ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.

Микола Соболь
2019.08.23 06:17
Давно відомо, що життя це – рух
І молодь він підштурхує до сили.
В здоровім тілі є здоровим дух!
Лінь доведе любого до могили.

Сигнал свистка. Всі, хто живий – ставай!
У дві шеренги. Нумо на зарядку!
Фізрук – останній в школі самурай.

Олена Малєєва
2019.08.22 22:39
Тане морена...
Музика дивна.
Ти, мов струна.
Я неземна, я навіжена
Дивна, скажена.
Твоя. Одна.

Ти зовсім близько.

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Прогулянка з метеликом, або Вдячність поетові
Микола Воробйов. Гора і квітка. Вибрані вірші. – К.:А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 224 с.: серія «Українська Поетична Антологія».
Вірш, що слугує за motto, і з якого позичено назву для всієї збірки, якщо не програма, то точно, камертон поезофілософії Миколи Воробйова: «висока гора / маленька квітка / сніг покриває / і гору і квітку…». Майже на дотик, як у трансі, відчуваєш одночасність перспективи, безпосередньої, ніби народженої дитячим придивлянням. І дійсно, і гора, і квітка, поставлені уявно поряд – це парад асиметричності та елегантний гімн простоті природних форм, а сніг символізує Час, що є синонімом Вічності, яка покриває і поглинає все суще на Землі.
Споглядальний настрій більшості поезій свідчить, що йдеться про людей і речі, що їх оточують, та, прошу уваги! – вірші зовсім не прості, декотрі складні для сприйняття, швидше, мова далі піде про непрогнозовану простоту, як про внутрішній антонім до штучної ускладненості. Це незвично, це насторожує будь-якого розсудливого читача, котрий у всьому шукає домінування логіки. Проте, на противагу логіці, а ще краще як вимкнувши її, розумієш, що поет володіє здатністю дивитись на речі під іншим, ніж твій, кутом зору. Його погляд спрямований інакше, несхоже, не з того місця, як у всіх нормальних людей. Володимир Моренець називає цей кут зору поета «особистісною духовною субстанціоналізацією метафізичного нульового стану».
Але чарівний «золотий ключик» знайшовся: «гора висока як яма», «криниця – висока водяна гора»! Придивляєшся і здивовано відчуваєш: а справді, яка ж точна метафора! Переді мною на письмовому столі лежить маленька коштовність ціною 65 копійок: Микола Воробйов, «Прогулянка одинцем», 1990 рік. Розкриваю навмання. Ось на сторінці 46-ій читаю напевно у сотий раз: «То тут, то там сліди від пазурів на піску. / Часом напівзатерті (ще сонячні дні), / та між корінням у воді / і найтеплішої днини вже не тонуть вони. / Затуплені в полудень аж пестливі – / міріадами гострих вогників / тремтять на вечірніх схололих дорогах, / і рідко хто не подумає про затишок оселі, / де сидіти б і наслухати, як надходить осінь». Твоє реальне життя у порівнянні з цими розкошами виглядає зблідлим знімком.
Ось читаєш наступні рядки і знову дивуєшся сама собі: до чого все просто, що аж мурахи по шкірі, проте чомусь не дивує прагнення буквально «їсти» ці рядки очима, вслухатись, як «шовк шелестить у листі», коли падає дощ; споглядати, як «згрібається солома в купи сонця», як «рибалки напинають вітер», а «яблуко розкрило ножа»… І врешті-решт, впадаєш у стан медитації. Натрапляєш на деталі, що виникають ніби ні з чого, з тихого плину води, без напруги і раптом стають вартісними для тебе, не дають спокою, «дряпають» серце… Потрапляєш в інший вимір, де зникає абсурд і з’являється нова реальність. Скажу точніше: посилюється відчуття, що ця нова реальність народжується саме з абсурду, котрий плавно перетікає у гармонію. Коло замкнулось. Усе поєднано з усіма. Як у молитві, як у ритуальному заклинанні – очищення свідомості від ваги нашарувань цивілізації.
Моя колісниця загрузла серед саду:
вона золота але її золото окремо від неї:
груші що в них вовтузяться оси
оси що обминають холодні струмені вітру тіней
тіні що живляться синіми сливами
сині сливи що очікують туману
туман що ховає мою колісницю

Вірш «Блиск сльози» зі збірки «Прогулянка одинцем»: «Несподівано випущена стріла / в рожевий щит – / і там вона стримить, / тремтяча. / Гуде і здригається ще тятива, / хоч ти і кусаєш губи. Прозора назва вірша ставить крапку і натякає – найважливіше передано не через текст, хоча він вельми красномовний, відчуття істини – поза ним. Ось вона – «сміливість творити прямо на очах здивованого читача незвичайні поетичні образи із найбуденніших речей…» (Віктор Кордун). Не перестаєш дивуватися густо замішаному на розкутій метафорі образному «тістові», котре не втомлюється малювати несподівані й абсолютно зримі картини: «І була вечірня вода / вода під деревами. / І була місячна / трава у лузі. / І була ти близько – / зернята у яблуці видко. / підняв крила звук – / опустив удалині. / Я ловив вітер у руку – вітер залишився мені» («І була ти зі мною»).
Поетика Миколи Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями: «рай золотими липами оперся на золото бджіл», «червоною лозою замикає двері / зелене сонце винограду», «ген білий кінь закучерявив обрій», «корона саду золотом висока / шпилі зелені, жовті списи», «червона вишня в срібній затоці городу», « жовтий місяць впорав алею / чорними метеликами», « в одежах красних плаче яма», «чорний корінь сонця». Олег Коцарев: «Часто основою поезій Миколи Воробйова є парадоксальне чи складно вмотивоване сполучення елементів… коли слова про «важливість несказаного» або «недоказаного» (тобто відсутність виразних логічних ланцюжків між деякими словами, образами), що вже давно стали кліше, є не риторичною фіґурою, а чітким описом текстуальної реальности». «Болотистий берег завалений пластами неба, / павук видерся на кінський щавель, / пастух стрибає у воду ластівкою, / спека – / збільшує випуклість скла, / пахучий горошок синеньких квітів / кружляє у вирі торфу, / мені паморочиться в голові, / змах коси – сліпуче сонце – / поїзд зійшов з колії… / Раптовий напад хмари равлика / поновлює симетрію вечора, / я вперше бачу білу чаплю…».
Про «дзенівські» мотиви поезофілософії Миколи Воробйова писало багато критиків. У збірці «Гора і квітка» помітно побільшало текстів під впливом східної стилістики: «із шелесту – квітка шовкова…/ хто шелестить? / печаль і дощ…»; «вітер в тополях шумить – / срібний бік вітру / вночі довго світиться». Поряд із цим, книга вельми багата на висловлювання сучасного «гуру»: «… колись я не міг / бо не знав. / тепер я не можу / бо знаю»; «жити так цікаво / особливо тепер / коли нічого / не має значення»; «краще знайти себе, аніж зберегти»; «життя налітає тисячами стріл, а смертельно ранить – одна»; «бути із зірками / це бути без даху над головою»; «ранок і вечір – / стара інструкція /але цікаво…».
За висловом Івана Буніна, «поэзия темна, в словах невыразима». Не знаю, можливо, поетична істина знаходиться десь посередині. А можливо, й за межею будь-яких розумувань! Не знаю, та відчуваю вдячність до поета Миколи Воробйова за даровані хвилини насолоди від справжності його Поезії.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-03-27 16:02:39
Переглядів сторінки твору 178
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.13 08:27
Автор у цю хвилину відсутній