ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі сині, мов волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
не жалів грошей на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Публіцистика

 Умовний спосіб, або Сталося як сталося
Винахідників і першовідкривачів іноді називають благодійниками людства, і найчастіше - постфактум: мрії, безсонні ночі та самовіддана праця диваків раптом дарує людям нову надію та порятунок, як-от пеніцилін. Та історія людства відбувається безперервно; події, персони, ідеї та випадки переплітаються щільно та несподівано. Варто зануритися у факти, глянути на них під дещо іншим кутом, без стереотипів або упередження – і все набуває нового сенсу або, принаймні, втрачає однозначність. Це дає поштовх новим тлумаченням, іншому розумінню, іноді – цілком фантастичним, конспірологічним теоріям і суперечливим думкам. Може, надія й справді лишилася в скриньці Пандори, і одна катастрофа тягне за собою наступну, і так безкінечно? А може, трагедії є тим злом, з якого іноді твориться добро? А може, зарано про таке?..

Але ж як важко втриматися! От послухайте: після катастрофи «Титаніка» 14 травня 1912 року в багатьох країнах переглянули закони про безпеку на морі, зокрема, встановили нові вимоги до кількості рятувальних плавзасобів – їх мало би бути достатньо. Як наслідок, одне з американських пасажирських суден, побудованих ще до тієї кораблетрощі, Eastline, отримало велику кількість додаткових рятувальних човнів; парадоксально, це не покращило, а погіршило безпеку пасажирів. Eastline вже мала проблеми з остійністю через занадто високо розташований центр ваги; архіви занотували кілька інцидентів, коли переміщення пасажирів верхньою палубою викликало крен і навіть затоплення кількох відсіків. Додаткові рятувальні човні також було розташовано на верхній палубі, що загострило вже відому проблему. А море такого не вибачає – і не тільки море, а вода як стихія (а судно курсувало Великими озерами). 24 липня 1915 року Eastline прийняла на борт понад 2500 пасажирів, працівників Western Electric Company, яким компанія подарувала пікнік у Мічиган-сіті (тодішній різновид відпустки, для багатьох – єдиний можливий відпочинок). Судно навіть не рушило від причалу – коли пасажири скупчилися на верхній палубі, а тоді перейшли на лівий борт, воно перекинулося та затонуло. Попри близькість берега та невелику глибину (6 м), 844 пасажири та 4 члени екіпажу загинули. Є спокуса вигукнути, що це «Титанік» забрав ті життя або президент США Вудро Вільсон, який лобіював новий закон про безпеку життя моряків; ясна річ, якби Eastline спроектували та побудували без помилок… - втім, історія не знає нічого про умовний спосіб; сталося так, як сталося, а як могло статися – то не до істориків питання.

Є ще одна катастрофа на морі, яка дивовижним, просто вражаючим чином вбудовується в історію людства, зокрема – в добу Середньовіччя. Отже, на дворі – Європа, XI століття, 1066 рік. Король Нормандії Вільгельм ІІ вирішує підкорити собі Англію та доводить цю справу до переможного фіналу, назавжди отримавши прізвисько Завойовник. До десанту король готувався ретельно та зібрав справжню армаду – подейкують, що з античних часів історія не бачила такого флоту: до 3000 суден, десять тисяч вояків, тисячі коней, зброя та провіант. Сам король очолив десант на судні «Мора» - найбільшому серед усіх, найкращому, найшвидшому. Та згадаймо, що ми в 1066 році; отже, «Мора» - це судно типу дракар, яким послуговувалися нормани-вікінги, в тому числі при візитах до полян, древлян і решти племен, з яких скандинави створили Київську Русь. Отже, «Мора» - це просто дуже великий човен, який рухали гребці та великий прямий парус на єдиній щоглі (а ще на тій щоглі майорів папський прапор – біле тло, золотий хрест, надіслали перед походом аж із самого Риму, отак).

Капітаном «Мори» був Стівен ФіцАйрард (тобто «син Айрарда»); за свої послуги він отримав від Вільгельма чималий клапоть землі в щойно підкореній Англії. А за 54 роки, у листопаді 1120 року, його син, Томас ФіцСтівен (тобто «син Стівена»), запропонував свої капітанські послуги вже онуку Вільгельма, королю Англії Генрі Першому, який саме вирушав з континенту на острів. Томас успадкував батьків фах і талант: він капітанив на одному з найбільших, найкращих і найшвидших суден на морі – на «Білому кораблі» (White Ship; фактично корабель носив ім’я французькою - La Blanche-Nef, а в літописах, писаних латиною, позначався відповідно: Candida navis). Можна припустити, що «Білий корабель» мало чим відрізнявся від «Мори» - це, мабуть, був все той же дракар, може, дещо більший.

Зрозуміло, що королі не подорожують наодинці, хіба інкогніто; Генріх Перший власними землями інкогніто не подорожував, тому з ним був числений почет, в тому числі – його діти, перша знать Нормандії та Англії, члени родини імператора Священної Римської імперії тощо. Король схвально вислухав капітана Томаса, але висловився в тому сенсі, що вже обрав корабель для подорожі, але любому Томасові довіряє перевезення людей, яких король любить, як власне життя. Отак на «Білому кораблі» опинився син Генріха, праонук Вільгельм Завойовника, теж Вільгельм на прізвище Аделін; до того ж, Вільгельм Генріхович був єдиним законним сином короля та єдиним незаперечним спадкоємцем англійського трону. Разом із ним були його напівкровні брат і сестра, а ще – до 300 осіб з почту Генріха Першого. Екіпаж судна складався з капітана, вже відомого вам Томаса ФіцСтівена, стернового та 50 гребців (кажу ж, то був типовий дракар).

