Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
2026.06.05
12:32
Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
2026.06.05
12:07
Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
2026.06.05
06:05
Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2026.06.04
19:39
Боротьба за владу після смерті Сталіна.
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
2026.06.04
15:44
Летіть, ангелики, летіть!
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
2026.06.04
15:15
Усе кручу регулятора під цицькою з екраном
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
2026.06.04
12:31
Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
2026.06.04
09:26
VII. КОРОЛЕВА ТІНЕЙ: САГА РОЗБИТОГО СЕРЦЯ
Вітер на Оркнейських островах рвав поли чорного плаща королеви, наче благав повернути кораблі назад. На порозі великої війни за англійську корону Гаральд залишив Єлизавету та доньок у безпечній гавані. Це б
2026.06.04
06:09
Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Серафим і другий совок
Після невдалого вояжу до Криму і марної спроби стати людиною середземноморської цивілізації Серафим повернувся до Пітера і знову занурився з головою у своє хаотичне життя. Він як і раніше вважав Пітер північними Афінами, а себе називав пітерським Діогеном. Щоправда, називав він це місто на античний лад – Атена Гіперборейська. Повернувся він до Пітера зі своєю совою – подарував йому сувенірну порцелянову сову відомий поціновувач любомудрія Костянтин Петрович Востріков з міста Великі Луки. Знайомі сміялися над Серафимом: «Серафиме! Їхати до Атени зі своєю совою, нехай навіть до Гіперборейської Атени – це ж смішно! Це все одно, що їхати до Ведмежого Болота зі своїм гноєм!» Але Серафим у відповідь тільки сміявся, цитував безперервно Софокла і називав своїх знайомих філософів епігонами.
Якось після чергового філософського монологу (який ніхто не почув – всі перехожі оминали Серафима, вважаючи його вуличним божевільним) Серафим вирішив купити собі совок. Яким чином у його голову прийшла ця ідея – невідомо. Як то кажуть португальські моряки: «Хто зна». І навіщо йому, безхатьку, був отой совок – незрозуміло. Якщо б він хотів влаштуватися на роботу двірником (О, це «покоління двірників»!) – тоді це ще можна було б зрозуміти – двірники очищують світ і роблять гроші. Але таких намірів в Серафитма не було – це відомо остаточно. Хоча, Серафим себе безхатьком не вважав, він називав себе вільним блукальцем, волоцюгою буття і філософом вулиць. І такий спосіб життя вважав цілком природнім для росіянина і часто повторював:
- Росія – країна неймовірно великого простору і нескінченних доріг, поняття дому для російської людини чуже. Це не англієць зі своїм «хоум» і не ірландець зі своїми «землями мого клану». Росіянин, а москаль особливо – це людина нескінченної дороги і простору. Вічного руху. Росіянин – вічний мандрівник і безхатько від Бога…
А тому волоцюг чи безхатьків, або як кажуть в Англії «хоумлесс», Серафим вважав «сіллю землі російської».
Отже, вирішивши придбати совок, Серафим понишпорив кишенями (своїми) і знайшов там кілька пожмаканих папірців – банківських білетів, що досі були на той час засобами обміну. Завалялись вони в кишенях Серафима ще з тих далеких незабутніх часів, коли Серафим якось серед вулиці «штовхнув» промову про Сократа і розпалившись, кинув на бруківку свою шапку. А перехожі подумали, що це така розвага – видовище і накидали йому до шапки оцих от папірців. Серафим тоді дуже розсердився, отаке побачивши, і кричав їм навздогін: «Вам би тільки хліба й видовищ, плебеї!» Але грошові знаки не викинув, а порозпихав кишенями куртки, що бачила ще й не таке. Ось тепер і вирішив Серафим поміняти ці папірці на совок.
