ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.07.03 19:30
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої

Іван Потьомкін
2020.07.03 10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сергій Губерначук
2020.07.03 10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.

Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:

Тетяна Левицька
2020.07.03 08:59
Дай руку, сонце, і іди за мною,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день  за гріх.

Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола  сонця половину,

Ігор Деркач
2020.07.03 07:35
Що у світі діється...
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.

***
Знаємо, що коїться:

Микола Соболь
2020.07.03 06:55
Радій сьогоденню.
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,

Дума Козак
2020.07.02 22:43
Два яблука дитя тримало,
на вигляд гарних і смачних.
Гостинець де воно дістало,
не відав я, та то не гріх.
Звернувся щиро до малого, –
Одне дай яблучко мені.
Поглянув той з-під лоба строго,
примружив очі враз ясні

Євген Федчук
2020.07.02 19:00
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці

Оксана Логоша
2020.07.02 16:55
От і душа,здається, відцвіла.
Прив*ялив вітер запашні покоси.
І щось у ній по-іншому голосить.
І не рятують ні дощі,ні роси.
Але ж була? А чи ж була?

Стомилася,напевно, і на мить
Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,

Ігор Федів
2020.07.02 14:44
Глибоко у душі"… На скільки це глибоко?
А за красивими словами – пустота…
І не болить душа, коли не бачить око,
Або тяжіння не пускає в небеса.

Колекція гріха затягує в болото,
І доля має пульсувати у імлі,
Міняє дії щирі на омани злото,

Марія Дем'янюк
2020.07.02 13:35
Хто слова породив,
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?

Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється

Тетяна Левицька
2020.07.02 11:06
Ця жіночка на більше заслуговує.
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить у пуантах на краю безодні.

Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,

Сергій Губерначук
2020.07.02 09:01
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.

Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила

Микола Соболь
2020.07.02 08:33
Молитвами тихими,
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…

Іван Потьомкін
2020.07.01 22:15
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня. История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием... Но в отл

Олександр Сушко
2020.07.01 22:06
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.

Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Тяжка хвороба
Дарма я жінці почав читати свої вірші. Оті що на «Поетичних майстернях» надруковані. Ой дарма! Вона ж - берегиня! Особа чутлива до лірики, пейзажної поезії. Особливо її вражають віршовані рядки про дубові пущі. Згодом розповіла, що вона там народилася. А коли її матір (богиня Лада) побачила, як нерозумні жителі Києва скинули Дажбога та Сварога у Дніпро, то не стала очікувати що і її розіпнуть чи втоплять, а втекла на Труханів острів разом зі своєю дитиною Діаною. Того року гридні князя Володимира убили кожного другого жителя столичного міста, фактично усякого, хто відмовився приймати християнство. І так було скрізь. За це тотальне смертовбивство власного народу князя згодом нарекли святим. Будете проходити повз місце його поховання, то послухайте як там кричать закатовані і безневинно погублені душі. Ой, пробачте, забув: земляки втратили дар спілкування зі своїми предками, бо зрадили своїх Богів. Та й нащо дідам знати, що натворили їхні онуки.
Але продовжимо про вірші. Стала моя дружина писати їх пачками. Особливо налягала на сонети. Музи, які аж роїлися біля неї, зазирали через її тендітне плече, пробігали очима писанину і ридали ридма.
А я змушений був вечорами читати цю патетично-пафосну сиропоподібну масу і приємно коментувати у фейсбуці та на сайті «Поетичних майстерень». Інакше й бути не могло - я ж її чоловік. То який муж не похвалить жінку за творчий подвиг? Правильно - тільки скотиняка нечутлива.
Мене рвало на клапті дике протиріччя: і похвалити варто, аби спонукати до мистецького росту, і водночас не хотілося, бо писанина була страшною.
Чого коштували одні прямі порівняння, понатикувані де треба, і де не треба. Від чотирьох слів – наче, неначе, мовби, немовби ряхтіло в очах. От як можна хвалити таке:
«А парубок в кущах, неначе мій…
Цибатий і сумний, немов лелека.
І наче сльози капають із вій,
І мовби дощ зволожує серденько.»
Неприродні інверсії душили мою поетичну естетику обома руками, авторські наголоси стрибали в текстах як дикі кози. Вражало тематичне різноманіття: як не про кохання, так про любов; як не про дуби, то про ялини.
А потім насунулося потьмарення: замість того аби лікувати людей, які йшли до неї з усіх усюд, дружина почала регулярно з’являтися на числених поетичних фестивалях. Кажу:
- Сонце ясне, подивися! Під вікнаминарод із ночі чергу займає аби ти його позбавила мук. Пора до праці.
А вона в одвіт:
- Сьогодні неприйомний день. І завтра також. Післязавтра увечері, можливо. Як хочеш – сам приймай. Ти вже можеш. Недарма три роки моїм асистентом був. От і покажи на що сам здатний.
Вдяглася моя краса у модний брендовий костюм, поправила на голові зачіску «Плюнь мені у вухо» - і тільки я її і бачив. Увечері прийшла, на смартфоні фотосесію показала зі своїми колегами-віршувальниками з чергового збіговиська і знову сідає клацати чергову нетлінку. Кажу:
- Сонце! Ходи до мене, поцьомаємося, полюбаємося, я тобі хвостика почешу!
Куди там – як до глухої стіни звертаюся. А коли з нею розмовляю, то бачу, що її думки десь далеко-далеко, явно не зі мною.
На місяців шість ця блаж її захопила. А потім почалася нова епопея – упорядкування альманахів. Усі гроші, які ми заробляли підпільним знахурством йшли на купівлю сотенних тиражів, де в одній обгортці були утрамбовані вірші і початківців, і метрів. В одному дикому вінегреті плавали уламки дум всіх мислимих стилів та поетичних течій. Переклад із тайської йшов одразу після фентезі про чебурашок.
Згодом їй закортіло стати головою журі в одному з конкурсів. Поголовувала, аякже! Яка жінка не любить командувати? Нагородила дипломами лауреатів усіх, хто її хвалив, нікого не зобидила.
А я тим часом лікував розв’язані пупи, облисіння та ганяв глистів у власників котів та собак. А ще мовчав і терпів вибрики коханої, бо любив більше всього на світі.
Одного вечора, після чергового творчого збіговистька, трохи подшофе, дружина зайшла до хати, глипнула не мене недружньо і сказала:
- Переросла я тебе. Нецікавий ти. Вірші перестав писати, увесь час про господарство думаєш, ніякої лірики в тобі немає. Я так жити більше не хочу.
І пішла від мене, тихо причинивши двері.
Добре, що в мене є кіт Жоржик. Той людську мову добре розуміє і нас дуже любить. Але як почув ці слова, то аж заплакав. Стрибнув мені на коліна і крізь сльози каже:
- Не печалься, друже! Вернеться коза до воза! Буде їй урок життєвий. За те, що кинула двох люблячих істот – тебе і мене – відбираю у неї тимчасово всю чаклунську силу, яку вона має. І кладу на зберігання в твоє серце.
Нявкнув кіт, шкрябнув мене лапою по носі, а я схопився за груди, куди Жоржик увіпхав дар берегині.
