Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
