ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси

Домінік Арфіст
2022.05.22 17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок

Шон Маклех
2022.05.22 16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом

Ігор Герасименко
2022.05.22 14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять

і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Тетяна Левицька
2022.05.22 08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.

Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —

Віктор Кучерук
2022.05.22 05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.

Іван Потьомкін
2022.05.21 23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти

Микола Соболь
2022.05.21 19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.

Микола Дудар
2022.05.21 18:37
Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті

Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Чупакабра

Знайшов його обабіч лісової галявини, там де закінчується молодий сосняк і злітають до неба двохсотлітні ялини. Істота лежала на животі, а з-під її лівої лопатки текла густа, аж чорна кров. Арбалетна стріла сильно застрягла в кістці, невідомо наскільки, можливо навіть у небезпечній близькості до серця. Спочатку подумав, що то собака. Але на передніх кінцівках були цілком нормальні долоні з пальцями, розміром як у десятирічної дитини.
Акуратно перевернув волохатого підранка на бік і здивувався – на мене дивилася казкова істота, якої на цій планеті існувати не могло, а тим паче у поліських лісах.
Химородь мала продовгувате обличчя (морду?), срібляста шерсь із золотавими плямами покривали її з голови до ніг (лап?), нижні кінцівки були як у кенгуру, хвіст такий самий, а зростом вся ця химерія була мені до пояса.
Але очі! Розумні, світлі, сповнені болю і благання допомогти. Спочатку думав, що то шепоче вітер, але одразу зрозумів: істота розмовляла! Телепатично!
- Допоможи-и-и-и-и! – прошелестіло в голові і поволі затихло. А потім знову: - Допомож-и-и-и-!
Я кинув свого кошика з грибами під ялину, зняв куртку, укутав істоту і обережно підняв на руки. «Кілограмів десять» - майнуло в голові.
Йшов найкоротшими стежками, напролом, через проріджений сосняк. Ніколи не розумів, чому лісники після технічної чистки залишали деревця згнивати прямо в лісі, а не стягували на одну купу той хмиз і не утилізували, або не продавали місцевим селянам, заробляючи на тому гроші.
Кілька разів зашпортався і ледь не впав, перечепившись через ломаччя. Істота тихо стогнала, але якось дивно: увесь час здавалося, що вона співає.
Добре, що моя хата стоїть недалеко від лісу, тому ніхто із сусідів дивочуда не побачив.
А дружина глянула на створіннячко і заплакала:
- Братику мій! Ой, як же тобі погано!
- Жінко,- кажу,- давай щось робити, бо може померти.
- І справді! – оговталася вона. – Зараз застелю чисту дитячу підстилку, яка не пропускає вологи і клади його на бік. Але акуратно, щоб не поворушити стрілу, - сказала вона і метнулася до шафи з білизною.
Моя дружина – берегиня, не звичайна людина. Знається на травах, чаклує, а про решту не розкажу, бо від людей не буде проходу. Зустрів її зовсім випадково, якщо точніше – упіймав спінінгом за купальника, коли вона купалася. Але то окрема історія.
Стрілу витягнув я, а дружина обробила рану. А потім сіла біля істоти, поклала її голову собі на коліна і заспівала.
«Ой, мій батечку ясний!
Беру твою силу в свою руку,
Уливаю її в твого сина,
Умиваю нею його рану!
Хай кров спиниться, хай рана загоїться, хай синок оживе!..»
Я сидів поруч із нею і дивився в ясно-волошкові очі своєї дружини. Там палав вогонь. А жінка все співала і співала, не зупиняючись ні на хвилину.
Аж під ранок незнайомець опритомнів і обвів нас обох розумним поглядом.
Я без слів зрозумів, що він просить пити. Метнувся до баняка з холодною кип’ячою водою і зачерпнув ополоника.
Тим часом дружина обтерла незнайомця чистим рушником від крові, що запеклася, наліпила на рану кашку з лікарських трав і вправно перемотала чистою тканиною. Я підняв його, а дружина поміняла підстилку.
Ну от скажіть – нащо стріляти в диких тварин з арбалета або карабіна і кидати поранених істот спливати кров'ю? Чи то люди здичавіли від жорстокості, чи завжди були таким черствими – ніяк не доберу. І це вже не вперше я натрапляв на такі поранені створіння – лань або оленя. Завелась у селищі погань, жорстокий гицель, який полював аби зробити боляче тому, хто не взмозі себе захистити. Розказав жінці свої міркування з цього приводу, а вона мене під руку - і в ліс.
