Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берегиня
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинки м’яко лоскотали оголене тіло. Шовкова коса, що діставала красуні аж до п’ят м’яко світилася пурпурово-фіолетовим світлом. Я трохи намотав її на руку, вдихнув п’янкий запах різнотрав’я та заплющив очі від насолоди.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
