Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Припиніть це, або День жахіть
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Припиніть це, або День жахіть
Вранці вчора - рано, ще вдосвіта - почовгав на кухню варити каву. Двері на кухонному балконі прочинені, звідти тягне так, наче ті двері ведуть до холодильника, а не на квітневий балкон в нашому славному середмісті. Запалюю газ. Це привертає увагу мухи - чи не першої в сезоні, а ще - добряче примерзлої на вистиглій кухні. Вона здіймається зі столу важко, навіть із невеликим розбігом; летить якось трохи боком і по-джмелиному повільно, непевним зиґзаґом, але дещо враз заступає важкість і непевність. Я вже бачу, де закінчується той зиґзаґ - а вдіяти, навіть вигукнути нічого не можу, тому що мушина приморожена повільність все ж таки блискавичніша за мій досвітній переляк. Вона прямує в газове полум'я - і ось вже пролітає низенько над тупими блакитними жувальцями, її огортає крихітна помаранчева хмарка вогню - яскрава й кіптява, авжеж, органіка - і комаха падає на білу емаль, обезкрилена, але жива. Мені зводить шкіру на лопатках: Локі, ми йдемо додому...
Мушка лежить нерухомо із секунду, тоді перебирає кінцівками, наче перераховує - а ніжки вціліли всі. Та без крил балансу не знайти - й дзизкальця також зійшли на попіл, а яка ж без них рівновага, ні, панове, ніякої рівноваги... А може, це шок дається взнаки - адже щойно вона з двокрилих звелася до безкрилих, з комашого небесного воїнства втрапила в комашине пекло, приєдналася до незчислених нас - безкрилих, знекрилених, нелітаючих, нелетючих, приземлених. Що ж то тепер в її фасеткових очах? Чи не...
- Та заради ж Бога, припиніть це!!!
А далі було навіть трохи смішно. Вітер навесні трапляється брикливий, наче лоша. От і вчора - туди смикне, сюди смикне, а тоді штовхне, але так, не по-лошачому, а наче бугай який навалився своїм живим, гарячим і пристрасним тоннажем.
На перетині двох вулиць середмістя тулиться ятка - жіночий одяг. Я часто проходжу повз неї вранці та ввечері, коли продавчиня вдягає своїх манекенів на роботу та роздягає їх на ніч. Бачив їх голісіньких; знаєте, навіть пластиковий, місцями битий, дряпаний та оздоблений скотчем, анатомічно-реалістичний жіночий тулуб тілесного кольору таки привертає увагу, а надто кілька таких тулубів, навіть отак - без голів, без ніг, лежачі на столі або стоячи на ньому, або й ще в "доміку" - величезній картонній коробці, з якої стирчать погруддя та... погруддя догори дригом. Я дивлюся на них з деякою співчутливою симпатією; в голові трапляються думки про долю тих, хто слугував моделлю для цих ляльок і про те, як це позування вплинуло на ту долю, та й про самих ляльок також - а ви спробуйте не персоніфікувати будь-що такою мірою антропоморфне, як жіночий анатомічно-реалістичний тулуб тілесного кольору, хай і без голови - особливо без голови. Чи є в пластика ієрархія? Хто крутіший - цілі манекени, половинки або голови професора Доуеля; манекени в бутіках, на базарах чи в секс-шопах; руки в рукавичках чи ноги в шкарпетках або панчохах...
...Але до справи. Той грайливий, брикливий і поривчастий вітер вчора таки добряче штовхнув ятку на перетині двох вулиці середмістя. І таки досяг свого! - наче Зевс у образі вітру, він підхопив один з жіночих тулубів - а сьогодні вона вбралася в брунатний светрик із іскрою - і потягнув його через дорогу. Саме ввімкнулося зелене світло, "зеброю" крокували перехожі, до них наближалися автівки, а між ніг і серед коліс підстрибував асфальтом жіночий тулуб - обезголовлений, без ніг, він несамовито вимахував порожніми рукавами, немов благаючи. Чи не про...
