ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Хрунь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрунь
Ось сиджу і думаю - чи все склалося б інакше, якби після армії не втелющився вчитися у швейне СПТУ №42 імені Лілі Карастаянової. Нині там такий собі ” Dream House Hostel» для бідних мільйонерів та крамниця з продажу граніту для пам’ятників собачкам та котикам.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію