Не буде перебільшенням сказати, що поезія для дітей в Україні найменш поцінована сучасними критикою та літературознавством, попри те, що проблема художності та змістовності творів, написаних для наймолодших, – можливо, одна з визначальних. Інше питання, крім нероздільності ЯК писати і про ЩО, – ідея, яку автор вкладає у той або той твір, книжку. Відсторонення чи неуважність критиків до літератури для дітей (не дитячої літератури!) як теми несерйозної чи не вартої уваги відкривають дорогу арміям графоманів, тож книги фахового письменника нерідко розчиняються серед видань, названих літературою (особливо літературою для дітей). Ігнорування проблеми призначення книжки, написаної для дітей (якщо, звичайно, це призначення не обмежено гонораром від замовника чи видавця, або претензією на роль автора) ставлять під сумнів і підважують те, що ми називаємо літературою загалом і літературою для дітей зокрема. До того ж відсутність універсального літературного часопису для дітей (не лише Інтернет-видань), брак досліджень літератури, написаної для дітей, поглиблюють цю проблему. Звісно, коло питань можна розширити, однак чи варто сподіватися вмістити їх у декілька абзаців або відповісти принаймні на одне з них вичерпно? Усе ж, я спробую зупинитися на проблемі призначення твору – питанні ЩО, зазначивши, що це питання не виключає ЯК.
Поезія Наталки Поклад, написана для дітей, як і загалом цей пласт сучасної поезії, несправедливо обійдена критикою, попри те, що не лише доповнює, а й увиразнює творче обличчя письменниці. Ошатно видані, збірки поезій «Ластівчин привіт», «Чарівні шовковиці», «Веселі віршики», «Небилиці», «Ходить червень-чародій», завдяки талановитим художницям (зокрема Софії Скачко та Яни Кернер-Вернер), підкуповують своєю візуальністю – розкішшю образів і кольорів, але при цьому не розчаровують поетичною майстерністю авторки. Мова поезій Наталки Поклад – жива, зрозуміла для найменшого читача, при цьому не кульгає на штучність вислову, підробленість рим, не позбавлена краси та мелодійності, а добірність фраз видають руку зрілої письменниці, для якої поезія, призначена для дітей, – тема, звісно, важлива, але не єдина. Крім того, художня мова Наталки Поклад вирізняється музичністю та мальовничістю, особливо в пейзажній ліриці, – здається, авторка не пише, а вимальовує слова та образи, наспівує мотиви з усної народної творчості. Фольклор, до якого Наталка Поклад проявляє особливу увагу та пошану, органічно входить у мову авторки, іноді дивуючи художніми відкриттями. Цьому сприяють, зокрема, художні гіперболи, демінутиви, повтори, звуконаслідування, гра слів, елементи лічилки та загадки, що пов’язують жартівливе із серйозним, а поезію із грою. Загалом гумор і гра – ще два аспекти поезій Наталки Поклад, варті уваги. Однак, користуючись художніми засобами народної поезії, авторка відмовляється від наслідувань усної народної творчості чи стилізації під фольклор. Національний колорит – визначальна риса поезій для дітей Наталки Поклад – відчувається як щось органічне, що виростає з образів, висловів – те, що вкорінено в мові письменниці, але водночас укорінює в неї свого наймолодшого читача (вчитаймося у ці новотвори – «кобзарює літо», «книжковечір», «серце розпогодь»).
