ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.12.11 17:02
Коробить сон мій хвал тривоги:
"Помер відомий кенгуру..."
У нім відсутні були роги
Ще оспівав був Азнавур
Цей Шарль завжди мене цікавив
Та трохи менш Ален Делон
А ще рецепт смачної кави...
І хто ж писав той "Тихий Дон…"

Сергій Гупало
2018.12.11 16:19
Про Сергія Гупала знаю тільки те, що навчався у Літературному інституті ім. Горького в Москві, видав історичний роман про Радзивіллів у «Факті» Фінкельштейна(до читання руки не дійшли), мовчав довгих 15 років і ось тепер випустив у світ чималий том пое

Олександр Бобошко Заколотний
2018.12.11 15:56
Про що це Ви, лікарю?!
Жити б йому ще та жити…
Нехай і не лідером,
без охоронців і джипів;

нехай і не визнаним
і не обтяженим славою.
Порвіть Ваші висновки:

Олена Кіс
2018.12.11 15:25
Глибокий спокій...
Тонкої різьби дерев
ніжна голизна.

День коротшає,
життя здається миттю.
Невже минає?

Анонім Я Саландяк
2018.12.11 12:45
Аргумент дев’ять (спроба простої логічної схеми) ПРО ІДЕАЛЬНЕ ДАЛІ... ... і чому то я, в попередньому Аргументі, згадав “марксисько-ленінський матеріалізм”? – Бо то був час штучного протиріччя між матеріальним та ідеальним, так би мовити - вигід

Олександр Сушко
2018.12.11 09:10
Хрон (infernum) - це делікатес,
Чистить чакри творчості шалено.
У сучасних супер-поетес
Вже не кров, а сік із нього в венах.

З'їв кеге - світлішають думки,
Вірші пруть глибокі та охайні.
В мене хрону бодні, баняки,

Сонце Місяць
2018.12.11 02:41
що не знайшовши загубив
в перелюбі чи навіть шлюбі
про що уста чи хай там губи
не усміхнулися тобі ~

не знаєш голомозий буддо
простуючи поміж гроби
від боротьби або ганьби

Наталя Мазур
2018.12.11 00:15
Чом, каштане, пожовк? Може, ночі вже зовсім холодні?
Чи боїшся, що рине хурделиці білий загін?
Ти так довго стояв у зеленім вбранні, а сьогодні
Уночі пожовтів, мов за сонцем побіг навздогін.

Ніч минула-майнула, немов надломилася доля,
Хоч, насправд

Домінік Арфіст
2018.12.10 20:49
грудень на груди впав
снігом… снагою неба…
сон золотого Феба…
спав би… спав би і спав…
сніг на моїх устах –
тайна… не та… не тане…
сил небесних братання…
доля долає страх…

Олександр Сушко
2018.12.10 08:32
Доста глупства! Посивіли пейси,
Додалося у лобі ума.
Покататися на пікінесі
Ізнадвору гукнула кума.

В упряж "левів" пакую попарно,
Трохи сала стоплю з ненажер.
Пси могутні, потягнуть титана,

Василь Кузан
2018.12.09 21:00
У тимчасовому житті
Усе крихке і тимчасове.

Міняють обриси світи
І деформуються основи,
В літописанні літ і сфер
Міняють межі континенти…
Ментальне прагнення рости

Микола Дудар
2018.12.09 20:09
…зійшлися до лопат своїх понурих
Шкребли той сніг, що падав кілька днів
Ячіли горобці на мерзлих фурах
Невимкнутий ліхтар ніяковів…
Неначе світло денне знову зайве
На поручні обпершись лаяв пес
Ось-ось і баба Нюра вийти має
У неї давня хартія - Соб

Володимир Бойко
2018.12.09 20:08
Польоти мрій – у снах і наяву,
Польоти мрій крізь ночі до світанку,
Коли туман лягає на траву
І сонце зазирає у фіранку.

Польоти вище зради і брехні,
Обмов, лукавства, підступів і скверни.
Фантазія ще оживе у сні,

Олександр Сушко
2018.12.09 13:22
Час минув еротичних поез,
Їх чимало писалося літом.
Дощ - це сльози богині небес,
Восени їй завжди сумовито.

