ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.11.17 12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.

Вадим Василенко
2019.11.17 11:00
Тиша така, як до краю наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим, опинившись непроханим гостем
сонних дерев, що у воду зайшли по коліна.
Вогкі й тремкі, древні творива п

Олександр Сушко
2019.11.17 10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.

Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,

Тамара Шкіндер
2019.11.17 09:28
Коли самотністю прилине ніч
Під злато-блиском темної вуалі,
Далекий спомин доторкнеться пліч
І перлами розсипле на скрижалі

Ось ті хвилини-зерна збіглих літ.
Не сіються - густе занадто сито.
Хвилює душу ще медовий цвіт

Тетяна Левицька
2019.11.17 09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.

Не залишай мені лише на згадку
гербарія словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -

Микола Соболь
2019.11.17 06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,

Олена Побийголод
2019.11.16 21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:

Серго Сокольник
2019.11.16 21:42
сучасне еротично-драматичне оповідання*** Ти вже не так часто, як колись, приходиш у мої сни... Я все рідше роздивляюсь у комп’ютері твої фото... Десь у коробці досі лежать напівзношені, колись подаровані мені тобою в нашу останню зустріч туфлі, що д

Олександр Сушко
2019.11.16 19:25
Дорогі друзі!
Запрошую Вас на мій спільний з поетом Олександром Обрієм творчий вечір у Національному музеї літератури в м. Києві. Захід відбудеться 30 листопада. Початок о 16-00. Ведуча - Нобелівський лауреат у галузі літератури за 2018 рік Ольга Токарч

Галина Михайлик
2019.11.16 18:44
Відома біблійна притча про таланти і про прямий обов'язок наділених ними їх розвивати, спонукає мене поділитись власним досвідом пошуку щастя і віднайдення його у моїй творчій діяльності. Музика, поезія, прикладне мистецтво – ось три складові мого коду,

Олег Вишень
2019.11.16 17:37
Чуттєвий світ безкраїй, неосяжний.
Світ розуму надповнений хімер.

Тиран, що так боїться смерті,
Палач, що смерті той жада,-
Мій розум, що не хоче вмерти,
І звільнення бажаюча душа.

Микола Дудар
2019.11.16 17:32
Зголошуютесь на пізнє визнання
У партитурі вільних місць доволі...
І досить продиратись навмання
Учора ви дожерли свій
Пуд солі…

І випрямтесь… Полиште той тягар
Оте ярмо, де неуч ви у справі, - нікудишній

Володимир Бойко
2019.11.16 16:47
Алкоголіки в селищі Димері
Опинилися в іншому вимірі.
Напросилася п'янь
До інопланетян
І скінчилось пияцтво у Димері.

Землевласники під Кобеляками
Подорожніх цькували собаками.

Сергій Губерначук
2019.11.16 16:28
Бог боронив од напасті зграю.
Біля латаття збирав.
Люди ніколи не бачили раю.
Хмиз догорав.
Вони розбігались за здобиччю знову
й тягнули в загальний котел
кішку, собаку, вівцю, корову.
На скелі сидів орел.

Іван Потьомкін
2019.11.16 13:22
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.

Оксана Логоша
2019.11.16 11:41
Листопадило...Листя падало
Вже останнє.Ось розтане і нестане
Його долі.Віти голі.Ніби й воля-
Ниють рани-"Рано,рано..."

Затуманило...За туманами
Павутинно.Понад тином
Сушить прядиво жовте прадиво-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Звичайні дива
Навчив я свою берегиню користуватися комп’ютером та інтернетом. Дівчина до шлюбу зі мною тільки і знала, що по лісі швендяти, та з коропами і бобрами у річці голяком плавати. А нині прогрес – одклацує на клавіатурі відповіді шанувальникам свого блога « Рятує природа» та веде віртуальний прийом хворих, що страждають на енурез, лишай та свинку. Коли кількість дописувачів сягнула за 50 тисяч з'явилися непрохані гості.
Спочатку завітали дяді з пропозицією працювати під їхнім «дахом». Обіцяли підганяти клієнтуру, а натомість ми мусимо віддавати двадцять відсотків виручки.
- Грошей за поради з людей не берем, - одказала жінка.
- А ви починайте брати,- наполягав «качок», і додав: - А ми поможемо брати. Цю роботу будемо виконувати самотужки. Хочете – на «Битву екстрасенсів» прилаштуємо? Гаразд?
- Нє, не гаразд. Не беремо грошей і всьо,- підвищила голос жінка.
Качок знизав плечима, підійшов до мене упритул, вхопив за горлянку і підняв на витягнутій руці до стелі. Я навіть кавкнути не міг, тільки дригав ногами.
- Ах так?- вигукнула берегиня. – Гаразд, буде вам плата!
- Кись-кись!- покликала вона кота Жоржика. Той зайшов до кімнати і пильно глянув на берегиню. Жінка взяла його на руки, погладила, цьомнула у мокрого носика, поставила на чотири лапи і голосно сказала: - Жоржик! Чужі!
Ви бачили ведмедя гризлі? Хоч по телевізору? Ага, бачили. Але Жоржик ще страшніший! За одну мить він виріс до розмірів слоненя, в пащі зблиснули ікла довжиною з руку, як у саблезубого тигра. Громоподібний рев заглушив навіть увімкнуту на повну потужність трансляцію матчу ліги чемпіонів на плазмі, яку ми з дружиною дивилися разом, допоки не навідалися оці вилупки. У роті кота могла вміститися пральна машина – це вам не чеширський недомірок із задзеркалля. Гребонувши лапою по долівці, в якій залишилися п’ятисантиметрові проори, кіт приготувався до стрибка. Клешня культуриста розімкнулася, я гепнувся на килим і від страху благополучно втратив свідомість.
Після нажаханих візитерів довелося витирати змокрілу долівку, бо дорослі дяді обпудилися. Але до нас відтоді більше ніколи не навідувалися. Чи охота пропала, чи просто щезли десь на віки-вічні віковічні. Я дружину не розпитував, бо ще й на мене розсердиться.
А згодом приїхав податківець з дільничним. Якась добра душа наклепала кляузу, що ми займаємося незаконною трудовою діяльністю. Судячи з усього конкурентка - баба Гарбузиха з болотяного хутора. Її клієнтура хутко перейшла до моєї жінки, а разом з тим зникло могутнє джерело доходів. За таке й удавити можна, не те що поліцію натравити. А дільничний від сорому не знав куди очі подіти: учора дружина вилікувала його доньці затинання, яке страшно допікало дитині. Але служба є служба: мусів супроводжувати посадову особу. Хоч би попередив про візит, ми б у хаті гармидер трохи прибрали. Він наче здогадався, що про нього подумали, знітився і пробелькотів:
- У мене служба. З інспектором самі розберетеся,- і чкурнув із двору.
Я згадав, що якраз навпроти вхідних дверей лежать мої шкарпетки, а ліжко не заслане. Некомільфо.
Опецькуватий парубок увесь час щулився, немов чекав удару палицею по горбакові, гриз нігті. А дружина в мене мудра, не те що я – ледащо. Одразу взяла хлопака в оборот:
- Щира ви душа, чоловіче,- скрушно мовила вона. – Послухали бабу Гарбузиху, а дарма. Нічого ми в людей не беремо, заходьте, дивіться. Знайдете золотий унітаз або незадекларовані старовинні ікони – віддамо в державну скарбницю,- і, махнувши рукою, берегиня запросила службовця до господи.
Зайшов гість, оглянув хороми підпільних сільських олігархів, наткнувся поглядом на шкарпетки під порогом і позадкував.
- Е, ні! – гукнула жона. – Сідайте до столу. Бачу, що голодні, з райцентру добиралися, селом вешталися немало, а ще й назад їхати, коли вечеряти будете – невідомо. Тож мийте руки і до столу,- безапеляційно додала дружина і пішла на кухню за чавуном з борщем та кухонним причандаллям. Поки вона гомоніла я хутко нагнувся, вхопив шкарпетки і запхав до кишені куртки.
Інспектор потроху сьорбав український борщ, хрумкотів часничком та цибулькою, а жінка…чаклувала. Це стороннім непомітно. А я ж все бачу, все розумію. І гарно так чаклує, не стук грюк – аби з рук. З лівого вуха податківця курився блакитний димок, з правого – сипався пісок. Отже, людині і справді хтось наврочив. А жінка метушиться біля нього, хліба підкладає, горілочки в чарку підливає, а насправді висмоктує з людини ту нечисть, очищуючи сяйливе дзеркало душі. Колись розкажу вам, друзі, як треба дивитися аби це диво бачити.
Податківець перестав злякано щулитися, розправив спину, у погляді з’явилися впевненість та спокій. І нігті перестав гризти. Коли доїв борщ – з інтересом глипнув на дружину, підкрутив вуса і спробував їй підморгнути. Але ще неоковирно, без досвіду. Нічого – з часом буде підморгувати молодицям аж гай шумітиме.
- Дякую,- одказав податківець і піднявся з-за столу. – Бачу, що то на вас наклеп був. Тому справу закрито, а з людиною, що написала кляузу проведу роз'яснювальну роботу.
І вже на порозі обернувся, і тихо запитав:
- Моя дружина не ходить, паралізована. Може ви б глянули? Як вам краще – привезти на машині, чи…
-Завтра із чоловіком приїдемо. Тільки машину пришліть, бо своєї не маємо.
- Аякже! – зрадів чоловік. О котрій прислати кадилак?
На долівці біля столу, де сидів гість, лишилася купа чорної сажі.
-Не торкайся, то біда! Йди, я сама приберу,- гукнула жінка.
Увечері, розчісуючи їй коси, думав уголос:
- Ти знаєш, у Гарбузихи дітей немає, пенсія маленька, живе сама. Раніше хоч люди приходили, а нині одній у хаті та ще й без грошей – ой як непросто. І до крамниці треба аж у центр кілометрів три іти пішки. Бідує вона. Може, поділишся людською увагою?
- Та я ж її і не відбирала! Людям не вкажеш куди іти, самі шляхи обирають.
- Все правильно. Але допомогти можна. Як гадаєш?
Навідалася берегиня до бабці, погомоніли трохи з нею, пожурилися, про справи свої чаклунські пошепталися. А за тиждень у Гарбузихи з'явилися клієнти: в основному дівки закохані та парубки згорьовані. А в селищі тепер і тижня не проходить аби не гриміло весілля. Нас теж запрошують, а дружина радіє, мов мала дитина, бо дуже любить танцювати. А яке ж весілля без танців? Га?
Отакі пироги.