Слідопит із мене ніякий. Але не дружина. Привів її на те місце, показую, де лежав підранок. Принюхалася берегиня, розвела руки і заплющила очі. А за мить вітер закрутив вихором, піднімаючи пил та хвоїнки в небо, і поволі посунув у сторону села. Ми за ним.
Знайшли таки хазяїна. Аж на протилежному кінці села жив такий собі чоловік на прізвисько Москаль. «Чтокав» і «какав» у розмові з односельцями, за сорок років такі не вивчив нашої мови, і вчити не збирався. А як почалася війна на Сході увесь час повторював: «Скоро наши прийдут! Так что, хохлы, готовьтесь».
Жив тим, що крав на людських городах овочі, у сараях інструменти, а в садках фрукти. Уночі обносив курники. А у дворі тримав лютого вовкодава, якого бив нещадно. Навіть з-за паркану було видно, який пес худий та нещасний.
Дружина поривалася зайти на подвір'я, але я спинив:
- Що ми йому скажемо? Як докажемо, що то його рук справа?
-Але ж не можна більше допустити аби він когось кривдив! – спалахнула дружина.
- Ти - берегиня, тобі зась робити комусь погано. Ти є добро в чистому вигляді. Тому ходімо додому, його природа сама покарає, обіцяю тобі,- мовив я і силоміць повів її додому.
Істота була звичайною чупакаброю. Уміла ховатися від людського ока, жила поруч із водяником із сусіднього хутора. Коли ж браконьєри спустили ставка, перекопавши дамбу та виловивши там всю рибу, водяник втік на річку Тетерів доживати віку, і дивочуд зостався сам. Почав тинятися поближче до людських осель і потрапив на око Москалеві. А той…
Їв чупакабра гарно, особливо налягав на моркву з капустою. Люто гриз качани (навіть уночі), полохаючи кота Жоржика.
А я щодня ходив на обійстя Москаля і підгодовував вовкодава.
Носив усе: костомахи, шматочки хліба, перепадало і м'ясця. І пес мені повірив. Ставав на задні лапи, піднімаючи здоровенну голову вище паркана аби я йому почухав за вухами. Я й чухав. І годував. Щодня, без пропусків на святкові та вихідні дні. Дружина питала «Куди це ти вечорами ходиш? Наче вудок немає, і кошика не береш…» Я відбувався коротким «так треба».
Промайнули осінь та зима. З головою поринув у весінні польові роботи. Домовився з трактористом аби завтра уранці виорав города. Оскільки жито з осені виросло зависоке , то увечері ухопив косу і пішов аби його скосити. А заодно і розкидати гній, який вивіз ще уранці. Аж тут гульк – іде Москаль з мішком саджанців груш та яблук, а за ним трюхикає вовкодав.
- І де це ти таким добром розжився? - питаю у односельця.
- Не твое дело,- відповідає чоловік та суне далі.
Краєм ока бачу, як полем, важко одсапуючись, біжать Чикилдиха із невісткою. А за ними Одарка із бабою Настею.
«Еге», думаю, - «щось тут не те».
- Ану стій! – гукнув до Москаля. – Звідки саджанці?
Чолов’яга зняв мішка з пліч, вийняв застромленого між ними заступа і кинувся на мене. Удар був таким сильним, що я думав, що тріснула рука. Біль накрив з головою. І тут сталося несподіване: вовкодав з розгону кинувся на господаря і учепившись зубами в плоть митєво розірвав йому горлянку. Люто терзаючи останки, гасав із трупом у зубах по полю і дико гарчав. Жінки, які надбігли, безперестанку хрестилися, дивлячись на це страхіття.
Чикилдиха згодом розказала, що позавчора вони з дідом купили саджанців аби закласти новий сад. Баба Варвара теж попросила з десяток. А ж тут навідався Москаль і мішок хутко зник. Добре, що вчасно склали два плюс два і чкурнули наздоганяти злодія. А фінал цієї історії ви вже знаєте.
З собакою складніше: пес захищав мене – єдину істоту у світі, яка приязно ставилася до нього. Він дочекався слушного моменту і всю обиду та злість, накопичені за роки знущань, вилив на свого жорстокого господаря. І чи можна в такому випадку звинувачувати вовкодава в тому що сталося?
А чупакабра того вечора пішов від нас. Довго зі мною обнімався, терся писком. Казав, що я теж незвичайний чоловік, інакше мене б не полюбила берегиня. Я навіть сльозу пустив від розчулення. Жінка не заважала нам – чоловікам, виражати свою приязнь,- тихо стояла осторонь і теж хлипала. А коли гість, якого ми вилікували, пострибав до лісу, обернулася до мене і запитала:
- Так хто наказав Москаля, природа?
Я винувато опустив очі.
20.01.2019р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-21 07:44:04
Переглядів сторінки твору 1011
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.235 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.235 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-21 13:44:40 ]
У моєму селі безпощадні браконьєри і досі загадково зникають як не в проваллі, то в ополонці.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-01-22 06:17:50 ]
Хороше явище у вашому селищі. Треба відьмам місцевим сказати аби взяли на озброєння.