Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берегиня
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинки м’яко лоскотали оголене тіло. Шовкова коса, що діставала красуні аж до п’ят м’яко світилася пурпурово-фіолетовим світлом. Я трохи намотав її на руку, вдихнув п’янкий запах різнотрав’я та заплющив очі від насолоди.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