Звісно, Наталка Поклад ні в чому не відступила від тем і образів, типових для кожного автора, що пише поезії для наймолодших. Це – твори, що розкривають закони природи, збагачують знаннями про землю, кліматичні та погодні зміни, пори року та дні тижня, прищеплюють любов до квітів, дерев і птахів. Однак гуманістичний тон – людинолюбство, світ природи – не самоціль для авторки. Це радше тло, на якому проступають образи, вкорінені не в абстрактне, а дуже конкретне – ментальність і мову, адже письменниці йдеться про любов не до світу загалом (хоч у неї «повен світ любові»), а насамперед до українського світу й української дитини. Чи звужує це художнє значення та обмежує пізнавальний потенціал поезій, чи навпаки – розширює його? Поезія для дітей Наталки Поклад занурена в національну стихію – через назви свят, винесених у центральну позицію (Стрітення, Вербна Неділя, Благовіщеня, Іллі, Зелені Свята тощо), вірувань (русалка, ірій, Ілля на колісниці), атрибутів одягу («сива шапка набакир», «вишиваночка-сорочка»), національних і ритуальних страв (паски, крашанки), проекцій ідеальних образів (козак Андрій, україночка Олена), що викликає у наймолодшого читача більше запитань, аніж дає відповідей. При цьому увага до національного, україноцентризм – питома риса творів не лише призначених дітям, а загалом визначальна для творчості Наталки Поклад. У творах, адресованих дітям, письменниця не замикає, а розмикає коло питань, не звужує, а розширює світ, не вшир, а вглиб, апелюючи до самопізнання та впізнавання себе у світі. Звернення до свого наймолодшого читача – манера спілкування автора-поета з дітьми-читачами – не риторична фігура: читач не знайде в Наталки Поклад ні заклику, ні знаку оклику, (за)пересторог або моралізаторського тону, повчань, типових для авторів, які обирають голос повчальника, а не співрозмовника, вихователя, а не споглядача. Натомість, голос, який Наталка Поклад обирає для розмови, підкорює читача щирістю та безпосередністю, але майстерність цього голосу – не в спрощенні, а в глибокому знанні рідної мови – від фонетики до стилістики, адже до книг, призначених дітям, авторка дійшла після понад десятка книг із тем далеко не дитячих. Чи не тому в поезії Наталки Поклад, призначеній дітям, не проступає штучності, нарочитої інфантильності – авторка грає з наймолодшим читачем у комбінації слів і звуків, але, попри це, зостається відстороненою – як дорослий, що підносить дитину до дзеркала.
Ще одна риса, яка посилює національну стихію у творах Наталки Поклад, призначених дітям, – це світоглядний оптимізм, піднесений, радісний настрій малого героя чи героїні, перейнятих красою світу. Наталка Поклад уникає песимістичних настроїв, навіть коли веде мову про осінній мінор, відмирання природи, вона радше заслухана в тишу, задивлена в сон дерев або трав. Пейзажність, можливо, найвиразніша риса творів для дітей Наталки Поклад – і в цьому вона тяжіє до художньої традиції українських класиків, які писали для наймолодших, – Олександра Олеся, Олени Пчілки, Марійки Підгірянки, Наталі Забіли й інших, а також своїх сучасників – Ганни Чубач, Тамари Коломієць, Галини Кирпи й інших, іноді виказуючи навіть залежність від цієї традиції. Образи зораних полів і городів, збирання горіхів, корівок і пастушка, впізнавані радше читачеві з села, а не міста – міський пейзаж, натомість, перебуває поза лаштунками уваги й, можливо, авторка його ще розгорне? Усе ж, пейзаж у Наталки Поклад – це не тло, а дія, бо дерева, звірі, птахи, пори року – такі ж повноцінні учасники життя, як і малі герої чи героїні.
Книги для дітей Наталки Поклад уже протестовані наймолодшим читачем – вони є в книжкових крамницях, бібліотеках, на Інтернет-ресурсах, але, попри запит читача, потребують оцінок критики – насамперед для розуміння сучасної літератури для дітей і художніх здобутків авторки. Звісно, багаторічні поетичний, прозовий, редакторський, упорядницький досвіди Наталки Поклад забезпечують її поезії для дітей художній смак, філігранність мови, гармонію змісту й форми, глибину почуттів, поєднану із глибиною розуміння. Утім, визначальною рисою, яка робить вірші Наталки Поклад, призначені дітям, впізнаваними, – це наскрізний україноцентризм, не декларативний, а латентний, трансформований в окремі образи, символи, вислови, якими письменниця творить своє незриме, але захисне коло українського світу.

Виголошено на літературно-мистецькому заході з нагоди Дня захисту дітей, 1 червня 2018 р.