ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.07.16 14:53
Дві мушлі – два шуми…
Шум моря і Шуман…
Сум моря і Симон…
Шум моря і Шимон…

Той Шимон і Симон –
то ж батько із сином,
два шуми у моря

Олександр Сушко
2019.07.16 14:43
На столі кав'яр і ананас,
Час іти з котом на променадик.
Важко жити стало. Бо - війна,
Утішають тільки гей-паради.

Вчора прикупила міх трусів,
Пупса мила дорогим шампунем.
Бач, страждаю так як і усі,

Надія Тарасюк
2019.07.16 12:07
Майже казка. Для дорослих і дітей Жила собі колись на світі Холера (у нас іменується як Холєра, то й надалі так і будемо казати)… Отож, жила собі колись на світі Холєра. Добре жила, біди-горя не відала. Живилася, чим знала (не будемо уточнювати). Одна

Олена Побийголод
2019.07.16 10:18
Із Олексія Апухтіна

Мерехтіння в хатинці похилій
серед темних, безлюдних полів,
недороблений тин напівзгнилий
та пронизливий галас граків;

ледве дихають стомлені коні,

Ігор Федів
2019.07.16 09:43
Хотів зізнатися, але не міг казати.
Хотів робити, а не вистачає сил.
І мрію золоту жадає упіймати,
Але помітив тільки помах її крил.
Іти бажає, загубився у тумані.
Відкрити хоче двері, а ключі забув.
І запланує жити щиро, не в омані,
Але мети своєї

Світлана Майя Залізняк
2019.07.16 08:37
Вони, нарешті, не мовчать.
Картають і глузують ницо.
Шукаю поміж тань і кать
сову недремну, мудру кицю.

- В сколопендаріум зайди... -
бик ремигає... - там цікаво. -
Я рогами оббив кути.

Козак Дума
2019.07.16 08:26
Ми прагнули побудувати місто
свободи, благоденства і добра,
та місимо, насправді, інше тісто –
бо очі застеляє земара.

Те місто містить лише порожнечу,
у лозунгах втонувши нанівець,
за гаслами ховає ворожнечу

Ігор Деркач
2019.07.16 07:12
За волю – це неначе за «Свободу»,
але нехай живе порохобот,
аби у войовничого народу
явився на арені патріот.

Дивуюся, ну як воно ся стало,
що у мішку кота не помічали,
який війні будує телеміст.

Олександр Сушко
2019.07.15 16:22
За паяца свій голос віддав золотар із Полтави,
Нащо бевзю "Свобода"? Достатньо кумедної "ЗЕ".
Утомився байдужих будити - даремна ця справа,
Окацапленим гоям Вкраїна - не понад усе.

В церкві тризна за воїном. Куриться біль із кадила,
Огорта

Микола Дудар
2019.07.15 15:26
…зустрілись двоє в сновидінні
О дивне поле сновидінь!
Один із них, мабуть, "гудіні"
А інший, певно, його тінь…
Півсвіту збіглося на диво
Півсвіту плескло, аби
"гудіні" з тінню виліз з чтива
Як сонце вранці до води…

Сергій Губерначук
2019.07.15 14:49
А – Дух

Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.


Світлана Майя Залізняк
2019.07.15 14:44
Ні, не дзвонила тобі, не писала.
Просто зустріла в диму на пероні.
Спогади-файли тасуємо... мало...
Ти оженивсь на кирпатенькій Проні.

Маєте дачу-фазенду, на хутір
кличеш мене - там вільготно між проса.
Нащо пригода? Ураз не збагнути...

Дмитро Куренівець
2019.07.15 13:36
цей дощ без перерви періщить
вже тиждень, місяць, тисячу років

я вже не вірю, що він коли-небудь скінчиться

вулиці збігають каламутними річками
змиваючи рештки літа
до якоїсь підземної Лети

Микола Дудар
2019.07.15 12:36
Іде біда. іде... іде...
(існує попит...)
А де ж наш праведник? - як де?
Ведуть на допит…
Ось день народження, не мій
Чийогось сина
А справедливості сувій
Засох невинно

Козак Дума
2019.07.15 11:35
У крамницю чорний грак
прилетів придбати фрак.
захотів він стати франтом,
бо набрид йому піджак.

