ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.07.02 11:06
Ця жіночка на більше заслуговує.
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить на пуантах на краю безодні.

Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,

Сергій Губерначук
2020.07.02 09:01
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.

Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила

Микола Соболь
2020.07.02 08:33
Молитвами тихими,
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…

Іван Потьомкін
2020.07.01 22:15
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня. История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием... Но в отл

Олександр Сушко
2020.07.01 22:06
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь

Ігор Деркач
2020.07.01 21:06
Їм юшку і плюю на щі,
копаю ямище глибоке...
ачей, на мене у кущі
чатує лихо косооке.
Чи то Яга, чи то Кощій –
не мають спокою народи,
то пограбує лиходій,
а то – опричники-уроди.

Ігор Шоха
2020.07.01 20:47
Звикаємо до сарани
в саду-городі та етері,
у бувшому есересері.

А от на палубі війни
перемагають гризуни –
щурі-сусіди на галері.

Ніна Виноградська
2020.07.01 20:34
Останні їхні погляди на світ,
На день серпневий, сонечко і друзів…
Минуло стільки непривітних літ,
Які тримають всіх нас у напрузі.

І моляться услід їх матері,
Батьки схиляють голови донизу.
Сини не прийдуть вранці, на зорі,

Євген Федчук
2020.07.01 20:30
Ми вже другий десяток розміняли,
А дехто ще продовжує кричать,
Що можем ми за гарний кусень сала
І Україну – матінку продать.
Що нації такої не існує,
А наша мова – діалект і все.
І нами то Америка керує,
А то Росія звільнення несе.

Віктор Кучерук
2020.07.01 17:11
Усе минає… І відпустка теж
Розтанула, як блискітки у піні, –
З’явилася і зникла, мов кортеж,
Виблискуючих спинами дельфінів.
Ну, ось і все – зоріють небеса,
Освітлюючи сяйвом темні води, –
Розлуки смуток душу пронизав
І гіркотою обволік зісподу.

Олександр Панін
2020.07.01 16:47
Скрегіт у воріт парадних,
Наче навмання,
Вдерся в них Ковбой,
нахабно
він жене Коня!

"Гей, Ковбой! В лиху годину!
Ти що, "з конопель"?

Ніна Виноградська
2020.07.01 16:30
Той день сміявся голосом твоїм,
Яснів твоєю усмішкою, друже.
Коли з небес озвався звучний грім,
На дощик ми дивилися байдуже.

Світило сонце із твоїх очей,
А мокре листя стиха шелестіло –
На відстані душі твоє плече

Ніна Виноградська
2020.07.01 16:22
Болить ріка і заболіло небо,
Дощами з хмар течуть мої жалі.
То, може, по життю мені так треба
Злетіти вгору, впасти до землі.

Загоївши свої синці і рани,
Від сліз у зморшках залишити сіль,
Тужити за минулим і коханим,

Олександр Сушко
2020.07.01 12:19
Взяв у длані істини батіг
Та вперіщив дурня (буде вава):
Жінку ображати - смертний гріх!
Ну, а чоловіка - Божа справа.

Хай жона, пиляє і товче,
А захоче - лізе у кишені.
Як мужик з титанів (не з нікчем!) -

Маргарита Ротко
2020.07.01 10:46
ще трохи – і пройде мільйонна похмура вівця
котроїсь там ночі що б’ється мов тиші піала –
на слізки чи дрізки
………………………………не ловиться сон на живця
годинник – це сом що з руки напуває тантала

сухим шарудінням секунд
……………………………тихо двері риплять

Ніна Виноградська
2020.07.01 09:21
Висить у небі зірка пелехата,
А все навкруг закуталось в туман.
Дивлюсь на місце, де стояла хата,
І рветься серце з невигойних ран.

