ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Пісня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня
Ох чудасія наше життя-буття! Інколи проходиш повз парадокси і не задумуєшся як таке може бути. Ось наприклад, таке : з весни і до пізньої осені мало не щодня працюю на городі, поливаю зелені насадження, пасинкую, удобрюю, пильную від хвороб, слідкую за сівозміною, відганяю любителів пожувати на халяву доглянуті рослини, збираю врожай та правильно його зберігаю, аби потім все те з’їсти і з весни повторити цей цикл заново. «І де тут глибинний смисл?» – запитає дехто. Потрібні пояснення? Гаразд.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.
27.01.2019р.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.
27.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію