ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Сливка
2020.01.26 08:45
Зачиняючи двері журбі,
Міццю в небо задивлених стебел
Я заплутаюся у тобі,
З неможливістю жити без тебе.
У обіймах долонь, крізь віки,
Зберегла у собі, як обнову,
Тайну світу на відстань руки,
Древню силу піднятися знову.

Микола Соболь
2020.01.26 04:02
Заколядую, мабуть, у життя.
У влади марно. Вона вічні злидні.
Ой, коляд, коляд, коляд, коляда…
Чому дурні? Певно тому, що бідні.

У полі рясно сходять будяки
І будуть нам родити вони доти –
Із хабарем воюють мідяки,

Ярослав Чорногуз
2020.01.26 03:40
Світлячки, як манливі принади,
Розлились між гілля вусібіч…
Ув обійми принишклого саду
Опустилась, як сон, біла ніч.

Мов потоками світлого лою
Розтеклась по алеях зима.
Насміхалась вона над імлою,

Королева Гір
2020.01.25 20:21
Ні! Не однаково мені
Удома жить чи в чужині,
Чи є що їсти, чи нема,
Чи нарід гине задарма!

І не однаково мені
Люди веселі чи сумні,
Чи веселяться, чи сумують,

Ігор Деркач
2020.01.25 20:09
Поети, які забавляють ся віршами,
кайфують, а муза дає втікача.
Клепай небилиці і найімовірніше
піймає за фалди вона читача.

***
Уловлюю у водограї
акорди музики Бізе.

Тата Рівна
2020.01.25 17:01
Вона лежить під деревом життя — лежить та дихає
Її груди піднімаються вгору-вниз
Вдих-видих, вдих-видих
Тисячі золотих ниток зв‘язують її з кожним своїм дитям
Вгору-вниз, вдих-видих

Через пам‘ять, серце, кров, віру, безнадію
Через безвихідь, любо

Олена Музичук
2020.01.25 15:30
Яструб у зеніті,
поки ще літає,
на золоту клітку
волю не міняє.
Дикі коні в полі,
поки є ще сили,
розірвуть стремена,
погризуть вудила

Сергій Губерначук
2020.01.25 11:53
О, ієроґліфе злий!
Беззастережний оракуле!
Краще вже, Дракуло, згний!
Згинь – пропади, каракуле!

Зміна – за зміною форм!
Псевдо- чи архіновація?
Суперечсуперінформ!

Ірина Білінська
2020.01.25 11:38
Я на планеті імені Тебе.
Вона - жива.
Усе про мене знає.
Вона -
мій анексований Тибет,
який мене до Мене повертає...

Я тут - своя.

Козак Дума
2020.01.25 07:36
Перун із громом темні хмари навпіл
розрізав вогняним своїм мечем.
Відомий здавна громовержця нахил –
він небо, коли сердиться, січе.

Насупилося все над головою,
ось-ось на землю злива упаде
і стріли полетять сами собою –

Королева Гір
2020.01.25 01:11
Тебе я бачу й подих свій тамую,
Ти, наче зарево на небі між зірок,
Серцебиття на відстані я чую,
Та не наважуюсь назустріч зробить крок.

Тебе з думок своїх не випускаю,
Та не наважуся зізнатися тобі –
Я потайки давно тебе кохаю

Серго Сокольник
2020.01.24 23:37
андеграунд, під смаки не адаптовано***

Тілом плаття твоє сповзало
Хтивоницо від ДО до ВІД...
- Мій ти кремене! Я- кресало!
Заінтри... Ні!.. Запалим світ,
Що за вікнами зацікавле-
но пітьмою припав до скла!

Редакція Майстерень
2020.01.24 19:42
Лао-цзи - найбільший чинайський (? чи китайський?) майстер, який жив багато століть тому. Він створив вчення чотирьох чеснот, або правила життя. Якщо застосовувати їх на практиці, тоді ви зможете провести життя в істинному світі і зрозумієте свою мету або

Микола Дудар
2020.01.24 12:32
За течією...
За нічією...
Ти - проти всіх.
Вогнестихія
Болеволіє
В серці усім...
А за межею
Поспіхом клеють

Іван Потьомкін
2020.01.24 12:20
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»

Володимир Бойко
2020.01.24 10:55
Виколисує вітер далеку дорогу,
В океані небеснім гойдається день,
Починаючи стежку, не бійся нічого,
І розвіється лихо на крилах пісень.