22.01.2019р.

Кусь-кусь

Завівся у нас дивний товариш – вовкулака. Ліс, у якому у нього було лігво, лісники спиляли, а ділянку виорали, підготувавши під весінню посадку березини та сосняку. Суміжний квартал прорідили та взялися вирубувати наступний. І довелося бідному дивочудові йти звідти геть. Сил для перевтілення у нелюда вже не було давно, тож люди бачили в ньому лише старого і немічного вовка.
Ніхто його не боявся, тварина часто лежала на порозі крамниці і очікувала, доки хтось не кине шматка хліба або ковбаси. Лише собаки та коти, уздрівши вовчика, тікали галопом хто куди.
Коли я одружився, то моя жінка – берегиня – потоваришувала з вовкулакою і запросила до себе додому. Виділив йому сарайчика, де ми зберігали глицю для розпалки груби. І нам не заважав, і йому було тепло та затишно. А зимою поклали в його житло кілька старих шуб, чому він був невимовно радий. Потоваришував з вовкулакою і наш кіт Жоржик, відчув споріднену душу.І лише раз на рік – на Різдво Божича-Коляди (21 грудня) звір перероджується на людину - вже не парубка, а старого діда. Цього дня Місяць, Сонце і Зорі об’єднуються в потужну животворну силу - Трійцю, яку славили ще наші предки, і яку славив наш знайомий. Підходив до порога, набирав повні груди повітря та басовито гудів:
- Пане господарю! На твоїм дворі ялинка стоїть - тонка, висока, листом широка. На тій ялинці трійця горіла, три іскри впало, три моря стало. У першому морі Коляда купався, У другому морі у шати вбирався, У третьому морі став над світом…»
Того дня ми запрошували Кусь-куся ( так він себе називав) до хати і дружина разом із ним співала давню як цей світ колядку:
- Свароже! Ти, хто сотворив Світло, ти єсть Бог Світла, і Бог Прави, Яви і Нави, — се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, яка перемагає темну силу і виводить нас до блага…
На столі було тринадцять страв (за числом місяців року). Жінка варила кутю, яку я набирав повну ложку та підкидав до стелі, поминаючи таким чином наших пращурів.
Вовкулака до каші був неохочий, та й поминальні книші його не вабили. Для нього найулюбленішою стравою було печене порося. Ми б його і не купували, грошей не дуже густо, але Кусь-кусь поросятинку дуже любить. Бог з ним – хай їсть. Зараз у лісі від свинячого грипу виздихали усі кабани, уполювати можна було хіба що зайця – і то навряд, оскільки ноги у вовкулаки були вже не молодими, а тіло зношеним. Тож для нього це застілля справді було святом. Завтра Кусь-кусь знову стане вовком і гризтиме, що на зуб попадеться.
Минуло півроку. Сусіди приходили до дружини зі своїми болячками, а я збирав трави та гриби, які вона мені замовляла , у лісі та на лузі. Байдикував, одним словом. Забрів і на Вишівське багно.
Сумне це місце я вам скажу. В 1944-му році радянська армія та енкаведисти виловлювали в лісах та по місцевих селах вояків УПА, звозили їх до цього озера, розстрілювали, а трупи топили. Дружина казала, що там увесь ліс виє і досі від голосів невинно убієнних та непохованих належним чином душ. Скільки їх там – одному Богові відомо. А місцевій владі хоч би хни: влаштували з цієї заболоченої водойми місце відпочинку. Зробили вимостки для тих, хто хоче вудити рибу, поставили будиночок з лавою для шанувальників Бахуса, навіть урну для сміття приволокли. Хоча ніхто і ніколи туди сміття не кидав; вряди-годи місцеві жителі згрібали той непотріб після чергової п’янки гостей і палили. Я писав в обласну раду листи, у міністерство – безрезультатно. Там чули тільки шерхіт купюр.
Цього разу ще здалеку почув рев машин. Коли підійшов поближче, то побачив з півсотні квадроциклів та море гонщиків, які готувалися до раллі.
Суддя бахнув із стартового пістолета і вся ця залізна орава з ревом рвонула у водойму, на дні якої лежали наші мертві земляки.
Боже! Як вони кричали! Цього ніхто не чув окрім мене. Це жінка мене обділила таким даром , вона улила часточку своєї могутньої сили в моє тіло.
Колеса квадроциклів трощили ребра на дні, вдавлювали їх глибше в замулене дно.
Не втримався – підбіг до керівників цього заходу і попросив знайти собі інше місце для забавок, не це місце скорботи.
- Ти хто такий? – визвірився на мене чоловік з пістолетом в кобурі на поясі. - Дуй звідси, бо зараз наклепаємо та втопимо в цьому багні,- додав дядя і дав понюхати здоровенного кулака. А решта люду, з пивними пляшками в руках дивилися ці перегони та хлебтали пійло.
