Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
2026.11.01
13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Бумеранг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бумеранг
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика!
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
