ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2026.07.18 20:56
Ібрагіме, світ не справедливий -
світ не справедливий, Ібрагі...
Ти хіба не сам ту правду зриму,
вчив мене, стискаючи круги

надовкіл моїх непевних кроків
і навколо щойно зійшлих сил.
Паргали, гречине сяйноокий,

Юрій Лазірко
2026.07.18 17:24
Life stops… where silent e’s are craggy.
Define a quota for the sky and squint.
Make clouded music free and shaggy
by blowing out the note, a key imprint.

An obit finds in me a cover.
Am I a globe for lovers to be spun?
If there can be no way to h

Борис Костиря
2026.07.18 16:58
Навіщо я поглянув на цей сніг,
Що спопеляє блиском потойбічним
До глибини душі й кладе до ніг
Дари небес у сяйві споконвічнім?

Я щось важливе загубив на нім,
Пощезнули нюанси і відтінки.
Так слово сяє, як величний німб,

хома дідим
2026.07.18 11:10
розжарені піски балі
обвуглені тубільні пальми
тобі не сяяли ні разу
ти в курсі звісно і без мене
доступний вітчизняний ром
з карибським смаком
ну хімічним
а що лишилося до втіхи

Ірина Вовк
2026.07.18 11:00
Розділ V: Скарабей на дні Нілу Повернення в Єгипет після Березневих ід було довгим і мовчазним. Натовп в Александрії зустрічав її криками радості, але Клеопатра не чула їх. Вона сиділа на своїх ношах, за зачиненими завісами, міцно стискаючи в кулаці ш

Ірина Вовк
2026.07.18 10:57
Розділ ІV: Ніч перед ідами Листи з Александрії приходили на пергаменті, який пах нільською сіллю та нічним вітром, коли вона знову повернулася додому. Клеопатра не писала про кохання. Вона знала, що п'ятдесятирічному чоловікові, який засинає під шепі

Віктор Кучерук
2026.07.18 07:18
Ординських дій скривавлені сліди
Моїй землі несила приховати, -
Лежить повсюди дух гіркий біди,
Я досі сплю в чужій гостинній хаті.
Вгортаючись у ковдру не свою,
До сну заплющить намагаюсь очі,
Але, в безсонні маючись, не сплю,
Лише думками голову

Артур Курдіновський
2026.07.18 04:53
ГОЛОСИ МИНУЛОГО УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА АРТУРА КУРДІНОВСЬКОГО "Слова читайте у ранкових росах, У кольорі осінньої іржі. Обходьте стороною безголосих! Цінуйте слово щирої душі!" Відомий, прекрасний, вдумливий письменник, який написав дві передмови

Іван Потьомкін
2026.07.17 21:38
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.

***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,

Марія Дем'янюк
2026.07.17 18:48
Місяць золотою щукою
Упірнув в Неккар,
Бризки розлетілись зорями —
Дивоночі дар.

Замок — синьоокий велетень —
Задививсь на міст,
Вітер награє мелодію:

В Горова Леся
2026.07.17 16:19
Червона макова пелюстка. Де взялася?
Злетіла, як метелик до руки.
Цей літній вітер - до легкого ласий,
Таку тендітність, бавлячись, образив:
Зірвав і кинув порухом хвиським
В подвійний спін повітряного вальсу.

А може піддалася на поталу

С М
2026.07.17 16:15
Частина I: Стрибок Закоханого

Рухаючись вітальнею
Я вимикаю телевізор
Дивлюсь на тебе
Усівшися напроти
Поки звук автомоторів
Щеза в нічну мить

Борис Костиря
2026.07.17 13:36
Він тікав у далеку місцевість,
Кігті рвав, ніби загнаний звір.
І жадана мета, ніби церква,
Все манила кудись від зневір.

Сподівався в далекому місті
Збудувати кар'єру і дім.
Та не виліпиш генія з тіста

хома дідим
2026.07.17 11:40
богемний сплін любов і ницість
протанцювали й шо тепер
вікно відбите у зіницях
вечірні сутінки
четвер
заводитись немає смислу
писати тексти ні про що
не надихають стіл ні крісло

Віктор Кучерук
2026.07.17 07:28
Пітьма густіла і зростала тиша,
І прохолода ширилась навкруг, -
Десь у стіжку попискували миші
Та запах косовиці повнив луг.
Снопами іскор бризкало багаття,
Потріскував ледь-чутно й слізно хмиз,
А я сидів, як вартовий на чаті
І цю красу любити кращ