Віршомазики їй не рідня,
Тільки пишуть, показують розум.
Ну, а я її звично обняв,

Мирослав Артимович
2018.12.09 13:10
Запрошую всіх охочих, котрі шпацируватимуть центральною частиною м. Львова
у п’ятницю 14 грудня 2018 року, на презентацію моєї чергової збірки поезій «Повінь осолоди» на 18.00 за адресою: м. Львів, вул. М. Грушевського, 5 (поблизу пам’ятника М. Гр

Марія Дем'янюк
2018.12.09 13:03
Поцілована полум'ям ранку
В Божий Світ відслонила фіранку-
В золотаве з багрянцем небо
Птах молитви злітає до тебе.
Він присяде на Божій долоньці,
Де блакитна Земля і Сонце,
Де заграви та дивохмари
Мрій людських випасають отари.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Критика | Аналітика

 Мандри в космосі 59. 31. Імманїл Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної діалектики… Додаток
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

II
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ

ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
СЕКЦІЯ ТРЕТЯ

Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез

    Використовуючи критику нашого розуму ми дізнаємося багато-всього, але, зрештою, насправді дізнаємося лиш те, що чисто-спекулятивним (лат.speculatio – вистежування) способом, ми, будь-чого, готового до вжитку, довідатись не можемо; чи повинно нам-тут відкриватись не просто поле для гіпотез, а таке (поле-явище), котре приписує нам творити-концентруючи (dichten-писати вірші-ущільнювати) знання так - як нам хочеться - при цьому, не дозволяючи (собі) стверджувати чогось категорично (nicht zu behaupten-не обстоювати) (не казати щось як абсолютну істину)?
    Якщо ж, при цьому, не потрібно буде уявляти казна-що, а можна буде укладати, під суворим наглядом розуму, певні знання в певному порядку, то тоді й повинно виходити щось, заздалегідь-цілком, сподіване - а не фантастичне, або, – що це пізнання буде досягатись-визначаючи неупередженим (bloße-голим) поглядом, котрий уможливлює порядок речей (Gegenstandes-предмет-сюжет) , уже, само собою (природно). Потім цей процес, через реальність (факт) тої (desselben-те саме,останнє) речі, уможливлює певне місце-прихисток (Zuflucht zu nehmen-вдатися до пошуку захисту) для можливості (того порядку речей) в думках і то, не через безпідставність їхнього буття, а виходячи з чогось такого - що має, за собою, даний випадок дійсним, і отже є вірним, та ще-якщо для його тлумачення взято ще й зв'язок з обґрунтуванням (основами) - і аж тоді, це явище, можна назвати гіпотезою.
    Тут-тепер (поки що) ми не можемо скласти й найменшого поняття про передуючі (апріорні) можливості динамічних зв'язків, та категорій чистого розсудку, котрі (поняття про можливості) не служили б для всякого роду вигадок, - а що лиш тоді - коли вони (поняття) стануть траплятися в досвіді (Erfahrung) , то-тоді стане можливим й якесь їх (понять) розуміння: тож ми не можемо, згідно такої-новітньої, досягнутої емпірично (досвідом розсудку) спроможності, додати такої можливості, котра б не додавала до предмета ще й властивостей, - тобто (не можемо) додати щось такого, щоби - згідно до цих категорій та відповідно первісного замислу, поняттю без досвіду, зразу ж, допускалося лягти в основу якоїсь гіпотези; бо, інакше, замість поняття про предмет для підкладення в гіпотезу, - це називатиметься мисленням (Vernunft-розум) порожньої ілюзії. Отже-тут - не дозволяється використовувати лише якийсь новий-самобутній метод для вигадувань, наприклад – якийсь такий розсудок, котрий, без чуттів, спроможний чи бачити предмети, або без контакту відчувати всю силу тяжіння, або брати, наприклад, якісь нові види речовини-матерії, котра не через дотик (Undurchdringlichkeit-непроникність) робиться присутньою в просторі, отже, тут-також і - жодних зв’язків матерії, відмінних від всіх-тих, котрі досвід (Erfahrung) уже і так віддає нам на руки: жодної присутності - не такої як в просторі; жодної тривалості – не такої як в звичайному (bloße-голому) часі. Одним словом: це-таке (припущення) можливе, в нашому розумі, лиш за обставин здійснення (уможливлення) досвіду (Erfahrung) , як умови можливості вживання (втілення) наших пожитків-справ (der Sachen-речей) ; тобто - аж ніяк, щоб це (усвідомлення) - незалежно від всього, само собою, неначе утворювалося (діялося), бо тоді, такого роду поняття, хоч і будуть без суперечностей, все-таки надалі (в гіпотезі) поставатимуть, також, й без конкретного (Gegenstand-взаємно-поставленого) предмета.
