ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Квіти поміж полином
Володимир Кравчук. Сивий жайвір висіває пісню: вірші старі і нові. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф». – 2018. – 124 ст.
Володимир Кравчук – поет, публіцист, редактор і видавець, лауреат всеукраїнський та міжнародних літературних премій. У творчому доробку – 16 книг. Автор – яскравий сучасний поет, майстер точних переконливих поетичних картин зі своєю особистісною інтонацією – пристрасною, провокуючою, безапеляційною і рівночасно гарячою та безкорисливою, з рідкісною вдатністю не ховати емоцій, а чесно вивішувати їх, як корогви особистої геральдики. Книга має цілу низку оригінальних стилістичних рис, поетика її рухлива і динамічна, не без напруженості й песимістичного світосприйняття, не без настроїв скепсису, розчарування: життя скороминуще, в ньому панують випадок і фатум, а людина приречена на життя в дисгармонійному світі: «Підстреленим птахом дорога, / Простягши стежину-крило, / Упало безсило під ноги».
Володимир Кравчук пише скульптурними бароковими фразами. «З гуркотом / небо розбрамилось. / Злива – старе беручке потороччя, / вплівшись в загривок / дратливої ночі / знову гарцює, / нестямившись». Направду, поетова метафорика іноді видається надлишковою (що власне є характерним для стилю бароко, зокрема, літературного, багатого на декор, екзотику, насиченість красномовством), що часом ускладнює світлову просторовість вірша, ясність образних ліній-зіткнень. До прикладу, цитований нижче вірш ніби виростає з парадоксу, одначе далі, просто на очах стається метаморфоза, проте все це кріпиться на психологічній влучності та ваговитості виражальних засобів. «Спопеліле / озеро-багаття, / де півколом – / скупані думки. / Голизну прикрили, / мов латаття, / власні / перевеснені роки. / Цівкою / не страченого диму / непідкупне слово / тут живе, / те, яким до віку / одержимий. / Вруниться з душі / старе й нове».
Тональність текстів поета – складне непросте звикання до ситуації, коли дійсність виявляється оманою-химерою, що тане, замість неї підносяться міражі, але агресивніші, несамовитіші. Часто дійсність для письменника втрачає свою предметність. Вона стає примарною та ілюзорною. Взагалі протиставлення реальності і сюру — один з найхарактерніших елементів поетового світосприйняття, але у віршах Володимира Кравчука ці дві дволикоянусні іпостасі — реальна і містифікована – спокійно співіснують! «Ручка падала у ніч, / Слово голосило…». Думаю, що саме звідтам, з того відчуття втрати і виростає символізм поетового стилю – на межі емоційного надриву чи навіть зриву, коли поетика містить у собі занадто сильне власне ліричне висловлювання. Присмак приватності, що відчувається у цих віршах, не спрощує кута зору, а навпаки виглядає, як уміння вдивлятися у мікрокосм і поділитися цим баченням із читачем. Будь-який незначний, випадковий предмет, або тема чи мотив, викликають майже дитяче поетове подивування, і тоді невтомне перо, с присмаком легкої божевільнинки, щасливо народжує своєрідні самобутні поетичні образи: «Під ранок посивілі / Ріллі циганські кучері, / Плугами так уміло / Напередодні кручені».
Зрештою, люди у поета теж вигадливо виліплені, не обов’язково з мармуру чи глини, можна просто зліпити зі снігу, як от у чарівному віршику для дітей «Схудла баба снігова». Буває, визирне з тексту житейський профіль нашого автора. Погляне й …підморгне! «Приблудив гуляка-вечір / До зими. / Ліг тихенько на овечі / Килими», «В кучерях / відлюдника-туману / плутаються авта / реп’яхами”. А часом, поетова душа відлунює елегійною печаллю: «З проблемами від часу і до часу / Блукає поміж нами блудний день, / Допоки не одягне темну рясу / Й у ніч на сповідь тихо не ввійде». Звісно, поезія Володимира Кравчука почувається у царині експерименту вільготно, як у себе вдома. Помітне природне поетове прагнення до виходу з присмерку псевдолітературності, псевдопоетичності, у котрих досі блукають деякі віршотворці його покоління. У нього на перший план виходить прорив до індивідуального ego, навіть змагання з ним. Утім, експеримент виникає не як мета, а як один із засобів. Все працює на головне завдання – створення вартісного поетичного тексту: через творче пере-творення і пере-осмислення зробити фактом поезії те, що до того поезією не було.
Маленька людина в контексті великого безміру, її біль, що вибухає хвилями й ненадовго пригасає… Минуле… Теперішнє: самота, відчай, розпач, а майбутнє заповнене простором чистої віри, де тихими привидами воскресають обличчя та імена з дитинства. Поезія Володимира Кравчука непересічно й талановито відображає ці тенденції нашого часу. Більшість поезій стилістично надаються до жанру суб’єктивної лірики, де головним є не стільки сюжет, іноді ледь намічений, скільки неперервність спогадів і непогамовна сповідальність авторської інтонації: «Роз’ятрена уява, як гроза, / Свинцем дощу нестримно думку ранить”. Але попередні висновки не заперечують того, що головним суб’єктом-героєм поезії нашого автора є саме наш час, стислий до критичного стану, коли поезія вибухає і поцілює в самісіньке серце!
Володимир Кравчук – поет поетичного парадоксу і в жодну схему він не поміщається. З одного боку він прибічник реальності – історичної, природничої, соціально-побутової, психологічної…. З іншого – всі ці ознаки завжди непередбачено й фантазійно сконструйовані у нові реалії й нові ілюзії…
Поки серце, як птах, ще тріпоче крильми
І злітає, покаране болем –
Залишатись не можу до світу німим…
Зависаю над аркушем-полем.
І ледь чутно нехай, а таки не мовчу.
Вірю в слово, розхристане, босе…
Мов дитя обігрію, між люди пущу.
Хай біжить на світанні по росах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Квіти поміж полином
Володимир Кравчук. Сивий жайвір висіває пісню: вірші старі і нові. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф». – 2018. – 124 ст.
Володимир Кравчук – поет, публіцист, редактор і видавець, лауреат всеукраїнський та міжнародних літературних премій. У творчому доробку – 16 книг. Автор – яскравий сучасний поет, майстер точних переконливих поетичних картин зі своєю особистісною інтонацією – пристрасною, провокуючою, безапеляційною і рівночасно гарячою та безкорисливою, з рідкісною вдатністю не ховати емоцій, а чесно вивішувати їх, як корогви особистої геральдики. Книга має цілу низку оригінальних стилістичних рис, поетика її рухлива і динамічна, не без напруженості й песимістичного світосприйняття, не без настроїв скепсису, розчарування: життя скороминуще, в ньому панують випадок і фатум, а людина приречена на життя в дисгармонійному світі: «Підстреленим птахом дорога, / Простягши стежину-крило, / Упало безсило під ноги».
Володимир Кравчук пише скульптурними бароковими фразами. «З гуркотом / небо розбрамилось. / Злива – старе беручке потороччя, / вплівшись в загривок / дратливої ночі / знову гарцює, / нестямившись». Направду, поетова метафорика іноді видається надлишковою (що власне є характерним для стилю бароко, зокрема, літературного, багатого на декор, екзотику, насиченість красномовством), що часом ускладнює світлову просторовість вірша, ясність образних ліній-зіткнень. До прикладу, цитований нижче вірш ніби виростає з парадоксу, одначе далі, просто на очах стається метаморфоза, проте все це кріпиться на психологічній влучності та ваговитості виражальних засобів. «Спопеліле / озеро-багаття, / де півколом – / скупані думки. / Голизну прикрили, / мов латаття, / власні / перевеснені роки. / Цівкою / не страченого диму / непідкупне слово / тут живе, / те, яким до віку / одержимий. / Вруниться з душі / старе й нове».
Тональність текстів поета – складне непросте звикання до ситуації, коли дійсність виявляється оманою-химерою, що тане, замість неї підносяться міражі, але агресивніші, несамовитіші. Часто дійсність для письменника втрачає свою предметність. Вона стає примарною та ілюзорною. Взагалі протиставлення реальності і сюру — один з найхарактерніших елементів поетового світосприйняття, але у віршах Володимира Кравчука ці дві дволикоянусні іпостасі — реальна і містифікована – спокійно співіснують! «Ручка падала у ніч, / Слово голосило…». Думаю, що саме звідтам, з того відчуття втрати і виростає символізм поетового стилю – на межі емоційного надриву чи навіть зриву, коли поетика містить у собі занадто сильне власне ліричне висловлювання. Присмак приватності, що відчувається у цих віршах, не спрощує кута зору, а навпаки виглядає, як уміння вдивлятися у мікрокосм і поділитися цим баченням із читачем. Будь-який незначний, випадковий предмет, або тема чи мотив, викликають майже дитяче поетове подивування, і тоді невтомне перо, с присмаком легкої божевільнинки, щасливо народжує своєрідні самобутні поетичні образи: «Під ранок посивілі / Ріллі циганські кучері, / Плугами так уміло / Напередодні кручені».
Зрештою, люди у поета теж вигадливо виліплені, не обов’язково з мармуру чи глини, можна просто зліпити зі снігу, як от у чарівному віршику для дітей «Схудла баба снігова». Буває, визирне з тексту житейський профіль нашого автора. Погляне й …підморгне! «Приблудив гуляка-вечір / До зими. / Ліг тихенько на овечі / Килими», «В кучерях / відлюдника-туману / плутаються авта / реп’яхами”. А часом, поетова душа відлунює елегійною печаллю: «З проблемами від часу і до часу / Блукає поміж нами блудний день, / Допоки не одягне темну рясу / Й у ніч на сповідь тихо не ввійде». Звісно, поезія Володимира Кравчука почувається у царині експерименту вільготно, як у себе вдома. Помітне природне поетове прагнення до виходу з присмерку псевдолітературності, псевдопоетичності, у котрих досі блукають деякі віршотворці його покоління. У нього на перший план виходить прорив до індивідуального ego, навіть змагання з ним. Утім, експеримент виникає не як мета, а як один із засобів. Все працює на головне завдання – створення вартісного поетичного тексту: через творче пере-творення і пере-осмислення зробити фактом поезії те, що до того поезією не було.
Маленька людина в контексті великого безміру, її біль, що вибухає хвилями й ненадовго пригасає… Минуле… Теперішнє: самота, відчай, розпач, а майбутнє заповнене простором чистої віри, де тихими привидами воскресають обличчя та імена з дитинства. Поезія Володимира Кравчука непересічно й талановито відображає ці тенденції нашого часу. Більшість поезій стилістично надаються до жанру суб’єктивної лірики, де головним є не стільки сюжет, іноді ледь намічений, скільки неперервність спогадів і непогамовна сповідальність авторської інтонації: «Роз’ятрена уява, як гроза, / Свинцем дощу нестримно думку ранить”. Але попередні висновки не заперечують того, що головним суб’єктом-героєм поезії нашого автора є саме наш час, стислий до критичного стану, коли поезія вибухає і поцілює в самісіньке серце!
Володимир Кравчук – поет поетичного парадоксу і в жодну схему він не поміщається. З одного боку він прибічник реальності – історичної, природничої, соціально-побутової, психологічної…. З іншого – всі ці ознаки завжди непередбачено й фантазійно сконструйовані у нові реалії й нові ілюзії…
Поки серце, як птах, ще тріпоче крильми
І злітає, покаране болем –
Залишатись не можу до світу німим…
Зависаю над аркушем-полем.
І ледь чутно нехай, а таки не мовчу.
Вірю в слово, розхристане, босе…
Мов дитя обігрію, між люди пущу.
Хай біжить на світанні по росах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію