ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.05.05 05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби

Артур Курдіновський
2026.05.04 22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!

Татьяна Квашенко
2026.05.04 21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.

Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!

хома дідим
2026.05.04 21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль

Юрій Гундарів
2026.05.04 18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!

Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -

Охмуд Песецький
2026.05.04 15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.

Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти

Артур Курдіновський
2026.05.04 15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!

Світлана Пирогова
2026.05.04 14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож

Борис Костиря
2026.05.04 10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.

І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,

Вячеслав Руденко
2026.05.04 09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.

Мовчать Пенати*, страх Господній,

Але двоногий неземний

Тетяна Левицька
2026.05.04 08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.

Віктор Кучерук
2026.05.04 06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...

хома дідим
2026.05.03 17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні

Кока Черкаський
2026.05.03 17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!

Сергій Губерначук
2026.05.03 16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.

Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,

Світлана Пирогова
2026.05.03 15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.

- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Серафим і другий совок

«О, Кенейський вівтарю! Чи відплата мені отака
Нещасливому? Чи приносив не я
Треби тобі превеликі? Зевс мені свідок!»

(Софокл)

Образ твору Після невдалого вояжу до Криму і марної спроби стати людиною середземноморської цивілізації Серафим повернувся до Пітера і знову занурився з головою у своє хаотичне життя. Він як і раніше вважав Пітер північними Афінами, а себе називав пітерським Діогеном. Щоправда, називав він це місто на античний лад – Атена Гіперборейська. Повернувся він до Пітера зі своєю совою – подарував йому сувенірну порцелянову сову відомий поціновувач любомудрія Костянтин Петрович Востріков з міста Великі Луки. Знайомі сміялися над Серафимом: «Серафиме! Їхати до Атени зі своєю совою, нехай навіть до Гіперборейської Атени – це ж смішно! Це все одно, що їхати до Ведмежого Болота зі своїм гноєм!» Але Серафим у відповідь тільки сміявся, цитував безперервно Софокла і називав своїх знайомих філософів епігонами.

Якось після чергового філософського монологу (який ніхто не почув – всі перехожі оминали Серафима, вважаючи його вуличним божевільним) Серафим вирішив купити собі совок. Яким чином у його голову прийшла ця ідея – невідомо. Як то кажуть португальські моряки: «Хто зна». І навіщо йому, безхатьку, був отой совок – незрозуміло. Якщо б він хотів влаштуватися на роботу двірником (О, це «покоління двірників»!) – тоді це ще можна було б зрозуміти – двірники очищують світ і роблять гроші. Але таких намірів в Серафитма не було – це відомо остаточно. Хоча, Серафим себе безхатьком не вважав, він називав себе вільним блукальцем, волоцюгою буття і філософом вулиць. І такий спосіб життя вважав цілком природнім для росіянина і часто повторював:

- Росія – країна неймовірно великого простору і нескінченних доріг, поняття дому для російської людини чуже. Це не англієць зі своїм «хоум» і не ірландець зі своїми «землями мого клану». Росіянин, а москаль особливо – це людина нескінченної дороги і простору. Вічного руху. Росіянин – вічний мандрівник і безхатько від Бога…

А тому волоцюг чи безхатьків, або як кажуть в Англії «хоумлесс», Серафим вважав «сіллю землі російської».

Отже, вирішивши придбати совок, Серафим понишпорив кишенями (своїми) і знайшов там кілька пожмаканих папірців – банківських білетів, що досі були на той час засобами обміну. Завалялись вони в кишенях Серафима ще з тих далеких незабутніх часів, коли Серафим якось серед вулиці «штовхнув» промову про Сократа і розпалившись, кинув на бруківку свою шапку. А перехожі подумали, що це така розвага – видовище і накидали йому до шапки оцих от папірців. Серафим тоді дуже розсердився, отаке побачивши, і кричав їм навздогін: «Вам би тільки хліба й видовищ, плебеї!» Але грошові знаки не викинув, а порозпихав кишенями куртки, що бачила ще й не таке. Ось тепер і вирішив Серафим поміняти ці папірці на совок.

