ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2019.04.20 13:46
Ходять янголи по світу
білосніжні крила,
зазирають в кожну хату
чи добро вродило.

Чи достатньо на причілку
світлячків ласкавих,
запускають в тишу бджілку,

Володимир Бойко
2019.04.20 10:45
Знаю – кожної весни,
Наче поторочі,
Довгохвості нявкуни
Верещать щоночі.

Я на виклики оці
Вчасно реагую –
Сплю в зимові місяці,

Ярослав Чорногуз
2019.04.20 05:47
Кохана, серцем тихо завесній,
Чекає квітка на любові благо.
Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
Сідає джмелик чарівний на пагін.

І вже тремтить суцвіття молоде,
Вібрує все, хмеліючи від ласки.
І струм єством окриленим іде,

Ніна Виноградська
2019.04.19 21:32
Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Тримати і у вічність їх нести
Так важко їй від болю.Час недремний

Оберігає воїв, що з могил
Уже ніколи на коней не скочуть.
Бо віддали життя і стільки сил

Любов Бенедишин
2019.04.19 18:27
Пригадаю - і світ мені світиться,
і бентежить душі тихе озеро.
Як же нам пощастило зустрітися
в цьому безмірі: Часу і Простору?

Впала зірка. Скотилася жеребом
у бажання моє незагадане...
Пахне спогад тюльпанами й березнем,

Адель Станіславська
2019.04.19 18:25
Кажуть, вибір до двох спростився...
Кажуть, вибору в нас нема.
Хоч би з Неба Христос спустився,
бо надворі така зима
серед цвіту весни,
аж страшно...
...Вербний хід і осанни спів...
Українонько горопашна,

Тетяна Левицька
2019.04.19 13:59
Сповіддю спокутувала гріх,
з молитвами протяг тихо хлипав.
Теплі сльози крапали до ніг,
- Я люблю чужого чоловіка!

Ніжності не пити із лиця -
чуйний, зорепадний, білий сокіл.
Не зривай горіха  до вінця

Віктор Кучерук
2019.04.19 10:42
Коли розвіються тумани
І зникнуть запахи весни, –
Про мене згадувати стане
Хтось несподівано сумний.
І не очікувано буде
Звучати чийсь далекий спів
Про щем посіяний у грудях
Весняним чудом почуттів.

Ніна Виноградська
2019.04.19 09:11
Впускаємо троянського коня
У дім наш, у світлицю, в серце й душу.
Щоб вже не знати спокою ні дня,
Розшукуючи в океані сушу.

Бо хтозна, що чекає нас тепер,
Тож балансуєм між війною й миром.
Живеш сьогодні, а назавтра – вмер,

Олександр Сушко
2019.04.19 08:14
Який же цей чудовий світ!
Достоєн полотна і вірша!
... Упав у грязь пахучий плід -
На тин дружок садок мій ріже.

Шляхами з товченого скла
Ступаю босою ногою.
А юнь безхмарною була,

Микола Дудар
2019.04.18 23:12
Я бачив Смерть. Вона була звичайна
Увічлива, спокійна… без емоцій
Відмовилась було від мого чаю
Мовляв, колись… але не в цьому році
Я задивлявсь в ЇЇ глибокі очі…
Крутилось коліщатко кінострічки
Було у Ній приємне і пророче…
І небо, океан… можливо

Світлана Ковальчук
2019.04.18 21:44
Се подих слова.
Дерево - як тіло,
сухе, і тепле,
і пропахле глицею.
А ще душа,
до сповіді доспіла,
а ще ті сосни,
що старими птицями

Сергій П'ятаченко
2019.04.18 21:13
Завдання птахів нагадати нам вкотре про вирій.
Завдання весни – це, як мінімум, вчасно прийти.
І взяти на облік зимові хвороби й зневіри,
Під звіт всім роздати по дрібці жаги й теплоти.

