ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.03.19 11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».


Ніч. Зима. В салоні

Ольга Олеандра
2024.03.19 10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.

Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з

Олександр Сушко
2024.03.19 08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.

Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл

Світлана Пирогова
2024.03.19 08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.

Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:

Микола Соболь
2024.03.19 08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?

Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба

Артур Курдіновський
2024.03.19 08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.

На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,

Віктор Кучерук
2024.03.19 05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…

Ніна Виноградська
2024.03.18 21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу") Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі

Іван Потьомкін
2024.03.18 13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:

«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з

Леся Горова
2024.03.18 08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.

Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,

Віктор Кучерук
2024.03.18 05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.

Микола Соболь
2024.03.18 05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,

Артур Курдіновський
2024.03.18 01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.

Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла

Володимир Бойко
2024.03.18 00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно. Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати. Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову. Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті. У гіганта мислі усе інше мізерне.

Оксана Дністран
2024.03.17 19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.

Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.

Іван Потьомкін
2024.03.17 18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Ще одна Гальшка з роду Острозьких

до 375-ліття з часу смерті Гальшки (Єлизавети) Гулевичівни-Лозки (1575 - 1642),
фундаторки Братської школи (майбутньої Києво-Могилянської академії), засновниці Київського православного братства, благодійниці Братського монастиря, меценатки.

Ім'я Галшка, Гальшка, пол. Halszka — польський варіант імені Єлизавета, скорочений від Гальжбєта, пол. Halżbieta

Жінки з роду Острозьких

…Спекотливого липневого дня 1614 року на Київському Подолі скоїлося лихо – за якусь годину люте полум’я охопило чи не всі будинки міщан, ремісничі майстерні та купецькі крамниці. За кілька днів на Подолі вигоріло все дощенту. Чорні від кіптяви й горя люди порпались у згарищах, намагаючись відшукати хоч щось зі свого добра. Та де там! Лихо було б іще важчим, коли б на допомогу не прийшли ті, кого вогонь обійшов стороною. Купець Булига, колишній запорозький курінний, пожертвував погорільцям дві тисячі золотих і двадцять пар волів із возами. Міщанин Ходик відрахував тисячу золотих і дав чимало лісу на будову нових домівок. Але найщедрішим був дар добре знаної всіма на Подолі Гальшки Гулевичівни-Лозки: вісім тисяч золотих. До того ж у своїх маєтках вона розселила двісті родин погорільців та наказала щодня годувати за власний рахунок п’ятдесят теслярів і каменярів, які працювали на відбудові Подолу. Але то було ще не все…Порадившись із своїм чоловіком, мозирським маршалком Стефаном Лозкою, вирішила Гальшка пожертвувати свою садибу з землями на Подолі для влаштування Богоявленського монастиря і школи при ньому. А ще виділила на цю благородну справу двадцять тисяч золотих…
Походила Гальшка зі знаменитого старовинного православного роду Гулевичів, а саме шляхтича Василя Гулевича із родинного дерева Острозьких, ймовірно, із села Затурців, що на Волині.. Шляхтанський рід Гулевичів був добре відомий вже на початку ХVІ століття: Гулевичі посідали друге місце серед можновладців Волинської землі, обіймали високі посади воєвод та підстарост, отож маєтки їхні були розкидані на Волині, Поділлі, Київщині. У сім'ї Василя Гулевича, який одружувався тричі, за одними даними, було п’ятеро дітей, а Єлизавета була серед них наймолодшою. Матір Гальшки — третя дружина Василя, Настася Патрикіївна. Її діда Федора Гулевича було обрано під іменем Феодосія владикою Луцьким. Він влаштував для своїх онуків школу на подвір'ї Луцького замку і найняв вчителювати вихованця Львівської братської школи Олеся Юрківського. Тут Єлизавета освоює основи право-славної віри, граматику рідної мови, грецьку та латинську мови. Згодом Василь Гулевич відправляє дітей на навчання до Острозької академії під опіку родича, старого князя Острозького. Наступні дитячі та юнацькі роки Галька провела в родинному гнізді – Острозі, де дістала найвищі основи виховання та освіти. Вона часто бувала в домі Смотрицьких – Герасим Смотрицький був першим ректором Острозької академії, а його син Мелетій Смотрицький – майбутній автор граматики слов’янської мови – вчився там. Власне, родинна гілка шляхтичів Гулевичів була безпосередньо причетна до створення в Острозі академії, адже старша їх родичка Гальшка (Елизавета) Іллівна Острозька надала фундацію «на шпиталь і академію Острозьку» ще в 1579 році. Наслідуючи свою родичку, на честь якої отримала своє ім’я, Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка почала брати активну участь у діяльності спочатку Луцького, а потім Київського братств. У 1594 році Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка вийшла заміж за Христофора Потія – сина берестейського каштеляна, потім Володимирського єпископа, митрополита Української Греко-Католицької Церкви Іпатія Потія. Овдовівши, Гальшка сама виховувала доньку Катерину, котру у 1615 році віддала заміж за православного оршанського хорунжого Миколу Млечка. 1606 року Гальшка вийшла заміж вдруге – за Стефана Лозку – представника заможного руського (українського) шляхетського роду Київщини, мозирського маршалка, відомого від початку XVI ст. Вони мали сина Михайла. 14 жовтня 1615 року Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка складає й підписує дарчу-«фундуш», 15 жовтня вносить її при поважних свідках до київських «гродських» (магістратських) книг, за чим вона набрала юридичної ваги. За тим «фундушем» Гальшка Гулевичівна відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей шляхти і міщан. У дарчій вона зазначила: «Я, Гальшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомлюю цим листом, що я, живучи постійно в давній святій православній вірі Східної Церкви, з любові й приязні до братів моїх – народу руського з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити…Правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського, станам духовним і світським сіятельним княжатам, вельможним панам шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським. Даю, дарую і записую і відказую, фундую добра мої власнії, дідичні права і вольності шляхетські маючи власний мій двір з землею, зі всім до того двору і землі правами, пожитками, різними належностями, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи.»
…Йшли роки, і невблаганна старість з її хворобами непомітно підступила до князя Василя-Костянтина Острозького. Але серце раділо, що його «кохане дитя» – Академія – з кожним роком мужніло на силі. Друкарня Острозької академії видавала все нові і нові книги – серед них були «Буквар» та «Острозька Біблія» Івана Федорова-Федоровича. Недаремно король Стефан Баторій прилюдно назвав князя Костянтина «верховним охоронцем і захисником Православної церкви в Західній Русі». А ще… радувала князя Василя-Костянтина Острозького юна вродливиця, онука Анна-Алоїза – таке миле, розумне дитя! Тривожила лише одна мисль, що довкола їхнього сімейства забагато отців-єзуїтів. Ось спочатку – сини, а за ними і онука потягнулися до них. Чи, може, він помиляється?.. І справді, ще не встигла душа діда, князя Острозького, у 1608 році відлетіти до Бога, як онука Анна-Алоїза рішуче заявила, що тут, ув Острозькій академії, лише вона повноцінна спадкоємиця та господиня. І зробить усе, аби вигнати з покоїв академії дух православ’я! Минуло ще кілька років. Анна-Алоїза Острозька вийшла заміж за вельможного шляхтича Ходакевича. У молодят Ходакевичів, що поселились в Острозькому замку, все, що нагадувало просвітницькі діяння діда – князя Василя-Костянтина, викликало відразу…
…Тої особливої ночі на Острог поволі насувалася гроза. Задушлива темрява вповзала в покої замку. Лише кілька свічок окреслювало світлове коло біля конторки. У кріслі задумано сиділа Анна-Алоїза Ходакевич, з роду Острозьких. Збоку стояв духівник-єзуїт, смиренно прикриваючи повіками очі. За його підказкою власниця родинного замку складала заповіт-«тестамент» – у заповіті все, що було пов’язане в Острозі з освітою – шкільні будівлі, бурса, друкарня передавалися отцям-єзуїтам. У 1624 році в колишній православній академії відкрили єзуїтський коледж. Уже після смерті Анни-Алоїзи Острозької-Ходакевич, католицька церква, враховуючи особливі заслуги її на шляху до полонізації освіти волинського краю (що, зрозуміло, мало означати знищення справи діда, Василя-Костянтина Острозького – мецената і захисника православ’я), - оголосила Анну-Алоїзу святою… По цьому, пам’ять про Анну-Алоїзу Острозьку-Ходакевич губиться на перехрестях історії.
…Натомість Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка, ще одна Гальшка з роду Острозьких, одноліток Анни-Алоїзи (обидві народжені у 1575 році), стала меценаткою нової київської школи, а тодішній київський митрополит Ісайя Копинський став її організатором. Він упорядкував навчальний процес, дібрав учителів та учнів. З того часу за школою закріпилася назва «Братської», бо, окрім інших, опікувало нову школу Братство київських міщан і ремісників. Усі подальші роки, аж до своєї смерті, Галька (Єлизавета) Гулевичівна-Лозка щедрою рукою надавала школі чималі кошти. Останні роки її життя пройшли в Луцьку, де вона брала активну участь у діяльності місцевого Луцького братства, у церкві якого й похована. Отож, вона, як і її славна родичка Гальшка (Єлизавета) Іллівна Острозька, стала меценаткою доби Середньовіччя на Західній Русі. У 1632 році прийшов час Петра Могили – нового київського митрополита. У цьому році злилися в єдине дві школи: «Братська» і «Лаврська», започаткована Петром Могилою. Так виник Київський колегіум, який з часом, уже стараннями і коштом Івана Мазепи, переріс у Києво-Могилянську академію.

