
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.23
08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
он – яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
он – яріє Великий Пес.
2022.05.23
05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
2022.05.22
21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
2022.05.22
21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
2022.05.22
20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
2022.05.22
19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
2022.05.22
18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
2022.05.22
17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
2022.05.22
16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
2022.05.22
14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
2022.05.22
08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.
Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.
Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
2022.05.22
05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
2022.05.21
23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
2022.05.21
19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.09.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Хрунь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрунь
Ось сиджу і думаю - чи все склалося б інакше, якби після армії не втелющився вчитися у швейне СПТУ №42 імені Лілі Карастаянової. Нині там такий собі ” Dream House Hostel» для бідних мільйонерів та крамниця з продажу граніту для пам’ятників собачкам та котикам.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію