ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси

Домінік Арфіст
2022.05.22 17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок

Шон Маклех
2022.05.22 16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом

Ігор Герасименко
2022.05.22 14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять

і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Тетяна Левицька
2022.05.22 08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.

Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —

Віктор Кучерук
2022.05.22 05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.

Іван Потьомкін
2022.05.21 23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти

Микола Соболь
2022.05.21 19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.

Микола Дудар
2022.05.21 18:37
Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті

Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Тяжка хвороба
Дарма я жінці почав читати свої вірші. Оті що на «Поетичних майстернях» надруковані. Ой дарма! Вона ж - берегиня! Особа чутлива до лірики, пейзажної поезії. Особливо її вражають віршовані рядки про дубові пущі. Згодом розповіла, що вона там народилася. А коли її матір (богиня Лада) побачила, як нерозумні жителі Києва скинули Дажбога та Сварога у Дніпро, то не стала очікувати що і її розіпнуть чи втоплять, а втекла на Труханів острів разом зі своєю дитиною Діаною. Того року гридні князя Володимира убили кожного другого жителя столичного міста, фактично усякого, хто відмовився приймати християнство. І так було скрізь. За це тотальне смертовбивство власного народу князя згодом нарекли святим. Будете проходити повз місце його поховання, то послухайте як там кричать закатовані і безневинно погублені душі. Ой, пробачте, забув: земляки втратили дар спілкування зі своїми предками, бо зрадили своїх Богів. Та й нащо дідам знати, що натворили їхні онуки.
Але продовжимо про вірші. Стала моя дружина писати їх пачками. Особливо налягала на сонети. Музи, які аж роїлися біля неї, зазирали через її тендітне плече, пробігали очима писанину і ридали ридма.
А я змушений був вечорами читати цю патетично-пафосну сиропоподібну масу і приємно коментувати у фейсбуці та на сайті «Поетичних майстерень». Інакше й бути не могло - я ж її чоловік. То який муж не похвалить жінку за творчий подвиг? Правильно - тільки скотиняка нечутлива.
Мене рвало на клапті дике протиріччя: і похвалити варто, аби спонукати до мистецького росту, і водночас не хотілося, бо писанина була страшною.
Чого коштували одні прямі порівняння, понатикувані де треба, і де не треба. Від чотирьох слів – наче, неначе, мовби, немовби ряхтіло в очах. От як можна хвалити таке:
«А парубок в кущах, неначе мій…
Цибатий і сумний, немов лелека.
І наче сльози капають із вій,
І мовби дощ зволожує серденько.»
Неприродні інверсії душили мою поетичну естетику обома руками, авторські наголоси стрибали в текстах як дикі кози. Вражало тематичне різноманіття: як не про кохання, так про любов; як не про дуби, то про ялини.
А потім насунулося потьмарення: замість того аби лікувати людей, які йшли до неї з усіх усюд, дружина почала регулярно з’являтися на числених поетичних фестивалях. Кажу:
- Сонце ясне, подивися! Під вікнаминарод із ночі чергу займає аби ти його позбавила мук. Пора до праці.
А вона в одвіт:
- Сьогодні неприйомний день. І завтра також. Післязавтра увечері, можливо. Як хочеш – сам приймай. Ти вже можеш. Недарма три роки моїм асистентом був. От і покажи на що сам здатний.
Вдяглася моя краса у модний брендовий костюм, поправила на голові зачіску «Плюнь мені у вухо» - і тільки я її і бачив. Увечері прийшла, на смартфоні фотосесію показала зі своїми колегами-віршувальниками з чергового збіговиська і знову сідає клацати чергову нетлінку. Кажу:
- Сонце! Ходи до мене, поцьомаємося, полюбаємося, я тобі хвостика почешу!
Куди там – як до глухої стіни звертаюся. А коли з нею розмовляю, то бачу, що її думки десь далеко-далеко, явно не зі мною.
На місяців шість ця блаж її захопила. А потім почалася нова епопея – упорядкування альманахів. Усі гроші, які ми заробляли підпільним знахурством йшли на купівлю сотенних тиражів, де в одній обгортці були утрамбовані вірші і початківців, і метрів. В одному дикому вінегреті плавали уламки дум всіх мислимих стилів та поетичних течій. Переклад із тайської йшов одразу після фентезі про чебурашок.
Згодом їй закортіло стати головою журі в одному з конкурсів. Поголовувала, аякже! Яка жінка не любить командувати? Нагородила дипломами лауреатів усіх, хто її хвалив, нікого не зобидила.
А я тим часом лікував розв’язані пупи, облисіння та ганяв глистів у власників котів та собак. А ще мовчав і терпів вибрики коханої, бо любив більше всього на світі.
Одного вечора, після чергового творчого збіговистька, трохи подшофе, дружина зайшла до хати, глипнула не мене недружньо і сказала:
- Переросла я тебе. Нецікавий ти. Вірші перестав писати, увесь час про господарство думаєш, ніякої лірики в тобі немає. Я так жити більше не хочу.
І пішла від мене, тихо причинивши двері.
Добре, що в мене є кіт Жоржик. Той людську мову добре розуміє і нас дуже любить. Але як почув ці слова, то аж заплакав. Стрибнув мені на коліна і крізь сльози каже:
- Не печалься, друже! Вернеться коза до воза! Буде їй урок життєвий. За те, що кинула двох люблячих істот – тебе і мене – відбираю у неї тимчасово всю чаклунську силу, яку вона має. І кладу на зберігання в твоє серце.
Нявкнув кіт, шкрябнув мене лапою по носі, а я схопився за груди, куди Жоржик увіпхав дар берегині.
Уранці до хати влетіла жінка: постаріла, із сивими косами, у морщинах та деренчливим старечим голосом заволала:
- Що ви наробили! Я з генієм познайомилася! Він обіцяв мені надрукувати книжку, висунути на премію Шевченківську! Казав, що хоче одружитися! Сказав, що з місяць з ним попрацюємо над моєю технікою і все буде гаразд. А за рік стану майстром знаним. Він мені кімнату у своїй квартирі столичній виділив. Сказав – будеш спати тут. А Ви відібрали мій дар, а разом з ним і мою молодість та майбутнє! Жоржик, знаю – це твоя робота! – закричала жінка і хотіла вхопити кота за хвоста, але той хутко чкурнув із хати і виліз аж на вершечок осокора.
- Чоловіче! Лови кота! Лізь на деревину,- не вгавала берегиня.
А я дивився на неї та журився. «На кого ж ти хотіла мене проміняти?» – майнуло в голові. «Чи не на оте лисе як бубон одоробло, яке тягає скрізь із собою бандуру та ходить у вишиванці?»
Коли дружина заспокоїлася, моргнув Жоржикові і той хутко передав чаклунський дар знову моїй жінці. Розцвіла моя краса, стала рум'яною, мов сама весна. Витер я їй слізки, прихилив до плеча та й питаю:
- Так що там у вас сталося, що ти повернулася?
- Та нічого,- одказала розгублено жінка і потупила погляд . А по очах бачу, щось таки було.
- Кажи, бити не буду, - ще раз звернувся до берегині.
Вона зітхнула, пригорнулася до мене і зізналася:
- Залицятися до мене поліз той поет, на ліжко повалив, роздягати почав. Сказав, що так краще потім писатимуться вірші про кохання. Аж тут бац – мій дар пропав і я стала швидко старішати. Як глянув на мене мій учитель – стару, беззубу та зморшкувату, то аж відсахнувся. Питає:
- Скільки тобі років, бабця?
- А що я йому скажу? Тисячу минулого року набігло. А, може, й трохи більше?
Натягнув метр штани, гримнув дверима кімнати і до ранку носа не показував. А як почав ходити перший транспорт – виставив за поріг і сказав «Гудбай!».
А її віршів, як і обіцяв член Спілки письменників України в «Українській літературній газеті» так і не надрукували. Не зрослося.
Берегиня кинула писанину, зшитки та палімпсести з вічним попалила в грубі, кіт Жоржик їй допомагав - кочергою у вогнищі ворушив і шептав «Згинь, нечиста сила!» Тепер дружина мене щоночі в своїх обіймах душить, спасу немає. А я тихенько пишу. Одного разу кіт побачив, лапою насварився і муркнув:
- Дивись, як і тебе понесе, то зроблю, що кабака всохне.
Я йому вірю, він все може. Тож і ви, шановні друзі, будьте пильними: як тільки потягне на фестивалі письмацькі та поетичні посиденьки – записуйтеся до мене на прийом: одшепчу та яйцем одкатаю ту ману бісівську. Адресу ви знаєте. І саме головне: з поетів плати не беру. Хворі це люди, блаженні, не можна з них брати, Бог потім накаже.
Ой, прощаюся з вами! Прийшов відвідувач – сонетяр відомий. Бачу здалеку, що хвороба запущена. Одним яйцем не обійтися, піду за лотком.
28.01.2019р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-29 06:06:02
Переглядів сторінки твору 1387
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.208 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.207 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 10:31:15 ]
Так, заздрість людська - це тяжка хвороба. І від неї справді треба лікуватися тим, що спершу помічати свої недоліки, а тоді вже вчити інших, успішніших за себе, яким, може, ці поради і не потрібні!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:35:59 ]
Та тут все якесь не таке як треба. Все як у житті. Мабуть дам котові Жоржику - хай і це попалить.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 10:32:53 ]
Дуже гарна перша частина про українських Богів - істинну правду розкрив читачеві, історичну правду. А от над другою - ще чимало треба попрацювати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:29:09 ]
Сподобалась оригінальність задуму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:37:20 ]
Дякую, друже. Там у мене вже цілий цикл вилупився. Ще з десяток таких історій і буде книжка.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:29:10 ]
Сподобалась оригінальність задуму.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
е ю (М.К./Л.П.) [ 2019-01-29 12:50:21 ]
Йой, класно!.. Особливо із того місця: "Але продовжимо про вірші"! Дякую, насміявся – донесхочу!)) Вітання – берегині!.. )

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-29 14:37:50 ]
Та на здоров'я! Ще напишу.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-01-29 16:33:45 ]
Воно якось і смішно, і не дуже. Бо тлом за прочитаним стоїть прадавня історія.
Плюс деякі секрети так званої «творчої кухні» чи якогось млина.

Одним словом,
Дякую,
Ю. С.