Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
2026.07.07
21:15
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
2026.07.07
19:47
Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
2026.07.07
14:31
Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
2026.07.07
14:06
Так зрісся з домом, що уже не хочу
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
2026.07.07
12:26
в цій сюрреальності
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
2026.07.07
09:40
Зельними, густими коридорами -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
2026.07.07
08:22
Я з тобою — в розвідку, а ти
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
2026.07.07
06:44
Нікола Ремі,
таємний радник найсвітлішого герцога Лотарингії та громадський адвокат його герцогства
Найяснішому Принцю та Найвидатнішому Кардиналу Шарлю Льотаринському*;
Щонайнавдячному Покровителю та Патрону,
Нікола Ремі
БАЖАЄ ВІЧНОГО ЩАСТЯ
Вінце
2026.07.07
06:07
Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
2026.07.06
21:55
Я вмикаю інтонацію
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
2026.07.06
21:50
Гов, агов, агов, агов
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
2026.07.06
14:02
Така застиглість і драглистість.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
2026.07.06
13:16
Як же її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
2026.07.06
10:20
Рятує слово доки ллється-
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
2026.07.06
10:02
гаразд
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Бумеранг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бумеранг
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика!
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
