Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.21
06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
2026.06.20
17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
2026.06.20
12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
2026.06.20
11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
2026.06.20
09:20
залишилося лише тебе хотіти
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
2026.06.20
06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Попутки
Сейчас, когда полным-полно транспорта, даже к пункту, куда редко ходит рейсовый автобус, нет особого труда добраться. Но еще полвека тому назад на широких просторах бывшего Союза пользовались тем, что больше соответствовало сути – попутка. Приходилось и мне неоднажды стоять и голосовать. Или же идти к цели, прислушиваясь к отдаленному рычанию мотора да оглядываясь время от времени назад. Как правило, это были грузовики, и чаще всего мой тремп совершался не в кабине, а в кузове. Как-то случилось ехать на лесоматериале, и, припав к доскам, я только и молил, чтобы на пути не было рытвин – иначе могло бы закончиться мое путешествие сальто-мортале. Не лучше было трястись в том же кузове, когда сзади напирал вонючий жом. И все же при всех неудобствах я согласен с тем, что лучше плохо ехать, чем хорошо стоять и ждать.
Среди сотен попуток, которые встретились мне в моем богатом на командировки прошлом, я с особой теплотой вспоминаю ту, которая предшествовала им.
...Было это в весеннюю распутицу. Шел я к своим родственникам в одно из сел на Каневщине. Автобусы в то далекое время ходили только в более-менее большие населенные пункты. Одна надежда была на попутки. А они, к сожалению, случались крайне редко. Да и то, обдав грязью, чаще всего проносились без остановки. А тут, как назло, будто мало было хляби под ногами, начал сыпать густой мокрый снег. Я прошел полдороги, когда что возвращаться назад, что продолжать путь было одно и то же. Решил двигаться вперед, полагаясь только на свои силы.
И вдруг, откуда ни возьмись, мимо меня пронесся грузовик. От неожиданности я даже не успел поднять руку, чтобы дать знак остановиться. А впрочем, голосуй не голосуй, подумалось, кто тебя возьмет в такую непогоду, когда каждый сам торопится поскорее добраться домой. К тому же – по пути ли ему?
Но не успел я перебрать в мыслях все варианты возражений, как грузовик резко затормозил метрах в десяти от меня.
– Попал в канаву или того хуже – обломался, – сказал я себе и несколько ускорил шаг.
Подхожу, а шофер уже открыл дверцу и по-отцовски сурово:
– Ты почему не голосуешь? Ждешь приглашения?
– Да надоело, – начал оправдываться я, поднимаясь в кабину. – Никто не хочет останавливаться...
– А я не как все. Но залезай же поскорей.
Как только я не без труда забрался на сиденье, шофер посмотрел на мою обувь и тут же полез в свой “бардачок”.
– Угостили, – сказал он, доставая поллитра и протягивая мне. – Да не стесняйся, бери и прими для сугреву.
Я сделал глоток и поперхнулся – перехватило дыхание.
– А теперь раззуйся и разотри ноги.
Когда я с трудом снял мокрые ботинки и обнажил побагровевшие от холода ноги, мой благодетель только и произнес:
– Ну и ну!..
Снова начал шарить в своем “бардачке” и вскоре вынул оттуда что-то похожее на портянки.
– Как же ты отважился выходить в такую погоду?
Я только пожал плечами.
– А сколько еще осталось?
– Где-то километра три-четыре.
Последнее, что я услышал от сокрушавшегося над моей бесшабашностью шофера – это повторенное несколько раз “Ну и ну!” Согреваясь и укачиваемый тряской от ухабистой дороги, я вскоре уснул. Разбудили меня громкие голоса.
– Приехали! – радостно заявил шофер, заглянув в кабину. – А вот тебе и сапоги дядя нашел. Так что обувайся – и прощай. Да не забудь свои мокроступы.
Я быстро обулся и соскочил вниз. Пока здоровался с дядей и братьями, машина зарычала и рванулась вперед. Я кинулся вдогонку, чтобы поблагодарить шофера, но было поздно. Грузовик скрылся за поворотом.
– Как его звали? – спросил я дядю.
– То ли Тодось, то ли Хведось...
– Но хоть откуда он?
– Знаешь, даже не спросил...
Так вот и остался навсегда я должником у моего спасителя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