Вирушив він на пошуки крамниці, де отакий предмет можна було б придбати. Після довгих блукань вулицями Пітера, він побачив магазин, над входом до якого висів напис «Совки». Дуже здивувавшись, Серафим зайшов до середини. Він рідко відвідував магазини. І звик до того, що з магазинів його виганяли – торговці розуміли і знали, що Серафим зневажає товарно-грошові відносини, як і кожен кінік. А для них то було святе. Але з цієї крамниці Серафима не вигнали. Серафим побачив продавця доволі солідної зовнішності, середніх років «не товстого, не тонкого», як писав Гоголь, середніх років, в жилетці бердичівського крою, із залисинами на голові і м’якою вимовою – не тутешньою. Серафим тут же звернувся до нього з питанням:

- Ласкавий пане! Добродію! Сер! Ясновельможний товаришу, чому Ваш магазин називається «Совки»? Тут що, продають товари у стилі «совок»? Чи різні там «Двірник Інкорпорейтид»? Чи атрибути до совків – різні там ручки-штучки?
- Ні, громадянине Серафим! Тут продаються совки!
- А Ви звідки знаєте, що мене Серафимом звуть?
- Та хто ж не знає Серафима Петровича – філософа нескінченності, мислителя буття?
- Ви мені лестите, добродію!
- Отже, чим можу служити?
- Мені потрібен новий совок!
- О, прошу, прошу! Це завжди одразу! А який Ви хочете совок?
- А що, різні бувають?
- Дуже навіть різні! Дуже.
- Тоді дайте мені совок номер три!
- Є такий, але продати Вам ми його не можемо! Доки не реалізований совок номер два, совок номер три не відпускається.
- Ах, ось як! Ну, тоді дайте мені совок номер один!
- Нажаль, перший совок закінчився. Був і загув. Пішов у небуття. І більше не буде.
- Ну, хай йому дідько! давайте тоді совок номер два, якщо тільки такий і є!
- Ось, будь-ласка! Великий і несподіваний з портретом Краба. Ой, вибачаюсь, з малюнком краба. Користуйтесь на здоров’я. Майже як новий. Схожий на совок номер один, тільки зовсім інший, модернізований.
- А скажіть мені по секрету – який совок кращий – номер перший чи номер другий? Тільки чесно, як філософ філософу.
- Якщо чесно, то, як казав вусатий-конопатий: «Обидва гірше». Хоч мені і не випадає так говорити про товар, що доручили, так би мовити, мені ж реалізовувати.
- І яка вартість оцього совка? У мене тут є грошові знаки – казначейські білети…
- Ну, що Ви, Серафиме Петровичу! Цей совок ми роздаємо безкоштовно. У подарунок, так би мовити. Крім того, ці гроші тут не дійсні. Так що беріть задарма. Беріть, беріть. По хорошому беріть! Інакше Вас примусять його взяти. Ось і два охоронця підбігли…
- Добре, візьму. Мені зайве руконакладення на поверхню обличчя взагалі непотрібний захід.
- Ось і чудово! Тільки на прощання, відкрийте мені наївному таємницю – для чого Вам совок?
- Та я і сам не знаю. Дурничка якась до голови прийшла. Марення якесь… А Вам він навіщо?
- А мені він взагалі ні до чого. Я хоч і совками торгую, але ними не користуюсь. Я іншими засобами користуюсь. А це так – робота в мене така. Засіб для заробітку. Для існування. Люди ж вони такі – різні бувають. Деякі приходять і хочуть совок за будь-яку ціну отримати. А я кажу – та це ж просто, і грошей не треба. Якщо Вам совок вкрай потрібен, то Ви тільки ось цей папірець підпишіть, що, мовляв, після смерті свою нематеріальну субстанцію, яку називають чомусь душею заповідаю крамниці. Ось тільки не чорнилами, давайте Вам пальчик вколю…
- Розумію, товаришу! Добре, я пішов. Жив я без совка, тепер з совком номер два жити буду. Якщо подарунок, то на шару і оцет солодкий. І совок не совок, а екскаватор з пропелером. Може й не помру…

І Серафим вийшов з тої дивної крамниці і пошкутильгав вулицями. Він хотів подарувати грошові знаки собаці, що зустрівся йому на тротуарі, але пес зневажливо відвернувся…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-20 01:07:46
Переглядів сторінки твору 837
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.588 / 5.13)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.655 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2026.05.03 13:52
Автор у цю хвилину відсутній