Ірина Вовк
2026.07.17 06:14
Розділ ІІІ: Царський пурпур над Субурою Коли над Нілом зійшов Сиріус, палац затих. Навіть римські вартові біля воріт пересувалися навшпиньки. У глибокій внутрішній кімнаті, де стіни були викладені холодним зеленкуватим порфіром, Клеопатра народила син
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 Я – свідок
1.
Перетинаючи митницю, завше переходжу на українську мову. Навіть російському водію автобуса на виході кажу: «Дякую».
2015 рік. Харків. Привокзальний супермаркет. Набрала продуктів в дорогу, підійшла до кондитерського відділу. Прошу продавчиню дати «он те тістечко». Дівчина дивиться на мене спокійно, перепитує «что Вам нужно?» В мене є вибір: мовчки тицьнути пальцем в конкретне тістечко, попрохати «пірожноє», або повторити, що я хочу тістечко. Обираю четверте і кажу, щоб дівчина покликала продавця, котрий знає асортимент, що продає. На розмову вже озираються покупці. Підходить продавчиня з іншого відділу, котра теж все чула, каже «моїй» продавчині: «Дай ей пирожное» і, не дивлячись на мене, втомлено повертається до своєї черги. Дівчина перепитує, яке саме «пірожноє», подає: «Возьмите, пожалуйста». Беру, йду на касу. Чую погляди в спину. На касі касир до мене російською, я звично – українською. Знов бачу, що привернула увагу. Відійшла до столу, перекладаю все з супемаркетовської корзини в рюкзак. Поруч спиняється жінка років 60-ти. Зачіпає мене: «Если Вы хорошо выучили украинскую речь, это не значит что Вы должны ее так демонстрировать везде». Відповідаю: «Я не «вивчила», це моя рідна мова, і я знаходжуся в Україні, тому розмовляю українською». Жінка починає гніватися і щось запально говорити, я закидаю на плечі рюкзак і виходжу з магазину.
Сідаю в поїзд «Харків-Львів». Подаю провіднику паспорт. Він бачить червоний колір обкладинки і радісно усміхається: «Мы у своих не проверяем». Зачувши у відповідь буркотіння українською про тамбовського вовка, все ж бере паспорт і вдивляється в нього.
В купе зі мною їдуть юнак і дівчина. Обоє закінчили Харківський медуніверситет, тепер прямують до Польщі, хочуть продовжити навчання: «Оно там намного лучшее, чем на Украине, и потом работу можно будет найти». Веселі, щасливі, з вірою в майбутнє. Розмовляю з ними російською.
Вдома себе відчула аж у Львові.
У вересні 2017 року добив Київ. Українську мову чула тільки з вуст друзів-поетів, з якими зустрічалася, і один раз в метро якийсь хлопчина матюкався українською.
17.02.2019




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-02-17 16:45:44
Переглядів сторінки твору 3842
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:16:18 ]
Важко. Але за Вами правда.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:37:31 ]
я б сказала, що правда в кожного є: у продавчинь своя, у діток, котрі їдуть з України, своя, і в мене своя, коли я переважно хочу чути українську мову в Україні, не заперечуючи вкраплень іноземних мов


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:45:58 ]
в умовах російської агресії, під завісу пропаганди,
що вже котрий рік по всьому світові кричить, начеб насправді
’на Украінє’ громадянська війна, тобто, українці вбивають росіян -
забороняти російську мову і таки починати за неї - реально вбивати -
було би ну не дуже мудро, правда?
а ще існує певна кількість ’міжнародних’ організацій
а-ля ’Human Rights Watch’ - чули про такі?
регулярно шлють в усякі ООНи свої звіти
про утискання прав людини ’в/на Україні’
поцікавтеся, хто фінансує ті всі організації...

Україна йде найтоншою линвою, але йде

у тому самому Харкові, де я сам живу з 2008го
за часи російської агресії, української мови
просто на вулицях, у закладах, супермаркетах тощо
побільшало відчутно, й більшатиме надалі
це об’єктивні речі, про які теж можна свідчити.

а щодо зрусифікованості, так ой леле - сотні років старалися з усіх сил
і далі стараються з усіх сил

але українська мова, тим не менше, як бачите є, існує,
ми нею спілкуємося, і не лише ми, тут, і не лише тут

бо Ще не вмерла України, ні слава ні воля, о Ларисо





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:50:52 ]
Вбивати людей за мову - це злочин. Як і за іншу віру, як і за багато яких інших інакшостей.
У забороні інших мов теж не бачу сенсу. Ну а обов'язковість української мови у всіх державних та навчальних закладах через покоління-два мусить дати результат.
Миттєвого переходу на українську, звісно не буде. Як і, сподіваюсь, повної відмови від російської мови в Україні.






Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:03:11 ]
І губить нашу націю ніяк не радіація,
Не знавіснілі ордища підступних ворогів.
Страшніше окупації моральна деградація,
Суцільна девальвація ідей, людей і слів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:12:21 ]
є таке, Володимире... дякую за відгук


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 12:46:24 ]
Як на мене, Україна по-справжньому стане самостійною, коли всі, як вимагає Конституція, розмовлятимуть українською.
В Ізраїлі в Кнесеті спілкуться тільки івритом. Араби звертаються до юдеїв на івриті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:18:16 ]
Державні і навчальні заклади обов'язково повинні перейти на українську. Відносно "всі і всюди" то вже занадто, мабуть. Людина в приватних сферах вільна розмовляти, якою хоче мовою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 14:11:33 ]
Яку то мужність треба мати, щоб розмовляти українською в Україні! Не раз переконувалась. Комусь розказати -- не повірять. Ви добре відповіли тій жінці, Ларисо. А серед молоді -- також різні, не треба мати ілюзій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:30:29 ]
Дивлячись де, Вікторіє. Я виросла в селі на Хмельниччині і там мовне питання не стояло ні в радянські часи, ні тепер. Рідна мова - українська, це на автоматі, як і знання російської і її використання при потребі. Нічого поганого в знанні іноземних мов нема.
Я живу в Росії вже 34 рік і російська мені рідною не стала попри те, що тут розмовляю тільки нею. Звідси роблю висновок: українці, котрі змалечку мали за рідну мову російську, українську рідною теж не признають, бо рідне - то з дитинства, від роду. Я б навіть зрадою назвала таке перекидання. Але користуватися українською спокійно можна і вони мусять це робити, бо ж в Україні живуть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-20 01:48:08 ]
Тут Ви самі собі протирічите. З одного боку, Ви кажете, що вони повинні говорити українською, бо в Україні живуть, з другого – російська їм рідна, бо чули її змалечку, і «перекидання» на українську для них буде «майже зрадою». Має бути або одне, або друге. Інакше виходить замкнене коло. Чим бульше вони чутимуть російську, тим більше вона їм буде «рідна», чим більшому числу людей вона «рідна», тим більше її буде чути.
У мене інший досвід. Мої бітьки --- з Вінницьких сіл, але, як уся міська українська інтелігенція, були зросійщені, тому можна сказати, що я виросла у російськомовній сім’ї (російські колискові і т.ін.), до того ж ходила до російських дитсадків, школи. Хоча пізніше, у п’ятому класі, і була переведена до української (ми переїхали в інший район міста), вдома все одно усі розмовляли російською. Єдина засмічена суржиком українська, яку я чула, була в селах, куди я часом приїжджала до бабусь. Так було, мабуть, років до 20-ти, доки мама, пам’ятаю, якось не сказала: «А чому це ми, українці, розмовляємо між собою російською?». І тоди все змінилося. Я до того, що потрібно не стільки «змалечку чути» (бо я змалечку чула майже виключно російську), скільки зробити свідоме вольове зусилля. А чи зробиш ти це зусилля, чи ні, залежить від того, чи ти дійсно вважаєш існування свого народу принципово важливим. Якщо ні, то й знання української (і навіть деяке використання її) не мають значення. Я більше поважаю того, хто намагається постійно й усюди на території України користуватись українською, нехай і з помилками ( а це дійсно вимагає неабиякої сили волі і нечутливості до насмішок), аніж того, хто з легкістю перескакує туди-сюди, хвалячись своїм досконалим знанням обох мов і тим, що для нього через це «мовного питання не існує». Каюсь, в мене самої не завжди вистачає на це сили.
Щойно прочитала Вашу відповідь на перший коментар. У продавчині і тих студентів відповідь одна на всіх – їм питання про те, чи існуватиме українська мова (а з нею і український народ) -- «по барабану». Оце і є їхня «своя» відповідь, дуже проста.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-22 22:51:15 ]
Протиріччя нема, Вікторіє. Я написала, що рідна мова, як і Батьківщина, може бути тільки одна, і опанування іншої мови, як і переїзд до іншої країни не можуть зробити їх рідними. Те, що я прожила в Росії вдвічі більше часу, аніж в Україні, не зробило Росію для мене Батьківщиною, як і не зробило російську мову рідною. Тому я думаю, що ті громадяни України, котрі з дитинства розмовляють російською мовою і сприймають її рідною, навіть вивчивши українську мову і надалі вільно нею користуючись, навряд чи назвуть її рідною, хоча зважаючи на обставини і таке може бути.