ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2025.12.04 21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.

Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів

Євген Федчук
2025.12.04 19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех

Іван Потьомкін
2025.12.04 17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...

Сергій Губерначук
2025.12.04 13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.

Борис Костиря
2025.12.04 13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.

У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,

Ольга Олеандра
2025.12.04 10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров

С М
2025.12.04 06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 Я – свідок
1.
Перетинаючи митницю, завше переходжу на українську мову. Навіть російському водію автобуса на виході кажу: «Дякую».
2015 рік. Харків. Привокзальний супермаркет. Набрала продуктів в дорогу, підійшла до кондитерського відділу. Прошу продавчиню дати «он те тістечко». Дівчина дивиться на мене спокійно, перепитує «что Вам нужно?» В мене є вибір: мовчки тицьнути пальцем в конкретне тістечко, попрохати «пірожноє», або повторити, що я хочу тістечко. Обираю четверте і кажу, щоб дівчина покликала продавця, котрий знає асортимент, що продає. На розмову вже озираються покупці. Підходить продавчиня з іншого відділу, котра теж все чула, каже «моїй» продавчині: «Дай ей пирожное» і, не дивлячись на мене, втомлено повертається до своєї черги. Дівчина перепитує, яке саме «пірожноє», подає: «Возьмите, пожалуйста». Беру, йду на касу. Чую погляди в спину. На касі касир до мене російською, я звично – українською. Знов бачу, що привернула увагу. Відійшла до столу, перекладаю все з супемаркетовської корзини в рюкзак. Поруч спиняється жінка років 60-ти. Зачіпає мене: «Если Вы хорошо выучили украинскую речь, это не значит что Вы должны ее так демонстрировать везде». Відповідаю: «Я не «вивчила», це моя рідна мова, і я знаходжуся в Україні, тому розмовляю українською». Жінка починає гніватися і щось запально говорити, я закидаю на плечі рюкзак і виходжу з магазину.
Сідаю в поїзд «Харків-Львів». Подаю провіднику паспорт. Він бачить червоний колір обкладинки і радісно усміхається: «Мы у своих не проверяем». Зачувши у відповідь буркотіння українською про тамбовського вовка, все ж бере паспорт і вдивляється в нього.
В купе зі мною їдуть юнак і дівчина. Обоє закінчили Харківський медуніверситет, тепер прямують до Польщі, хочуть продовжити навчання: «Оно там намного лучшее, чем на Украине, и потом работу можно будет найти». Веселі, щасливі, з вірою в майбутнє. Розмовляю з ними російською.
Вдома себе відчула аж у Львові.
У вересні 2017 року добив Київ. Українську мову чула тільки з вуст друзів-поетів, з якими зустрічалася, і один раз в метро якийсь хлопчина матюкався українською.
17.02.2019




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-02-17 16:45:44
Переглядів сторінки твору 3498
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:16:18 ]
Важко. Але за Вами правда.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:37:31 ]
я б сказала, що правда в кожного є: у продавчинь своя, у діток, котрі їдуть з України, своя, і в мене своя, коли я переважно хочу чути українську мову в Україні, не заперечуючи вкраплень іноземних мов


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:45:58 ]
в умовах російської агресії, під завісу пропаганди,
що вже котрий рік по всьому світові кричить, начеб насправді
’на Украінє’ громадянська війна, тобто, українці вбивають росіян -
забороняти російську мову і таки починати за неї - реально вбивати -
було би ну не дуже мудро, правда?
а ще існує певна кількість ’міжнародних’ організацій
а-ля ’Human Rights Watch’ - чули про такі?
регулярно шлють в усякі ООНи свої звіти
про утискання прав людини ’в/на Україні’
поцікавтеся, хто фінансує ті всі організації...

Україна йде найтоншою линвою, але йде

у тому самому Харкові, де я сам живу з 2008го
за часи російської агресії, української мови
просто на вулицях, у закладах, супермаркетах тощо
побільшало відчутно, й більшатиме надалі
це об’єктивні речі, про які теж можна свідчити.

а щодо зрусифікованості, так ой леле - сотні років старалися з усіх сил
і далі стараються з усіх сил

але українська мова, тим не менше, як бачите є, існує,
ми нею спілкуємося, і не лише ми, тут, і не лише тут

бо Ще не вмерла України, ні слава ні воля, о Ларисо





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:50:52 ]
Вбивати людей за мову - це злочин. Як і за іншу віру, як і за багато яких інших інакшостей.
У забороні інших мов теж не бачу сенсу. Ну а обов'язковість української мови у всіх державних та навчальних закладах через покоління-два мусить дати результат.
Миттєвого переходу на українську, звісно не буде. Як і, сподіваюсь, повної відмови від російської мови в Україні.






Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:03:11 ]
І губить нашу націю ніяк не радіація,
Не знавіснілі ордища підступних ворогів.
Страшніше окупації моральна деградація,
Суцільна девальвація ідей, людей і слів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:12:21 ]
є таке, Володимире... дякую за відгук


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 12:46:24 ]
Як на мене, Україна по-справжньому стане самостійною, коли всі, як вимагає Конституція, розмовлятимуть українською.
В Ізраїлі в Кнесеті спілкуться тільки івритом. Араби звертаються до юдеїв на івриті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:18:16 ]
Державні і навчальні заклади обов'язково повинні перейти на українську. Відносно "всі і всюди" то вже занадто, мабуть. Людина в приватних сферах вільна розмовляти, якою хоче мовою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 14:11:33 ]
Яку то мужність треба мати, щоб розмовляти українською в Україні! Не раз переконувалась. Комусь розказати -- не повірять. Ви добре відповіли тій жінці, Ларисо. А серед молоді -- також різні, не треба мати ілюзій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:30:29 ]
Дивлячись де, Вікторіє. Я виросла в селі на Хмельниччині і там мовне питання не стояло ні в радянські часи, ні тепер. Рідна мова - українська, це на автоматі, як і знання російської і її використання при потребі. Нічого поганого в знанні іноземних мов нема.
Я живу в Росії вже 34 рік і російська мені рідною не стала попри те, що тут розмовляю тільки нею. Звідси роблю висновок: українці, котрі змалечку мали за рідну мову російську, українську рідною теж не признають, бо рідне - то з дитинства, від роду. Я б навіть зрадою назвала таке перекидання. Але користуватися українською спокійно можна і вони мусять це робити, бо ж в Україні живуть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-20 01:48:08 ]
Тут Ви самі собі протирічите. З одного боку, Ви кажете, що вони повинні говорити українською, бо в Україні живуть, з другого – російська їм рідна, бо чули її змалечку, і «перекидання» на українську для них буде «майже зрадою». Має бути або одне, або друге. Інакше виходить замкнене коло. Чим бульше вони чутимуть російську, тим більше вона їм буде «рідна», чим більшому числу людей вона «рідна», тим більше її буде чути.
У мене інший досвід. Мої бітьки --- з Вінницьких сіл, але, як уся міська українська інтелігенція, були зросійщені, тому можна сказати, що я виросла у російськомовній сім’ї (російські колискові і т.ін.), до того ж ходила до російських дитсадків, школи. Хоча пізніше, у п’ятому класі, і була переведена до української (ми переїхали в інший район міста), вдома все одно усі розмовляли російською. Єдина засмічена суржиком українська, яку я чула, була в селах, куди я часом приїжджала до бабусь. Так було, мабуть, років до 20-ти, доки мама, пам’ятаю, якось не сказала: «А чому це ми, українці, розмовляємо між собою російською?». І тоди все змінилося. Я до того, що потрібно не стільки «змалечку чути» (бо я змалечку чула майже виключно російську), скільки зробити свідоме вольове зусилля. А чи зробиш ти це зусилля, чи ні, залежить від того, чи ти дійсно вважаєш існування свого народу принципово важливим. Якщо ні, то й знання української (і навіть деяке використання її) не мають значення. Я більше поважаю того, хто намагається постійно й усюди на території України користуватись українською, нехай і з помилками ( а це дійсно вимагає неабиякої сили волі і нечутливості до насмішок), аніж того, хто з легкістю перескакує туди-сюди, хвалячись своїм досконалим знанням обох мов і тим, що для нього через це «мовного питання не існує». Каюсь, в мене самої не завжди вистачає на це сили.
Щойно прочитала Вашу відповідь на перший коментар. У продавчині і тих студентів відповідь одна на всіх – їм питання про те, чи існуватиме українська мова (а з нею і український народ) -- «по барабану». Оце і є їхня «своя» відповідь, дуже проста.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-22 22:51:15 ]
Протиріччя нема, Вікторіє. Я написала, що рідна мова, як і Батьківщина, може бути тільки одна, і опанування іншої мови, як і переїзд до іншої країни не можуть зробити їх рідними. Те, що я прожила в Росії вдвічі більше часу, аніж в Україні, не зробило Росію для мене Батьківщиною, як і не зробило російську мову рідною. Тому я думаю, що ті громадяни України, котрі з дитинства розмовляють російською мовою і сприймають її рідною, навіть вивчивши українську мову і надалі вільно нею користуючись, навряд чи назвуть її рідною, хоча зважаючи на обставини і таке може бути.