Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Я - свідок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я - свідок
2.
Бєлгород. 2015 рік.
В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти. Набираю номер, вказаний в проханні про допомогу. Жінка-волонтер диктує адресу, звідки треба забрати людей – це за містом в елітному котеджному посьолку.
Приїжджаємо. Нас вже чекають: ворота відкриті, біля них купка людей і дві сумки. До нас шкутильгає якийсь хлопчина. Як потім вияснилось, йому 17 років і він старший з дітей в цій сім’ї. Кульгає, бо каліка – народився таким. За ним йдуть ще двоє хлопчаків, менше 10 років, і дівчинка років шести. Діти справляють враження циганчуків і по вигляду, і по поведінці.
Якась жінка лишилась біля воріт. Кажу, що прийдеться ще раз приїхати, бо батьки не помістяться. Хлопчина, востаннє цмокнувши сигарету і викинувши окурок, відповідає: «А отец с матерью в общежитии. А мы здесь жили, потому что в общежитии комната маленькая, а с родителями еще двое младших сестер». Ставимо сумки в багажник. Жінка від воріт гукає, щоб не забули заїхати в магазин, там їм щось передадуть.
На виїзді з посьолку спиняємось біля магазину. Там теж вже чекає якийсь чоловік. Передає старшому хлопцю пару пакетів і бажає щасливої дороги. Хлопчина сідає в машину, заглядає до пакетів. Каже, що їжу в дорогу поклали, куповану, і той чоловік ще положив теплі черевики, в нього розмір ноги, як і в цього хлопця.
Обертаюсь назад, питаю, звідки вони. Кажуть, що з Луганської області, що батько на шахті працював, а потім почалися обстріли. Один з менших хлопчиків каже: «А у нас на улице тётка мертвая валялась». Другий жваво підхоплює: «Ага, у нее ещё нога оторванная была». І обидва навперебій: «Собаки эту ногу затащили к нам во двор, а мы слышим, что воняет что-то, а там нога эта в кустах».
Набираю номер жінки-волонтера, питаю, куди везти дітей. Каже адресу і що вже чекає на нас.
Діти щебечуть на задньому сидінні. Питаю старшого хлопчину, а куди вони тепер. Каже, що до маминої дворідної сестри в Пензенську область. Кажу, що тітка мабуть вже готується до зустрічі. Чую у відповідь: «Да нет, она не знает, что мы приедем». Питаю, а чому ж не попередили. «А у нас её телефона нет. И адреса тоже нет. Мы знаем только название деревни, где она живёт».
Під’їжджаємо до гуртожитку. До дітей вийшов спочатку батько – маленький чоловічина років сорока, видно, що п’є спиртне. Через декілька хвилин вийшла мати. Їй років з 35, не більше. Вагітна. Це вже сьома дитина буде.
Підходить жінка-волонтер. Пізніше я розумію, що може вона й волонтер, але поводить себе, як розпорядниця і так, наче має на це право. Переказую цій жінці розмову з дітьми, що їх ніхто не чекає в тій Пензенській області. Жінка відповідає: «Это их проблемы. Пускай с ними там теперь разбираются».
Вагітна жінка підходить до розпорядниці: «Отдайте нам паспорта». Та відповідає: «Собирайтесь – скоро поезд. Билеты я вам уже купила». Вагітна хапає розпорядницю за руку: «Отдайте паспорта. Мы сами поедем». Розпорядниця жорстко: «Документы вам отдаст проводник, когда будете выходить на своей остановке».
Кажу, що ми можемо зачекати і відвезти людей до поїзда. Отримую теж жорстке: «Не надо!»
Менші діти побігли в гуртожиток. Батько, мати і старший син мовчки курять і зі злістю поглядають на всіх.
Бєлгород. 2015 рік.
В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти. Набираю номер, вказаний в проханні про допомогу. Жінка-волонтер диктує адресу, звідки треба забрати людей – це за містом в елітному котеджному посьолку.
Приїжджаємо. Нас вже чекають: ворота відкриті, біля них купка людей і дві сумки. До нас шкутильгає якийсь хлопчина. Як потім вияснилось, йому 17 років і він старший з дітей в цій сім’ї. Кульгає, бо каліка – народився таким. За ним йдуть ще двоє хлопчаків, менше 10 років, і дівчинка років шести. Діти справляють враження циганчуків і по вигляду, і по поведінці.
Якась жінка лишилась біля воріт. Кажу, що прийдеться ще раз приїхати, бо батьки не помістяться. Хлопчина, востаннє цмокнувши сигарету і викинувши окурок, відповідає: «А отец с матерью в общежитии. А мы здесь жили, потому что в общежитии комната маленькая, а с родителями еще двое младших сестер». Ставимо сумки в багажник. Жінка від воріт гукає, щоб не забули заїхати в магазин, там їм щось передадуть.
На виїзді з посьолку спиняємось біля магазину. Там теж вже чекає якийсь чоловік. Передає старшому хлопцю пару пакетів і бажає щасливої дороги. Хлопчина сідає в машину, заглядає до пакетів. Каже, що їжу в дорогу поклали, куповану, і той чоловік ще положив теплі черевики, в нього розмір ноги, як і в цього хлопця.
Обертаюсь назад, питаю, звідки вони. Кажуть, що з Луганської області, що батько на шахті працював, а потім почалися обстріли. Один з менших хлопчиків каже: «А у нас на улице тётка мертвая валялась». Другий жваво підхоплює: «Ага, у нее ещё нога оторванная была». І обидва навперебій: «Собаки эту ногу затащили к нам во двор, а мы слышим, что воняет что-то, а там нога эта в кустах».
Набираю номер жінки-волонтера, питаю, куди везти дітей. Каже адресу і що вже чекає на нас.
Діти щебечуть на задньому сидінні. Питаю старшого хлопчину, а куди вони тепер. Каже, що до маминої дворідної сестри в Пензенську область. Кажу, що тітка мабуть вже готується до зустрічі. Чую у відповідь: «Да нет, она не знает, что мы приедем». Питаю, а чому ж не попередили. «А у нас её телефона нет. И адреса тоже нет. Мы знаем только название деревни, где она живёт».
Під’їжджаємо до гуртожитку. До дітей вийшов спочатку батько – маленький чоловічина років сорока, видно, що п’є спиртне. Через декілька хвилин вийшла мати. Їй років з 35, не більше. Вагітна. Це вже сьома дитина буде.
Підходить жінка-волонтер. Пізніше я розумію, що може вона й волонтер, але поводить себе, як розпорядниця і так, наче має на це право. Переказую цій жінці розмову з дітьми, що їх ніхто не чекає в тій Пензенській області. Жінка відповідає: «Это их проблемы. Пускай с ними там теперь разбираются».
Вагітна жінка підходить до розпорядниці: «Отдайте нам паспорта». Та відповідає: «Собирайтесь – скоро поезд. Билеты я вам уже купила». Вагітна хапає розпорядницю за руку: «Отдайте паспорта. Мы сами поедем». Розпорядниця жорстко: «Документы вам отдаст проводник, когда будете выходить на своей остановке».
Кажу, що ми можемо зачекати і відвезти людей до поїзда. Отримую теж жорстке: «Не надо!»
Менші діти побігли в гуртожиток. Батько, мати і старший син мовчки курять і зі злістю поглядають на всіх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