    А-отже, кажучи про ті розумові поняття - котрі посилають голі ідеї і не володіють якимсь предметом в якомусь досвіді (Erfahrung) , - то тут наполягається на не вигаданості такого предмета, при цьому, цілком допускається можлива прийнятність і такого (вигаданого предмета). Вже далі, такі (вигадані) предмети, всю-свою, звичайну (bloße-голу) проблематичність їх розуміння (як евристичну, добуту з допомогою навідних питань, вигадку), переадресовують на розгляд, для обґрунтування - за власні межі - до регулятивного принципу систематичного, розсудкового, використання (таких предметів) в полі досвіду (Erfahrung) . Проблематично буде тут - через не можливість доказовості (nicht erweislich ist-не довідний є) , рухатись далі від цього-такого подання, посилаючись на порожні (bloße-голі) мислення якоїсь, уявної, речі, - а ще далі, взагалі, постає неможливість ствердження реальності будь яких фактів поставлених в основу мислення за допомогою гіпотези. Людська ж душа, зазвичай-наївно (als einfach-як просте) , дозволяє мислити собі, що завгодно, згідно до цієї ідеї (гіпотези), завдяки повній і необхідній (notwendig - потребо-рухомій) згоді всіх душевних сил, задля рівності, переглядати її (гіпотезу) в чомусь не конкретному (in concreto) , а також - закладати у принципи таких-наших міркувань свої внутрішні (мисленні) з’явлення (фантазії). Однак душа - взята як проста суть (Substanz) (трансцендентна ідея), була б не лише частинкою чогось бездоказового (згідно правил поширення фізичних гіпотез), але була б, також, і такими діями, котрі робити, надалі-самовільно і наосліп, буде ризиковано, бо чогось дуже простого, в цілому і уже готовому досвіді (Erfahrung) , траплятися (бути) просто не може, і якщо нашу суть (Substanz-матерію) , тут, розуміти як постійний об’єкт чуттєвого світогляду, то також виявляється і не можливість (відсутність), тут, якихсь простих явищ-фактів (einfachen Erscheinung-звичайних примар) уже готових для розгляду. Просто (bloße-гола) уявна (інтелігібельна-мислима) суть, чи голі-уявні інтелігібельні-надумані властивості речі (Dinge-обставини) чуттєвого світу, не дають нашому розуму якогось обґрунтованого права приймати щось як теорію (думку) (als Meinung-як погляд) (бо з якоїсь, просто можливості чи неможливості, не постає конкретне поняття), а також, за реалістичного підходу, відкидаючи уявне, легше буде заперечувати (в гіпотетичному твердженні) і їхнє догматичне (незаперечне) розуміння.
    Тож, для підтвердження вірності поданого факту (Erscheinungen-явище-примара) , неможна посилатися на якісь, інші, обставини (Dinge-речі) чи обґрунтування , - а (можна) лише на такі, які для знайомства з серйозністю (Gesetzen-законність) факту (Erscheinungen-явище-примара) покладають свої спроби на уже добре відомі випадки закономірних припущень. Отже трансцендентальна (котра веде за межі) гіпотеза, застосовуючи якусь голу ідею розуму для пояснення натуральних обставин (Naturdinge-природи речей) , не зробить, тут, якогось довершеного пояснення, бо, через емпіричний (в досвіді розсудку) принцип, не стане зрозумілішим, пояснене тим-таким (голою ідеєю) - те, чого ми-самі не розуміємо від початку. Також виходить що, принципи такої-подібної гіпотези застосовуватимуться, в прямому значенні, лиш для задоволення самого розуму і не служитимуть для підвищення розуміння взятого (Ansehung-маючи на увазі) конкретного (Gegenstand-поряд поставлений) предмета. Бо порядок і мета, в природі, мусить пояснюватись виходячи з ґрунту натурального і через природне припущення і, тут, терпимими будуть всякі, хай і дикі, гіпотези, якщо вони будуть