Нема нічого від мого обійстя,
Все розібрали, просто розтягли...
Від батьківської хати тільки місце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Оповідання по радіо
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як любив казати, твердо стоятиме на ногах і кожен вітер буде їй попутним.
В останні місяці Масенку таланило з публікаціями в часописах, літературних конкурсах, в яких брав участь, у прихильності критиків та читачів. Запросили й на радіо. З дощу юркнув у двері будинку обласного радіомовлення. Відсутність парасолі в руці посприяла збудженню. А хіба може бути інакше, якщо вода за комірець? У кабіну звукозапису запросили одразу, бо ж черга. Маєш відведений тобі час і на більше не зазіхай.
Збудження добавило енергійності. У словах, які вихоплював із його рота мікрофон, примножувалось барв, зблисків, життя...
- Ви чудовий прозаїк! - вихлюпнула з посмішкою тендітна журналістка, завідувачка студією, і дебелий оператор звукозапису кивнув головою, погоджуючись.
Кілька оповідань, записаних оператором, тривожили вуха радіослухачів двічі на місяць, і, судячи з пригоди, що трапилася згодом, приказка "в одне вухо влетить, а в інше вилетить" їх не вельми стосувалася...
Годинник завжди грався життям Масенка, мовби хлопчак піском у пісочниці: порухами стрілок зводив і розсипав химерні споруди письменницьких мрій, а ще частіше підштовхував сорокалітнього лицаря пера до такого темпу, від якого починалося головокружіння, або ж підкладав підніжки, аби звалився, знеможений, в апатію...
Ніякої апатії. Ніякої! - наказував собі Масенко і крокував центральною вулицею рідного містечка. Ця мандрівка символізувала відданість обраному курсу до могуття слова...
-Яке могуття,- розреготалась якось дружина, коли почула незвичне для її вуха словосполучення від натхненного новим задумом чоловіка. - Хай би могутніщав твій гаманець, Масенку,- зашкварчала подібно до сковороди, яку зняла з кухонної плити. - Голови сімей привозять з-за кордону валюту, примножують "бабло" бізнесом і на липких посадах, а цей писака...
-Хапається за соломинку в бурхливому потоці, - завбачливо окультурив завершальну фразу дружини лицар пера, аби не почути таке, від чого вуха в'януть. Тим паче письменницькі.
Годинник і цим, майже проспаним ранком не залишив Масенка у спокої: дорікнув найтовстішою стрілкою, мовляв, наздоганяй свої учорашній думки, прозаїку, викладай на білому папері шнурочками, якими прив'язуєш душу до світу!
Але душа чомусь не прив'язувалась. Душа кудись утікала з квартири. Масенко мусив дати їй волю, а заодне потішити власну спину, якій хотілося руху. Тож знову (зітхай - не зітхай) - узбіччям центральної вулиці.
Містечко повільно впускало прозаїка у свій затишок. Порівняв його з погідною хмарою, що рятує від спеки, та нікому не дошкулить раптовим дощем. А грому й годі остерігатися...
Помилився. Монолог давнього знайомця за спиною інакше, як громом, не назвеш. Від цього монологу, здалося Масенку, затремтіли рекламні щити на стіні гастроному, а під щитами заледве не випала з рук п'яниці відкоркована пляшка. Вася Жук, з яким Масенко навчався в паралельних класах місцевої школи, низькорослий, з червоним, як гребінець у півня, обличчям, в одну мить уподібнився давньогрецькому богу Зевсу, якого неабияк розлютили. Ні, майже двометровому лицарю пера навіть на гадку не спало перевтілитися в титана, аби захищатися від громовержця. Стояв понуро, чекав, поки громи стихнуть і якось проясниться ситуація.
Зевс і насправді втихомирився, хрюкнув, кашлянув і знову став Ваською Жуком.
-Ну, то чому лютуєш? - запитав Масенко, вдихаючи перегар співбесідника.
-Як то чому? З Вірою моєю гуляєш, писарчуку!
-Я... З твоєю дружиною... Гуляю... - Масенку не вдавалося приборкати оторопіння