Продавець, вусатий рак,
приміряв гракові фрак –
мудрували, підганяли,

Ігор Деркач
2019.07.15 10:56
Нема нічого, що мине намарне.
Буває у житті як у бою.
Обоє відпрацьовуємо карму,
та іноді не вистачає шарму
завоювати пасію свою.

І розумію, що іду до тризни,
а це не те, що зопалу на трон...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Публіцистика

 "Буде Горі Красно..." (весняні обряди, традиції і сьогодення)

З авторського циклу "ЗА НАШИМ ЗВИЧАЄМ БОГА ВЕЛИЧАЄМ: ВЕСНА" (у рукописі)

До Міжнародного дня музею




«Хороводи одкриваються з весною, коли небо вступа в шлюбну злуку з землею – і кличе до такої ж свяченої спілки й людину.»/7, 27/
«Хоровод взагалі має зв’язок з представленням сонця як божества, що запліднює землю – під образом колеса. Ще в давній час хороводи мали значіння супроводити зародження любови межи обома полами, любови, що знаходила своє здійснення у шлюбі. Власне, ця ідея любови й наступного за нею шлюбу є головний мотив, розвинений у хороводах…» /7,50/

Щойно торкнеться легка весняна хода Землі, розкутої «рибою-щукою», щойно перший промінь Ярила обійме Її-Кохану, як серце людини переповниться радісним щемом і виникне бажання приєднатися до шлюбного розвою Природи. Піднесений настрій пронизає наскрізь численні весняні обряди – і втілиться у цілому ряді народних грищ:

«Ой не ходи, качуро́ньку, в горохо́вім вінку.
Вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку»!

«Вербовая дощечка, дощечка, дощечка -
по ній ходить Насточка, Насточка,Насточка.
Де ти, Насте, бувала,бувала,бувала,
як діброва палала,палала,палала»…

- Горю-горю пень!
- Чого гориш?
- Красної дівки хочу!
- Якої?
- Тебе молодої!

Так зазивали у сиву давнину своїх обраниць наші далекі предки, коли збиралися на веселі гаївки у заповітних гаях Красних Гір, довкола священних дерев бога Перуна. Свято Красної Гірки, або Красної Лелі,дзвеніло над урочими гаями 22 квітня у день «Юної,чи то Ранньої Весни», коли за спостережливим оком старожитніх природолюбів починав цвісти ясен. А ще такі дерева, в яких цвіт і листя з’являються одночасно. Щодо Красних Гір – то на Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби з однойменною назвою. Лісисті гори – колиска людського житла. Виходить, що люди і рослини мають спільні долі.
З літопомної «Влес-книги» дізнаємося, що первісно Красну Гірку «діяли на спомин гори Карпатської. У той час іменувалися роди наші карпени, яке придбали ми, бувши в лісах, тим іменем звалося дерево…»/1, 39 /. Дерево,що особливо полюбляв громовержець- Перун і пускав у нього блискавки-стріли. Про таке дерево казали: «красне», або «перуневе». До «Перуневого дерева» приходили усім родом,на чолі зі старійшинами – співати хвалу богові першого весняного грому, воєводі війська небесного, свідка перемог і самозреченої доблесті наших пращурів. Тут силу двожилу показували юнаки, а тих юнаків проводжав Перун до січі кривавої. Колір крові теж був «красним», уподібненим до яскравих язичків незгасимого Вогню. До слова,старожитній бог Підземного Вогню – Сварог- Зодіак, господар Небесних Лук, де спочивали у вічній радості та цвітінні душі померлих, кілька разів на рік давав можливість цим душам покинути країну Ірію (Вирію) і відвідати Землю. Перший раз – на свято Красної Гірки, потім на Радуницю – Проводницю, далі на Навин День.
Навесні, коли Красна Леля бенкетує, покійні виходять «у світ Яви»(на «цей світ») та в часи весняного похмілля розважаються разом з живими.