фізичними, - а якщо вони, вже, як над-фізичні, то, тут, слід звертатись з апеляцією (з претензіями), вже, до автора божественного. Тому що, в такому випадку, це буде принципом ледачого розуму (ignava ratio-бездіяльність системи) , котрий повсякчас, - минаючи можливість дізнаватись всяку причину через об’єктивну реальність, або, щонайменше, через можливість безперервного досвіду (Erfahrung) , - хоче діяти дуже зручно, для власного заспокоєння – через голу (bloße) ідею. Все ж, однак, - щодо абсолютно-цілісного (absolute Totalität) обґрунтування (des Erklärungsgrundes-оголошення основ) в ряду пов’язаних логічних дій, то тут не можна ставити будь яких перешкод (можна допускати всякі фантазії) для визначення самих явищ середовища (Weltobjekte-світо-обєкту) , бо, таке визначення не буде як факт (als Erscheinungen – як явище) , а буде як щось, що й не варто було сподіватись знайти, тут-довершеним, в синтезі ряду умов.
    Трансцендентальна (та що веде за межі) гіпотеза спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) вживання розуму, відчуваючи постійну потребу фізичного підґрунтя, не готова дозволити вільного-над фізичного обґрунтування, можливо ще й тому-що розум - вже не зміг би рухатись дальше, допускаючи щось ще-інше (над фізичне в над фізичному) для користування і, в цілому, відійшов би, або скоротив би, взагалі, вживання чогось над фізичного, бо інакше, мусив би приносити в жертву всі результати досягнуті розумом на своєму власному ґрунті, тобто – й сам досвід (Erfahrung) . Але, оскільки, для нас-завжди, природо-тлумачення дається важко, то ми маємо під рукою, на всяк випадок-готовим, постійне-трансцендентне (те, що за межами) обґрунтування для того, щоб далі, в тому дослідженні, нам діяти вільно, спогорда (überhebt-звільнятись-гордувати) і завершувати наші розслідування, хоч й не розумінням, а цілковитою незбагненністю (містичністю) єдиних принципів, котрі нами, наперед, так добре логічно-поскладані, що аж мають-мусять містити поняття чогось абсолютно першого (первинного).
    А другим (наступним), потрібним для прийнятності гіпотези, є її самодостатнє, передуюче (апріорі), визначення у результаті чогось відомого достеменно (zu bestimmen-до категоричності) . Якщо сюди, для цієї мети (для логічності) слід, допоміжними гіпотезами, додати ще-щось вимушено (genötigt-необхідніше) , то заодно й з обґрунтованою підозрою, що ті-такі гіпотези - насправді - виключно (einer-одні) голі вигадки, бо кожна з них – сама собою - потребує (bedarf-в попиті) положити, до основ власного обґрунтування, таку думку, котра міститиме аж-таку ступінь необхідності (nötig hatte-потребу має) (буде настільки розумною), що звідти, уже далі, не можливо буде виводити якесь ще розумніше свідчення (знання). І якщо ж, таке припущення мусить бути повністю логічно-завершеною підставою, то, для його обґрунтування, завжди відшукається (логікою) досконалі - мета, порядок і велич, які тільки бути можуть у світі - щоправда, поряд завжди-також, виявиться й ряд відхилень та різних лих і, щоб рухатись далі – потрібна буде ще новіша гіпотеза, щоб рятувати ситуацію, від тих відхилень та лих, уже способом рятівного заперечення (als Einwürfe-як щілина почтової скриньки) . Але якщо ж, в основу цих-таких фактів (Erscheinungen-явище-примара) , покладена звичайна-самостійність людської душі (душевні якості), як стійкість феноменальних властивостей (чогось виняткового-неосяжного), - котра (стійкість) завжди буде спірною через важкість порівняння перетворень в душі з перетвореннями в матерії (розвиток і зменшення) і тоді, тут, для підтримки, мусять бути покликані (вишукуватись) новіші гіпотези - хоч і не без ілюзій, але вже такі, щоб в них припустимо було, як зазвичай (gleichwohl-однак) , подавати думку словами, не вимагаючи для їх обґрунтування якихсь - неймовірних аргументів.