Стоїть березіль, мов лелека, в снігу по коліна.
Під снігом ще

Віктор Кучерук
2019.04.18 20:25
Тобі подобається світло...
Мене приваблює пітьма
Тим, що від яблуньок розквітлих
І тіні жодної нема.
Тебе завжди лякає вітер…
Мене гнітить одвічно штиль
Тим, що проросле зерня літер
В рядки кидаю без зусиль.

Ігор Герасименко
2019.04.18 17:49
І мечами, і свічками кличете:
"З криці й висі принципи візьми!"
Пізно, милі білопінні грицики,
білолиці лицарі весни!

Ви, напевно, зиму всю батрачили,
та зусилля не в пусту потрачені
на роботу й квітоінститут,

Юрій Лях
2019.04.18 13:44
Холодний Яре, ворог на порозі!
Скажи, у час, коли вогонь пала,
Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
Що приблукала в нашому обозі,
Та в битви час нам в зашпори зайшла?

Як нам не вибрать замість отамана,
Що супротив орди удар тримав,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Прогулянка з метеликом, або Вдячність поетові
Микола Воробйов. Гора і квітка. Вибрані вірші. – К.:А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 224 с.: серія «Українська Поетична Антологія».
Вірш, що слугує за motto, і з якого позичено назву для всієї збірки, якщо не програма, то точно, камертон поезофілософії Миколи Воробйова: «висока гора / маленька квітка / сніг покриває / і гору і квітку…». Майже на дотик, як у трансі, відчуваєш одночасність перспективи, безпосередньої, ніби народженої дитячим придивлянням. І дійсно, і гора, і квітка, поставлені уявно поряд – це парад асиметричності та елегантний гімн простоті природних форм, а сніг символізує Час, що є синонімом Вічності, яка покриває і поглинає все суще на Землі.
Споглядальний настрій більшості поезій свідчить, що йдеться про людей і речі, що їх оточують, та, прошу уваги! – вірші зовсім не прості, декотрі складні для сприйняття, швидше, мова далі піде про непрогнозовану простоту, як про внутрішній антонім до штучної ускладненості. Це незвично, це насторожує будь-якого розсудливого читача, котрий у всьому шукає домінування логіки. Проте, на противагу логіці, а ще краще як вимкнувши її, розумієш, що поет володіє здатністю дивитись на речі під іншим, ніж твій, кутом зору. Його погляд спрямований інакше, несхоже, не з того місця, як у всіх нормальних людей. Володимир Моренець називає цей кут зору поета «особистісною духовною субстанціоналізацією метафізичного нульового стану».
Але чарівний «золотий ключик» знайшовся: «гора висока як яма», «криниця – висока водяна гора»! Придивляєшся і здивовано відчуваєш: а справді, яка ж точна метафора! Переді мною на письмовому столі лежить маленька коштовність ціною 65 копійок: Микола Воробйов, «Прогулянка одинцем», 1990 рік. Розкриваю навмання. Ось на сторінці 46-ій читаю напевно у сотий раз: «То тут, то там сліди від пазурів на піску. / Часом напівзатерті (ще сонячні дні), / та між корінням у воді / і найтеплішої днини вже не тонуть вони. / Затуплені в полудень аж пестливі – / міріадами гострих вогників / тремтять на вечірніх схололих дорогах, / і рідко хто не подумає про затишок оселі, / де сидіти б і наслухати, як надходить осінь». Твоє реальне життя у порівнянні з цими розкошами виглядає зблідлим знімком.
Ось читаєш наступні рядки і знову дивуєшся сама собі: до чого все просто, що аж мурахи по шкірі, проте чомусь не дивує прагнення буквально «їсти» ці рядки очима, вслухатись, як «шовк шелестить у листі», коли падає дощ; споглядати, як «згрібається солома в купи сонця», як «рибалки напинають вітер», а «яблуко розкрило ножа»… І врешті-решт, впадаєш у стан медитації. Натрапляєш на деталі, що виникають ніби ні з чого, з тихого плину води, без напруги і раптом стають вартісними для тебе, не дають спокою, «дряпають» серце… Потрапляєш в інший вимір, де зникає абсурд і з’являється нова реальність. Скажу точніше: посилюється відчуття, що ця нова реальність народжується саме з абсурду, котрий плавно перетікає у гармонію. Коло замкнулось. Усе поєднано з усіма. Як у молитві, як у ритуальному заклинанні – очищення свідомості від ваги нашарувань цивілізації.
Моя колісниця загрузла серед саду:
вона золота але її золото окремо від неї:
груші що в них вовтузяться оси
оси що обминають холодні струмені вітру тіней
тіні що живляться синіми сливами
сині сливи що очікують туману
туман що ховає мою колісницю