Пішов я додому, навпрошки, через колючий малинник .
Жінки вдома не було, тож я поклав голову вовкулаки собі на коліна і, дивлячись в його розумні очі, над якими нависали кошлаті сиві брови, розказав усе що я бачив. Пожурився ще трохи та й пішов у хату.
Та хіба ж я знав, що вовкулака серед білого дня попреться до тих вилупків встановлювати справедливість. Хто для нього якісь вояки УПА, яких він в очі не бачив і знати не знає!
Прийшла дружина. Питає:
- Де вовчик?
- Не знаю,- одказав я. І раптом дотумкав: друг у біді!
Розказав берегині що до чого, та крутнуло моє вухо аж сльози на очі набігли і каже:
- Уже старий, мусів би розуміти, що таких сердечних істот не варто тривожити такими розповідями. А якщо його вб’ють – хто буде відповідати? Га? Одягай кросівки і нумо за ним. Зараз знайду, де гасає Кусь-кусь - і вперед.
Як і минулого разу, берегиня розвела руки, прошептала замовляння, з’явився вихор, який поволі посунув у сторону річки Тетерів, а ми за ним.
Ще здалеку почули дикий галас та рев двигунів квадроциклів. Наблизилися, а там троє мужиків лежать на пузах у траві і дико лаються.
- Що сталося? – запитала дружина у найближчого мужчини.
- Та якась скажена собака зіпсувала нам усе свято, - почули відповідь. – Ми проводили обласні змагання з перегонів на квадроциклах, аж тут надбіг якийсь скажений пес і відгриз півсраки у судді та хутко втік. Кинулися ми до постраждалого, зняли штани, бинтуємо місце укусу, а звірина знову тихо підкралася і відгризла шматок сідниці вже у лідера нашої збірної – Тараса Шимпанзенка. І нову хутко втекла до лісу.
Довелося припинити змагання і вирішити як відправити постраждалих до найближчої лікарні в Тетерів.
Ну, думаємо, все,- більше пригод не буде. Обрали нового суддю і продовжили перегони. Аж тут з кущів вискакує блохастик і як гризоне переможця минулорічних змагань! І теж за сідницю!
Сполошилися ми і кинулися в погоню. Ось, вирішуємо – хто вирушить на той берег аби поквитатися з гадом. У нас і рушниця є, і пістолет. Треба переплисти і шукати пішки, бо квадроцикли не перепливуть – берег високий. Ви, бачу, місцеві, може підкажете – де отой зубастик паскудний може ховатися? – запитав нас співбесідник.
- Знаю,- кажу. – Від нього нікому спасу немає. Як тільки сядеш спокійно під дубом у лісі, спустиш штани, а він тут як тут – хап ззаду! Він там, – махнув я на протилежний берег.
Розгублена дружина закусила губу і запитально підняла брови. У голові почулося:
- Що ти надумав?
- Не бійся, є у мене таке місце у мочарах, де оці спортсмени довго блукатимуть. Йди додому, я теж скоро прийду, - мовив я і зайшов у річку вдягнутим, а за мною рушило восьмеро сміливців, які усе ж таки роздягнулися.
- Місцеві знають: русло річки щороку міняється, де була мілина там буде бездонна яма з вируючою водою. Після повені залишаються повноводні стариці, зарослі очеретом та кропивою аж до неба. В баговинні повно топляку та штурпаків – справжній рай для п’явок. Якщо не обмацаєш ногами кожний сантиметр грунту під ногами – краще туди не лізь. І ось ця оголена кавалькада посунула за мною. Благополучно переплили на той берег і з розгону вгвинтилися у двохметрові зарості кропиви та осоки. А там…
Ой, який славний комариний хорал дзвенів над нашою ватагою! По пояс у багні, обліплені п’явками та люто одмахуючись від кровопивць дядьки швидко забули нащо сюди приперлися. Десять хвилин у цьому комашиному царстві вистачило аби матюки розполохали всю живність у радіусі кілометра. Спочатку загубилася рушниця, потім хтось прохромив ногу, а потім чоловіки плюнули на цю затію, послали мене на і рушили у зворотному напрямку.
«Ну й ідіть. До вечора вийдете на берег. Але не тут, кілометрів за п’ять нижче течії» - подумав я і ломанувся через непролазні хащі непомітною стежиною.
Зайшов на подвір’я, зняв мокрий одіж, змив баговинння під літнім душем та почалапав голяком до хати. А там вовкулака сидить, язика висолопив і хекає. А моя дружина подряпини йому йодом заливає.
З того часу я Кусь-кусеві тільки казки розповідаю, ніяких поганих історій. А живе тепер він у нас у хаті, спить на старій софі у сінях і привчився їсти гарбузову кашу. Якщо заскочите, то неодмінно беріть гостинця – ханьку або кабака. Від них у нього шерсть блищати починає. І не бійтеся – хороших людей вовкулака не кусає, то все казки.

