«… У мене з-під піджака
Розвіялився хвостище
Та в’ється ззаду,
Великий, собачий…»

(Володимир Маяковський)

День був метафоричний і навіть трохи метафізичний – наче осінь. З Балтики віяв баламут вітер – холодний і трохи злий, може навіть трохи нервовий. Одні громадяни думали, що це вітер змін, інші – що це Західний Вітер Мао, треті – що це вітер з моря, четверті – що це вітер з пива, п’яті – що цей вітер здує Глибоководну Міль, шості – що цей вітер здує піну з пива і не тільки з пива. Тільки Серафим сприйняв цей вітер просто як вітер, а не як метафору буття. І радів, що цей вітер не несе пил та єресь, а тільки вологу та суть. Серафим лежав на тротуарі Міста і думав про дивовижки буття. А ще він філософствував про світогляд людей неоліту. Про те, що люди Нового Каміння вперше кинули зерно в землю – вони мислили космічно і цілком можливо, знали про таємниці буття більше, аніж ми… І думав він про те, що неоліт з його мегалітами-обсерваторіями теж був шаленим і нестримним поривом в Космос, але таким же безглуздим, як і в людей століття двадцятого. А ще він думав про те, що неоліт був епохою людей Місяця, людей таємниць і загадок ночі, а бронзовий вік був епохою людей Сонця і світла – як і сам сонячний сплав міді та олова. І Серафиму стало шкода народи, що оминули і неоліт, і бронзовий вік і одразу перестрибнули з мезоліту в залізний вік. Оминули вони головні одкровення буття, найбільш прекрасні та великі епохи. Але його потаємні та благочестиві роздуми перервала молода людина, що оминала його (нібито). Те, що він саме товариш Оминаючий і завжди таким буде, Серафим здогадався одразу. Інтуїтивно. Моментально. Юнак був високого росту, з краваткою на шиї, що зовсім не виглядала як дармовіс, а доречно, говорив басом (ще тим). Він підійшов до Серафима і без передмов і привітання в край неввічливій формі запитав:

- А скажіть, Серафиме, що Ви думаєте про конспірацію? Що Ви взагалі можете сказати російській молоді про конспірацію? У якості, так би мовити, настанови? Як старший товариш і людина досвідчена?

Серафим дуже здивувався такій ось наполегливості і впертості, подивився на Оминаючого юнака широко відкритими очима (що було Серафиму властиво). Але товариш Оминаючий без театральної паузи (ох, яка б вона була тут доречна!) тут же продовжив:

- Та нічого Ви не можете про конспірацію сказати! Який же Ви після цього філософ, мислитель та суспільний діяч! Вас навіть фемінстом тепер важко назвати, не те що Фемістоклом. Цікаво, а чим Ви взагалі займалися до 2017 року?

Після цього товариш Оминаючий кинув на Серафима зневажливий погляд, здійняв голову догори, нібито щось побачив на розхристаному Небі Міста і покрокував впевнено вулицею. Гупаючи черевиками по втомленій бруківці. Серафим ще подумав у ту мить: «Ах, краще б він не крокував, а літав би над містом, як Марк Шаґал…»

Тим часом навколо Серафима почала збиратися здивована юрба громадян-горожан-міщан. Вони просто були вражені таким ось фамільярно-вульгарним (майже як в перших латинських перекладах Біблії 252 року видання) звертанням до Серафима. Іншим громадянам було цікаво знати: як Серафим відповість на цю образу? Невже нічого? Невже дійсно він нічого не знає про конспірацію? Інші зупинились «чисто іржати» (так нібито можливо «брудно іржати») – якщо Серафим нічим розумним не відповість, то посміятися з Серафима – ось він який, виявляється, дyрeнь! А якщо розумно відповість, то посміятись з Оминаючого – ось які вони дyрні, оці товариші Оминаючі! Серафим встав, струсив пил з одіяння свого, прокашлявся, кинув на громадян Міста погляд і проголосив таку промову:

- Не правий цей юнак! Ох, як не правий! Багато знаю я про конспірацію і багато чого можу про конспірацію розказати! У мене ж дружина була на ім’я Конспірація, а дівоче прізвище в неї було Конспіратівна. Хоч і дружина була в мене ще та – як у Сократа, але природу та суть її як слід вивчив я протягом довгих років виконання подружнього обов’язку. Крім того, перша тема моєї кандидатської дисертації була: «Конспірація в умовах розвинутого соціалізму» і захистив я свою дисертацію «на ура» в Інституті філософії академії наук Російської Федерації, де я потім я працював і очолював потім кафедру коспірології. Монографію я потім написав «Конспірація і марксизм-ленінізм». Маю чимало наукових публікацій в журналі «Філософська думка»: «Конспірація та фрейдизм», «Конспірація і расизм», «Конспірація та патріотизм», «Конспірація та онанізм», «Конспірація, космос, комсомол, Ку-клукс-клан», «Методи конспірації на навколоземній орбіті та в відкритому космосі». Я був обраний почесним членом Російського товариства конспірологів, у музеї конспірації я оформив стенд у залі «Радянська конспірація» за що мені урочисто вручили грамоту в райкомі комсомолу. Конспірацією я займаюся з дитинства і продовжую займатися, хоча роки мої вже похилі, але я постійно конспіративний рух молоді підтримую. І після цього товариш Оминаючий ще буде стверджувати, що я нічого не знаю про конспірацію!

Громадяни Міста почувши ці слова зраділи і довго аплодували. Кожний з них потім пішов – хто по справах своїх, хто додому – у м’яке ліжко, але всі несли в своєму серці ідею конспірації.