ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ ковдр поруйнувався сном.
Та бовваніє неозоре
очима пильними, вікном
розтяте навпіл ніби, море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі увиразнять дупель.

Сергій Губерначук
2019.10.17 12:23
Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Сергій Губерначук
2019.10.16 12:17
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Чупакабра

Знайшов його обабіч лісової галявини, там де закінчується молодий сосняк і злітають до неба двохсотлітні ялини. Істота лежала на животі, а з-під її лівої лопатки текла густа, аж чорна кров. Арбалетна стріла сильно застрягла в кістці, невідомо наскільки, можливо навіть у небезпечній близькості до серця. Спочатку подумав, що то собака. Але на передніх кінцівках були цілком нормальні долоні з пальцями, розміром як у десятирічної дитини.
Акуратно перевернув волохатого підранка на бік і здивувався – на мене дивилася казкова істота, якої на цій планеті існувати не могло, а тим паче у поліських лісах.
Химородь мала продовгувате обличчя (морду?), срібляста шерсь із золотавими плямами покривали її з голови до ніг (лап?), нижні кінцівки були як у кенгуру, хвіст такий самий, а зростом вся ця химерія була мені до пояса.
Але очі! Розумні, світлі, сповнені болю і благання допомогти. Спочатку думав, що то шепоче вітер, але одразу зрозумів: істота розмовляла! Телепатично!
- Допоможи-и-и-и-и! – прошелестіло в голові і поволі затихло. А потім знову: - Допомож-и-и-и-!
Я кинув свого кошика з грибами під ялину, зняв куртку, укутав істоту і обережно підняв на руки. «Кілограмів десять» - майнуло в голові.
Йшов найкоротшими стежками, напролом, через проріджений сосняк. Ніколи не розумів, чому лісники після технічної чистки залишали деревця згнивати прямо в лісі, а не стягували на одну купу той хмиз і не утилізували, або не продавали місцевим селянам, заробляючи на тому гроші.
Кілька разів зашпортався і ледь не впав, перечепившись через ломаччя. Істота тихо стогнала, але якось дивно: увесь час здавалося, що вона співає.
Добре, що моя хата стоїть недалеко від лісу, тому ніхто із сусідів дивочуда не побачив.
А дружина глянула на створіннячко і заплакала:
- Братику мій! Ой, як же тобі погано!
- Жінко,- кажу,- давай щось робити, бо може померти.
- І справді! – оговталася вона. – Зараз застелю чисту дитячу підстилку, яка не пропускає вологи і клади його на бік. Але акуратно, щоб не поворушити стрілу, - сказала вона і метнулася до шафи з білизною.
Моя дружина – берегиня, не звичайна людина. Знається на травах, чаклує, а про решту не розкажу, бо від людей не буде проходу. Зустрів її зовсім випадково, якщо точніше – упіймав спінінгом за купальника, коли вона купалася. Але то окрема історія.
Стрілу витягнув я, а дружина обробила рану. А потім сіла біля істоти, поклала її голову собі на коліна і заспівала.
«Ой, мій батечку ясний!
Беру твою силу в свою руку,
Уливаю її в твого сина,
Умиваю нею його рану!
Хай кров спиниться, хай рана загоїться, хай синок оживе!..»
Я сидів поруч із нею і дивився в ясно-волошкові очі своєї дружини. Там палав вогонь. А жінка все співала і співала, не зупиняючись ні на хвилину.
Аж під ранок незнайомець опритомнів і обвів нас обох розумним поглядом.
Я без слів зрозумів, що він просить пити. Метнувся до баняка з холодною кип’ячою водою і зачерпнув ополоника.
Тим часом дружина обтерла незнайомця чистим рушником від крові, що запеклася, наліпила на рану кашку з лікарських трав і вправно перемотала чистою тканиною. Я підняв його, а дружина поміняла підстилку.
Ну от скажіть – нащо стріляти в диких тварин з арбалета або карабіна і кидати поранених істот спливати кров'ю? Чи то люди здичавіли від жорстокості, чи завжди були таким черствими – ніяк не доберу. І це вже не вперше я натрапляв на такі поранені створіння – лань або оленя. Завелась у селищі погань, жорстокий гицель, який полював аби зробити боляче тому, хто не взмозі себе захистити. Розказав жінці свої міркування з цього приводу, а вона мене під руку - і в ліс.
Слідопит із мене ніякий. Але не дружина. Привів її на те місце, показую, де лежав підранок. Принюхалася берегиня, розвела руки і заплющила очі. А за мить вітер закрутив вихором, піднімаючи пил та хвоїнки в небо, і поволі посунув у сторону села. Ми за ним.
