ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2019.06.19 09:59
Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,

Микола Соболь
2019.06.19 08:12
Душа болить. І серце крає щем.
Любити так нелегко Україну.
Де я такого дурня ще зустріну?
Щоби пройти у двох над вирвищем.

Кумпаняться зросійщені брати.
Не та їм віра, влада, ненька, мова…
Мене зовуть, не ладиться розмова.

Олександр Сушко
2019.06.19 07:13
Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,

Наталія Дяк
2019.06.19 00:03
Мапуй мене, та до екватору,
Забудь південні експедиції.
Маршрути: доля гладіатора
Або посвята Дона в лицарі.

Даремно стрілки каруселили,
Лякали вироком дозиметри.
Манили лунами веселими...

Володимир Ляшкевич
2019.06.18 21:58
• •
А поїзди летять у невідомість
до різних станцій круговерті волі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в іншу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі

Іван Потьомкін
2019.06.18 21:24
Пес чоловіка так покусав,
Що рани ніяк не заживали.
Всілякі трави давали знахарі,
Але ніщо чомусь не помагало.
І ось, накульгуючи, потерпілець йде,
Навстріч - хтось, видно, не тутешній:
«Де лихо ти набув оце?»
«Довго розказувать»,- скривився чолові

Ігор Федів
2019.06.18 20:07
Ось моя радість… Дві радості – гордості,
Закутані ковдрою, линуть у сні.
Ніч романтично співає акордами,
Зірками записує небо пісні.
У кого є щастя? А я маю двічі!
Милуюся ними, жадаю життя.
І світові можу казати у вічі,
Що істину знаю у сенсі бу

Світлана Ковальчук
2019.06.18 18:05
А десь громи стинають спеку дня.
Їх чути за надривами гучними.
Здіймаюся у прислуханні я.
Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
аж лячно.
В небі крешуть блискавки, неначе змії.
Можуть укусити.

Микола Дудар
2019.06.18 15:45
…уповноважений Христа?
Ось відновлюсь і запитаю
Невпинний ріст мого хвоста -
Чи впустять з ним мене до Раю?
Чи впустять з прикусом божка?..
Не від народження - присадка!!!
Вона, по правді, не важка
Всього лиш навсього як крапка…

Олександр Сушко
2019.06.18 14:14
У країні, де правлять пейса -
Звично сваряться хохлаки.
Цуплять гріш тямковиті бевзі
У глупеньких розумаків.

Гостра шпичка сідницю муля,
Потішаються Цур і Пек:
Вийшла з томосу пишна дуля -

Світлана Майя Залізняк
2019.06.18 10:29
Коли знайомець лізе у багно,
порушує табличні заборони,
промовчу - хай забрьохається гном.
Топтатиму пісок, врунисті гони...

Хай сом відчистить п'явок, слимаків,
приймає душ Шарко, змиває сажу...
Перестороги Майї заслабкі.

Любов Бенедишин
2019.06.18 09:29
Твій погляд захмарений –
серце стискається.
Диму сигарного
пасма гойдаються,
тягнуться, сизіють,
тануть під стелею.
Ранок безсилий
блукає оселею.

Ігор Деркач
2019.06.18 09:13
Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
а ти сіяй, не забувай, пиши.
І я тобі, і ти мені у змозі
побути половинкою душі.

Одному і одній у цьому світі
одна відрада – ладо і листи.
Роби як я, пиши мені привіти

Тетяна Левицька
2019.06.18 08:07
Знову цвітуть ярих весен рожеві каштани,
сонце в зеніті запалює все навкруги.
Поруч із милим солодкою ватою тану,
айсберг у морі небесному губить сніги!

На отоманці розлуки - червона помада,
чайна троянда розсипалась. А чи збереш?
В лоні душі заго

Козак Дума
2019.06.18 07:24
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.

Володимир Бойко
2019.06.18 01:32
Мани мене, мани
Кудись у дивокраї,
Неначе до мани,
До тебе я звикаю.

Допоки не мине
Манлива насолода,
Не стримають мене
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Як не я, то хто?
Образ твору Олександр Вільчинський. У степу під Авдіївкою: роман. – Харків: Фоліо, 2018. – 187 с.
Роман про російсько-українську війну. Подієвий час – теперішній. Відправний топонім, довкола якого збудовано сюжет – місто Авдіївка, що розташоване за 13 км на північ від Донецька. Від 2014 року і дотепер – прифронтова зона постійних обстрілів, де гинуть військові та мирні жителі. Деякий час там, у цій зоні, перебував письменник Олександр Вільчинський.
Поняття літературного жанру еволюціонує, розсуваються межі творчості, жодного переважаючого стилю у сучасній прозі не помітно. А помітне інше: переважання стильової лінії, що значною мірою зорієнтована на документальні події чи щоденникові нотатки. Правда й те, що ніхто ще не відмінив гармонії форми і змісту, іншими словами, дотепер важливим залишається не тільки про ЩО говориться, але й ЯК. Проте у нашому романі саме ЩО, сливе документально усвідомлене, живе власним життям. Співвідношення факт-автор починає працювати з переважанням факту, котрий домінує над авторським «я». Два епіграфи, що відкривають книгу – з Хорхе Луїса Борхеса й Тараса Федюка – привертають читацьку увагу. Вони є ключем до суті роману, який розповідає про людей, які вилучені зі звичних біографічних координат, залишені наодинці з власною сутністю, й ніби здають їй іспит.

Книжку робить сильною саме її негаласлива відкритість. Боєць з позивним Луїс (у цивільному житті працівник архіву Роман Данилюк) – напевне, образ збірний. Він прагне бути самим собою у найсуворіших обставинах, не намагаючись справляти на когось вигідне враження чи видаватися кращим, ніж він є насправді. Він і його бойові побратими живуть поряд із ворогом у кризовому часі. Автор майстерно передає широкий спектр емоцій, хвилювання, обурення, праведний гнів, наскільки їм стає сил і терпіння. Без моралізаторства, критичного пафосу й патетики Олександр Вільчинський змальовує атмосферу буденності смерті – цей український апокаліпсис, де жити – це насправді очікувати смерть. Досвід подолання страху як окремою людиною, так і людською спільнотою, на мою думку, є найважливішим сенсом роману.
Автор не дозволяє собі розкоші відкритого емоційного виплеску, він тримає внутрішню дистанцію з тим, що діється довкруж – дистанцію письменника, котрий намагається не тільки побачити, але й зрозуміти, хто така людина на війні та як вона живе у нових обставинах. І питання «як живе» заміняється питанням «як виживає». Олександр Вільчинський ставить своїх персонажів у реальну ситуацію війни і примушує робити вибір. Тим більше, у шокові моменти, коли свідомість перебуває у стані дуалізму. Ось головний герой відбуває на передову: «Луїс вернувся…запхав все в мішок і туди ж разом із речами поклав листок, де фломастером написав телефон дочки про всяк випадок. Ясно на який випадок…».
Основним у романі є розповідь про війну, тому паралельній лінії сюжету з особистого життя головного героя, як на мене, трохи не вистачає переконливості. Хоча ця історія, організуючим принципом якої є випадковість, добре робить свою справу і вносить у сюжет елементи інтриги та несподіванки. Адже реальність складна, вона далеко не двовимірна! До того ж, немає жодного сумніву, що роман розрахований передусім на масового читача.

Стилістичною домінантою авторського наративу є аскетизм. Саме з огляду на це у романі відсутні патетичні метафори, поетичні епітети й вибагливі порівняння. Ця проза є зразком суцільного мінімалізму, коли значень більше, ніж слів. Але саме увага до деталі, уміння зауважити ніби й не дуже помітні подробиці, надає текстові особливих ознак довіри до авторської інтонації. Степовий колорит подається на рівні скупого пейзажу, що й зрозуміло – усе довкілля понівечене, до того ж події відбуваються взимку, під Новий рік. Ось, наприклад, дуже характерна для мови роману замальовка прифронтової служби і зворушливий образ кота, який живе під обстрілами разом із людьми і дає собі раду з польовими мишами: «На посту їх двоє, старий і молодий, точніше троє, ще плямистий кіт, чорне з білим, який то з’являвся, то зникав за мішками з піском, прикритими ще літньою маскувальною сіткою, бо там, на степку, перед в’їздом, де вгруз у сніг самотній, зварений із рейок протитанковий «їжак» – його мисливські угіддя… а кіт начеб і без імені, хоча дехто з бійців пробував його кликати Сєпаром. Однак чи то кіт на «сєпара» не реагував, чи це лайливе слово просто не клеїлося до цього милого створіння, але не прижилося.»

У світовій літературі чимало прикладів, коли особиста військова біографія переплетена з національною трагедією. Це проблеми загальнолюдські й давно неекзотичні. Але варто зауважити, що військова тема – не новина і в сучасній українській літературі. До прикладу, збірка Бориса Гуменюка «Вірші з війни», де поет відверто говорить про події на Сході, але це інший жанр – поезія. Роман в оповіданнях «Іловайськ» Євгена Положія – про найбільшу трагедію цієї війни – іловайський котел, коли тисячі воїнів були підло розстріляні ворогом; «Чорне сонце» Василя Шкляра, двотомник «2014» Владислава Івченка. Вважаю, що у цьому ж ряду роман «У степу під Авдіївкою» Олександра Вільчинського. Його прифронтовий донецький степ має всі шанси стати маленьким дзеркалом понівеченої сучасної української історії, у якому відбилися події російсько-української війни.
Я розумію, що писати зараз твір про війну в Україні – це трішки грати на кон’юнктуру, та чомусь думати так про книгу Олександра Вільчинського не хочеться. Можливо тому, що ця книга не претендує на аналітичну глибину й максимально повну картину військових дій. Письменник перш за все спішить ще по гарячих слідах подій, яких був учасником, зберегти їх – фрагменти, погляди, перебіг думок, пам’ять про загиблих і про тих, кому пощастило вижити – для сучасників, для нащадків, для дослідників, які прийдуть опісля. Адже over time everything changed – з часом все змінюється, але факти – ніколи!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-12-03 20:36:35
Переглядів сторінки твору 266
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.04.21 17:30
Автор у цю хвилину відсутній