Уранці до хати влетіла жінка: постаріла, із сивими косами, у морщинах та деренчливим старечим голосом заволала:
- Що ви наробили! Я з генієм познайомилася! Він обіцяв мені надрукувати книжку, висунути на премію Шевченківську! Казав, що хоче одружитися! Сказав, що з місяць з ним попрацюємо над моєю технікою і все буде гаразд. А за рік стану майстром знаним. Він мені кімнату у своїй квартирі столичній виділив. Сказав – будеш спати тут. А Ви відібрали мій дар, а разом з ним і мою молодість та майбутнє! Жоржик, знаю – це твоя робота! – закричала жінка і хотіла вхопити кота за хвоста, але той хутко чкурнув із хати і виліз аж на вершечок осокора.
- Чоловіче! Лови кота! Лізь на деревину,- не вгавала берегиня.
А я дивився на неї та журився. «На кого ж ти хотіла мене проміняти?» – майнуло в голові. «Чи не на оте лисе як бубон одоробло, яке тягає скрізь із собою бандуру та ходить у вишиванці?»
Коли дружина заспокоїлася, моргнув Жоржикові і той хутко передав чаклунський дар знову моїй жінці. Розцвіла моя краса, стала рум'яною, мов сама весна. Витер я їй слізки, прихилив до плеча та й питаю:
- Так що там у вас сталося, що ти повернулася?
- Та нічого,- одказала розгублено жінка і потупила погляд . А по очах бачу, щось таки було.
- Кажи, бити не буду, - ще раз звернувся до берегині.
Вона зітхнула, пригорнулася до мене і зізналася:
- Залицятися до мене поліз той поет, на ліжко повалив, роздягати почав. Сказав, що так краще потім писатимуться вірші про кохання. Аж тут бац – мій дар пропав і я стала швидко старішати. Як глянув на мене мій учитель – стару, беззубу та зморшкувату, то аж відсахнувся. Питає:
- Скільки тобі років, бабця?
- А що я йому скажу? Тисячу минулого року набігло. А, може, й трохи більше?
Натягнув метр штани, гримнув дверима кімнати і до ранку носа не показував. А як почав ходити перший транспорт – виставив за поріг і сказав «Гудбай!».
А її віршів, як і обіцяв член Спілки письменників України в «Українській літературній газеті» так і не надрукували. Не зрослося.
Берегиня кинула писанину, зшитки та палімпсести з вічним попалила в грубі, кіт Жоржик їй допомагав - кочергою у вогнищі ворушив і шептав «Згинь, нечиста сила!» Тепер дружина мене щоночі в своїх обіймах душить, спасу немає. А я тихенько пишу. Одного разу кіт побачив, лапою насварився і муркнув:
- Дивись, як і тебе понесе, то зроблю, що кабака всохне.
Я йому вірю, він все може. Тож і ви, шановні друзі, будьте пильними: як тільки потягне на фестивалі письмацькі та поетичні посиденьки – записуйтеся до мене на прийом: одшепчу та яйцем одкатаю ту ману бісівську. Адресу ви знаєте. І саме головне: з поетів плати не беру. Хворі це люди, блаженні, не можна з них брати, Бог потім накаже.
Ой, прощаюся з вами! Прийшов відвідувач – сонетяр відомий. Бачу здалеку, що хвороба запущена. Одним яйцем не обійтися, піду за лотком.
28.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-29 06:06:02
Переглядів сторінки твору 618
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.208 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.207 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.07.01 23:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 10:31:15 ]
Так, заздрість людська - це тяжка хвороба. І від неї справді треба лікуватися тим, що спершу помічати свої недоліки, а тоді вже вчити інших, успішніших за себе, яким, може, ці поради і не потрібні!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:35:59 ]
Та тут все якесь не таке як треба. Все як у житті. Мабуть дам котові Жоржику - хай і це попалить.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 10:32:53 ]
Дуже гарна перша частина про українських Богів - істинну правду розкрив читачеві, історичну правду. А от над другою - ще чимало треба попрацювати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:29:09 ]
Сподобалась оригінальність задуму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:37:20 ]
Дякую, друже. Там у мене вже цілий цикл вилупився. Ще з десяток таких історій і буде книжка.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:29:10 ]
Сподобалась оригінальність задуму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ереміт (М.К./Л.П.) [ 2019-01-29 12:50:21 ]
Йой, класно!.. Особливо із того місця: "Але продовжимо про вірші"! Дякую, насміявся – донесхочу!)) Вітання – берегині!.. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:37:50 ]
Та на здоров'я! Ще напишу.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-01-29 16:33:45 ]
Воно якось і смішно, і не дуже. Бо тлом за прочитаним стоїть прадавня історія.
Плюс деякі секрети так званої «творчої кухні» чи якогось млина.

Одним словом,
Дякую,
Ю. С.