Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзю до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзю до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
2026.02.13
03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
2026.02.12
19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
