Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Бумеранг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бумеранг
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика!
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла до чола долоньку, прикриваючи обличчя.
— А я у гай ходила по квітку — ось яку! А там дерева люлі і все отак зозулі: “Ку-ку...” — старанно вимовляла слова дівчинка, а слухачки усміхались і переглядались поміж собою, мовляв, дивись, яка розумниця росте!
Потім Галя всілася на коліна до баби Дусі і разом з нею почала виколупувати насіння із великого соняшника, якого зірвала на своєму городі тітка Валька і принесла сусідам лузати на задоволення.
Зернятка були солодкі, соковиті, лушпиннячко спочатку збиралось в кутиках губів, а потім злітало під ноги. Поруч длубались кури, не боячись людей і розгрібаючи сміття перед колодою. Галя підбирала під себе ноги, коли якась нахабна курка починала викльовувати надто близько, вишуковуючи поживу під самими сандаликами.
Нарешті соняшник закінчився і баба Дуся кинула його подалі від колоди: “Хай кури доклюють, потім приберемо”.
Галя веде свого сина в садочок. По дорозі малюк з'їдає яблуко, а огризок віддає мамі. Галя витирає липкі рученята хустинкою, а огризок жбурляє вбік: “Перепріє на траві”.
Назавтра по дорозі до дитсадочку син випльовує на тротуар жвачку, з серйозним виглядом промовляючи: “Пелепліє на тлаві”. “Золотце, потрібно говорити не “на тлаві”, а “на тррраві”. І, синочку, жвачка не перегниває, вона просто буде валятись під ногами. Але то не наша морока — на те є двірники, щоб прибирати, їм за це платять”.
Пройшли роки. Галину скоротили з хорошої роботи, а інша хороша робота щось не траплялась — вік майже пенсійний, всюди молодих хочуть. Змушена була влаштуватись прибиральницею в гуртожиток.
....На площадці між сходами стояли двоє хлопців і дівчина. У навушниках гриміла музика, молоді люди зрідка перемовлялись, кожен завис у своєму смартфоні, посміхаючись написаному і спльовуючи під ноги лушпиння від зернят, відкрита пачка яких лежала на підвіконні.
Галина з відром, віником і совком повільно збиралася на верхній поверх, щоб звідти розпочати прибирання, і побачила цю картину.
— Діти, та що ж ви робите? — Вона докірливо похитала головою. — Хіба вас в школі не вчили чистоті і порядку? Як вам не соромно таке робити?
Та молодь була поглинута своїми справами і не почула нічого. Тоді Галина з гуркотом поставила відро на підлогу і потягнула за рукав найближчого хлопця. Той нерозуміюче озирнувся. Услід за ним зняли навушники і решта.
— Негайно припиніть смітити і приберіть за собою! І щоб я більше такого не бачила!
— Тётка, слышь, ты не оборзела? — Один з хлопчаків погрозливо насунувся раптом на Галину. — Тебе за это платят? Вот и убирай молча! И скажи еще спасибо, что мы тебе работку подкидываем.
У Галини перед очима стояв туман. Вона навіть не помітила, як компанія пройшла повз неї. В голові тільки крутилось: «Тебе за это платят, тебе за это платят...»
— Жіночко, що з Вами? Може викликати “швидку”? — Якийсь чоловік підтримав Галину за лікоть.
— Ні... не треба... дякую. — Галина відігнала з перед очей спогад кинутої маленьким сином жвачки на тротуар. — Я просто отримала привіт з минулого. — Вона знайшла в собі сили посміхнутися, нахилилася і стала підмітати запльовану підлогу.
19.09.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