- Та заради ж Бога, припиніть це!!!
...Так і блукав у справах увесь день, увесь день маючи перед очима то комаху, огорнуту червонястою кулею копіткого полум’я, то жіноче півтіло під колесами, огорнуте стрімкими півколами безпорадних рук. Або то в мене уява розбурхалася, або й справді - вчора то був день жахіть.
Та ні. Брешу. Ніяких справ у мене вчора не було. Просто уява розбурхалася...
- Та заради ж Бога, припиніть це!!!
2018
Мушка лежить нерухомо із секунду, тоді перебирає кінцівками, наче перераховує - а ніжки вціліли всі. Та без крил балансу не знайти - й дзизкальця також зійшли на попіл, а яка ж без них рівновага, ні, панове, ніякої рівноваги... А може, це шок дається взнаки - адже щойно вона з двокрилих звелася до безкрилих, з комашого небесного воїнства втрапила в комашине пекло, приєдналася до незчислених нас - безкрилих, знекрилених, нелітаючих, нелетючих, приземлених. Що ж то тепер в її фасеткових очах? Чи не...
- Та заради ж Бога, припиніть це!!!
А далі було навіть трохи смішно. Вітер навесні трапляється брикливий, наче лоша. От і вчора - туди смикне, сюди смикне, а тоді штовхне, але так, не по-лошачому, а наче бугай який навалився своїм живим, гарячим і пристрасним тоннажем.
На перетині двох вулиць середмістя тулиться ятка - жіночий одяг. Я часто проходжу повз неї вранці та ввечері, коли продавчиня вдягає своїх манекенів на роботу та роздягає їх на ніч. Бачив їх голісіньких; знаєте, навіть пластиковий, місцями битий, дряпаний та оздоблений скотчем, анатомічно-реалістичний жіночий тулуб тілесного кольору таки привертає увагу, а надто кілька таких тулубів, навіть отак - без голів, без ніг, лежачі на столі або стоячи на ньому, або й ще в "доміку" - величезній картонній коробці, з якої стирчать погруддя та... погруддя догори дригом. Я дивлюся на них з деякою співчутливою симпатією; в голові трапляються думки про долю тих, хто слугував моделлю для цих ляльок і про те, як це позування вплинуло на ту долю, та й про самих ляльок також - а ви спробуйте не персоніфікувати будь-що такою мірою антропоморфне, як жіночий анатомічно-реалістичний тулуб тілесного кольору, хай і без голови - особливо без голови. Чи є в пластика ієрархія? Хто крутіший - цілі манекени, половинки або голови професора Доуеля; манекени в бутіках, на базарах чи в секс-шопах; руки в рукавичках чи ноги в шкарпетках або панчохах...
...Але до справи. Той грайливий, брикливий і поривчастий вітер вчора таки добряче штовхнув ятку на перетині двох вулиці середмістя. І таки досяг свого! - наче Зевс у образі вітру, він підхопив один з жіночих тулубів - а сьогодні вона вбралася в брунатний светрик із іскрою - і потягнув його через дорогу. Саме ввімкнулося зелене світло, "зеброю" крокували перехожі, до них наближалися автівки, а між ніг і серед коліс підстрибував асфальтом жіночий тулуб - обезголовлений, без ніг, він несамовито вимахував порожніми рукавами, немов благаючи. Чи не про...
- Та заради ж Бога, припиніть це!!!
...Так і блукав у справах увесь день, увесь день маючи перед очима то комаху, огорнуту червонястою кулею копіткого полум’я, то жіноче півтіло під колесами, огорнуте стрімкими півколами безпорадних рук. Або то в мене уява розбурхалася, або й справді - вчора то був день жахіть.
Та ні. Брешу. Ніяких справ у мене вчора не було. Просто уява розбурхалася...
- Та заради ж Бога, припиніть це!!!
2018
Жахи, ґоррор, побутові жахіття, дитячі лякалки - тре такі рубрики вводити, нес па?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
