недавно
із мамою - кудись...
Телята, кози... плавні...
На сцену - не барись!

2

Розсунуто валізки,

Олександра Христич
2018.10.13 17:31
Вирує місто, велике місто,
Будинкам тісно, машинам тісно.
Асфальт вузенький, до ганку кроки,
Будинки щільно, без вікон збоку.
Розмова ллється на різних мовах,
Не знаю змісту, не чую слова.
Проходять сім'ї, проходять просто,
По двоє, троє тут, біля

Олександр Сушко
2018.10.13 16:38
Амур життя, нарешті, освітив,
Чіпляється панчоха за ширінку.
Кармічний шлях від того непростий -
Народжений аби втішати жінку.

Вночі "гармата" потрапляє в ціль,
Наводить на "позиціях" порядок.
Стрічаю ранок із ножем в руці -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Забави для Фауста" у Львівському театрі ім.Л.Курбаса

Сьогодні Міжнародний день театру.
Вітання усім працівникам театральних осередків і митцям сцени з побажаннями здоров'я, натхнення, невичерпного джерела для творчої праці і вдячного, розуміючого глядача!

Улюблені вистави Львова

Моє знайомство з театром Курбаса триває ще з дитинства, річ у тім, що мій тато в дев’яностих протягом десяти років був актором цього театру. Не скажу, що з дитинства була фанатом його професії, знала лише від нього, що режисер Володимир Кучинський любить повторювати фразу про театр як про філософію життя і підбирає акторів за цим принципом.
Тепер уже на відстані часу відкривається розуміння, що кожен театр сповідує свою філософію гри, акторської стилістики, режисерської концептуальності у виборі постановочного матеріалу. Отже, Володимир Кучинський озвучував свою опорну режисерську професійну і заразом життєву позицію про акторів як однодумців, як єдиний механізм для втілення театральної ідеї. Зараз з великою насолодою спостерігаю плоди багатолітньої його праці, адже кожна вистава, на якій мені довелося побувати за останніх два місяці – це маленьке незабутнє свято тріумфу світу Театру, де кожен актор виконує тільки для нього приготовану місію, а водночас, це свято всього колективу, бо вистава, наче мозаїка, складається з дрібних часточок у велике різнобарвне полотно.

«Забави для Фауста» – одна з найдавніших вистав режисера Володимира Кучинського. Прем’єра відбулася в далекому 1994 році. З львівських театральних афіш початку 90-их відомо, що постав за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара» було кілька, кожна з них розкривала якийсь окремий акцент у психології головних персонажів роману.
У «Забавах для Фауста» головним є Свидригайлов (Олег Цьона), для Раскольникова (Андрій Водичев) уже все відбулось, і перед ним розкрилася страшна прірва – неминучість покарання за злочин, неспокійне хворобливе сумління, що тяжіє над людиною, яка не може позбутися відчуття вини і чекає наближення трагічної розв’язки. Тому весь клубок інтриги потихеньку розкручує Свидригайлов, наче бавлячись вразливістю Раскольникова, що видає його з головою. Можна порівняти Свидригайлова з павуком, який у сіті піймав і Раскольникова, і Дуню (Мирослава Рачинська), або з котом, що бавиться зі своїми жертвами, наче з мишками. За цим персонажем криється психологія людини брудної, у якої за душею чимало тяжких злочинів. Він перейшов через історію боргової ями, постійних розпусних інтриг і отруєння своєї некоханої осоружної дружини. Він не зупиниться ні перед чим, аби досягнути своєї мети, от хоча б Дуня – він замислив узяти її шантажем, пов’язаним з любов’ю до брата. Проте шантаж не вдається. Дуня, як єдиний промінь світла у цій всепоглинаючій тьмі людських пороків, виривається з пастки «павука»-Свидригайлова. Свидригайлов – не Фауст, він же і не Мефістофель, він – звичний представник свого часу, своєї доби, свого кланового гнилого середовища, де кожен другий вів такий же розпусний, аморальний спосіб життя і не дуже переймався з того.
Родіон Раскольников (Андрій Водичев) зовсім інший. В його душі ще живуть ноти ніжності і любові до світу – до рідних йому людей: до Пульхерії Олександрівни, до Соні, до Дуні. Його внутрішній світ розривається у постійних ваганнях і страхах, проте у нього все ще є вибір між Добром і Злом, а відтак і є надія на майбутнє.
Вистава ніби ділиться на чотири частини-«з’яви»: перша – це прощання Раскольникова з Пульхерією Олександрівною (Тетяна Каспрук), яка передчуває нещастя; друга – це чудова неперевершена «дуель» Свидригайлова і Раскольникова; третя – поява Дуні та її перемога над брудним, бравурним і все ж нікчемним Свидригайловим; четверта – розв’язка, сцена Пульхерії Олександрівни і Раскольникова, ніби круговий ланцюг, з чого все починалося і чим має закінчитись (майбутньою довгою розлукою).
Окремо слід виділити з’яву Дуні. Прихід її до Свидригайлова – одна з опорних сцен. Обоє діють на контрастах, бо їхні характери і світоглядні засади – несумісні. Проте для Свидригайлова Дуня – особистість виняткова, її чистота і безкомпромісність викликає в ньому не тільки прояв підсвідомої поваги, а й потяг, сильніший за прояв розпусної інтрижки. Він відчуває до Дуні сильну пристрасть, майже любов (якщо на таку він спроможний)! Отож, їхня зустріч дуже динамічна і провокативна, Дуня цілиться в нього з наміром застрелити, проте… не може. Свидригайлов реагує на це з божевільним шалом людини, яка сприймає цей знак як прив’язаність, як ознаку закоханості. Зрештою, в пориві тимчасового «благородства», він дозволяє Дуні піти. Але постріл для Свидригайлова у виставі таки пролунає – у цілковитій темряві залу, несподівано, наче за кадром.
Пульхерія Олександрівна ніби другорядна, проте щемлива до сліз у своїй материнській самотності й усвідомленні розлуки, що наближається. Слова до сина, коли той сповіщає їй про майбутню далеку подорож і просить помолитися, вражає своїм трагізмом: «Таж не на вічно, таж не на вічно»…
Вистава проходить, наче за єдиним подихом і настроєм – всі з’яви логічно працюють на режисерську концепцію і діють злагоджено. Всі актори – і на контрастах, і в партнерстві – доповнюють одне одного.
Можна ще додати, що вистава наповнена професійним співом – він лунає, ніби перегук персонажів: «Вернись в Соренто» та «О sole mio» («О моє сонце») італійською співають всі, включно зі Свидригайловим. «Як ясно світить після бурі сонце» – у цих словах неаполітанської пісні дуже багато відтінків, образів-символів світла, що перемагає темряву. Чому у "Забавах для Фауста" італійський спів став милозвучно-трагічним тлом вистави, стане зрозуміло тим допитливим глядачам. які глибше поринуть у світ романістики Федора Достоєвського. Виявляється, що в основі його роману "Злочин і кара" лежать італійські притчі.
Вистава «Забави для Фауста» одна з найсильніших у репертуарі театру ім. Леся Курбаса.

2017 р.

Стаття з деякими скороченнями видрукувана у журналі "Кіно-театр", №2,2017 під назвою "Не Фауст і не Мефістофель"






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-03-27 11:50:03
Переглядів сторінки твору 339
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.943 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2018.10.11 15:57
Автор у цю хвилину відсутній