«Красна Гірка – погуляння,
Проводниця – проводжання.
Радуниця – сади садить,
Сади садить – поливає,
Столи з хлібом-сіллю ставить,
Старих людей поминає.
На Радуницю весінню
Мертві і живі радіють!»/4,136/

Чи не тому дівчата-відданиці виводили гаївки саме на могильних горбах Красних Гір, можливо,звідси походить і назва «гробки», а парубки тут же вели свої грища, щоб не обділити родичів чоловічої статі.
«Рисою поганської обрядності являється двоїстість святошних уособлень та двоїстість у вдачі обрядів – з одного боку веселих, гульливих, з другого – сумних, і оплакування потоплених чи схоронених колишніх поганських богів. Це ніби єднання представлень про весняного могутнього бога Світла і про неминуче його осінньо-зимове обмирання»./2,286/
Обряд поховання Зими-Смерті у вигляді «Морени», що морила Землю стужею, а людину хворобою і голодом , сповнений глибокого драматичного змісту. Солом’яне опудало Зими клалося у труну, яку з плачем несли до річки, кидали у воду і топили:

«Прийшли до Морени чотири дівоньки,
Принесли Морені чотири кубоньки,
Спи, Морено, спи!»/4,131/

За слов’янським міфом, несли води Морену до русла сонячної Ра-ріки, туди, де Земля межувала з Небом. Там зустрічала Морена душі померлих, що теж перепливали Ра-ріку і вертали на небесні луки Сварога-Зодіаку, захопивши з собою у Вирій грудочку живої рідної землі. Мовляв, блаженний той, хто є повен землі своєї , бо неможливо його відділити від неї!
На честь померлих родичів святкували праукраїнці урочисту тризну з жертвоприношеннями.

«Обряд тризни супроводився в старовину грищами… З людською істотою по смерті відбувається ніби обертання, заміна однієї форми іншою – і народ одзначив свідомість про це обертання в широкім вжитку перебирання в похоронних обрядах. Супроводили похоронний обхід грища мирної вдачі, хоч і вразливі широкою гульнею. Так на Україні заховався звичай… веселитися над умерлими, співати та грати на жоломійці – як повелось у давнину на тризні»./2,296/

«- Уже несемо Смерть із села!
- А нове Літо в село!
- Здорове будь, Літо ласкаве!
- Здорове будь, багатство зелене!»/4,130/

«Святий Юрій, божий ключник,
бери ключі золотії, веди коня вороного,
одімкни сиру землицю, випусти живу травицю,
а на трави, на новії, пусти роси медянії!»/4,136/

Так сповнивши обряди смутку та пам’яті за померлими, проводивши «на той бік» стужу та Смерть, давня спільнота починала виводити ритуальний живопліт «Шума» - що був не чим іншим, як заворожуванням шуму зеленої весни: листя на деревах, соковитої трави на луках, вруну на полях…

« - Ой нумо, нумо!
В зеленого Шума.
Шума заплетімо,
гуляти ходімо…»

І не тільки про «виплітання шуму» йшлося у весняних магічних ритуалах, згадаймо з дитинства знайомі нам ігри-хороводи: «а ми просо сіяли…», «край долини – мак…», «ой посадим грушечку», «ой питала мати в дочки, чи посієм огірочки…», «розлилися води на чотири броди…», «соловеєчку,сватку-сватку…», «ти,бджілонько яра, вилети з-за моря…» і багато-багато інших.
Ото розбудили усі стихії,усі надземні і підземні сили Природи, подбали про літо рослинами буйне, про злаки і городину, що Мати-Земля трудовому люду у дар принесе. про плоди соковиті,що з дерев упадуть долу, про меди духмяні, що ріками у світ потечуть – і нумо дбати про втіхи подружні, аби наш прадавній рід не перевівся, аби було кому на цьому дивному,прекрасному світі ряст топтати:

