ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.07.03 19:30
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої

Іван Потьомкін
2020.07.03 10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сергій Губерначук
2020.07.03 10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.

Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:

Тетяна Левицька
2020.07.03 08:59
Дай руку, сонце, і іди за мною,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день  за гріх.

Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола  сонця половину,

Ігор Деркач
2020.07.03 07:35
Що у світі діється...
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.

***
Знаємо, що коїться:

Микола Соболь
2020.07.03 06:55
Радій сьогоденню.
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,

Дума Козак
2020.07.02 22:43
Два яблука дитя тримало,
на вигляд гарних і смачних.
Гостинець де воно дістало,
не відав я, та то не гріх.
Звернувся щиро до малого, –
Одне дай яблучко мені.
Поглянув той з-під лоба строго,
примружив очі враз ясні

Євген Федчук
2020.07.02 19:00
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці

Оксана Логоша
2020.07.02 16:55
От і душа,здається, відцвіла.
Прив*ялив вітер запашні покоси.
І щось у ній по-іншому голосить.
І не рятують ні дощі,ні роси.
Але ж була? А чи ж була?

Стомилася,напевно, і на мить
Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,

Ігор Федів
2020.07.02 14:44
Глибоко у душі"… На скільки це глибоко?
А за красивими словами – пустота…
І не болить душа, коли не бачить око,
Або тяжіння не пускає в небеса.

Колекція гріха затягує в болото,
І доля має пульсувати у імлі,
Міняє дії щирі на омани злото,

Марія Дем'янюк
2020.07.02 13:35
Хто слова породив,
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?

Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється

Тетяна Левицька
2020.07.02 11:06
Ця жіночка на більше заслуговує.
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить у пуантах на краю безодні.

Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,

Сергій Губерначук
2020.07.02 09:01
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.

Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила

Микола Соболь
2020.07.02 08:33
Молитвами тихими,
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…

Іван Потьомкін
2020.07.01 22:15
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня. История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием... Но в отл

Олександр Сушко
2020.07.01 22:06
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Чупакабра

