Любить наш народ владу як собака редьку. Ой любить! Чого тільки не наслухаєшся про наших звитяжних очільників. Особливою популярністю користується Президент. Любить про нього мій сусіда навпроти детально оповідати. Іду уранці на поле косити (є в мене в кінці городу упритул до заливних луків шматок косовиці), сідаю на сусідській лавці намантачити реманент, а він уже тут як тут! І давай чехвостити і в хвіст, і в гриву Головнокомандуючого Збройних сил України.
- Нащо йому знову в Президенти? Та вже тисячу рошенівських генделиків по всій Україні відкрив і торгує аж гай шумить! На колишньому заводі «Ленінська кузня» клепає вутлі човники для охорони жаб у прибережній смузі моря-окіяна! Всі гроші державні пішли на цей завод. А великі підприємства у Миколаєві та Херсоні, які справді хороші човни роблять – ссуть лапу. А оці офшори? Ні , щоб показати приклад всій Україні – дивіться люди, я кладу грошики в Ощадбанк – самий надійний банк у світі! Хай приносять користь всій Україні. Тож і ви так чиніть. Так ні – віддав керування своїми активами на час свого президентства синам Ізраїля за тридев’ять земель. Мутні схеми, непевні, жінці торбу за мільйон купив. А своїх кумів призначає на високі державні посади. Тьху!
- А ти б свого не призначив Генпрокурором, якби став Президентом?- питаю у Миколи.
- Та ти що? У нього кебети вистачає тільки гній на городі розкидати. Скажеш таке.
- Так наш очільник наче гарну людину призначив. Чим тобі Юра Луценко не догодив? Випиває як і ти – в міру, жінку любить як і ти – класично, без збочень, діток має гарнюніх. Та хай керують, якщо їм так подобається!
- Але є ж патріоти! А їх відтіснили! А Порошенко вискочив на верхівку влади на гребені хвилі народного гніву, випадково. Чи проголосували б за нього люди, якби не війна та революція Гідності? Не проголосували б! – ревнув мені на вухо Микола.
Я відсахнувся від нього і ретельно покопирсався в оглухлому вусі. Кажу:
- Нє, не згоден з тобою. Ось дивись – томос маємо, армію почали відбудовувати, рехворму медичну та пенсійну зробили…
- І шо з тієї рехворми мені і тобі? – перебив мене сусід. – Будеш працювати доки не здохнеш - і то пенсії не заробиш. Якщо відкаже здоров’я – може тицьнуть тисячу гривень в зуби соцдопомоги і будь-здоров. А медицина у нас в селі бач яка? Амбулаторію закрили, поліклініка працює два рази на тиждень, зубний технік приїздить раз на тиждень і до нього не потрапиш, якщо з ночі чергу не займеш. А швидку допомогу бачили в селищі півроку тому, коли у голови нашого камінь пішов. А як у моєї жони серце прихопило - гавкнули у слухавку: «Викликайте сімейного лікаря. Хай він вирішує кого вам треба». Якби не баба Параска, то став би до ранку удівцем!
Ну, що на це сказати? Зітхнув я тяжко, провів пальцем по лезу косовища чи гарно намантачене і потюпав на покоси.
Через пару годин, коли сонце уже пражило не на жарт, вертаюся назад. Промоклу футболку зняв аби швидше висохло тіло.
- Сашко! – гукають баби, що сидять на вуличній лавці під моїм подвір’ям. – Ану ходи до нас, розсуди хто правий: я або Чикилдиха? – питає баба Варвара.
Привітався із шановним жіноцтвом і примостився на краєчку соснової лави.
- От скажи – гарна жінка Тимошенко?
- Гарна наче,- зробивши серйозний вираз обличчя одказую місцевим говорухам.- Коса чудова, одягається шикарно, личком теж Бог не обділив.
- Та ми не про те! Як керівник вона як?
