Хамфрі Богарт, у позачерговій відпустці, розмислюючи, може то вийти в відставку, посиджує за стійкою, під його правицею кефір, перед шуйцею—борсаліно шляхетного ніжно~сірого відтінку, а в барнім люстрі з краєвидом на заплічний півморок, виринають шниряють маячать тусять провальсовують & звалюють у небуття личини, прикметні й маловживані, з якими репліками чи самодостатні, нікому нема діла, вже так заведено в цьому салуні

Всякий тут при матеріях—текстурах, Майк Гаммер фліртує зі своєю Шарлоттою в процесі жування пересмажених чікенстейків, поцмулюючи сімнадцять-п’ятнадцять, а докуривши останню зі своїх лакіз, намагається виставити на вінстон відсторонено~дадаїстського Френка Зеппу, який диригує магічною кажанячою лапкою, яка насправді запальничка зіппо. Із кожним порухом тієї лапки ще хтось народжується, хтось вмирає, хтось впадає в кататонію

Настає час, дзвонять куранти, б’ють дзиґарі, місцевий Сантаклаус у святковому ступорі мріє про кельнерку на ймення Офелія, котра за звичкою спливла й не вернулася звідтіль, двоє горилоподібних ґанґстерів у театральній манері, один при томпсоні, другий при шпалері з восьмигранним стволом, уперто намагаються гопстопнути д-ра Джекіла, якій наразі перебуває в душевному розташуванні м-ра Гайда, але всіх їх безперервно штовхають

Після тяглої трудової неділі, я вжеж щиросердо залягає спати немов до весни, чи щонайменше до завершення цього сезоння, аранжованого флейтами Рамадану & тамтамами Бейкера-Бонема, а за неповні три години я знову із вами, нічого не в змозі вдіяти щодо. Атож, престаріла парочка, під Рембо й Верлена, із натяком на підтоптаних Ер. де Монтеск’ю та Марселя нашого Пруста, що по-декадентському поглумлювалася над усіма, скидає машкари

зненацька стаючи улюбленцями публічки проф. д-ром Зіґґі Фройдом & проф. д-ром, д-ром К.-Ґ.-Юнґом, поплічником у походеньках, тож Богарт салютує неочікуваній трансформації, а Фройд привітно розмахує своєю панамкою, з якої випурхує оте безсмертне пенсне, Юнґ жеж зіґуючим трохи порухом виловлює експонат із етеру, маючи твердий намір махнути його на помазок Скліфосовського з полтавського краєзнавчого музею, поверх забув

тимчасом славетну професуру абордажують зіґфілд ґьолз, запраглі автографів із фігелями психоаналітичними, а Тулуз-Лотрек, ще один завсідник, прилаштовується біля Богарта, витягає кишеньковий етюдник й заходиться перемальовувати борсаліно кефір & абсентовий виблиск пляшок у барі, без дозволу, та що візьмеш із нього, крім пастелі набору гидотного, тим більше, на сцені саме якраз білява бестія, схожа на Кемерон Діаз, настроєво взявшися до

нев’янyщого шлягеру «Катма щастя», віртуальний папір терпить все, що завгодно, без будь-якого ліміту, що значить із вами знову незмінно, із облізлою десь~позолотою, софітами, котрі ввімкнулися всупереч законам фізики й приписам електротехніка, в пику профанації та зневірі, вельмишановний бібліофіл Просперо, він жеж Санта, він і Фред Гічкок, незрівнянний наш машиніст-ex, ci-devant & plus ultra, застигає в позі лелеки, аля Андерсон-Йєн, а ще

глядачеві просто в вічі спалахує магній, жадається рейваху, кровиці або томатного соусу чи журавлинного морсу на маніжках, якого ще ексклюзивного неподобства, невже це не вестерн леле, тож Богі складає зі своїх великого й решти перстів літеру ı))) барному люстрові, мовляв, будь спок. Після чого релаксово допиває кефір, розраховується й прощається, власне чому би ні, або ще зовсім не вечір, пані панянки й панове, а що вже казати за той бренд нью дей