    Коли, тут - для прикладу, вищевказаний порядок розуму (Vernunftbehauptungen-розумо-держатися) (як безтілесна єдність душі і буття (Dasein-там-тут буття) вищої сутності) береться не як гіпотеза, а подається уже як проявлений передуючи (апріорно) догмат (істина), то тоді, зрозуміло - для продовження цього процесу уже забракне слів, тобто – не буде про що говорити взагалі. Бо в (зведеному до догми) подібному відхиленні (Falle-падіння, схил) передбачається, наперед (на віру), щось таке, що береться для доказу та демонстрації лиш (einer) аподиктичної (тої що сама доводить) достовірності. Тобто, коли в реальність такої ідеї (гіпотези) допускається, лиш заради бажання, якась (bloße-гола) правдоподібність - то це виглядає наче безглуздий (ungereimter-неримований-білий) намір, - так наче (в геометрії) абстрактно (bloße-голо) мислити (не креслячи, щонайменше) її положення для їх проявлення (доведення геометричних теорем без наглядних прикладів). А розум, відокремлений від досвіду, або - готовий виводити знання лиш передуючи (апріорі) і як щось необхідне (notwendig-потребо-рухомо) , - або зовсім не готовий усвідомлювати будь-що-взагалі; тому такі рішення розуму не є знанням (Meinung-погляд) , а є, насправді, лиш одним з двох відказів від достовірності, тобто є відказом – або від достовірності всіх суджень, або (відказом) тільки від аподиктичних (тих що доводять безумовно). А думки і правдоподібніші погляди, що належать речам (Dingen-обставини) , спроможні бути голосним обґрунтуванням того, чим даний випадок справді є, або чим (даний випадок) бути спроможний в наслідок дії правил досвіду (емпірично-як досвід розсуду), котрий (досвід-емпіризм) лежить в основі (речі-події) як щось дійсне, тому й трапляються лиш в ряду (Gegenstand-поряд поставлений) предметів досвіду (Erfahrung) . Але, на тому поприщі, мені все ж дозволено так-багато вигадувати, що так-вже мусить бути - ще й тому що, хоч такі (вигадані) судження й досягається сумнівним шляхом безпідставного (bloße-голого) погляду, але-що, зрештою, їх повне приєднання (до логічного ряду) відбудеться лиш за повного підтвердження правдивості тих-таких (вигаданих) суджень.
    Далі - хай і в голо-спекулятивних (лат.speculatio-вистежування) питаннях чистого розуму - однак немає місця тим-таким гіпотезам, котрі б, через положення (розуму) (um Sätze-за (згідно) тез) , беззаперечно вели до фундаментів (zu gründen-обґрунтування) , і хоч, насправді, вони (гіпотези), допускаються найрізноманітніші, та-все ж (за ради спортивного інтересу) лиш для оборони (zu verteidigen для захисту) , - не в догматичному (не на віру), а лиш (для діалектики) в полемічному вживанні. І, під таким обстоюванням (обороною), я розумію не збільшення аргументації власних тверджень, а лиш звичайний (bloße-голий) зрив всіляких спроб опонента - котрий, з допомогою ефектних (Scheineinsichten-сяючіших) перетлумачень, пробує чинити повний розгром (Abbruch-знос) моїх тлумачень (правди) положення (Satze-тези) . А всяке-синтетичне положення (не догма), виведене з чистого розуму, це щось (у власному соку) своє в собі (Eigentümliche an sich-власний, чудний в собі) : це так, ніби спроба відстоювати реальність сумнівної ідеї (gewisser Ideen-якоїсь ідеї) за допомогою беззаперечних положень (Satz gewiß-тез вірних) , - за умови що також і опонент – по другу сторону (за таких ж умов), щоб вести повноцінне протистояння (Widerspiel-проти-гра) , теж не мусить знати все. Вся-ця рівність становища (Loses-жереб, доля) , людського розуму, полягає в тому, щоб в логічних-спекулятивних усвідомленнях (опонуваннях) не виділяти котресь (окреме) з них, і що тут - на арені суперечки, не повинно бути беззаперечно-правого опонента. Але – зрештою, може здатися, що кажучи про (in Ansehung-маючи на увазі) практичне застосування, то, тут, розум має право брати щось таке, що, на поприщі голої спекуляції (лат.speculatio – вистежування) , в будь який інший спосіб, без достатньої доказової основи не мало б права бути взагалі; але такого роду вимога досконалості, котра здавалось би є знищенням (Abbruch-знос) самої логічної побудови (спекуляції), - самого ж практичного інтересу (реальності) зовсім не зачіпає (gar nicht bekümmert-навіть не тривожить) . Виходить