А потім трапилося дещо незвичайне. 25 листопада 1120 року Король Генріх Перший відплив, а його син Вільгельм затримався в Нормандії та наказав вина – і вино потекло рікою. Панство перепилося так, що дехто так нікуди й не рушив, а ті, що з настанням темряви таки видряпалися на борт, вже досягли стану неосудності; уявіть, на судно завітали священники, аби окропити палубу та людей святою водою, благословити та напучити королівського нащадка, а він з посіпаками зі сміхом і лайкою священників тих вигнали! До того ж, команда «Білого корабля» з милості та щедрості Вільгельма також перепилася – і цей факт відтворений у всіх хроніках, які наводять доволі суперечливі описи того, що сталося далі.

А далі сталося таке. Всі добре знали, що «Білий корабель» - найшвидший серед усіх, і дракар, на якому подорожував король, він і дожене, і обжене легко. Алкоголь додав до цього знання неабияке піднесення, а ще цілком знищив будь-яку обережність і розважливість – пасажири та команда пиячили та вихвалялися, як вони «зроблять» королівський корабель. Як засутеніло, капітан гукнув «повний вперед», гребці щосили налягли на весла, корабель рушив… - і за деякий час вдарив лівим бортом у камінь (Quillebœuf) просто на виході з бухти Барфлер – під час відпливів той камінь стирчав з води, і всі місцеві моряки добре про нього знали.

Судно отримало величезну пробоїну та перекинулося; сотні людей опинилися в крижаній воді в повній темряві – і більшість не мала зеленого поняття про «плавати». Переказують, що Вільгельму нібито пощастило: він із кількома друзяками заліз у єдиний човен, що був на «Білому кораблі». За літописами, Вільгельм почув волання Матільди, сестри, та наказав повернутися та врятувати її; до човна з хвиль простягнулися сотні рук, і він миттю пішов на дно під вагою тих, хто шукав на ньому порятунку, - разом із нащадком англійського трону.

Живих лишилося двоє: деякий аристократ з Анжу, що вчепився за щоглу (невдовзі потонув), та м’ясник з Руану, який нібито прослизнув на борт, аби вибити з нетверезих пасажирів те, що вони йому завинили за м’ясо та ковбаси. Розповідають, що капітан також вижив: він виринув з моря та запитав про долю Вільгельма, а коли дізнався про його загибель, вигукнув, що тепер і йому жити не варто – і втопився. Суші дістався лишень м’ясник з Руану, якому пощастило видряпатися на камінь, об який розбився «Білий корабель», і вранці його зняли рибалки; ще багато років потому той Берольд переповідав про ту страшну ніч.

Наслідки тієї кораблетрощі були несподівані та далекосяжні: через загибель Вільгельма в Англії виникла криза спадкоємства. Генріх Перший вирішив передати престол дочці, Матильді, але ж які часи, дике Середньовіччя, жодної емансипації! – Ні, Англія ще не знала, якої величі досягне згодом під орудою королев; і барони категорично відмовлялися присягати Матильді. Та король на то і король, аби приборкувати васалів, а до того ж – онук самого Завойвника; він силою змусив баронів присягнути. Та 1135 року, по смерті короля, вони зреклися присяги саме через її насильницький характер і обрали новим королем Стефана Блуазького – і Англія на 20 років поринула у часи, які згодом історіографія назве Анархією (1135-1154).

Два десятиліття країна була полем битви; королівська влада переходила з рук до рук, населення потерпало надзвичайно, барони грабували та вбивали, економіка занепадала… - втім, нині історики розходяться в оцінках ступеню зубожіння, але єдині в одному: все почалося через трощу «Білого корабля», в якій загинув спадкоємець трону. Щоправда, деякі нині стверджують, що та троща була ніяка не троща, а масове політичне вбивство; справді, серед тих, хто через сп’яніння не зміг піднятися на борт «Білого корабля», було кілька осіб, що мали великий зиск від загибелі родичів тієї страшної ночі. Втім, розрахунок так собі: звісно, пиячити на морі зась, але хтозна, як все могло повернутися через саму тільки пиятику, та сталося як сталося, якщо це був злочин – він зазнав шаленого успіху! Втім, уявити, що на судні не було поплічника уявного вбивці, який мав би про все подбати, – неможливо або необачливо; ще важче уявити особу, яка б згодилися аж на такий ризик; і хто вона – невідомо, і тепер вже ніколи не стане відомо… Хіба отой м’ясник?

І – деталька наостанок: 20 років громадянської війни, яка розгорнулася в Англії внаслідок катастрофи 25 листопада 1120 року, закінчилися перемогою Матильди, дочки Генріха Першого та дружини герцога Анжу - Жоффруа (Готфріда) П’ятого «Красивого» Плантагенета, над обраним баронами Стефаном Блуазьким. Від їхнього шлюбу народився хлопчик, який 1154 року посів престол Англії під іменем Генріха Другого – він став першим англійським королем династії Плантагенетів (1154-1399), одним із наймогутніших монархів XII століття та батьком Річарда Першого, краще знаного як Річард Левине Серце.

…а якби не та троща? Втім, історія таки не знає умовного способу. Сталося так, як сталося!

липень 2018 року





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-07-25 06:45:41
Переглядів сторінки твору 246
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.287 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.924 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Довкола відомих персон
Чоловічий клуб, публіцистика
Автор востаннє на сайті 2019.08.19 15:01
Автор у цю хвилину відсутній