23.01.2019.

Світе мій ясний

Біля хати зупинилася машина - чорний «рендж ровер». З неї вийшов водій, оббіг попереду капота і відчинив двері біля «місця мерця», як називають люди крісло праворуч від водія. Глянув на номерний знак «ВР 6666» і зажурився. А як побачив ХТО виліз із салона - бігма кинувся до хати попередити жінку, що у нас біля двору лихо вештається. За рік, який ми з нею живемо, берегиня навчила мене бачити людей наскрізь. До знайомства з нею я й не знав, що у мене такі здібності є. А дружина сказала : «Зачекай, ось візьмуся за тебе серйозно, відполірую твій дар, станеш знатним мольфаром, а не таким як зараз ледацюгою неотесаним».
І полірує! Ох полірує! День та ніч готую декокти з різнотрав’я, вчу замовляння, розмовляю з деревами та бджолами. Капець, одним словом.
Знайшов жінку на дивані з книжкою «Романтика пізньої осені» Василя Марсюка, заглибленою у високу поезію. В такі урочисті хвилини її краще не ворушити, але виходу не було.
- Любонько! Біда! – заголосив я і сплеснув руками. –Приїхав до нас депутат, прізвище закінчується на шко, наче. Ти його на білбордах бачила – з сокирою чи вилами в руках – не пам’ятаю вже. Аура рожева-рожева. Але в чорному коконі. І дихає важко, душить його щось.
Дружина підняла затуманений погляд, змахнула з вій сльозу, хутко встала, обсмикнулася і почимчикувала з хати. Я зазирнув у книжку, яку вона зоставила розгорнутою – що ж вона читає? Ага, про кохання. Отже, сьогодні увечері треба бути чемним і дуже ніжним у ліжку, бо після прочитання ліричних творів дружина стає сама не своя. Казала, що там така енергія захована, що нею можна всіх людей на світі вилікувати без лікарів та чаклунів. Але люди не вміють правильно читати. Проходять крізь них цілющі слова і нічого в душах не залишають.
Депутат відкрив хвіртку і зайшов на подвір’я, заросле споришем.
- Доброго дня господарям! – привітався повновидний вихолений чоловік. Одразу видно – гарно харчується, багатий. Але думки далеко не сонячні. Чогось хоче для себе особисто.
- Здрастуйте, - одказує дружина і запитує: – Що ж вас до нас привело?
- Є справа серйозна. Можливо допоможете.
- Чи не Президентом хочете стати? – підколола жінка гостя.
- Вгадали! – здивовано відповів чоловік. – Казали мені люди, що ви все знаєте, а я не вірив.
- Та не все. Неможливо все знати. То, може, ходімо до господи? – запросила жінка гостя і махнула в напрямку хати.
Неговіркий гість сидів на дубовій лаві, щось мурмотів під носа, хитав головою в такт своїм думкам, але не наважувався почати розмову. Я аж здивувався – по телебаченню так язиком молотить, хоч бери та чіпляй на нього динамо-машину: вистачить енергії аби освітлювати протягом року невеличке містечко, а тут заціпило. Нарешті наважився.
- Є у мене конкуренти сильні: жінка з косою, до Лаври бігає, заступників має. Є чоловік кучерявий – у того зараз тур Україною з митрополитом і томосом за пазухою. Є ще два, дрібніших – за тих у Москві сам патріарх молитви Богові шле. А в мене немає нікого. Добрі люди напоумили до вас за підтримкою звернутися. От я й приїхав. То що – поможете?
Жінка дивилася на дядю, гладила кота Жоржика, який зручно умостився на її руках, і мовчала. Я теж відчув, що справа випала не з легких: людина прагнула скочити вище своєї голови, але за рахунок інших. Може, на печерських пагорбах так прийнято, але тут – у Зоряниці – ні.
- І нащо вам те президентство? – запитала дружина. – Що воно дасть людям?
- Ну як що? – здивувався гість, прізвище якого закінчувалося на шко. – По-перше ,– я вижену геть усіх продажних суддів та прокурорів, припиню брати кредити за кордоном, роздам землю селянам, підвищу зарплати та пенсії у п’ять разів, заберу накрадене в олігархів….