Вирушив він на пошуки крамниці, де отакий предмет можна було б придбати. Після довгих блукань вулицями Пітера, він побачив магазин, над входом до якого висів напис «Совки». Дуже здивувавшись, Серафим зайшов до середини. Він рідко відвідував магазини. І звик до того, що з магазинів його виганяли – торговці розуміли і знали, що Серафим зневажає товарно-грошові відносини, як і кожен кінік. А для них то було святе. Але з цієї крамниці Серафима не вигнали. Серафим побачив продавця доволі солідної зовнішності, середніх років «не товстого, не тонкого», як писав Гоголь, середніх років, в жилетці бердичівського крою, із залисинами на голові і м’якою вимовою – не тутешньою. Серафим тут же звернувся до нього з питанням:
- Ласкавий пане! Добродію! Сер! Ясновельможний товаришу, чому Ваш магазин називається «Совки»? Тут що, продають товари у стилі «совок»? Чи різні там «Двірник Інкорпорейтид»? Чи атрибути до совків – різні там ручки-штучки?
- Ні, громадянине Серафим! Тут продаються совки!
- А Ви звідки знаєте, що мене Серафимом звуть?
- Та хто ж не знає Серафима Петровича – філософа нескінченності, мислителя буття?
- Ви мені лестите, добродію!
- Отже, чим можу служити?
- Мені потрібен новий совок!
- О, прошу, прошу! Це завжди одразу! А який Ви хочете совок?
- А що, різні бувають?
- Дуже навіть різні! Дуже.
- Тоді дайте мені совок номер три!
- Є такий, але продати Вам ми його не можемо! Доки не реалізований совок номер два, совок номер три не відпускається.
- Ах, ось як! Ну, тоді дайте мені совок номер один!
- Нажаль, перший совок закінчився. Був і загув. Пішов у небуття. І більше не буде.
- Ну, хай йому дідько! давайте тоді совок номер два, якщо тільки такий і є!
- Ось, будь-ласка! Великий і несподіваний з портретом Краба. Ой, вибачаюсь, з малюнком краба. Користуйтесь на здоров’я. Майже як новий. Схожий на совок номер один, тільки зовсім інший, модернізований.
- А скажіть мені по секрету – який совок кращий – номер перший чи номер другий? Тільки чесно, як філософ філософу.
- Якщо чесно, то, як казав вусатий-конопатий: «Обидва гірше». Хоч мені і не випадає так говорити про товар, що доручили, так би мовити, мені ж реалізовувати.
- І яка вартість оцього совка? У мене тут є грошові знаки – казначейські білети…
- Ну, що Ви, Серафиме Петровичу! Цей совок ми роздаємо безкоштовно. У подарунок, так би мовити. Крім того, ці гроші тут не дійсні. Так що беріть задарма. Беріть, беріть. По хорошому беріть! Інакше Вас примусять його взяти. Ось і два охоронця підбігли…
- Добре, візьму. Мені зайве руконакладення на поверхню обличчя взагалі непотрібний захід.
- Ось і чудово! Тільки на прощання, відкрийте мені наївному таємницю – для чого Вам совок?
- Та я і сам не знаю. Дурничка якась до голови прийшла. Марення якесь… А Вам він навіщо?
- А мені він взагалі ні до чого. Я хоч і совками торгую, але ними не користуюсь. Я іншими засобами користуюсь. А це так – робота в мене така. Засіб для заробітку. Для існування. Люди ж вони такі – різні бувають. Деякі приходять і хочуть совок за будь-яку ціну отримати. А я кажу – та це ж просто, і грошей не треба. Якщо Вам совок вкрай потрібен, то Ви тільки ось цей папірець підпишіть, що, мовляв, після смерті свою нематеріальну субстанцію, яку називають чомусь душею заповідаю крамниці. Ось тільки не чорнилами, давайте Вам пальчик вколю…
- Розумію, товаришу! Добре, я пішов. Жив я без совка, тепер з совком номер два жити буду. Якщо подарунок, то на шару і оцет солодкий. І совок не совок, а екскаватор з пропелером. Може й не помру…
І Серафим вийшов з тої дивної крамниці і пошкутильгав вулицями. Він хотів подарувати грошові знаки собаці, що зустрівся йому на тротуарі, але пес зневажливо відвернувся…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Серафим і другий совок
«О, Кенейський вівтарю! Чи відплата мені отака
Нещасливому? Чи приносив не я
Треби тобі превеликі? Зевс мені свідок!»
(Софокл)
Після невдалого вояжу до Криму і марної спроби стати людиною середземноморської цивілізації Серафим повернувся до Пітера і знову занурився з головою у своє хаотичне життя. Він як і раніше вважав Пітер північними Афінами, а себе називав пітерським Діогеном. Щоправда, називав він це місто на античний лад – Атена Гіперборейська. Повернувся він до Пітера зі своєю совою – подарував йому сувенірну порцелянову сову відомий поціновувач любомудрія Костянтин Петрович Востріков з міста Великі Луки. Знайомі сміялися над Серафимом: «Серафиме! Їхати до Атени зі своєю совою, нехай навіть до Гіперборейської Атени – це ж смішно! Це все одно, що їхати до Ведмежого Болота зі своїм гноєм!» Але Серафим у відповідь тільки сміявся, цитував безперервно Софокла і називав своїх знайомих філософів епігонами.Якось після чергового філософського монологу (який ніхто не почув – всі перехожі оминали Серафима, вважаючи його вуличним божевільним) Серафим вирішив купити собі совок. Яким чином у його голову прийшла ця ідея – невідомо. Як то кажуть португальські моряки: «Хто зна». І навіщо йому, безхатьку, був отой совок – незрозуміло. Якщо б він хотів влаштуватися на роботу двірником (О, це «покоління двірників»!) – тоді це ще можна було б зрозуміти – двірники очищують світ і роблять гроші. Але таких намірів в Серафитма не було – це відомо остаточно. Хоча, Серафим себе безхатьком не вважав, він називав себе вільним блукальцем, волоцюгою буття і філософом вулиць. І такий спосіб життя вважав цілком природнім для росіянина і часто повторював:
- Росія – країна неймовірно великого простору і нескінченних доріг, поняття дому для російської людини чуже. Це не англієць зі своїм «хоум» і не ірландець зі своїми «землями мого клану». Росіянин, а москаль особливо – це людина нескінченної дороги і простору. Вічного руху. Росіянин – вічний мандрівник і безхатько від Бога…
А тому волоцюг чи безхатьків, або як кажуть в Англії «хоумлесс», Серафим вважав «сіллю землі російської».
Отже, вирішивши придбати совок, Серафим понишпорив кишенями (своїми) і знайшов там кілька пожмаканих папірців – банківських білетів, що досі були на той час засобами обміну. Завалялись вони в кишенях Серафима ще з тих далеких незабутніх часів, коли Серафим якось серед вулиці «штовхнув» промову про Сократа і розпалившись, кинув на бруківку свою шапку. А перехожі подумали, що це така розвага – видовище і накидали йому до шапки оцих от папірців. Серафим тоді дуже розсердився, отаке побачивши, і кричав їм навздогін: «Вам би тільки хліба й видовищ, плебеї!» Але грошові знаки не викинув, а порозпихав кишенями куртки, що бачила ще й не таке. Ось тепер і вирішив Серафим поміняти ці папірці на совок.
