Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Пісня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня
Ох чудасія наше життя-буття! Інколи проходиш повз парадокси і не задумуєшся як таке може бути. Ось наприклад, таке : з весни і до пізньої осені мало не щодня працюю на городі, поливаю зелені насадження, пасинкую, удобрюю, пильную від хвороб, слідкую за сівозміною, відганяю любителів пожувати на халяву доглянуті рослини, збираю врожай та правильно його зберігаю, аби потім все те з’їсти і з весни повторити цей цикл заново. «І де тут глибинний смисл?» – запитає дехто. Потрібні пояснення? Гаразд.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.
27.01.2019р.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.
27.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
