ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.06.27 13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.

Лайдак шукає те, чого нема,

хома дідим
2026.06.27 08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить

Віктор Кучерук
2026.06.27 07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:

Ірина Вовк
2026.06.27 06:48
Розділ VIІ. ТУРНІР ЗА СЕРЦЕ КОРОЛЕВИ «Коли настане час, і кам’яні замки чужинців почнуть неволити твою чисту душу, не шукай порятунку в молитвах чи книгах. Шукай його там, де дерева розмовляють із вітром. Твій справжній трон буде не з золота, а з обій

Юрій Лазірко
2026.06.26 16:53
it lives in me...
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine

С М
2026.06.26 16:36
Боже Мій

Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили

Він є богом анічого

Тетяна Левицька
2026.06.26 15:23
Барвиста поезія, щемна, глибока —
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,

Борис Костиря
2026.06.26 13:02
Я встану рано в сутінках зелених,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.

Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.

Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,

Ірина Вовк
2026.06.26 11:04
Розділ VІ. МІЖ КОЛИСКАМИ ТА ПРЕСТОЛОМ, АБО КИРИЛИЧНИЙ ПІДПИС НА ЛІЛЕЯХ ФРАНЦІЇ Земля Капетингів дихала вогкістю та залізом, коли у весняний день тисяча п’ятдесят другого року над Суассоном прокотився перший крик немовляти. Усміхнена Анна схилилася над

хома дідим
2026.06.26 09:30
хмариво синьовидне
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно

Охмуд Песецький
2026.06.26 07:57
Сумуючи, немов розстаючись,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...


Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,

Віктор Кучерук
2026.06.26 07:32
На берегах минулого сліди
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.

Катерина Савельєва
2026.06.25 23:55
Заховалася спека в повiтрi,
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.

Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє

Євген Федчук
2026.06.25 16:40
Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ

Володимир Ляшкевич
2026.06.25 15:13
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм Вступ Це п'ята книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що знайшли сво

Борис Костиря
2026.06.25 13:27
Ці люди, що покинули домівки
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Круки волають, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 Я – свідок
1.
Перетинаючи митницю, завше переходжу на українську мову. Навіть російському водію автобуса на виході кажу: «Дякую».
2015 рік. Харків. Привокзальний супермаркет. Набрала продуктів в дорогу, підійшла до кондитерського відділу. Прошу продавчиню дати «он те тістечко». Дівчина дивиться на мене спокійно, перепитує «что Вам нужно?» В мене є вибір: мовчки тицьнути пальцем в конкретне тістечко, попрохати «пірожноє», або повторити, що я хочу тістечко. Обираю четверте і кажу, щоб дівчина покликала продавця, котрий знає асортимент, що продає. На розмову вже озираються покупці. Підходить продавчиня з іншого відділу, котра теж все чула, каже «моїй» продавчині: «Дай ей пирожное» і, не дивлячись на мене, втомлено повертається до своєї черги. Дівчина перепитує, яке саме «пірожноє», подає: «Возьмите, пожалуйста». Беру, йду на касу. Чую погляди в спину. На касі касир до мене російською, я звично – українською. Знов бачу, що привернула увагу. Відійшла до столу, перекладаю все з супемаркетовської корзини в рюкзак. Поруч спиняється жінка років 60-ти. Зачіпає мене: «Если Вы хорошо выучили украинскую речь, это не значит что Вы должны ее так демонстрировать везде». Відповідаю: «Я не «вивчила», це моя рідна мова, і я знаходжуся в Україні, тому розмовляю українською». Жінка починає гніватися і щось запально говорити, я закидаю на плечі рюкзак і виходжу з магазину.
Сідаю в поїзд «Харків-Львів». Подаю провіднику паспорт. Він бачить червоний колір обкладинки і радісно усміхається: «Мы у своих не проверяем». Зачувши у відповідь буркотіння українською про тамбовського вовка, все ж бере паспорт і вдивляється в нього.
В купе зі мною їдуть юнак і дівчина. Обоє закінчили Харківський медуніверситет, тепер прямують до Польщі, хочуть продовжити навчання: «Оно там намного лучшее, чем на Украине, и потом работу можно будет найти». Веселі, щасливі, з вірою в майбутнє. Розмовляю з ними російською.
Вдома себе відчула аж у Львові.
У вересні 2017 року добив Київ. Українську мову чула тільки з вуст друзів-поетів, з якими зустрічалася, і один раз в метро якийсь хлопчина матюкався українською.
17.02.2019




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-02-17 16:45:44
Переглядів сторінки твору 3790
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:16:18 ]
Важко. Але за Вами правда.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:37:31 ]
я б сказала, що правда в кожного є: у продавчинь своя, у діток, котрі їдуть з України, своя, і в мене своя, коли я переважно хочу чути українську мову в Україні, не заперечуючи вкраплень іноземних мов


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:45:58 ]
в умовах російської агресії, під завісу пропаганди,
що вже котрий рік по всьому світові кричить, начеб насправді
’на Украінє’ громадянська війна, тобто, українці вбивають росіян -
забороняти російську мову і таки починати за неї - реально вбивати -
було би ну не дуже мудро, правда?
а ще існує певна кількість ’міжнародних’ організацій
а-ля ’Human Rights Watch’ - чули про такі?
регулярно шлють в усякі ООНи свої звіти
про утискання прав людини ’в/на Україні’
поцікавтеся, хто фінансує ті всі організації...

