Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже веселих пісень
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже веселих пісень
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Шуба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шуба
І нащо моя дружина поперлася у районне управління за субсидією? Нащо псувала свої нерви, виклянчуючи у мертвонародженого викидня - міністерства соціальної політики - куцу матеріальну допомогу для закупівлі дрівцят на зиму та на електроенергію?
Це минулого року влада ще гралася із власними громадянами, а зараз лавочка закрилася, оскільки головний її пріоритет сьогодні - виплата багатотисячних зарплат суддям та прокурорам, поліцаям та іншим силовикам.
Аби не отримувати жебрацької «мінімалки» я змушений був працювати неофіційно. І влада одним розчерком пера намалювала мені три мінімальних зарплати. Дружина оформила догляд за тяжко хворою мамою, якій уже було за вісімдесят років, а за це держава їй сплачувала 30 гривень. Їй теж намалювали три мінімальних зарплати і тепер, склавши докупи наші віртуальні доходи, нам винесли вирок: в субсидії відмовлено. А от сусідові, який розвівся на папері з жінкою – субсидію дали.
Плаче моя берегиня, побивається:
- Муже мій ріднесенький! Давай і ми розведемося! Дадуть нам півтори тисячі. А за рік знаєш яка сума набіжить? Може, купимо мінеральної вати і одну стіну будинку втеплимо, або мені лисячу шубу придбаємо… ні, краще шубу. Я вчора собі в бутіку нагледіла: і тепла, і красива. Хоча із шиншили теж можна.
-Жінко! Яка шиншила? Які лисиці? Ти ж – грінпісівка! Тобі личить захищати ці створіння від варварського знищення на догоду смакам дикунів!
- Ой, і справді,- мовила розчаровано жінка і потупила погляд. – Але яке красиве хутро, ти б тільки бачив.
Ну, що тут скажеш: що кому, а курці просо. Хай потішиться трохи, а потім справами займемося. Он, у дворі з ранку черга чоловік десять стоїть, хворі та немічні. А моя чаклунка всіх на ноги ставить: і замовляннями, і водою живою, і травами. А якщо потрібно – масаж робить, найменшу кісточку на своє місце ставить. А дядьки та тітки сільські спрацьовані, увесь час важкі речі тягають. От і хвороби мають відповідні: у баби Степаниди від грядок поперек зігнувся у дугу, у діда Охріма енурез старечий, – утомився він у штанях мішечок із тирсою тягати. До того ж вона постійне сиплеться. А памперси дорогі: купиш одну упаковку - і на місяць можна забути про ковбасу або шматок сала; дядько Микола витягував шворня із землі аби вести бичка із паші, намотав налигача на руку. А бичок молодий - гуляти хоче. Рвонув він на луки до корівок з радощів і поволік свого господаря за собою по горбаках. У результаті – вивих плечового суглоба і відбитий зад.
Я дружині підсоблюю постійно підручним санітаром. Є такі моменти, коли треба пацієнта цупко тримати за горлянку, аби під час лікувальних маніпуляцій знахурки він сам собі не нашкодив.
А в молодичок інші хвороби. Жінка спочатку мене проганяла, казала, що дивитися там нема на що. Ревнувала, мабуть. Але після того, як одна із хворих кинулася на мою красуню з вигуками «задушу, стерво!» і підло вкусила - я стою напохваті за її спиною з макогоном в руках.
- На що жалієтеся?- запитала дружина, коли до господи зайшла молодичка.
- Кіт вкусив, - мовила відвідувачка і показала руку, на якій виднівся уже білий рубець. Рана вже зажила, отже укус був більше тижня тому. Я пильно подивився на відвідувачку, чи вже не крапає з рота слина і, відгородившись від неї макогоном, позадкував у кінець кімнати.
- А коли саме? – допитувалася жінка.
- Та десь з тиждень тому,- одказала хвора і клацнула зубами.
- Так ідіть хутко до рабіолога! Негайно! Ми тут щеплення не робимо, - одказала дружина і показала на двері.- І в автобус до людей не сідайте. Чоловіче – викликай швидку і посидь із нею, поки карета примчить,бо ще півсела заразить.
Ага, їй легко сказати «посидь», а якщо тітка мене вкусить? У неї зубиська ого які,- як роззявила пащу, то аж засліпило.
- Я кому кажу! – підвищила голос дружина, - вилазь із кутка і бігом до жінки.
- Та йду,- одказав коханій. По дорозі прихопив у сінях заступа і виставивши його перед собою як багнета рушив із хати.
