
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Булат (1980) /
Поеми
Півник і Сонце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півник і Сонце
Ходив ліском упертий Півник,
Такий малесенький розбійник.
Шукав собі гучних пригод,
Щоб заговорив про них лісовий народ.
Ходив блудив і тут натрапив,
Так ніби хтось насправді квапив.
Подружок жабок гамірний квартет,
Піднявши бризок бруду пірует,
В болоті чинно так скакали,
Під музику і пісні жваво танцювали.
- «Привіт, подружки мої дорогії.
Як у вас справи жабки зеленії?»
- «Справи прекрасно, добре нам
На дворі літо, досить снам.
А ти куди ідеш, куди прямуєш?
Можливо й нам нові розваги запропонуєш?»
- «Шукаю я де живе велике Сонце,
Що кожного ранку стукає промінням у віконце.
Іду в той край де воно ночує.
Можливо мене побачить і почує,
Як я співаю, тягну гарну пісню
До тих пір доки вистачає кисню».
- «Так Сонце бачимо і знаєм,
І любим ми його навзаєм.
Проте високо увесь час
Воно знаходиться від нас.
З тобою ми мабуть сходили б
Та ми далеко так ніколи не бродили.
Втомитись можем, або заблукати
І не знайдемо потім рідної хати».
- «Ну добре жабки, зрозумів,
Сидіти вам тут до старих пнів.
Піду мабуть туди я сам,
Хоч страшно йти по чужим по лісам.
Бувайте тут, радійте, жийте,
Тепло від Сонця пригоршнями пийте».
Пішов поволі посміхнувся
В нові чоботи, що на плечі ніс, узувся.
Дорога ж бо далека
Аж тут летить білий Лелека.
Знайомий також, що у дворі
Живе на стовпі на горі.
- «Привіт мій Півнику, куди,
Ти обійшов всі городи,
Тепер вже лісом кудись йдеш.
Чи не боїшся Лиса, вжеж?»
- «Та йду до Сонця, хоч й боюся.
Від Лиса, Вовка вборонюся.
Про Сонце все я маю взнати,
Хоч і не вмію я літати».
- «Я ж бо високо так літаю
І про велике Сонце все я знаю.
Де спить, ночує, де живе,
Як часто по небу синьому пливе.
Присядь, я все те тобі розкажу.
І від далекої подорожі все ж вбережу.
Не треба йти в далекі далі,
Ніхто не дасть тобі медалі.
Бо Сонце в небі в нас живе,
Не спить і завжди ділове.
Земля ж бо кругла і велика,
То тут ще бачиш, там вже зникла.
Йому роботи вистачає,
Усіх нагріє, пробуджає.
Усе воно по колу ходить,
Поки тут сплять, Сонце ще робить.
Йому ти можеш лиш радіти,
Як роблять всі його діти.
Підеш тепер мабуть додому,
І Сонце бачитимеш ти по-новому.
Воно ж бо нас насправді любить,
Все пестить світлом і голубить».
Добре що Півник тай сидів,
А то б упав, чи підлетів.
- «Оце так новість, та знання,
Світу старого пізнання.
Я ж думав, що дійду до хатки,
Сонця великого кімнатки.
Оце так сильна новина,
Для мене це є дивина.
У нас ж бо всі уночі сплять,
Бо вдень у них гора занять.
Так Сонце в нас одне єдине,
Не зна спокою, ні спину.
Ну що ж, мабуть тепер додому йду
І всім розкажу я до ладу.
Що б всі ту правду краще знали
І сонце наше цінували!»
Вертався Півник по дорозі
І всім казав на кожнім розі
І жабкам милим, пташенятам,
І свинкам в дворі, ще й цуценятам,
Про Сонце і його роботу
Про Землю нашу і турботу.
З тих пір він перш усіх встає,
Сонце вітає, воду пє.
Також у ночі нагадає,
Що сонце робить, знов співає.
Півника отим тепер всі знають
Розбудить вранці, вже вітають.
Такий малесенький розбійник.