2017р.

Література:
1. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. – Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn>ów), 1908. – Cz. 1. – t. 7. – S. 398-399.
2. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. – Луцьк: Вежа, 2000.
3. Галина Мариновська. Нетлінні скарби Галшки Гулевичівни. – К.:
4. Галшка Гулевичивна-Лозчина // Персоналии / Гулевичи XV– XXI– история и современность.
5. Довідник з історії України. За редакцією І. Підкови та Р. Шуста. – К.: Генеза, 1993.
6. Извлеченіе изъ дарственной записи Галшки Гулевичовой Лозчиной въ пользу Братскаго монастыря. 1615. Октября 14. / Отделъ ІІІ. Извѣстія грамотъ и документовъ // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. – Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874, с. 57.
7. Korosteszów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innychkra jówsłowiańskich. – Warszawa : FilipSulimierski i WładysławWalewski, 1883 . – T. IV : Kęs – Kutno. – S. 418.
8. Корсак Іван. Мисливці за маревом. – К. : «Ярославів Вал», 2014, с.58.
9. Мазур П. Дві долі // Історичний календар – 2000. – К., 1999, с.120-121. – 383с
10. Щербак В. О. Гулевичівна Єлизавета (Гальшка) Василівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2004. – Т. 2 : Г – Д, с. 250.

Видрукувано у журналі "Дзвін". №7,2018.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-11 15:27:16
Переглядів сторінки твору 1343
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.954 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.983 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Соціум
Автор востаннє на сайті 2024.01.25 22:57
Автор у цю хвилину відсутній