- А-а-а,- одказую жінкам. –І керівник теж нічогенький…
- Я тобі дам нічогенький! – вискнула Чикилдиха? –Злодюга вона хаповита! Місце їй в тюрмі! З Лазаренком на пару газом смердючим торгували. Президентом хоче стати аж труситься! Ось їй! –і тицьнула мені під носа аж дві дулі.
- Неправда! – заперечила баба Варвара. – Коли вона була, то я тисячу отримала від приватизації Криворіжсталі. Все вона робила правильно!
- А хто із Януковичем домовлявся? Ця відьма і домовлялася! Але не зрослося. Все життя хвостом крутить. А бодай її…
Ех, людські страсті-мордасті! Настовбурчилися люди одне проти одного, у головах каша. Бо влада їх і поділила. Не знайшлося ще людини яка би справді об’єднала всю націю. І, боюся, навряд чи скоро з’явиться.
Не сказав я цим жінкам цього. Не хотів їх розстроювати. І так життя не цукор. Встав тихенько і пішов додому. А назустріч дружина вийшла у новій плахті, із саквояжем зі шкіри під пахвою. Вона у мене берегиня, у неї навіть хвостик фіолетовий є ззаду. Мацаю його щоночі, на пальчика накручую.. А світиться як він пречудесно – ви б тільки бачили! Буває й іскорки довкола голови дружини починають літати, коли її утішу як треба. Вона каже, що в такому випадку неодмінно щастя у домі гостюватиме. Так і є: то в лотерею десятку виграю, то субсидію начислять вчасно і видадуть. Або в магазині щось куплю, а з мене гроші забудуть взяти. Щастя, одним словом.
- Куди ж це ти зібралася, серденя? – питаю у мого сонечка ясного.
- Хочу зареєструватися кандидатом на селищного голову,- гордо одказала дружина і труснула пишною гривою.
- Гаразд,- кажу, - хороша справа. Тут потрібно тільки мільйон знайти і все буде зер гут,- кажу дружині і примруживши очі додаю: - У нас тисяч п’ять є. Тих, що я одклав аби книжку віршаток видати. Може, хату продамо?
Спантеличена жінка виронила саквояж і нервово закусивши губу тихо промовила: - А нащо так багато?
- От дивися, треба зареєструватися, це раз, далі штук десять білбордів поставити аби місяців зо три на них ворони сідали калякати, разів десять надрукувати кількатисячними тиражами газетки та листівки, і заплатити народу аби він їх розніс по всім хатам кілька разів, членам комісії та спостерігачам теж треба дати трохи, водієві, який тебе буде возити з агітбригадою. А ще найняти артистів столичних та провести кілька концертів. Якщо будеш висуватися від політичної партії – треба занести в районний офіс як мінімум кабана з бичком. Тоді вони тебе будуть підтримувати. І ще багато чого треба зробити. А як станеш головою – будеш постійно красти. А не захочеш – примусять. Якщо не примусять – оголосять на сесії недовіру і витурять із селищної ради аж бігом. Або в тюрму посадять.
- Не може бути! – вигукнула ошелешена дружина.
- Так і буде, я на цьому собаку з’їв,- одказую дружині. - Перш ніж письменником стати знаєш ким був? Помічником депутата! Керував партійною організацією. Був і довіреною особою кандидата в Президенти, і керівником окружного виборчого штабу, і головою дільничної комісії. Ким тільки не був. Хабарі чемоданами носив. Всьо знаю,- мудро відповів жінці і додав:
- – То шо – є торба з мільйоном?
У дружини затремтів кінчик носа, потім набубнявіли слізки і вона гірко заплакала.
Попід руку завів до хати, посадовив на ліжко, сів поруч і обняв за плечі. Цілував довго, наполегливо, допоки вона не впала в мої обійми і нас не закрутило в чуттєвому вихорі.
- У нас буде ще одна дитина,- мовила моя берегиня, коли у голові просвітлішало.
- Знаю,- відказав дружині. Від її тіла йшло веселкове сяйво. Вона так світилася тільки одного разу, коли в нашу хату прийшло справді Велике щастя.
19.01.2019р.