Говорив він довго, перебивати було марно – цей монолог ми змушені були вислухати до кінця. Кіт заснув, я теж поволі задрімав, лише дружина уважно слухала потік обіцянок та погроз. І коли гість нарешті зупинився, дружина заговорила:
- Чуже поділити – розуму багато не треба. А ви початку спробуйте своє віддати: є у вас та у вашої сім’ї рахунки в банках мільйонні – перечисліть усе до копійки в благодійний фонд, машини передайте в дитбудинки, коштовності однесіть у церкви, дачу та квартири перепишить на безхатьків. Ось тоді, очистивши свої помисли від непотребу – приходьте. Якщо ж цього не зробите – моя допомога користі вам не принесе. Багатіти будете і далі, але народ вам не довірятиме і не поважатиме.
Злий вийшов дядя від нас, червоний як рак і матюкався на додачу. Якби міг – то покусав би.
Щойно від'їхало авто з законотворцем - у двір ввійшло двійко свідків Єгови. Згідно з маркетинговими настановами у парі була одна молода вродлива дівка та поважний чоловік у краватці.
- А вам чого треба, людоньки? – запитала жінка.
- Хочемо з вами поговорити про Ісуса та життя праведне.
Дружина в цих питаннях була безпорадною. Яке відношення мають берегині, мавки та дріади до написаного людьми? Та ніякого! Але ж я не скажу гостям: «Вибачайте, моя дружина чаклунка. А це прямо суперечить і Святому письму, і «Дослідженням писань» Чарльза Рассела – засновника теології свідків Єгови.
- І що ж ви нам пропонуєте? – допитуся у віруючих.
- Ми пропонуємо вам спасіння, яке досягається через поєднання віри, добрих діл і смирення.
- Ви мене пробачте, але це твердження суперечить Біблії, яка прямо каже, що спасіння досягається виключно завдяки вірі. Ніде і ніхто у Святому письмі не писав про добрі діла та смирення. Якщо сумніваєтеся – прочитайте розділ від Івана. Те ж саме каже Господь - Ісус Христос.
Видно, зачепив я вірян за живе, оскільки вони почали атакувати вже войовничіше.
- Ніякий Ісус не Господь, а архангел Михаїл. І взагалі він є створеною особою!
- Та ну? – одказую я. – Відкрийте від Івана 1:1, 14, 8:58, 10:30 і прочитайте – хто такий Ісус Христос.
Відвідувачі зашурхотіли у Бібілії сторінками, а дружина ошелешено спостерігала за дивакуватими відвідувачами.
- То що, знайшли відповідь? – запитав я. – Можу і так сказати: Там ясно стверджується, що Ісус – Господь. Крапка. І ніяких архангелів з крилами і рогами там немає.
Розлючені гості знову пішли у наступ:
- Як би там не було, а лише сумлінна праця і покора ведуть до скуплення гріхів, бо Ісус викупив лише порвородний гріх Адама. Інших гріхів він на себе не брав!
Я озирнувся і побачив, що дружина кинулася навтьоки, а кіт Жоржик за нею. Уривався терпець і мені.
- Шановні, сьогодні у мене складний день, давайте поговоримо якось іншим разом, гаразд? – примирливо одказав відвідувачам і легенько підштовхнув сектантів черевом до хвіртки.
- Гаразд, прийдемо завтра уранці, - погодилися покладисті віряни і пішли тельбушити іншу жертву.
А я взяв косу і рушив на луки. Аж через годину важкої фізичної праці відчув, що мряка перед очима розтанула , повернувся гарний настрій та солодка втома.
А коли увечері вкублилися із жінкою на ліжку, вона з острахом запитала:
- А про берегинь у Святому письмі щось написано?
Я ніжно погладив жінчиного фіолетового хвостика, потім кріпко пригорнув її до себе і заліпив п'янкі кармінові вуста гарячим поцілунком.

22.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-24 08:13:48
Переглядів сторінки твору 308
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.152 / 5.5  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.152 / 5.5  (4.975 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2019.11.17 11:45
Автор у цю хвилину відсутній