що, там (в гіпотезах), розум, володіючи знаннями, все ж не може правомірно проявляти їх, та не може подавати їх беззаперечними доказами вчинків. Тоді ж як його опоненти змушені (повинні) проявляти таку активність. Якщо ж тут, цей опонент, виходячи з сумнівності предмета, чи за його повної відсутності (Nichtsein-небуття) , може додати мало-чогось вірного (weiß-чистого) , - а попередній (erstere–перший) опонент, такої реальності зафіксувати (behauptet-утвердити) взагалі, то: виявляється що, тут, зрештою-таки, перевага на боці того, хто відстоює щось практичне, як припущення необхідне (notwendige-потребо-рухоме)(melior est conditio possidentis-кращим є становище того, хто володіє) . Тоді, одному, при такому (практичному) підході, дістається щось (задарма), так сказати, вільно, в результаті обстоювання (Notwehr-самооборона) (правильного) середовища для його добрих (практичних) справ (Sache-речі, пожитки) , - коли ж його опонент, всякий раз, зобов’язаний суперечити тому твердженню, і йому дістається, щось мов гіпотеза для обслуговування, котра (гіпотеза) зобов’язана служити не для того, щоб через доказ посилювати свій вплив на реальне, але лиш (для того) - щоб показати, що опонент (котрий дбає про практичне) теж дуже мало-чого розуміє, про сам предмет суперечки, щоб могти собі лестити - наче він має право робити висновки - узагальнюючи порівнювати (in Ansehung-маючи на увазі) вигоду, - нашого - лиш спекулятивного розуміння (лат.speculatio-вистежування) з таким - його (практичним) підходом.
    Тут гіпотеза, наче військова зброя на полі чистого розуму, котра дозволяє обстоювати (verteidigen-захищати) щось-взяте в основу (zu gründen-для закладки) не правомірно. Тут ми, постійно, мусимо шукати опонента уже в самих собі. Тому що спекулятивний розум, в його трансцендентальному (котрий веде за межі) застосуванні - є, само-собою, діалектичним (дискусійним-суперечним). І наша внутрішня суперечність (Einwürfe-заперечення) – мов страх бажань (fürchten sein möchten-боятися його хотіти) , лежить в нас самих. Ми мусимо мати її (суперечність), вічну-давню (gleich alten-рівно старе) , за таку, котра й через давність не втрачає сили претензій, - де вічного миру можна домогтися (hervorsuchen -вишукувати) лише зруйнувавши її (суперечність) до основ. Та й цей (досягнутий), зовнішній, спокій завжди буде примарним. Але (бо) паросток тривог (Anfechtungen-оскарження) лежить в природі людського розуму – тут мусив би бути знищеним (ausgerottet-кінець натовпу) ; проте - як ми можемо його викорінювати, не давши йому поживи та волі (спочатку) вирости, швидко множитись, щоб проявитись, мов трава, для знищення разом з коренем? Тож спочатку вимишляйте, відповідно, саму суперечність (Einwürfe-заперечення) для свого – любимого-незнищенного (gefallen-подобається) опонента, і приходьте йому на допомогу, навіть, з власною зброєю, або звільняйте йому (для росту) сприятливі площі - які він (опонент) собі лиш бажати може. І при цьому слід не боятися - а варто надіятися, що цю присутність опонента, в собі - для себе (daß ihr euch-її, свій вам) на всі часи, вже більше не потрібно буде здобувати знов і знов.
    Тож, відтепер, до вашого повнішого (логічного) озброєння (Rüstung-спорядження) входять і гіпотези чистого розуму, які є, хоч лиш незграбною (nur bleierne-лиш свинцевою - олівцевою (Bleifeder-олівець)) зброєю (бо вони постають виписаними не через досвідну солідність (Erfahrungsgesetz-досвідне правило)) , та все-таки, завжди, на багато-що спроможні, і котрі, само-собою, будь-який ваш опонент, також, може використовувати зворотно - супроти вас. Якщо ж вам (в якомусь іншому - не спекулятивному (лат.speculatio – вистежування) мислені-розрахунку) треба іти зворотно та розглядати, знову ж, не матеріальну і не фізичну підпорядкованість перетворень людської природи, то, тут, натикаєтеся на утруднення, - що це-дослідження досвідне (Erfahrung) , і таке, наче певний розлад наших розумових сил (Geisteskräfte-духовних потуг) - мов різні (bloße-голі) зусилля (Modifikation-перетворення) всіх наших органів (тіла), лише для того, щоб спромогтись щось-там собі просто уявити; можливо, сила цих доводів, проявлятиметься сильніше завдяки ослабленню спроможності сприймати щось, взагалі, фізично-чуттєво, - коли, наше тіло, уже не буде фундаментальним-свідченням (Fundamentalerscheinung-основний факт, явище, примара) , і за такої умови - в теперішньому становищі, вся сила чуттєвого стосуватиметься уже - всіх думок (перенесеться на мислене). Тобто, відокремлення від тіла, завершивши, тут, використання нашої чуттєвої спроможності - стане початком посилення інтелектуальної сили усвідомлень. Тоді виходить, що тіло не причина думок, а насправді, є лиш звичайним (bloße-голим) звуженням умов їх (думок) буття, через посилення чуттєвого і тваринного, тим більше, бачиться перешкодою чистоті і спіритизму життя (spirituellen Lebens) і, зв’язок з тілесним, проявлятиметься (для чисто-спіритичного), в унезалежненні від фізичного життя - від якогось стану наших, окремих, органів. Тепер можна іти далі, можливо зовсім по новому, там де - або не було прогресу, або де - не достатньо-жваво розшукувався сумнів (щоб сперечатись).
    За (повсякчасної) випадковості обставин зачаття людини, всякий, подальший-розумний, вибір (розсудливість) (vernunftslosen-розум-кидати жереб) , цього створіння (Geschöpfe-істоти) , залежить, насамперед, від подальшої сприятливості обставин та умов проживання (Unterhalte-харчування) , потім - від панування якогось настрою чи несподіваності руху думок (Einfällen-витівок) , - знову ж схильність, навіть до різних вад-пороків, веде до суперечного бачення (розуміння) та встановлює що (начебто), для цього створіння (людини), великі труднощі слідують далі вічно-незмінними (Fortdauer-сталість, постійність) , - і тому вона (людина) своє життя, за такої, незначної її свободи, зразу ж, готова покладати, цілком, на ті обставини самого початку. А що, тут, в питанні сталості (Fortdauer–тривалість, постійність) всього (людського) роду (на землі), мало хто звертає увагу на окремі перешкоди, - бо всяке випадкове в окремому (im Einzelnen-приватному) , попри все, підпорядковується дії правила цілого в сукупному; також, з погляду кожного окремого індивіда, тут, очікування на якийсь могутній вплив таких, здавалось би, незначних-розрізнених причин, звичайно, мають цілком-сумнівний вид. Однак, тут (в інтелектуальному), протистояти цьому (зведенню до звичайного) може лиш одна-єдина, трансцендентальна – така, що веде за межі - гіпотеза, оголошуючи: весь оптимізм (пожвавлення) досягається завжди, безпосередньо, лиш розумовим (інтелігібельним) способом, не спроможним змінювати час настільки, щоб не - через народження розпочинатись і щоб, далі, - через смерть робити наступний кидок (geendigt-гамбіт-обмін(?)). Що це життя, наприклад, не одне (нащупане) (bloße-голе) явище - фізично-відчуте поняття за невинності нашого духовного життя, і не гола (bloße) картина цілого світу мрій-помислів, який (світ), при нашому, теперішньому, способі пізнання - нам ввижається як один сон-мрія і, об’єктивної реальності в собі не має: а що-це так, наче ми - наші (реальні) речі-справи (der Sachen-пожитки) , і нас самих (ідеальних), зобов’язані розглядати спільно, - і що (в трансцендентальному – що веде за межі) ми, себе, будемо розглядати, окремими, в світі духовної природи, зберігаючи ту спільність (з реальним), однак-вже, починаючись (інтелігібельно) не через (фізичне) народження – чи припиняючись через тілесну смерть (як голі явища-факти) і т.д.
