Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.17
13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
2026.02.17
12:27
Зимовий день, паєтками на снігу,
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
2026.02.17
10:56
Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
2026.02.17
09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
2026.02.17
07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
2026.02.16
22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
2026.02.16
20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
2026.02.16
20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.02.16
20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берегиня
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинки м’яко лоскотали оголене тіло. Шовкова коса, що діставала красуні аж до п’ят м’яко світилася пурпурово-фіолетовим світлом. Я трохи намотав її на руку, вдихнув п’янкий запах різнотрав’я та заплющив очі від насолоди.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
