Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Бумеранг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бумеранг
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика!
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