    Віднині ми, однак, над усе що ми тут, цією атакою гіпотетичного (мисленого) оправдання, протиставляємо, - що все-це не просто знати мінімум в початковому твердженні - і що це не лише виокремити ідею розуму, але – що це ще й якесь голе - просто вигадане для спротиву поняття, щоб, таким чином, ми поводились так, наче, використовуючи, всю-власну поміркованість (vernunftmäßig-розуму стриманість) , дозволяємо, між тим, нашому опоненту використовувати (висловлювати) всі можливості для заведення нас у тупик (erschöpft-виснаження) , щоб - між тим, він (опонент) використовував недоліки емпіричних (досягнутих в досвіді свідомості) умов для доказу цілковитої, нашої, неспроможності (пізнавати), щоб він (опонент), видаючи себе за прихильника цілковитої хибності (fälschlich-помилковий) (всякого знання) – насправді ж виявляв лиш те: що він (опонент), через голі правила досвіду, спроможний так само мало охопити на поприщі всієї можливості речі в собі (Dinge an sich) самій, - як і ми спроможні (не спроможні) здобути, для свого розуму поза досвідом - щось виключно обґрунтоване. Виступаючи, такими гіпотетичними (гаданими) засобами, проти зарозумілості, сміливий опонент, підтримуючи складні (verkehrt-перекручувати, відноситись) стосунки, не мусить, для цього, поводитись так - наче він хоче зберегти для себе такі (свої) погляди назавжди. А він може покладатися на них доти, поки він буде безцеремонним у поведінці щодо догматичної зарозумілості опонента. Бо, якщо, хоч якось стримуватись, чи відноситись, до заперечень, шанобливо – то це виглядатиме так, наче, якесь твердження, слід було б, зрештою, визнати - стримуючи заперечення та відмовляючись, зрештою, від претензій, - а так буває, ще тоді, коли заперечення використовуються ним (опонентом) мов шпарина (Einwürfe – розріз почтової скриньки) , через котру він (опонент) хотів би виставити (пропхнути) свої, власні, претензії мов протилежно-діючу, але вже солідну силу, не менше пихату і зарозумілу, через що весь процес виглядатиме так наче, сам опонент, щиро захоплюється стверджуючою (протилежною) стороною і їх аргументацією, а не банально протиставляється їй.
    Отже виходить, що гіпотези, в спекулятивному вживанні розуму, не мають реальної сили як погляди на себе самого, а стосуються лиш зухвалості (Anmaßungen-зарозумілостей) протиставних поглядів в позамежне (в трансцендентне). Бо, розширення принципів можливого досвіду (Erfahrung) над-можливість самої речі (Dinge-справа-обставина) , є рухом в позамежне (трансцендентне), як і те, що твердження об’єктивної реальності є тим поняттям, предмет (Gegenstände) котрого годі відшукати десь інакше, як зовні границь всього, але можливого лише в досвіді. Те, про що чистий розум ствердно (assertorisch-констатуючи) відгукується, мусить бути (як і все, що розум пізнає) - або необхідним (notwendig-потребо-рухомим) , або воно (твердження) ще не є готовим взагалі. І як наслідок – для дій ми не маємо готовим будь якого погляду. Однак і згадана гіпотеза посилає нам лиш проблематичне судження, щоб, принаймні, не спростовувати, хоч, звичайно, також і не доводити через нього – саму його можливість, от і виходить – не може посилати (від себе) особистий погляд (Privatmeinungen-приватна думка) , але це, однак, не значить що, гіпотеза, стане терпіти сумнів (заради самозаспокоєння) рухаючи його до себе (всередину). Однак вона (гіпотеза) мусить утримуватись в цій якості і дуже старанно доказувати, що це вона не собі самій доводить, а діє задля об’єднання (знання) абсолютної дійсності, таким чином топлячи (ersäufen-топити) під розумом (в логічному) всілякі вигадки та ілюзії.
22.04.2018
худ. Я. Саландяк. Цитата з Канта (фотошоп).
 Я Саландяк – Цитата з Канта




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-23 12:22:54
Переглядів сторінки твору 376
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.12.11 12:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-04-23 14:46:45 ]
А критикувати цей твір дозволено? Чи трансцедентна дидактика літературному виопукленню не піддається?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-04-23 15:59:26 ]
... усе можна... але що собі Кант дозволить.. самому цікаво...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-04-23 16:16:54 ]
... зрештою, все-це - та сама дидактика (тобто - сатира) і є! Ще Сократ сказав: я знаю що... не знаю... Кант каже:nicht zu behaupten-не обстоювати... я би зокруглив: не варто казати щось як абсолютну істину... Твоє: трансцедентна дидактика літературного виопуклення! Я - вітаю!