ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2018.08.14 21:38
знамення ~ їхня відсутність присна
пекельний присмерк тліє на стелі
& тишу годує у ветхім костелі
сивіла з мармизою мони лізи

вершники мчать через пустелю
час неблизький, шлях надто пізній
& зіркові недогарки зносять до тризни

Микола Соболь
2018.08.14 14:03
Це моє життєве вето:
Не вживати «Амарето»!

А – C2H5OH* –
Цей напій одвіку наш!

Гей, ви, хлопці! Гулі-гулі,
(До зарплати у загулі)!

Іван Потьомкін
2018.08.14 13:32
Не для нашого слуху соловей співа.
Не на те ворони, аби дощ сповіщати.
Не лічить літа найнялись зозулі.
Навдивовижу доля птаства проста –
Вижить самим і лишить потомство.
А чим доходять до нього наші голоси,
Коли ми сваримось чи в забутті співає

Олександр Бобошко Заколотний
2018.08.14 12:56
…Так, може, спинимось отут, зробивши паузу?
Під ноги яблунь із-за Спасової пазухи
червоні й жовті осипаються плоди.
А ти казала, що… до осені не близько ще;
про те ж – і дощик на Іллю: ледь-ледь побризкавши,
немовби,
і не натякав

Володимир Бойко
2018.08.14 11:17
Засмутилось понуре небо,
Заливаючися дощем.
Засмутилась душа без тебе -
Тисне щем.

Любов Бенедишин
2018.08.14 10:26
Час трясе дірявим ситом:
«А могла би попросити
Чи прозрінь, чи простору…»
Залишаюсь осторонь.

Мимо - дзенькітне, звабливе.
Мала б вісь, і вись, і диво…
Тільки – доля Мавчина:

Олександр Сушко
2018.08.14 09:17
Доліплюється образний кульбіт,
Крещендо у строфі заключній, гуркіт.
Але чи правду вам сказав піїт?
Звичайно, ні. Віршець - луска від тюльки.

А дехто каже: - О! Це - діамант!
А я в одвіт: - Творити так не можна.
Письмо - це біль, страждання, а не ж

Ігор Деркач
2018.08.14 07:48
Які багаті ниви і гаї
весною, літом, осінню, зимою...
Які ми не косили врожаї,
коли не повінчалися з тобою!

У тебе – осінь, а літа мої
лишаються за нашою рікою.
Між нами сиве плесо течії,

Ігор Шоха
2018.08.14 07:22
Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
Оглянешся на спалені мости,
усе одно до обрію далеко.

А мусиш не летіти, а іти,
долаючи і холоди, і спеку
у цій хиткій юдолі суєти,

Ірина Вовк
2018.08.13 22:34
Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.

Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогненная,

Ластівка Польова
2018.08.13 22:17
Ти мене в сновидіння кличеш, де найгірше давно збулось, -
Сонне місто апокаліптичне, з рятівною приставкою пост-,
Постає аж до горизонту, як покинута цитадель.
Майже зник мій маленький контур серед цегли й бетонних скель.

Йду по площі, давно знайомі

Лілея Дністрова
2018.08.13 21:01
Мовчи та диш...бо тиша голосиста,
Гучніша за промовисті слова.
Німує сонно гладь озерна склиста,
Тамує голос стоншений кришталь.
Мовчазні дні...у тиші невимовність,
Незрадна даль незримих берегів,
Безбурна синь, і криється вагомість
У безголоссі

Сонце Місяць
2018.08.13 21:00
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом вкутих
Наше дивне незбагненне і майбутнє
Вчорашній дім, набридлий нам
Сьогодні вже чудесний храм

Відчинено любові брами

Світлана Ткаченко
2018.08.13 17:50
Вітер розчісує трави зелені й пахучі,
буде, де бжілці присісти – спочити на мить.
Квітка комашок годує, і літо горить,
пузики в рисочку жовто літають на лузі.

Соти повнісінькі, вистачить меду усім:
бджілкам на зиму і людям – поласувать радо,
краще

Лариса Пугачук
2018.08.13 14:33
Гойдаючись на хвилях акварельних,
перетікаючи у колір інший,
краплинка долі затекла у вірші
і там відкрилася струмком джерельним.
Чи буде річка з берегом квітчастим,
а чи криниця з чистою водою —
покаже час.
А поки тихим щастям

Світлана Майя Залізняк
2018.08.13 10:58
Хорошою бути - мовчати повсюд:
у черзі, де кпини і рейвах,
отам, де готують теракт і салют...
У янгола вдягнено дева.

Пролізли у шпари віскрявий, лихий,
згубили і совість, і віру.
А Правда конає під "сука" й "бухи...".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 ***
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я чекала романтики, обіймів і поцілунків, уваги, душевної розмови, поради друга, без отого нервового стояння біля плити.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-07-19 16:22:27
Переглядів сторінки твору 98
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.463 / 5.5  (4.891 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 5.328 / 5.5  (4.681 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.848
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2018.08.14 11:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2018-07-19 20:05:08 ]
Не зуздривсь, як дійшов кінця цієї відвертої сповіді. Щасти Вам, люба пані Віто!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2018-07-19 20:43:56 ]
Щиро вдячна Вам за увагу і теплий коментар


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-07-20 07:03:24 ]
Справді - читається на одному диханні!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2018-07-20 12:35:35 ]
Дякую, Галинко💗