Україна йде найтоншою линвою, але йде

у тому самому Харкові, де я сам живу з 2008го
за часи російської агресії, української мови
просто на вулицях, у закладах, супермаркетах тощо
побільшало відчутно, й більшатиме надалі
це об’єктивні речі, про які теж можна свідчити.

а щодо зрусифікованості, так ой леле - сотні років старалися з усіх сил
і далі стараються з усіх сил

але українська мова, тим не менше, як бачите є, існує,
ми нею спілкуємося, і не лише ми, тут, і не лише тут

бо Ще не вмерла України, ні слава ні воля, о Ларисо





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:50:52 ]
Вбивати людей за мову - це злочин. Як і за іншу віру, як і за багато яких інших інакшостей.
У забороні інших мов теж не бачу сенсу. Ну а обов'язковість української мови у всіх державних та навчальних закладах через покоління-два мусить дати результат.
Миттєвого переходу на українську, звісно не буде. Як і, сподіваюсь, повної відмови від російської мови в Україні.






Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:03:11 ]
І губить нашу націю ніяк не радіація,
Не знавіснілі ордища підступних ворогів.
Страшніше окупації моральна деградація,
Суцільна девальвація ідей, людей і слів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:12:21 ]
є таке, Володимире... дякую за відгук


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 12:46:24 ]
Як на мене, Україна по-справжньому стане самостійною, коли всі, як вимагає Конституція, розмовлятимуть українською.
В Ізраїлі в Кнесеті спілкуться тільки івритом. Араби звертаються до юдеїв на івриті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:18:16 ]
Державні і навчальні заклади обов'язково повинні перейти на українську. Відносно "всі і всюди" то вже занадто, мабуть. Людина в приватних сферах вільна розмовляти, якою хоче мовою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 14:11:33 ]
Яку то мужність треба мати, щоб розмовляти українською в Україні! Не раз переконувалась. Комусь розказати -- не повірять. Ви добре відповіли тій жінці, Ларисо. А серед молоді -- також різні, не треба мати ілюзій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:30:29 ]
Дивлячись де, Вікторіє. Я виросла в селі на Хмельниччині і там мовне питання не стояло ні в радянські часи, ні тепер. Рідна мова - українська, це на автоматі, як і знання російської і її використання при потребі. Нічого поганого в знанні іноземних мов нема.
Я живу в Росії вже 34 рік і російська мені рідною не стала попри те, що тут розмовляю тільки нею. Звідси роблю висновок: українці, котрі змалечку мали за рідну мову російську, українську рідною теж не признають, бо рідне - то з дитинства, від роду. Я б навіть зрадою назвала таке перекидання. Але користуватися українською спокійно можна і вони мусять це робити, бо ж в Україні живуть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-20 01:48:08 ]
Тут Ви самі собі протирічите. З одного боку, Ви кажете, що вони повинні говорити українською, бо в Україні живуть, з другого – російська їм рідна, бо чули її змалечку, і «перекидання» на українську для них буде «майже зрадою». Має бути або одне, або друге. Інакше виходить замкнене коло. Чим бульше вони чутимуть російську, тим більше вона їм буде «рідна», чим більшому числу людей вона «рідна», тим більше її буде чути.
У мене інший досвід. Мої бітьки --- з Вінницьких сіл, але, як уся міська українська інтелігенція, були зросійщені, тому можна сказати, що я виросла у російськомовній сім’ї (російські колискові і т.ін.), до того ж ходила до російських дитсадків, школи. Хоча пізніше, у п’ятому класі, і була переведена до української (ми переїхали в інший район міста), вдома все одно усі розмовляли російською. Єдина засмічена суржиком українська, яку я чула, була в селах, куди я часом приїжджала до бабусь. Так було, мабуть, років до 20-ти, доки мама, пам’ятаю, якось не сказала: «А чому це ми, українці, розмовляємо між собою російською?». І тоди все змінилося. Я до того, що потрібно не стільки «змалечку чути» (бо я змалечку чула майже виключно російську), скільки зробити свідоме вольове зусилля. А чи зробиш ти це зусилля, чи ні, залежить від того, чи ти дійсно вважаєш існування свого народу принципово важливим. Якщо ні, то й знання української (і навіть деяке використання її) не мають значення. Я більше поважаю того, хто намагається постійно й усюди на території України користуватись українською, нехай і з помилками ( а це дійсно вимагає неабиякої сили волі і нечутливості до насмішок), аніж того, хто з легкістю перескакує туди-сюди, хвалячись своїм досконалим знанням обох мов і тим, що для нього через це «мовного питання не існує». Каюсь, в мене самої не завжди вистачає на це сили.
Щойно прочитала Вашу відповідь на перший коментар. У продавчині і тих студентів відповідь одна на всіх – їм питання про те, чи існуватиме українська мова (а з нею і український народ) -- «по барабану». Оце і є їхня «своя» відповідь, дуже проста.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-22 22:51:15 ]
Протиріччя нема, Вікторіє. Я написала, що рідна мова, як і Батьківщина, може бути тільки одна, і опанування іншої мови, як і переїзд до іншої країни не можуть зробити їх рідними. Те, що я прожила в Росії вдвічі більше часу, аніж в Україні, не зробило Росію для мене Батьківщиною, як і не зробило російську мову рідною. Тому я думаю, що ті громадяни України, котрі з дитинства розмовляють російською мовою і сприймають її рідною, навіть вивчивши українську мову і надалі вільно нею користуючись, навряд чи назвуть її рідною, хоча зважаючи на обставини і таке може бути.