Вирушив він на пошуки крамниці, де отакий предмет можна було б придбати. Після довгих блукань вулицями Пітера, він побачив магазин, над входом до якого висів напис «Совки». Дуже здивувавшись, Серафим зайшов до середини. Він рідко відвідував магазини. І звик до того, що з магазинів його виганяли – торговці розуміли і знали, що Серафим зневажає товарно-грошові відносини, як і кожен кінік. А для них то було святе. Але з цієї крамниці Серафима не вигнали. Серафим побачив продавця доволі солідної зовнішності, середніх років «не товстого, не тонкого», як писав Гоголь, середніх років, в жилетці бердичівського крою, із залисинами на голові і м’якою вимовою – не тутешньою. Серафим тут же звернувся до нього з питанням:
- Ласкавий пане! Добродію! Сер! Ясновельможний товаришу, чому Ваш магазин називається «Совки»? Тут що, продають товари у стилі «совок»? Чи різні там «Двірник Інкорпорейтид»? Чи атрибути до совків – різні там ручки-штучки?
- Ні, громадянине Серафим! Тут продаються совки!
- А Ви звідки знаєте, що мене Серафимом звуть?
- Та хто ж не знає Серафима Петровича – філософа нескінченності, мислителя буття?
- Ви мені лестите, добродію!
- Отже, чим можу служити?
- Мені потрібен новий совок!
- О, прошу, прошу! Це завжди одразу! А який Ви хочете совок?
- А що, різні бувають?
- Дуже навіть різні! Дуже.
- Тоді дайте мені совок номер три!
- Є такий, але продати Вам ми його не можемо! Доки не реалізований совок номер два, совок номер три не відпускається.
- Ах, ось як! Ну, тоді дайте мені совок номер один!
- Нажаль, перший совок закінчився. Був і загув. Пішов у небуття. І більше не буде.
- Ну, хай йому дідько! давайте тоді совок номер два, якщо тільки такий і є!
- Ось, будь-ласка! Великий і несподіваний з портретом Краба. Ой, вибачаюсь, з малюнком краба. Користуйтесь на здоров’я. Майже як новий. Схожий на совок номер один, тільки зовсім інший, модернізований.
- А скажіть мені по секрету – який совок кращий – номер перший чи номер другий? Тільки чесно, як філософ філософу.
- Якщо чесно, то, як казав вусатий-конопатий: «Обидва гірше». Хоч мені і не випадає так говорити про товар, що доручили, так би мовити, мені ж реалізовувати.
- І яка вартість оцього совка? У мене тут є грошові знаки – казначейські білети…
- Ну, що Ви, Серафиме Петровичу! Цей совок ми роздаємо безкоштовно. У подарунок, так би мовити. Крім того, ці гроші тут не дійсні. Так що беріть задарма. Беріть, беріть. По хорошому беріть! Інакше Вас примусять його взяти. Ось і два охоронця підбігли…
- Добре, візьму. Мені зайве руконакладення на поверхню обличчя взагалі непотрібний захід.
- Ось і чудово! Тільки на прощання, відкрийте мені наївному таємницю – для чого Вам совок?
- Та я і сам не знаю. Дурничка якась до голови прийшла. Марення якесь… А Вам він навіщо?
- А мені він взагалі ні до чого. Я хоч і совками торгую, але ними не користуюсь. Я іншими засобами користуюсь. А це так – робота в мене така. Засіб для заробітку. Для існування. Люди ж вони такі – різні бувають. Деякі приходять і хочуть совок за будь-яку ціну отримати. А я кажу – та це ж просто, і грошей не треба. Якщо Вам совок вкрай потрібен, то Ви тільки ось цей папірець підпишіть, що, мовляв, після смерті свою нематеріальну субстанцію, яку називають чомусь душею заповідаю крамниці. Ось тільки не чорнилами, давайте Вам пальчик вколю…
- Розумію, товаришу! Добре, я пішов. Жив я без совка, тепер з совком номер два жити буду. Якщо подарунок, то на шару і оцет солодкий. І совок не совок, а екскаватор з пропелером. Може й не помру…
І Серафим вийшов з тої дивної крамниці і пошкутильгав вулицями. Він хотів подарувати грошові знаки собаці, що зустрівся йому на тротуарі, але пес зневажливо відвернувся…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