Хоч направду життя – недоспівана пісня,
І незнаний мотив не впізнати на слух.
Та єднаються в пісні красиве й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Тяжка хвороба
Дарма я жінці почав читати свої вірші. Оті що на «Поетичних майстернях» надруковані. Ой дарма! Вона ж - берегиня! Особа чутлива до лірики, пейзажної поезії. Особливо її вражають віршовані рядки про дубові пущі. Згодом розповіла, що вона там народилася. А коли її матір (богиня Лада) побачила, як нерозумні жителі Києва скинули Дажбога та Сварога у Дніпро, то не стала очікувати що і її розіпнуть чи втоплять, а втекла на Труханів острів разом зі своєю дитиною Діаною. Того року гридні князя Володимира убили кожного другого жителя столичного міста, фактично усякого, хто відмовився приймати християнство. І так було скрізь. За це тотальне смертовбивство власного народу князя згодом нарекли святим. Будете проходити повз місце його поховання, то послухайте як там кричать закатовані і безневинно погублені душі. Ой, пробачте, забув: земляки втратили дар спілкування зі своїми предками, бо зрадили своїх Богів. Та й нащо дідам знати, що натворили їхні онуки.
Але продовжимо про вірші. Стала моя дружина писати їх пачками. Особливо налягала на сонети. Музи, які аж роїлися біля неї, зазирали через її тендітне плече, пробігали очима писанину і ридали ридма.
А я змушений був вечорами читати цю патетично-пафосну сиропоподібну масу і приємно коментувати у фейсбуці та на сайті «Поетичних майстерень». Інакше й бути не могло - я ж її чоловік. То який муж не похвалить жінку за творчий подвиг? Правильно - тільки скотиняка нечутлива.
Мене рвало на клапті дике протиріччя: і похвалити варто, аби спонукати до мистецького росту, і водночас не хотілося, бо писанина була страшною.
Чого коштували одні прямі порівняння, понатикувані де треба, і де не треба. Від чотирьох слів – наче, неначе, мовби, немовби ряхтіло в очах. От як можна хвалити таке:
«А парубок в кущах, неначе мій…
Цибатий і сумний, немов лелека.
І наче сльози капають із вій,
І мовби дощ зволожує серденько.»
Неприродні інверсії душили мою поетичну естетику обома руками, авторські наголоси стрибали в текстах як дикі кози. Вражало тематичне різноманіття: як не про кохання, так про любов; як не про дуби, то про ялини.
А потім насунулося потьмарення: замість того аби лікувати людей, які йшли до неї з усіх усюд, дружина почала регулярно з’являтися на числених поетичних фестивалях. Кажу:
- Сонце ясне, подивися! Під вікнаминарод із ночі чергу займає аби ти його позбавила мук. Пора до праці.
А вона в одвіт:
- Сьогодні неприйомний день. І завтра також. Післязавтра увечері, можливо. Як хочеш – сам приймай. Ти вже можеш. Недарма три роки моїм асистентом був. От і покажи на що сам здатний.
Вдяглася моя краса у модний брендовий костюм, поправила на голові зачіску «Плюнь мені у вухо» - і тільки я її і бачив. Увечері прийшла, на смартфоні фотосесію показала зі своїми колегами-віршувальниками з чергового збіговиська і знову сідає клацати чергову нетлінку. Кажу:
- Сонце! Ходи до мене, поцьомаємося, полюбаємося, я тобі хвостика почешу!
Куди там – як до глухої стіни звертаюся. А коли з нею розмовляю, то бачу, що її думки десь далеко-далеко, явно не зі мною.
На місяців шість ця блаж її захопила. А потім почалася нова епопея – упорядкування альманахів. Усі гроші, які ми заробляли підпільним знахурством йшли на купівлю сотенних тиражів, де в одній обгортці були утрамбовані вірші і початківців, і метрів. В одному дикому вінегреті плавали уламки дум всіх мислимих стилів та поетичних течій. Переклад із тайської йшов одразу після фентезі про чебурашок.
Згодом їй закортіло стати головою журі в одному з конкурсів. Поголовувала, аякже! Яка жінка не любить командувати? Нагородила дипломами лауреатів усіх, хто її хвалив, нікого не зобидила.
А я тим часом лікував розв’язані пупи, облисіння та ганяв глистів у власників котів та собак. А ще мовчав і терпів вибрики коханої, бо любив більше всього на світі.
Одного вечора, після чергового творчого збіговистька, трохи подшофе, дружина зайшла до хати, глипнула не мене недружньо і сказала:
- Переросла я тебе. Нецікавий ти. Вірші перестав писати, увесь час про господарство думаєш, ніякої лірики в тобі немає. Я так жити більше не хочу.
І пішла від мене, тихо причинивши двері.
Добре, що в мене є кіт Жоржик. Той людську мову добре розуміє і нас дуже любить. Але як почув ці слова, то аж заплакав. Стрибнув мені на коліна і крізь сльози каже:
- Не печалься, друже! Вернеться коза до воза! Буде їй урок життєвий. За те, що кинула двох люблячих істот – тебе і мене – відбираю у неї тимчасово всю чаклунську силу, яку вона має. І кладу на зберігання в твоє серце.