Гарячково згадую ознаки хворих на сказ у місці первинного розмноження вірусу розвиваються дегенеративні зміни нервових рецепторів, що супроводжується гіперестезією в ділянці рани. У силу своєї нейротропності збудник проникає спочатку в периневральну порожнину аферентних нервів, а потім по їх аксонах просувається зі швидкістю 12-24 мм/добу до моменту потрапляння в спинний ганглій. Його розмноження в ганглії супроводжується появою болю або парестезії в місці інокуляції, які є першими клінічними симптомами, на що, зазвичай, хворі особливо не звертають увагу. З ганглію вірус сказу поширюється прудко, зі швидкістю 200—400 мм/добу доцентрово в центральну нервову систему, там спричинює розвиток запалення, яке проявляється швидко прогресуючим своєрідним енцефалітом. А потім починаються жахи.
- Та сідай біля мене, не бійся,- мовила хвора жінка і трохи посунулася на лаві.
- Дякую, я постою,- одказую їй і, тамуючи дрижаки, заходжу за найближчу яблуньку. А хвора не вгаває - то гарчить на мене, то клацає зубиськами, язика висолоплює і дико водить очима, намагаючись залякати.
А що мене лякати? Я й так наполоханий без міри. Ще трохи – і дремену аж гай шумітиме.
Приїхала швидка, санітарно-епідеміологічна служба, дільничий. А односельці, що стовбичили під вікнами повтікали додому.
Довго нас допитували - чи не контактували із хворою, де вона сиділа, з ким балакала, до кого доторкалася. А потім вся кавалькада рушила до райцентру, а ми лишилися удвох. Вмостилися у ліжко, обнялися, міркуючи кожен своє.
- Жінко,- несміливо починаю розмову, - пам’ятаєш уранці ти хотіла розвестися зі мною аби отримати субсидію?
Дружина здивовано на мене глипнула, а потім весело розсміялася:
- Я тобі дам розвестися! Хай ті прокурори подавляться своїми зарплатами, а тебе я нікому не віддам,- одказала моя берегиня і увіпхнула мою голову до своєї пазухи. А далі…
У вікна закралася зоряна ніч, дружина спить у мене на плечі, а я міркую: може воно і краще, що із жінкою живу? Бо чоловіки без них дурними стають і в могилу рано сходять.
Та біс і нею - тією субсидією, головне що ми удвох, живі здорові. Завтра уранці знову люди прийдуть болячки лікувати, скажу, що відтепер хай дають винагороду, а то звикли усе на дурняк. І хоч грошей дружина з людей принципово не бере, але мушу її переконати. Скажу, шубу купимо із лисиці. Або навіть із шиншили. Як гадаєте – вона на шиншилу клюне?
19.02.2019р.
Це минулого року влада ще гралася із власними громадянами, а зараз лавочка закрилася, оскільки головний її пріоритет сьогодні - виплата багатотисячних зарплат суддям та прокурорам, поліцаям та іншим силовикам.
Аби не отримувати жебрацької «мінімалки» я змушений був працювати неофіційно. І влада одним розчерком пера намалювала мені три мінімальних зарплати. Дружина оформила догляд за тяжко хворою мамою, якій уже було за вісімдесят років, а за це держава їй сплачувала 30 гривень. Їй теж намалювали три мінімальних зарплати і тепер, склавши докупи наші віртуальні доходи, нам винесли вирок: в субсидії відмовлено. А от сусідові, який розвівся на папері з жінкою – субсидію дали.
Плаче моя берегиня, побивається:
- Муже мій ріднесенький! Давай і ми розведемося! Дадуть нам півтори тисячі. А за рік знаєш яка сума набіжить? Може, купимо мінеральної вати і одну стіну будинку втеплимо, або мені лисячу шубу придбаємо… ні, краще шубу. Я вчора собі в бутіку нагледіла: і тепла, і красива. Хоча із шиншили теж можна.
-Жінко! Яка шиншила? Які лисиці? Ти ж – грінпісівка! Тобі личить захищати ці створіння від варварського знищення на догоду смакам дикунів!
- Ой, і справді,- мовила розчаровано жінка і потупила погляд. – Але яке красиве хутро, ти б тільки бачив.
Ну, що тут скажеш: що кому, а курці просо. Хай потішиться трохи, а потім справами займемося. Он, у дворі з ранку черга чоловік десять стоїть, хворі та немічні. А моя чаклунка всіх на ноги ставить: і замовляннями, і водою живою, і травами. А якщо потрібно – масаж робить, найменшу кісточку на своє місце ставить. А дядьки та тітки сільські спрацьовані, увесь час важкі речі тягають. От і хвороби мають відповідні: у баби Степаниди від грядок поперек зігнувся у дугу, у діда Охріма енурез старечий, – утомився він у штанях мішечок із тирсою тягати. До того ж вона постійне сиплеться. А памперси дорогі: купиш одну упаковку - і на місяць можна забути про ковбасу або шматок сала; дядько Микола витягував шворня із землі аби вести бичка із паші, намотав налигача на руку. А бичок молодий - гуляти хоче. Рвонув він на луки до корівок з радощів і поволік свого господаря за собою по горбаках. У результаті – вивих плечового суглоба і відбитий зад.
Я дружині підсоблюю постійно підручним санітаром. Є такі моменти, коли треба пацієнта цупко тримати за горлянку, аби під час лікувальних маніпуляцій знахурки він сам собі не нашкодив.
А в молодичок інші хвороби. Жінка спочатку мене проганяла, казала, що дивитися там нема на що. Ревнувала, мабуть. Але після того, як одна із хворих кинулася на мою красуню з вигуками «задушу, стерво!» і підло вкусила - я стою напохваті за її спиною з макогоном в руках.
- На що жалієтеся?- запитала дружина, коли до господи зайшла молодичка.
- Кіт вкусив, - мовила відвідувачка і показала руку, на якій виднівся уже білий рубець. Рана вже зажила, отже укус був більше тижня тому. Я пильно подивився на відвідувачку, чи вже не крапає з рота слина і, відгородившись від неї макогоном, позадкував у кінець кімнати.
- А коли саме? – допитувалася жінка.
- Та десь з тиждень тому,- одказала хвора і клацнула зубами.
- Так ідіть хутко до рабіолога! Негайно! Ми тут щеплення не робимо, - одказала дружина і показала на двері.- І в автобус до людей не сідайте. Чоловіче – викликай швидку і посидь із нею, поки карета примчить,бо ще півсела заразить.
Ага, їй легко сказати «посидь», а якщо тітка мене вкусить? У неї зубиська ого які,- як роззявила пащу, то аж засліпило.
- Я кому кажу! – підвищила голос дружина, - вилазь із кутка і бігом до жінки.
- Та йду,- одказав коханій. По дорозі прихопив у сінях заступа і виставивши його перед собою як багнета рушив із хати.
Гарячково згадую ознаки хворих на сказ у місці первинного розмноження вірусу розвиваються дегенеративні зміни нервових рецепторів, що супроводжується гіперестезією в ділянці рани. У силу своєї нейротропності збудник проникає спочатку в периневральну порожнину аферентних нервів, а потім по їх аксонах просувається зі швидкістю 12-24 мм/добу до моменту потрапляння в спинний ганглій. Його розмноження в ганглії супроводжується появою болю або парестезії в місці інокуляції, які є першими клінічними симптомами, на що, зазвичай, хворі особливо не звертають увагу. З ганглію вірус сказу поширюється прудко, зі швидкістю 200—400 мм/добу доцентрово в центральну нервову систему, там спричинює розвиток запалення, яке проявляється швидко прогресуючим своєрідним енцефалітом. А потім починаються жахи.
- Та сідай біля мене, не бійся,- мовила хвора жінка і трохи посунулася на лаві.
- Дякую, я постою,- одказую їй і, тамуючи дрижаки, заходжу за найближчу яблуньку. А хвора не вгаває - то гарчить на мене, то клацає зубиськами, язика висолоплює і дико водить очима, намагаючись залякати.
А що мене лякати? Я й так наполоханий без міри. Ще трохи – і дремену аж гай шумітиме.
Приїхала швидка, санітарно-епідеміологічна служба, дільничий. А односельці, що стовбичили під вікнами повтікали додому.
Довго нас допитували - чи не контактували із хворою, де вона сиділа, з ким балакала, до кого доторкалася. А потім вся кавалькада рушила до райцентру, а ми лишилися удвох. Вмостилися у ліжко, обнялися, міркуючи кожен своє.
- Жінко,- несміливо починаю розмову, - пам’ятаєш уранці ти хотіла розвестися зі мною аби отримати субсидію?
Дружина здивовано на мене глипнула, а потім весело розсміялася:
- Я тобі дам розвестися! Хай ті прокурори подавляться своїми зарплатами, а тебе я нікому не віддам,- одказала моя берегиня і увіпхнула мою голову до своєї пазухи. А далі…
У вікна закралася зоряна ніч, дружина спить у мене на плечі, а я міркую: може воно і краще, що із жінкою живу? Бо чоловіки без них дурними стають і в могилу рано сходять.
Та біс і нею - тією субсидією, головне що ми удвох, живі здорові. Завтра уранці знову люди прийдуть болячки лікувати, скажу, що відтепер хай дають винагороду, а то звикли усе на дурняк. І хоч грошей дружина з людей принципово не бере, але мушу її переконати. Скажу, шубу купимо із лисиці. Або навіть із шиншили. Як гадаєте – вона на шиншилу клюне?
19.02.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