-Голос твій за дверима локаторами упіймав, - Васька Жук ляснув себе по червоних вухах. - Вірочко, сонечко моєї долі, пригорнися до мене. Станемо світилами, навколо яких літатимуть супутники, наші діти, - не ти, пісь... пись... письмаку, базікав у моїй хаті?
-Не тільки у твоїй, - зітхнув полегшено Масенко, - у багатьох інших оселях теж.
-Бабій!
-По радіо транслювали моє оповідання про космонавтів. Я читав текст, Василю.
-Не вірю!
-У цьому легко переконатися. Власне, міг це зробити одразу, почувши ..
-Не міг, - перебив Масенка співбесідник, - пянючим був. Спав мертвецько... Прокинувся, аби справити потребу. Тоді й локаторами...
-Прочинив би двері... Не було б непорозуміння...
-Спробував... дійти до дверей, - обличчя Василя Жука видовжилося, незграбно подався тулубом уперед, зменшуючись на очах.
-Метаморфози продовжуються, - подумав Масенко, - дійшло до Жука-комахи...
-Ухопився за дверну ручку і гепнувся на підлогу. Далі нічого не пам'ятаю. Напевно, заснув, - люто пропищав Василь Жук, начебто підтверджуючи думки однокашника.
-А як з потребою? Довелося прати штани...
Здогадка Масенка розізлила комахоподібного ще дужче.
-Маєш щастя, пись... пісь... що я тоді вимкнувся і не скрутив тобі в'язи,- витончив пищання.
-Ага, - відмахнувся Масенко, - тільки й можеш, Васю, пись ... пісь...
Неподалік дверима таксі грюкнула Зіна Жук, двоюрідна сестра комахоподібного. Насуплена, підійшла до родича.
-Зіно, - спохопився звинувачений у гультяйстві, - вислухай до кінця, і відтак, упевнений, розрядиш атмосферу... Твій двоюрідний мовить, що я грішу з його...
-Так йому й треба, адкоголіку! - кинула молодиця і подалась геть, згадавши, ймовірно, про якусь важливу справу.
-Дякую, Зіно... Розрядила... - надув губи Масенко.
Поза тим Жук-комаха поповз по грудях ненависного йому письмака і за хвилю перекинувся на Жука-людину, чиї руки стисли письмакові горло.
Вуличні роззяви, що прилипли очима до двох конфліктуючих у центрі містечка, спочатку почули звук ляпаса, яким Масенко опам'ятав нападника, а трохи пізніше жонглювали витрішками й загадувати, чи довго втримає високий низького на витягнутій руці за комір сорочки. До роззяв долітали експресивні
фрази.
-Пусти, шрайбикусу!
-Не пущу, поки не вгамуєшся!
-Поб'ю!
-Ага, налякав їжака голою дупою!
-Дон Жуан донкіхотний!
-Отелло санчопансий!
-Та ну!
-Та так!
Врешті-решт Вася Жук опинився на долівці, сплюнув і допив пляшку самогону, яку ховав за пазухою.
-Втихомирився? - Масенка зігріла надія на припинення сутички.
-Все розумію... Навіяв собі... Каюся! - од Васі Жука повіяло блаженністю. Він навіть очі звів до неба, але, зблиснувши ними вкотре, випалив.
-На котрій сідниці у Вірки перчик?
-Сам ти, Васю, перчик, - реготнув Масенко, - надумав пильність мою приспати?...
-А-а-а-а, - резюмував хитрун, - Вірка світло вимкнула у кімнаті. Міг, письмаку, тієї родзинки не побачити...
Є в житті моменти, коли культурній людині хочеться висловитись, м'яко кажучи, мовою будівельника, якому на ногу впала бетонна плита. Для Масенка такий момент настав. Його внутрішній цензор уже безсилий був заперечити словопад прозаїка, який не прийняла б жодна літературна річка, проте сонне бурмотіння геть сп'янілого ревнивця вчасно перешкодили цьому.
-Все ж таки однокашник, - почухав потилицю Масенко, - не залишу сплячого на тратуарі. Замовив таксі, оплатив подвійний тариф за перевезення неадекватного, проте супроводжувати відмовився, аби не ускладнити ситуацію... Добре космонавтам, - міркував дорогою додому, - в космосі зустрічні бовдури поки не трапляються...


2018р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-22 21:45:41
Переглядів сторінки твору 374
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2020.06.25 16:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-23 10:34:54 ]
... треба буде... тебе перечитати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-23 11:42:10 ]
Гадаю, Ярославе, місце події ти впізнав...