Зибкім і загадковим стає світ з приходом туману.
Підкравшись тихенько, як мисливець до своєї здобичі, туман невидимкою довго відстежує її, щоб не злякати страхом.
Село неначе моментально провалилася в середньовіччі і до невпізнання розпливається в реальності стираючи всі межі між світами. Тут то і вилазить якась чортівня, то рипнуть мостина на ганку, то кішка заб'ється в кут з дикими очима, навіть балакучі гуси притихли за сараєм. І собака сховавшись в будці не вказує носа назовні, в саду яблука падають самі по собі мелодійно отстуківая ритм - що не потрапляють від переляку зуб на зуб ...
Час біжить ... то затихає, вбираючи в себе запахи життя.
Ближче до дороги чути передзвін з бубонцями, трійка, звідки їй тут узятися?
І тоненькою цівкою по хребту ближче до серця вповзає страх, як холодна змія, немов бажає погрітися в гарячих променях сонця, під лопатки ... туди де ростуть крила. Скоро світанок.
Вранці туман розсіюється.
І зоря зігріває першими теплими променями землю знімаючи туманну пелену з очей і душі.
Згорнувшись на грудях калачиком засне зігрівшись і розімлівши від тепла змійка.
Ангел Дня розправивши крила і стряхнувши таємничу тяжкість ночі, полетить прикрашати Світ кольоровий аквареллю.