Знайшли таки хазяїна. Аж на протилежному кінці села жив такий собі чоловік на прізвисько Москаль. «Чтокав» і «какав» у розмові з односельцями, за сорок років такі не вивчив нашої мови, і вчити не збирався. А як почалася війна на Сході увесь час повторював: «Скоро наши прийдут! Так что, хохлы, готовьтесь».
Жив тим, що крав на людських городах овочі, у сараях інструменти, а в садках фрукти. Уночі обносив курники. А у дворі тримав лютого вовкодава, якого бив нещадно. Навіть з-за паркану було видно, який пес худий та нещасний.
Дружина поривалася зайти на подвір'я, але я спинив:
- Що ми йому скажемо? Як докажемо, що то його рук справа?
-Але ж не можна більше допустити аби він когось кривдив! – спалахнула дружина.
- Ти - берегиня, тобі зась робити комусь погано. Ти є добро в чистому вигляді. Тому ходімо додому, його природа сама покарає, обіцяю тобі,- мовив я і силоміць повів її додому.
Істота була звичайною чупакаброю. Уміла ховатися від людського ока, жила поруч із водяником із сусіднього хутора. Коли ж браконьєри спустили ставка, перекопавши дамбу та виловивши там всю рибу, водяник втік на річку Тетерів доживати віку, і дивочуд зостався сам. Почав тинятися поближче до людських осель і потрапив на око Москалеві. А той…
Їв чупакабра гарно, особливо налягав на моркву з капустою. Люто гриз качани (навіть уночі), полохаючи кота Жоржика.
А я щодня ходив на обійстя Москаля і підгодовував вовкодава.
Носив усе: костомахи, шматочки хліба, перепадало і м'ясця. І пес мені повірив. Ставав на задні лапи, піднімаючи здоровенну голову вище паркана аби я йому почухав за вухами. Я й чухав. І годував. Щодня, без пропусків на святкові та вихідні дні. Дружина питала «Куди це ти вечорами ходиш? Наче вудок немає, і кошика не береш…» Я відбувався коротким «так треба».
Промайнули осінь та зима. З головою поринув у весінні польові роботи. Домовився з трактористом аби завтра уранці виорав города. Оскільки жито з осені виросло зависоке , то увечері ухопив косу і пішов аби його скосити. А заодно і розкидати гній, який вивіз ще уранці. Аж тут гульк – іде Москаль з мішком саджанців груш та яблук, а за ним трюхикає вовкодав.
- І де це ти таким добром розжився? - питаю у односельця.
- Не твое дело,- відповідає чоловік та суне далі.
Краєм ока бачу, як полем, важко одсапуючись, біжать Чикилдиха із невісткою. А за ними Одарка із бабою Настею.
«Еге», думаю, - «щось тут не те».
- Ану стій! – гукнув до Москаля. – Звідки саджанці?
Чолов’яга зняв мішка з пліч, вийняв застромленого між ними заступа і кинувся на мене. Удар був таким сильним, що я думав, що тріснула рука. Біль накрив з головою. І тут сталося несподіване: вовкодав з розгону кинувся на господаря і учепившись зубами в плоть митєво розірвав йому горлянку. Люто терзаючи останки, гасав із трупом у зубах по полю і дико гарчав. Жінки, які надбігли, безперестанку хрестилися, дивлячись на це страхіття.
Чикилдиха згодом розказала, що позавчора вони з дідом купили саджанців аби закласти новий сад. Баба Варвара теж попросила з десяток. А ж тут навідався Москаль і мішок хутко зник. Добре, що вчасно склали два плюс два і чкурнули наздоганяти злодія. А фінал цієї історії ви вже знаєте.
З собакою складніше: пес захищав мене – єдину істоту у світі, яка приязно ставилася до нього. Він дочекався слушного моменту і всю обиду та злість, накопичені за роки знущань, вилив на свого жорстокого господаря. І чи можна в такому випадку звинувачувати вовкодава в тому що сталося?
А чупакабра того вечора пішов від нас. Довго зі мною обнімався, терся писком. Казав, що я теж незвичайний чоловік, інакше мене б не полюбила берегиня. Я навіть сльозу пустив від розчулення. Жінка не заважала нам – чоловікам, виражати свою приязнь,- тихо стояла осторонь і теж хлипала. А коли гість, якого ми вилікували, пострибав до лісу, обернулася до мене і запитала:
- Так хто наказав Москаля, природа?
Я винувато опустив очі.
20.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-21 07:44:04
Переглядів сторінки твору 315
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.235 / 5.5  (4.973 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.234 / 5.5  (4.975 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2019.10.17 19:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-21 13:44:40 ]
У моєму селі безпощадні браконьєри і досі загадково зникають як не в проваллі, то в ополонці.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-01-22 06:17:50 ]
Хороше явище у вашому селищі. Треба відьмам місцевим сказати аби взяли на озброєння.