ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.05.19 05:54
Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн

Кока Черкаський
2026.05.19 01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть

Володимир Бойко
2026.05.19 00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле. Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія. Силам зла бракує сили, але не бракує зла. Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв? Золота середина була заповнена посередніс

Олена Побийголод
2026.05.18 19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)

Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.

І от, не пасти задніх щоб,

Артур Сіренко
2026.05.18 19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо

Охмуд Песецький
2026.05.18 15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.

І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,

хома дідим
2026.05.18 14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад

Ірина Вовк
2026.05.18 13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися. Вона об

Юрій Гундарів
2026.05.18 13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.

Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,

Володимир Невесенко
2026.05.18 12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...

Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,

Артур Курдіновський
2026.05.18 11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".

Борис Костиря
2026.05.18 11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.

Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння

Юрій Гундарів
2026.05.18 11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського: Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ Я прийшов у травень - він мені не радий, Я ж не вивчив досі теплу серенаду, Під яку дерева щиро зеленіють, Сповнені кохання, віри та надії. Я прийшов із січня, там, де холод лютий, Зму

Іван Потьомкін
2026.05.18 11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Вячеслав Руденко
2026.05.18 09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу

Тетяна Левицька
2026.05.18 09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.

Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 Я – свідок
1.
Перетинаючи митницю, завше переходжу на українську мову. Навіть російському водію автобуса на виході кажу: «Дякую».
2015 рік. Харків. Привокзальний супермаркет. Набрала продуктів в дорогу, підійшла до кондитерського відділу. Прошу продавчиню дати «он те тістечко». Дівчина дивиться на мене спокійно, перепитує «что Вам нужно?» В мене є вибір: мовчки тицьнути пальцем в конкретне тістечко, попрохати «пірожноє», або повторити, що я хочу тістечко. Обираю четверте і кажу, щоб дівчина покликала продавця, котрий знає асортимент, що продає. На розмову вже озираються покупці. Підходить продавчиня з іншого відділу, котра теж все чула, каже «моїй» продавчині: «Дай ей пирожное» і, не дивлячись на мене, втомлено повертається до своєї черги. Дівчина перепитує, яке саме «пірожноє», подає: «Возьмите, пожалуйста». Беру, йду на касу. Чую погляди в спину. На касі касир до мене російською, я звично – українською. Знов бачу, що привернула увагу. Відійшла до столу, перекладаю все з супемаркетовської корзини в рюкзак. Поруч спиняється жінка років 60-ти. Зачіпає мене: «Если Вы хорошо выучили украинскую речь, это не значит что Вы должны ее так демонстрировать везде». Відповідаю: «Я не «вивчила», це моя рідна мова, і я знаходжуся в Україні, тому розмовляю українською». Жінка починає гніватися і щось запально говорити, я закидаю на плечі рюкзак і виходжу з магазину.
Сідаю в поїзд «Харків-Львів». Подаю провіднику паспорт. Він бачить червоний колір обкладинки і радісно усміхається: «Мы у своих не проверяем». Зачувши у відповідь буркотіння українською про тамбовського вовка, все ж бере паспорт і вдивляється в нього.
В купе зі мною їдуть юнак і дівчина. Обоє закінчили Харківський медуніверситет, тепер прямують до Польщі, хочуть продовжити навчання: «Оно там намного лучшее, чем на Украине, и потом работу можно будет найти». Веселі, щасливі, з вірою в майбутнє. Розмовляю з ними російською.
Вдома себе відчула аж у Львові.
У вересні 2017 року добив Київ. Українську мову чула тільки з вуст друзів-поетів, з якими зустрічалася, і один раз в метро якийсь хлопчина матюкався українською.
17.02.2019




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-02-17 16:45:44
Переглядів сторінки твору 3723
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:16:18 ]
Важко. Але за Вами правда.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:37:31 ]
я б сказала, що правда в кожного є: у продавчинь своя, у діток, котрі їдуть з України, своя, і в мене своя, коли я переважно хочу чути українську мову в Україні, не заперечуючи вкраплень іноземних мов


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 19:45:58 ]
в умовах російської агресії, під завісу пропаганди,
що вже котрий рік по всьому світові кричить, начеб насправді
’на Украінє’ громадянська війна, тобто, українці вбивають росіян -
забороняти російську мову і таки починати за неї - реально вбивати -
було би ну не дуже мудро, правда?
а ще існує певна кількість ’міжнародних’ організацій
а-ля ’Human Rights Watch’ - чули про такі?
регулярно шлють в усякі ООНи свої звіти
про утискання прав людини ’в/на Україні’
поцікавтеся, хто фінансує ті всі організації...

Україна йде найтоншою линвою, але йде

у тому самому Харкові, де я сам живу з 2008го
за часи російської агресії, української мови
просто на вулицях, у закладах, супермаркетах тощо
побільшало відчутно, й більшатиме надалі
це об’єктивні речі, про які теж можна свідчити.

а щодо зрусифікованості, так ой леле - сотні років старалися з усіх сил
і далі стараються з усіх сил

але українська мова, тим не менше, як бачите є, існує,
ми нею спілкуємося, і не лише ми, тут, і не лише тут

бо Ще не вмерла України, ні слава ні воля, о Ларисо





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:50:52 ]
Вбивати людей за мову - це злочин. Як і за іншу віру, як і за багато яких інших інакшостей.
У забороні інших мов теж не бачу сенсу. Ну а обов'язковість української мови у всіх державних та навчальних закладах через покоління-два мусить дати результат.
Миттєвого переходу на українську, звісно не буде. Як і, сподіваюсь, повної відмови від російської мови в Україні.






Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2019-02-17 21:03:11 ]
І губить нашу націю ніяк не радіація,
Не знавіснілі ордища підступних ворогів.
Страшніше окупації моральна деградація,
Суцільна девальвація ідей, людей і слів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:12:21 ]
є таке, Володимире... дякую за відгук


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 12:46:24 ]
Як на мене, Україна по-справжньому стане самостійною, коли всі, як вимагає Конституція, розмовлятимуть українською.
В Ізраїлі в Кнесеті спілкуться тільки івритом. Араби звертаються до юдеїв на івриті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:18:16 ]
Державні і навчальні заклади обов'язково повинні перейти на українську. Відносно "всі і всюди" то вже занадто, мабуть. Людина в приватних сферах вільна розмовляти, якою хоче мовою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-18 14:11:33 ]
Яку то мужність треба мати, щоб розмовляти українською в Україні! Не раз переконувалась. Комусь розказати -- не повірять. Ви добре відповіли тій жінці, Ларисо. А серед молоді -- також різні, не треба мати ілюзій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-19 11:30:29 ]
Дивлячись де, Вікторіє. Я виросла в селі на Хмельниччині і там мовне питання не стояло ні в радянські часи, ні тепер. Рідна мова - українська, це на автоматі, як і знання російської і її використання при потребі. Нічого поганого в знанні іноземних мов нема.
Я живу в Росії вже 34 рік і російська мені рідною не стала попри те, що тут розмовляю тільки нею. Звідси роблю висновок: українці, котрі змалечку мали за рідну мову російську, українську рідною теж не признають, бо рідне - то з дитинства, від роду. Я б навіть зрадою назвала таке перекидання. Але користуватися українською спокійно можна і вони мусять це робити, бо ж в Україні живуть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-02-20 01:48:08 ]
Тут Ви самі собі протирічите. З одного боку, Ви кажете, що вони повинні говорити українською, бо в Україні живуть, з другого – російська їм рідна, бо чули її змалечку, і «перекидання» на українську для них буде «майже зрадою». Має бути або одне, або друге. Інакше виходить замкнене коло. Чим бульше вони чутимуть російську, тим більше вона їм буде «рідна», чим більшому числу людей вона «рідна», тим більше її буде чути.
У мене інший досвід. Мої бітьки --- з Вінницьких сіл, але, як уся міська українська інтелігенція, були зросійщені, тому можна сказати, що я виросла у російськомовній сім’ї (російські колискові і т.ін.), до того ж ходила до російських дитсадків, школи. Хоча пізніше, у п’ятому класі, і була переведена до української (ми переїхали в інший район міста), вдома все одно усі розмовляли російською. Єдина засмічена суржиком українська, яку я чула, була в селах, куди я часом приїжджала до бабусь. Так було, мабуть, років до 20-ти, доки мама, пам’ятаю, якось не сказала: «А чому це ми, українці, розмовляємо між собою російською?». І тоди все змінилося. Я до того, що потрібно не стільки «змалечку чути» (бо я змалечку чула майже виключно російську), скільки зробити свідоме вольове зусилля. А чи зробиш ти це зусилля, чи ні, залежить від того, чи ти дійсно вважаєш існування свого народу принципово важливим. Якщо ні, то й знання української (і навіть деяке використання її) не мають значення. Я більше поважаю того, хто намагається постійно й усюди на території України користуватись українською, нехай і з помилками ( а це дійсно вимагає неабиякої сили волі і нечутливості до насмішок), аніж того, хто з легкістю перескакує туди-сюди, хвалячись своїм досконалим знанням обох мов і тим, що для нього через це «мовного питання не існує». Каюсь, в мене самої не завжди вистачає на це сили.
Щойно прочитала Вашу відповідь на перший коментар. У продавчині і тих студентів відповідь одна на всіх – їм питання про те, чи існуватиме українська мова (а з нею і український народ) -- «по барабану». Оце і є їхня «своя» відповідь, дуже проста.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2019-02-22 22:51:15 ]
Протиріччя нема, Вікторіє. Я написала, що рідна мова, як і Батьківщина, може бути тільки одна, і опанування іншої мови, як і переїзд до іншої країни не можуть зробити їх рідними. Те, що я прожила в Росії вдвічі більше часу, аніж в Україні, не зробило Росію для мене Батьківщиною, як і не зробило російську мову рідною. Тому я думаю, що ті громадяни України, котрі з дитинства розмовляють російською мовою і сприймають її рідною, навіть вивчивши українську мову і надалі вільно нею користуючись, навряд чи назвуть її рідною, хоча зважаючи на обставини і таке може бути.