Нявкнув кіт, шкрябнув мене лапою по носі, а я схопився за груди, куди Жоржик увіпхав дар берегині.
Уранці до хати влетіла жінка: постаріла, із сивими косами, у морщинах та деренчливим старечим голосом заволала:
- Що ви наробили! Я з генієм познайомилася! Він обіцяв мені надрукувати книжку, висунути на премію Шевченківську! Казав, що хоче одружитися! Сказав, що з місяць з ним попрацюємо над моєю технікою і все буде гаразд. А за рік стану майстром знаним. Він мені кімнату у своїй квартирі столичній виділив. Сказав – будеш спати тут. А Ви відібрали мій дар, а разом з ним і мою молодість та майбутнє! Жоржик, знаю – це твоя робота! – закричала жінка і хотіла вхопити кота за хвоста, але той хутко чкурнув із хати і виліз аж на вершечок осокора.
- Чоловіче! Лови кота! Лізь на деревину,- не вгавала берегиня.
А я дивився на неї та журився. «На кого ж ти хотіла мене проміняти?» – майнуло в голові. «Чи не на оте лисе як бубон одоробло, яке тягає скрізь із собою бандуру та ходить у вишиванці?»
Коли дружина заспокоїлася, моргнув Жоржикові і той хутко передав чаклунський дар знову моїй жінці. Розцвіла моя краса, стала рум'яною, мов сама весна. Витер я їй слізки, прихилив до плеча та й питаю:
- Так що там у вас сталося, що ти повернулася?
- Та нічого,- одказала розгублено жінка і потупила погляд . А по очах бачу, щось таки було.
- Кажи, бити не буду, - ще раз звернувся до берегині.
Вона зітхнула, пригорнулася до мене і зізналася:
- Залицятися до мене поліз той поет, на ліжко повалив, роздягати почав. Сказав, що так краще потім писатимуться вірші про кохання. Аж тут бац – мій дар пропав і я стала швидко старішати. Як глянув на мене мій учитель – стару, беззубу та зморшкувату, то аж відсахнувся. Питає:
- Скільки тобі років, бабця?
- А що я йому скажу? Тисячу минулого року набігло. А, може, й трохи більше?
Натягнув метр штани, гримнув дверима кімнати і до ранку носа не показував. А як почав ходити перший транспорт – виставив за поріг і сказав «Гудбай!».
А її віршів, як і обіцяв член Спілки письменників України в «Українській літературній газеті» так і не надрукували. Не зрослося.
Берегиня кинула писанину, зшитки та палімпсести з вічним попалила в грубі, кіт Жоржик їй допомагав - кочергою у вогнищі ворушив і шептав «Згинь, нечиста сила!» Тепер дружина мене щоночі в своїх обіймах душить, спасу немає. А я тихенько пишу. Одного разу кіт побачив, лапою насварився і муркнув:
- Дивись, як і тебе понесе, то зроблю, що кабака всохне.
Я йому вірю, він все може. Тож і ви, шановні друзі, будьте пильними: як тільки потягне на фестивалі письмацькі та поетичні посиденьки – записуйтеся до мене на прийом: одшепчу та яйцем одкатаю ту ману бісівську. Адресу ви знаєте. І саме головне: з поетів плати не беру. Хворі це люди, блаженні, не можна з них брати, Бог потім накаже.
Ой, прощаюся з вами! Прийшов відвідувач – сонетяр відомий. Бачу здалеку, що хвороба запущена. Одним яйцем не обійтися, піду за лотком.
28.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-29 06:06:02
Переглядів сторінки твору 462
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.208 / 5.5  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.207 / 5.5  (4.975 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.24 06:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 10:31:15 ]
Так, заздрість людська - це тяжка хвороба. І від неї справді треба лікуватися тим, що спершу помічати свої недоліки, а тоді вже вчити інших, успішніших за себе, яким, може, ці поради і не потрібні!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:35:59 ]
Та тут все якесь не таке як треба. Все як у житті. Мабуть дам котові Жоржику - хай і це попалить.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 10:32:53 ]
Дуже гарна перша частина про українських Богів - істинну правду розкрив читачеві, історичну правду. А от над другою - ще чимало треба попрацювати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:29:09 ]
Сподобалась оригінальність задуму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:37:20 ]
Дякую, друже. Там у мене вже цілий цикл вилупився. Ще з десяток таких історій і буде книжка.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:29:10 ]
Сподобалась оригінальність задуму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ереміт (М.К./Л.П.) [ 2019-01-29 12:50:21 ]
Йой, класно!.. Особливо із того місця: "Але продовжимо про вірші"! Дякую, насміявся – донесхочу!)) Вітання – берегині!.. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:37:50 ]
Та на здоров'я! Ще напишу.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-01-29 16:33:45 ]
Воно якось і смішно, і не дуже. Бо тлом за прочитаним стоїть прадавня історія.
Плюс деякі секрети так званої «творчої кухні» чи якогось млина.

Одним словом,
Дякую,
Ю. С.