Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.19
13:56
Розділ IІ: Аромат мирри на річці Кідн
Тарс задихався від спеки. Марк Антоній сидів на ринковій площі на судейському кріслі, оточений своїми легіонерами. Він був роздратований. Цариця Єгипту запізнювалася вже на тиждень.
Раптом з боку річки донісся д
2026.07.19
13:48
ЧАСТИНА ДРУГА: МАРК АНТОНІЙ. Тінь під деревом граната
«Прийди до мене, о Володарю Сили, бо серце моє відкрите для твого заліза.
Твій рев чути серед народів, але в моєму домі ти знайдеш свій спокій і своє золото».
(З написів на стінах храму Ха
2026.07.19
12:36
Шахраї під Малими Загайцями
Торгували зіпсутими яйцями
Збунтувався народ,
Упіймав тих заброд
І позбулись яєць під Загайцями.
В ресторані у Богодухові
Подавали котлети із мухами.
Торгували зіпсутими яйцями
Збунтувався народ,
Упіймав тих заброд
І позбулись яєць під Загайцями.
В ресторані у Богодухові
Подавали котлети із мухами.
2026.07.19
11:43
Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов’янський слід,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов’янський слід,
2026.07.19
10:23
оздоблений словами
належними чи ні
як-небудь умирав би
на дні або вві сні
відкинутий з заграви
розбитих літніх днів
із самого із краю
життя сяйливих див
належними чи ні
як-небудь умирав би
на дні або вві сні
відкинутий з заграви
розбитих літніх днів
із самого із краю
життя сяйливих див
2026.07.19
07:18
Земля затряслася, хитнулися стіни,
Шибки забриніли і ляк розпочавсь
За тих, що заклякли в гарячих руїнах
І просять у Бога про поміч в цей час.
Горять і димляться дерева й споруди,
Ізнову не маєм спокійного сну, -
Налякані вибухом, дивляться люди
Н
Шибки забриніли і ляк розпочавсь
За тих, що заклякли в гарячих руїнах
І просять у Бога про поміч в цей час.
Горять і димляться дерева й споруди,
Ізнову не маєм спокійного сну, -
Налякані вибухом, дивляться люди
Н
2026.07.18
20:56
Ібрагіме, світ не справедливий -
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги
надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги
надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,
2026.07.18
17:24
Life stops… where silent e’s are craggy.
Define a quota for the sky and squint.
Make clouded music free and shaggy
by blowing out the note, a key imprint.
An obit finds in me a cover.
Am I a globe for lovers to be spun?
If there can be no way to h
Define a quota for the sky and squint.
Make clouded music free and shaggy
by blowing out the note, a key imprint.
An obit finds in me a cover.
Am I a globe for lovers to be spun?
If there can be no way to h
2026.07.18
16:58
Навіщо я поглянув на цей сніг,
Що спопеляє блиском потойбічним
До глибини душі й кладе до ніг
Дари небес у сяйві споконвічнім?
Я щось важливе загубив на нім,
Пощезнули нюанси і відтінки.
Так слово сяє, як величний німб,
Що спопеляє блиском потойбічним
До глибини душі й кладе до ніг
Дари небес у сяйві споконвічнім?
Я щось важливе загубив на нім,
Пощезнули нюанси і відтінки.
Так слово сяє, як величний німб,
2026.07.18
11:10
розжарені піски балі
обвуглені тубільні пальми
тобі не сяяли ні разу
ти в курсі звісно і без мене
доступний вітчизняний ром
з карибським смаком
ну хімічним
а що лишилося до втіхи
обвуглені тубільні пальми
тобі не сяяли ні разу
ти в курсі звісно і без мене
доступний вітчизняний ром
з карибським смаком
ну хімічним
а що лишилося до втіхи
2026.07.18
11:00
Розділ V: Скарабей на дні Нілу
Повернення в Єгипет після Березневих ід було довгим і мовчазним. Натовп в Александрії зустрічав її криками радості, але Клеопатра не чула їх. Вона сиділа на своїх ношах, за зачиненими завісами, міцно стискаючи в кулаці ш
2026.07.18
10:57
Розділ ІV: Ніч перед ідами
Листи з Александрії приходили на пергаменті, який пах нільською сіллю та нічним вітром, коли вона знову повернулася додому. Клеопатра не писала про кохання. Вона знала, що п'ятдесятирічному чоловікові, який засинає під шепі
2026.07.18
07:18
Ординських дій скривавлені сліди
Моїй землі несила приховати, -
Лежить повсюди дух гіркий біди,
Я досі сплю в чужій гостинній хаті.
Вгортаючись у ковдру не свою,
До сну заплющить намагаюсь очі,
Але, в безсонні маючись, не сплю,
Лише думками голову
Моїй землі несила приховати, -
Лежить повсюди дух гіркий біди,
Я досі сплю в чужій гостинній хаті.
Вгортаючись у ковдру не свою,
До сну заплющить намагаюсь очі,
Але, в безсонні маючись, не сплю,
Лише думками голову
2026.07.18
04:53
ГОЛОСИ МИНУЛОГО УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА АРТУРА КУРДІНОВСЬКОГО
"Слова читайте у ранкових росах,
У кольорі осінньої іржі.
Обходьте стороною безголосих!
Цінуйте слово щирої душі!"
Відомий, прекрасний, вдумливий письменник, який написав дві передмови
2026.07.17
21:38
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2026.07.17
18:48
Місяць золотою щукою
Упірнув в Неккар,
Бризки розлетілись зорями —
Дивоночі дар.
Замок — синьоокий велетень —
Задививсь на міст,
Вітер награє мелодію:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Упірнув в Неккар,
Бризки розлетілись зорями —
Дивоночі дар.
Замок — синьоокий велетень —
Задививсь на міст,
Вітер награє мелодію:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Калі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Калі
“Ми так тебе любимо, що ми тебе з’їмо»* -- казали чудовиська.
«Дика любов» не жаліла нікого. Вона рухалась вогняною стіною,пожираючи все живе на своєму шляху.
Мозок б’ється пійманим птахом у клітці вбогого розумінння і шукає виходу.
Там – пожежа, тут – дим, і виходу немає.
Це називається «регресія» -- повернення назад, в утробу, у початковість, у захисток.
Дитячі книги складаєш у посилки і -- читаєш, читаєш...
Шукаєш сенсу у тих, які кращі,
без цукру, без патоки.
І знаходиш ту, в якій – дитина і вічна погроза їй: «We love you so we’ll eat you up!»*.
Це земля і природа, це їхня «любов» до нас – стискання в палаючих обіймах смерті.
Друга -- про Вінні та компанію**.
Тут усе – психоделічне, ніби в туманному стані враженої свідомості,
яка живе повільно, підвішена між світами, сном і дійсністю,
щоб не бути ні там, ні тут, щоб бути невловимою, чути й бачити – наполовину.
Це так, ніби хочеш виборсатись, і вириваєшся із власного відчуття реальності.
Хтось каже: «Яка страшна трагедія!», а ти не відчуваєш, бо ти – в анабіозі.
Хтось за хвилину говоритиме про розпродаж у «чорну п’ятницю», про наближення Різдва,
а ти й не розумітимеш,
бо що є справжнім – «яка трагедія!» чи оглушене мовчання перед світом,
який «любить» -- аж до смерті?
Природи-матері немає. Є Калі***, яка вимагає жертв.
Коли вона насититься і задрімає, на світі з’являться квіти й заспівають птахи,
але прийде мить -- вона прокинеться і знову «любитиме» --
до хрипу, до неповернення, до попелу, до кісток.
Тому що земля – це «Там, де живуть чудовиська».
«Дика любов» не жаліла нікого. Вона рухалась вогняною стіною,пожираючи все живе на своєму шляху.
Мозок б’ється пійманим птахом у клітці вбогого розумінння і шукає виходу.
Там – пожежа, тут – дим, і виходу немає.
Це називається «регресія» -- повернення назад, в утробу, у початковість, у захисток.
Дитячі книги складаєш у посилки і -- читаєш, читаєш...
Шукаєш сенсу у тих, які кращі,
без цукру, без патоки.
І знаходиш ту, в якій – дитина і вічна погроза їй: «We love you so we’ll eat you up!»*.
Це земля і природа, це їхня «любов» до нас – стискання в палаючих обіймах смерті.
Друга -- про Вінні та компанію**.
Тут усе – психоделічне, ніби в туманному стані враженої свідомості,
яка живе повільно, підвішена між світами, сном і дійсністю,
щоб не бути ні там, ні тут, щоб бути невловимою, чути й бачити – наполовину.
Це так, ніби хочеш виборсатись, і вириваєшся із власного відчуття реальності.
Хтось каже: «Яка страшна трагедія!», а ти не відчуваєш, бо ти – в анабіозі.
Хтось за хвилину говоритиме про розпродаж у «чорну п’ятницю», про наближення Різдва,
а ти й не розумітимеш,
бо що є справжнім – «яка трагедія!» чи оглушене мовчання перед світом,
який «любить» -- аж до смерті?
Природи-матері немає. Є Калі***, яка вимагає жертв.
Коли вона насититься і задрімає, на світі з’являться квіти й заспівають птахи,
але прийде мить -- вона прокинеться і знову «любитиме» --
до хрипу, до неповернення, до попелу, до кісток.
Тому що земля – це «Там, де живуть чудовиська».
*Maurice Sendak “Where the Wild Things are”, 1963
**A. A. Milne “Winnie-the-Pooh” (1926)
***Калі – індійська богиня змін, смерті і знищення.
Каліфорнія, 2018
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