Вірш «Блиск сльози» зі збірки «Прогулянка одинцем»: «Несподівано випущена стріла / в рожевий щит – / і там вона стримить, / тремтяча. / Гуде і здригається ще тятива, / хоч ти і кусаєш губи. Прозора назва вірша ставить крапку і натякає – найважливіше передано не через текст, хоча він вельми красномовний, відчуття істини – поза ним. Ось вона – «сміливість творити прямо на очах здивованого читача незвичайні поетичні образи із найбуденніших речей…» (Віктор Кордун). Не перестаєш дивуватися густо замішаному на розкутій метафорі образному «тістові», котре не втомлюється малювати несподівані й абсолютно зримі картини: «І була вечірня вода / вода під деревами. / І була місячна / трава у лузі. / І була ти близько – / зернята у яблуці видко. / підняв крила звук – / опустив удалині. / Я ловив вітер у руку – вітер залишився мені» («І була ти зі мною»).
Поетика Миколи Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями: «рай золотими липами оперся на золото бджіл», «червоною лозою замикає двері / зелене сонце винограду», «ген білий кінь закучерявив обрій», «корона саду золотом висока / шпилі зелені, жовті списи», «червона вишня в срібній затоці городу», « жовтий місяць впорав алею / чорними метеликами», « в одежах красних плаче яма», «чорний корінь сонця». Олег Коцарев: «Часто основою поезій Миколи Воробйова є парадоксальне чи складно вмотивоване сполучення елементів… коли слова про «важливість несказаного» або «недоказаного» (тобто відсутність виразних логічних ланцюжків між деякими словами, образами), що вже давно стали кліше, є не риторичною фіґурою, а чітким описом текстуальної реальности». «Болотистий берег завалений пластами неба, / павук видерся на кінський щавель, / пастух стрибає у воду ластівкою, / спека – / збільшує випуклість скла, / пахучий горошок синеньких квітів / кружляє у вирі торфу, / мені паморочиться в голові, / змах коси – сліпуче сонце – / поїзд зійшов з колії… / Раптовий напад хмари равлика / поновлює симетрію вечора, / я вперше бачу білу чаплю…».
Про «дзенівські» мотиви поезофілософії Миколи Воробйова писало багато критиків. У збірці «Гора і квітка» помітно побільшало текстів під впливом східної стилістики: «із шелесту – квітка шовкова…/ хто шелестить? / печаль і дощ…»; «вітер в тополях шумить – / срібний бік вітру / вночі довго світиться». Поряд із цим, книга вельми багата на висловлювання сучасного «гуру»: «… колись я не міг / бо не знав. / тепер я не можу / бо знаю»; «жити так цікаво / особливо тепер / коли нічого / не має значення»; «краще знайти себе, аніж зберегти»; «життя налітає тисячами стріл, а смертельно ранить – одна»; «бути із зірками / це бути без даху над головою»; «ранок і вечір – / стара інструкція /але цікаво…».
За висловом Івана Буніна, «поэзия темна, в словах невыразима». Не знаю, можливо, поетична істина знаходиться десь посередині. А можливо, й за межею будь-яких розумувань! Не знаю, та відчуваю вдячність до поета Миколи Воробйова за даровані хвилини насолоди від справжності його Поезії.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-03-27 16:02:39
Переглядів сторінки твору 35
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.03.27 16:02
Автор у цю хвилину відсутній