Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