Шукав собі гучних пригод,
Щоб заговорив про них лісовий народ.
Ходив блудив і тут натрапив,
Так ніби хтось насправді квапив.
Подружок жабок гамірний квартет,
Піднявши бризок бруду пірует,
В болоті чинно так скакали,
Під музику і пісні жваво танцювали.
- «Привіт, подружки мої дорогії.
Як у вас справи жабки зеленії?»
- «Справи прекрасно, добре нам
На дворі літо, досить снам.
А ти куди ідеш, куди прямуєш?
Можливо й нам нові розваги запропонуєш?»
- «Шукаю я де живе велике Сонце,
Що кожного ранку стукає промінням у віконце.
Іду в той край де воно ночує.
Можливо мене побачить і почує,
Як я співаю, тягну гарну пісню
До тих пір доки вистачає кисню».
- «Так Сонце бачимо і знаєм,
І любим ми його навзаєм.
Проте високо увесь час
Воно знаходиться від нас.
З тобою ми мабуть сходили б
Та ми далеко так ніколи не бродили.
Втомитись можем, або заблукати
І не знайдемо потім рідної хати».
- «Ну добре жабки, зрозумів,
Сидіти вам тут до старих пнів.
Піду мабуть туди я сам,
Хоч страшно йти по чужим по лісам.
Бувайте тут, радійте, жийте,
Тепло від Сонця пригоршнями пийте».
Пішов поволі посміхнувся
В нові чоботи, що на плечі ніс, узувся.
Дорога ж бо далека
Аж тут летить білий Лелека.
Знайомий також, що у дворі
Живе на стовпі на горі.
- «Привіт мій Півнику, куди,
Ти обійшов всі городи,
Тепер вже лісом кудись йдеш.
Чи не боїшся Лиса, вжеж?»
- «Та йду до Сонця, хоч й боюся.
Від Лиса, Вовка вборонюся.
Про Сонце все я маю взнати,
Хоч і не вмію я літати».
- «Я ж бо високо так літаю
І про велике Сонце все я знаю.
Де спить, ночує, де живе,
Як часто по небу синьому пливе.
Присядь, я все те тобі розкажу.
І від далекої подорожі все ж вбережу.
Не треба йти в далекі далі,
Ніхто не дасть тобі медалі.
Бо Сонце в небі в нас живе,
Не спить і завжди ділове.
Земля ж бо кругла і велика,
То тут ще бачиш, там вже зникла.
Йому роботи вистачає,
Усіх нагріє, пробуджає.
Усе воно по колу ходить,
Поки тут сплять, Сонце ще робить.
Йому ти можеш лиш радіти,
Як роблять всі його діти.
Підеш тепер мабуть додому,
І Сонце бачитимеш ти по-новому.
Воно ж бо нас насправді любить,
Все пестить світлом і голубить».
Добре що Півник тай сидів,
А то б упав, чи підлетів.
- «Оце так новість, та знання,
Світу старого пізнання.
Я ж думав, що дійду до хатки,
Сонця великого кімнатки.
Оце так сильна новина,
Для мене це є дивина.
У нас ж бо всі уночі сплять,
Бо вдень у них гора занять.
Так Сонце в нас одне єдине,
Не зна спокою, ні спину.
Ну що ж, мабуть тепер додому йду
І всім розкажу я до ладу.
Що б всі ту правду краще знали
І сонце наше цінували!»
Вертався Півник по дорозі
І всім казав на кожнім розі
І жабкам милим, пташенятам,
І свинкам в дворі, ще й цуценятам,
Про Сонце і його роботу
Про Землю нашу і турботу.
З тих пір він перш усіх встає,
Сонце вітає, воду пє.
Також у ночі нагадає,
Що сонце робить, знов співає.
Півника отим тепер всі знають
Розбудить вранці, вже вітають.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Важко не ходити"
• Перейти на сторінку •
"Сложные системы управления предприятиями и результаты их внедрения"
• Перейти на сторінку •
"Сложные системы управления предприятиями и результаты их внедрения"
Про публікацію