Знайшов його обабіч лісової галявини, там де закінчується молодий сосняк і злітають до неба двохсотлітні ялини. Істота лежала на животі, а з-під її лівої лопатки текла густа, аж чорна кров. Арбалетна стріла сильно застрягла в кістці, невідомо наскільки, можливо навіть у небезпечній близькості до серця. Спочатку подумав, що то собака. Але на передніх кінцівках були цілком нормальні долоні з пальцями, розміром як у десятирічної дитини.
Акуратно перевернув волохатого підранка на бік і здивувався – на мене дивилася казкова істота, якої на цій планеті існувати не могло, а тим паче у поліських лісах.
Химородь мала продовгувате обличчя (морду?), срібляста шерсь із золотавими плямами покривали її з голови до ніг (лап?), нижні кінцівки були як у кенгуру, хвіст такий самий, а зростом вся ця химерія була мені до пояса.
Але очі! Розумні, світлі, сповнені болю і благання допомогти. Спочатку думав, що то шепоче вітер, але одразу зрозумів: істота розмовляла! Телепатично!
- Допоможи-и-и-и-и! – прошелестіло в голові і поволі затихло. А потім знову: - Допомож-и-и-и-!
Я кинув свого кошика з грибами під ялину, зняв куртку, укутав істоту і обережно підняв на руки. «Кілограмів десять» - майнуло в голові.
Йшов найкоротшими стежками, напролом, через проріджений сосняк. Ніколи не розумів, чому лісники після технічної чистки залишали деревця згнивати прямо в лісі, а не стягували на одну купу той хмиз і не утилізували, або не продавали місцевим селянам, заробляючи на тому гроші.
Кілька разів зашпортався і ледь не впав, перечепившись через ломаччя. Істота тихо стогнала, але якось дивно: увесь час здавалося, що вона співає.
Добре, що моя хата стоїть недалеко від лісу, тому ніхто із сусідів дивочуда не побачив.
А дружина глянула на створіннячко і заплакала:
- Братику мій! Ой, як же тобі погано!
- Жінко,- кажу,- давай щось робити, бо може померти.
- І справді! – оговталася вона. – Зараз застелю чисту дитячу підстилку, яка не пропускає вологи і клади його на бік. Але акуратно, щоб не поворушити стрілу, - сказала вона і метнулася до шафи з білизною.
Моя дружина – берегиня, не звичайна людина. Знається на травах, чаклує, а про решту не розкажу, бо від людей не буде проходу. Зустрів її зовсім випадково, якщо точніше – упіймав спінінгом за купальника, коли вона купалася. Але то окрема історія.
Стрілу витягнув я, а дружина обробила рану. А потім сіла біля істоти, поклала її голову собі на коліна і заспівала.
«Ой, мій батечку ясний!
Беру твою силу в свою руку,
Уливаю її в твого сина,
Умиваю нею його рану!
Хай кров спиниться, хай рана загоїться, хай синок оживе!..»
Я сидів поруч із нею і дивився в ясно-волошкові очі своєї дружини. Там палав вогонь. А жінка все співала і співала, не зупиняючись ні на хвилину.
Аж під ранок незнайомець опритомнів і обвів нас обох розумним поглядом.
Я без слів зрозумів, що він просить пити. Метнувся до баняка з холодною кип’ячою водою і зачерпнув ополоника.
Тим часом дружина обтерла незнайомця чистим рушником від крові, що запеклася, наліпила на рану кашку з лікарських трав і вправно перемотала чистою тканиною. Я підняв його, а дружина поміняла підстилку.
Ну от скажіть – нащо стріляти в диких тварин з арбалета або карабіна і кидати поранених істот спливати кров'ю? Чи то люди здичавіли від жорстокості, чи завжди були таким черствими – ніяк не доберу. І це вже не вперше я натрапляв на такі поранені створіння – лань або оленя. Завелась у селищі погань, жорстокий гицель, який полював аби зробити боляче тому, хто не взмозі себе захистити. Розказав жінці свої міркування з цього приводу, а вона мене під руку - і в ліс.
Слідопит із мене ніякий. Але не дружина. Привів її на те місце, показую, де лежав підранок. Принюхалася берегиня, розвела руки і заплющила очі. А за мить вітер закрутив вихором, піднімаючи пил та хвоїнки в небо, і поволі посунув у сторону села. Ми за ним.
Знайшли таки хазяїна. Аж на протилежному кінці села жив такий собі чоловік на прізвисько Москаль. «Чтокав» і «какав» у розмові з односельцями, за сорок років такі не вивчив нашої мови, і вчити не збирався. А як почалася війна на Сході увесь час повторював: «Скоро наши прийдут! Так что, хохлы, готовьтесь».
Жив тим, що крав на людських городах овочі, у сараях інструменти, а в садках фрукти. Уночі обносив курники. А у дворі тримав лютого вовкодава, якого бив нещадно. Навіть з-за паркану було видно, який пес худий та нещасний.
Дружина поривалася зайти на подвір'я, але я спинив:
- Що ми йому скажемо? Як докажемо, що то його рук справа?
-Але ж не можна більше допустити аби він когось кривдив! – спалахнула дружина.
- Ти - берегиня, тобі зась робити комусь погано. Ти є добро в чистому вигляді. Тому ходімо додому, його природа сама покарає, обіцяю тобі,- мовив я і силоміць повів її додому.
Істота була звичайною чупакаброю. Уміла ховатися від людського ока, жила поруч із водяником із сусіднього хутора. Коли ж браконьєри спустили ставка, перекопавши дамбу та виловивши там всю рибу, водяник втік на річку Тетерів доживати віку, і дивочуд зостався сам. Почав тинятися поближче до людських осель і потрапив на око Москалеві. А той…
Їв чупакабра гарно, особливо налягав на моркву з капустою. Люто гриз качани (навіть уночі), полохаючи кота Жоржика.
А я щодня ходив на обійстя Москаля і підгодовував вовкодава.
Носив усе: костомахи, шматочки хліба, перепадало і м'ясця. І пес мені повірив. Ставав на задні лапи, піднімаючи здоровенну голову вище паркана аби я йому почухав за вухами. Я й чухав. І годував. Щодня, без пропусків на святкові та вихідні дні. Дружина питала «Куди це ти вечорами ходиш? Наче вудок немає, і кошика не береш…» Я відбувався коротким «так треба».
Промайнули осінь та зима. З головою поринув у весінні польові роботи. Домовився з трактористом аби завтра уранці виорав города. Оскільки жито з осені виросло зависоке , то увечері ухопив косу і пішов аби його скосити. А заодно і розкидати гній, який вивіз ще уранці. Аж тут гульк – іде Москаль з мішком саджанців груш та яблук, а за ним трюхикає вовкодав.
- І де це ти таким добром розжився? - питаю у односельця.
- Не твое дело,- відповідає чоловік та суне далі.
Краєм ока бачу, як полем, важко одсапуючись, біжать Чикилдиха із невісткою. А за ними Одарка із бабою Настею.
«Еге», думаю, - «щось тут не те».
- Ану стій! – гукнув до Москаля. – Звідки саджанці?
Чолов’яга зняв мішка з пліч, вийняв застромленого між ними заступа і кинувся на мене. Удар був таким сильним, що я думав, що тріснула рука. Біль накрив з головою. І тут сталося несподіване: вовкодав з розгону кинувся на господаря і учепившись зубами в плоть митєво розірвав йому горлянку. Люто терзаючи останки, гасав із трупом у зубах по полю і дико гарчав. Жінки, які надбігли, безперестанку хрестилися, дивлячись на це страхіття.
Чикилдиха згодом розказала, що позавчора вони з дідом купили саджанців аби закласти новий сад. Баба Варвара теж попросила з десяток. А ж тут навідався Москаль і мішок хутко зник. Добре, що вчасно склали два плюс два і чкурнули наздоганяти злодія. А фінал цієї історії ви вже знаєте.
З собакою складніше: пес захищав мене – єдину істоту у світі, яка приязно ставилася до нього. Він дочекався слушного моменту і всю обиду та злість, накопичені за роки знущань, вилив на свого жорстокого господаря. І чи можна в такому випадку звинувачувати вовкодава в тому що сталося?
А чупакабра того вечора пішов від нас. Довго зі мною обнімався, терся писком. Казав, що я теж незвичайний чоловік, інакше мене б не полюбила берегиня. Я навіть сльозу пустив від розчулення. Жінка не заважала нам – чоловікам, виражати свою приязнь,- тихо стояла осторонь і теж хлипала. А коли гість, якого ми вилікували, пострибав до лісу, обернулася до мене і запитала:
- Так хто наказав Москаля, природа?
Я винувато опустив очі.
20.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-21 07:44:04
Переглядів сторінки твору 487
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.235 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.235 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.07.01 23:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-21 13:44:40 ]
У моєму селі безпощадні браконьєри і досі загадково зникають як не в проваллі, то в ополонці.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-01-22 06:17:50 ]
Хороше явище у вашому селищі. Треба відьмам місцевим сказати аби взяли на озброєння.