Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.21
07:09
Проб'є годинник певний час,
Струною захлинеться.
І неймовірний білий вальс
Світ закружляє в берцях.
Гірлянди запалю вночі,
Немов на карнавалі.
Шампанське піниться — ключі
Від щастя у бокалі.
Струною захлинеться.
І неймовірний білий вальс
Світ закружляє в берцях.
Гірлянди запалю вночі,
Немов на карнавалі.
Шампанське піниться — ключі
Від щастя у бокалі.
2025.12.21
01:28
Не відчуваю холоду погроз,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
2025.12.21
00:25
Згадалася зима давніша
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
2025.12.20
22:56
Дійшов до дна із дневим безголоссям…
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
2025.12.20
17:36
Мозок Міранди
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
2025.12.20
16:04
В ресторані удвох
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
2025.12.20
12:54
Безсоння, як страшна пустеля,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
2025.12.20
12:42
Сидить Критик
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
2025.12.19
13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
2025.12.19
12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
2025.12.19
12:11
Даний вірш розглядався на одному необов'язкових офтоп-засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями.
І от що викликало увагу, крім усього іншого, а саме – техніки і технологій, які супроводжують виживання в поточних умовах.
Воно стосувалося сектор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Я - свідок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я - свідок
2.
Бєлгород. 2015 рік.
В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти. Набираю номер, вказаний в проханні про допомогу. Жінка-волонтер диктує адресу, звідки треба забрати людей – це за містом в елітному котеджному посьолку.
Приїжджаємо. Нас вже чекають: ворота відкриті, біля них купка людей і дві сумки. До нас шкутильгає якийсь хлопчина. Як потім вияснилось, йому 17 років і він старший з дітей в цій сім’ї. Кульгає, бо каліка – народився таким. За ним йдуть ще двоє хлопчаків, менше 10 років, і дівчинка років шести. Діти справляють враження циганчуків і по вигляду, і по поведінці.
Якась жінка лишилась біля воріт. Кажу, що прийдеться ще раз приїхати, бо батьки не помістяться. Хлопчина, востаннє цмокнувши сигарету і викинувши окурок, відповідає: «А отец с матерью в общежитии. А мы здесь жили, потому что в общежитии комната маленькая, а с родителями еще двое младших сестер». Ставимо сумки в багажник. Жінка від воріт гукає, щоб не забули заїхати в магазин, там їм щось передадуть.
На виїзді з посьолку спиняємось біля магазину. Там теж вже чекає якийсь чоловік. Передає старшому хлопцю пару пакетів і бажає щасливої дороги. Хлопчина сідає в машину, заглядає до пакетів. Каже, що їжу в дорогу поклали, куповану, і той чоловік ще положив теплі черевики, в нього розмір ноги, як і в цього хлопця.
Обертаюсь назад, питаю, звідки вони. Кажуть, що з Луганської області, що батько на шахті працював, а потім почалися обстріли. Один з менших хлопчиків каже: «А у нас на улице тётка мертвая валялась». Другий жваво підхоплює: «Ага, у нее ещё нога оторванная была». І обидва навперебій: «Собаки эту ногу затащили к нам во двор, а мы слышим, что воняет что-то, а там нога эта в кустах».
Набираю номер жінки-волонтера, питаю, куди везти дітей. Каже адресу і що вже чекає на нас.
Діти щебечуть на задньому сидінні. Питаю старшого хлопчину, а куди вони тепер. Каже, що до маминої дворідної сестри в Пензенську область. Кажу, що тітка мабуть вже готується до зустрічі. Чую у відповідь: «Да нет, она не знает, что мы приедем». Питаю, а чому ж не попередили. «А у нас её телефона нет. И адреса тоже нет. Мы знаем только название деревни, где она живёт».
Під’їжджаємо до гуртожитку. До дітей вийшов спочатку батько – маленький чоловічина років сорока, видно, що п’є спиртне. Через декілька хвилин вийшла мати. Їй років з 35, не більше. Вагітна. Це вже сьома дитина буде.
Підходить жінка-волонтер. Пізніше я розумію, що може вона й волонтер, але поводить себе, як розпорядниця і так, наче має на це право. Переказую цій жінці розмову з дітьми, що їх ніхто не чекає в тій Пензенській області. Жінка відповідає: «Это их проблемы. Пускай с ними там теперь разбираются».
Вагітна жінка підходить до розпорядниці: «Отдайте нам паспорта». Та відповідає: «Собирайтесь – скоро поезд. Билеты я вам уже купила». Вагітна хапає розпорядницю за руку: «Отдайте паспорта. Мы сами поедем». Розпорядниця жорстко: «Документы вам отдаст проводник, когда будете выходить на своей остановке».
Кажу, що ми можемо зачекати і відвезти людей до поїзда. Отримую теж жорстке: «Не надо!»
Менші діти побігли в гуртожиток. Батько, мати і старший син мовчки курять і зі злістю поглядають на всіх.
Бєлгород. 2015 рік.
В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти. Набираю номер, вказаний в проханні про допомогу. Жінка-волонтер диктує адресу, звідки треба забрати людей – це за містом в елітному котеджному посьолку.
Приїжджаємо. Нас вже чекають: ворота відкриті, біля них купка людей і дві сумки. До нас шкутильгає якийсь хлопчина. Як потім вияснилось, йому 17 років і він старший з дітей в цій сім’ї. Кульгає, бо каліка – народився таким. За ним йдуть ще двоє хлопчаків, менше 10 років, і дівчинка років шести. Діти справляють враження циганчуків і по вигляду, і по поведінці.
Якась жінка лишилась біля воріт. Кажу, що прийдеться ще раз приїхати, бо батьки не помістяться. Хлопчина, востаннє цмокнувши сигарету і викинувши окурок, відповідає: «А отец с матерью в общежитии. А мы здесь жили, потому что в общежитии комната маленькая, а с родителями еще двое младших сестер». Ставимо сумки в багажник. Жінка від воріт гукає, щоб не забули заїхати в магазин, там їм щось передадуть.
На виїзді з посьолку спиняємось біля магазину. Там теж вже чекає якийсь чоловік. Передає старшому хлопцю пару пакетів і бажає щасливої дороги. Хлопчина сідає в машину, заглядає до пакетів. Каже, що їжу в дорогу поклали, куповану, і той чоловік ще положив теплі черевики, в нього розмір ноги, як і в цього хлопця.
Обертаюсь назад, питаю, звідки вони. Кажуть, що з Луганської області, що батько на шахті працював, а потім почалися обстріли. Один з менших хлопчиків каже: «А у нас на улице тётка мертвая валялась». Другий жваво підхоплює: «Ага, у нее ещё нога оторванная была». І обидва навперебій: «Собаки эту ногу затащили к нам во двор, а мы слышим, что воняет что-то, а там нога эта в кустах».
Набираю номер жінки-волонтера, питаю, куди везти дітей. Каже адресу і що вже чекає на нас.
Діти щебечуть на задньому сидінні. Питаю старшого хлопчину, а куди вони тепер. Каже, що до маминої дворідної сестри в Пензенську область. Кажу, що тітка мабуть вже готується до зустрічі. Чую у відповідь: «Да нет, она не знает, что мы приедем». Питаю, а чому ж не попередили. «А у нас её телефона нет. И адреса тоже нет. Мы знаем только название деревни, где она живёт».
Під’їжджаємо до гуртожитку. До дітей вийшов спочатку батько – маленький чоловічина років сорока, видно, що п’є спиртне. Через декілька хвилин вийшла мати. Їй років з 35, не більше. Вагітна. Це вже сьома дитина буде.
Підходить жінка-волонтер. Пізніше я розумію, що може вона й волонтер, але поводить себе, як розпорядниця і так, наче має на це право. Переказую цій жінці розмову з дітьми, що їх ніхто не чекає в тій Пензенській області. Жінка відповідає: «Это их проблемы. Пускай с ними там теперь разбираются».
Вагітна жінка підходить до розпорядниці: «Отдайте нам паспорта». Та відповідає: «Собирайтесь – скоро поезд. Билеты я вам уже купила». Вагітна хапає розпорядницю за руку: «Отдайте паспорта. Мы сами поедем». Розпорядниця жорстко: «Документы вам отдаст проводник, когда будете выходить на своей остановке».
Кажу, що ми можемо зачекати і відвезти людей до поїзда. Отримую теж жорстке: «Не надо!»
Менші діти побігли в гуртожиток. Батько, мати і старший син мовчки курять і зі злістю поглядають на всіх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