«Волочився Ярило та й по всьому світу -
Полю жито родив, людям діток плодив!»/4,133/

Ой же, Ярило – Сонечко Весняне -- у білу льолю та золоту кирею вбране, вінком з польових квітів уквітчане, з царським посохом у руках. Вдарить об землю – зерно проізростає, торкнеться людини – запалає Любов’ю невситимою…

« - Ой воротар – воротарчику,
утвори нам воротонька!
А що там, а що там за пан іде?
А що там, а що там за дар несе?»/4,124/

«- Їде Весна,їде,
їде Красна Пані -
на золотім коні,
в золотім жупані!»/4,116/

Коли ж уже Весна «приїхала» – люди святкують «маївки» (у маю, себто у травні), замаюють житло і свій побут, їздять на весняні ярмарки, дбають про дітей та старших у роді, аби їм було ситно і весело...

Тоді, 18 травня, коли у церковному календарі День святої Ірини – себто у День мого Ангела, у музейної спільноти (автор цих рядків теж себе до неї причисляє, бо з 1987 року незмінно топче стежечку до Львівського музею історії релігії!) – професійне свято – не тільки в Україні, а й по всьому світу. Об’єдналися духовно – та й закарбували у календарі дату: МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЮ!
У цей особливий для музейників день року Божого 200(…) у вічноюному Львові на площі Музейній перед Божим храмом «топтали ряст» дрібонькі діточки з зразкового фольклорного ансамблю «Джерельце»,а навчила їх стародавніх гаївок – Світлана Костянтинівна Стефан. Вчила вона водити гаївочки і мою донечку Устоньку, коли вона у 3 рочки переступила поріг «Джерельця», навчена бабциних пісень – «ку-ку, ку-ку, чути в ліску», «вишла жабка спацероваць», «вже дзвіночок кличе нас, до забави час-час-час»…
Прислухаймося до дитячих дзвінких голосочків, придивімося, що за давню магію для нас – людей мистецтва і культури – вони сповняють:

«Заспіваєм коломийки та й при файній днині —
Міжнародний день музею святкуємо нині.

Заспіваєм коломийки , піде луна гаєм --
всіх музейників у Львові красно привітаєм.

Ой пролягла доріженька по старій бруківці –
а ми весну прикликаєм у старій гаївці.

Нумо шума заплетімо,мости розведімо,
та й на площу, на Музейну,гуляти ходімо!

Ой чи файна коломийка, я ся не питаю –
а я площу перед храмом ніжками топтаю:

--Топчу, топчу ряст, ряст,
Бог здоров’я дасть, дасть.
І ще буду топтати,
щоб на той рік діждати…

Дзвени наша гаївочко, при щасній годині –
Міжнародний день музею святкуємо нині»!*


*Гаївчані хороводи виводила, площу перед храмом топтала та новітні тексти творила – Ірина Вовк

З книжки дружніх присвят "ВОВЧІ ІМЕНИНИ" з серії "ПЕГАСИ": Львів, Ліга-Прес,2013.

***

Список літератури до традиційної весняної обрядовості:

1.Велес-книга. Легенди. Міти. Думи.— Київ: Індоєвропа,7503(1995).
2.О.Веселовський. Старинньій театр в Европе.— Варшава,1895.
3.О.Воропай. Звичаї нашого народу.—Мюнхен,1958 у 2 т.
4.Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі.—Київ,1988.
5.Стешенко І. Історія української драми // Україна.—Київ,1907,т.1.
6.Сумцовь. Религіозно-мифическоє значеніе малорусской свадьбьі //Кіевская Старина,1885.
7.Х.Ящуржинський. Лирическіє малороссийскіє пьсни.— Варшава,1880.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-05-18 19:55:07
Переглядів сторінки твору 317
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.930 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Культурологічна тематика
Наша міфологія, публіцистика
Автор востаннє на сайті 2019.05.11 11:36
Автор у цю хвилину відсутній