Хамфрі Боґарт, у позачерговій відпустці, розмислюючи, може то вийти в відставку, посиджує за стійкою, під його правицею кефір, перед шуйцею—борсаліно шляхетного ніжно~ сірого відтінку, а в барнім люстрі з краєвидом на заплічний півморок виринають ширяють маячать тусять провальсовують & провалюються в небуття личини, прикметні й маловживані, чи з якимись репліками чи самодостатні, нікому нема діла, вже так заведено в цьому салуні

Всякий тут при матеріях—текстурах, Майк Гаммер фліртує зі своєю Шарлоттою в процесі жування пересмажених чікенстейків, поцмулюючи сімнадцять-п’ятнадцять, а докуривши останню зі своїх лакіз, намагається виставити на вінстон відсторонено дадаїстського Френка Зеппу, який диригує магічною кажанячою лапкою, яка на ділі запальничка зіппо. Із кожним порухом лапки ще хтось народжується, хтось умирає, хтось упада в кататонію

Настає час, дзвонять куранти, б’ють дзиґарі, місцевий Сантаклаус у святковому ступорі марить про кельнерку на ймення Офелія, котра за звичкою спливла й не вернулася звідтіль, двоє горилоподібних ґанґстерів у кінотеатральній манері, один при томпсоні, другий при шпалері з восьмигранним стволом, уперто намагаються гопстопнути д-ра Джекіля, якій наразі мімікрує в ментальнім розклáді м-ра Гайда, але всіх їх без упину штовхають

Після тяглої трудової неділі, auctor ego вжеж добросовісно залягає спати мов до весни, або щонайменш до завершення сього сезону, аранжованого рамаданськими флейтами, тамтамами Бонема-Бейкера & все ж за менш аніж три години a.e. знову із вами, не в змозі ніц удіяти щодо. Престаріла парочка, в амплуа Верлена й Рембо, із натяком на підтоптаних Ер. де Монтеск’ю та Марселя нашого Пруста, котра в декадентський спосіб поглумлювалася собі, скидає машкари

зненацька обертаючись улюбленцями публічки проф. д-ром Зіґі Фройдом & проф. д-ром, д-ром К.-Ґ.-Юнґом, поплічником у походеньках, тож Боґарт вітально вишкирюється настрічу неочікуваній трансформації, Фройд привітно розмахує своєю панамкою, з якої випурхує теє безсмертне пенсне, Юнґ жеж зіґуючим трохи порухом виловлює експонат із етеру, маючи твердий зáмір махнути пенсне теє на помазок Скліфосовського з полтавського краєзнавчого поверх забув

тимчасом славетну професуру абордажують зіґфелд ґьолз, запраглі автографів із фіґелями психо~аналітичними, а Тулуз-Лотрек, наступний завсідник, прилаштовується біля Боґарта, витягаючи кишеньковий етюдник, заходиться перемальовувати борсаліно за кефіром & абсентовий виблиск пляшок у барі без дозволу, але та що візьмеш із нього, крім пастелі набору гидотного, тим паче на сцені білява бестія, схожа на Кемерон Діаз, настроєво взявшися до

нев’янyщого шлягеру «Катма щастя», поки віртуальний папір терпить всещозавгодно, без будь-якого ліміту, а це значить, із вами знову незмінно, із облізлою десь~позолотою, софітами, котрі ввімкнулися всупереч законам фізики й приписам електрика, в пику профанації та зневірі, вельмишановний бібліоманьяк Просперо, він жеж Санта, він і Фред Гічкок, незрівнянний машиніст κατ`εξοχήν & plus ultra, застигає в позі лелеки, аля Андерсон-Йєн, а ще

глядачеві просто в вічі спалахує магній, жадається рейваху, кровиці або томатного соусу чи журавлинного морсу на маніжках, ще унікальнішого неподобства, невже це не вестерн леле, тож Боґі складає зі своїх великого й решти перстів літеру ı))) барному люстрові, мовляв, будь спок. Після чого релаксово допиває кефір, розраховується й прощається, власне чому би ні, або ще зовсім не вечір, панí панянки й панове, а що вже казати за той бренд нью дей