ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Цимбалюк Калиновий (1954) /
Проза
Казка про Корону
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про Корону
Казка про Корону
Жив в Задзеркаллі Прекрасний Лицар. Важкий був його ратний шлях. Відвідування балів, розваги, лицарські турніри. Завмирала Дама його Серця. Бажала вона бачити свого Лицаря в блиску слави, переможцем, їй здавалося: шляхетності його немає меж. Любов її надавала йому сил, надихала на нові подвиги. Втомленим приходив він до неї, сідав біля ніг, клав голову на коліна. А вона ніжно гладила його волосся, цілувала сивіючі виски, шепотіла ніжно: «Ніколи любити тебе не перестану, ти - найкращий». Їй здавалося - це мить щастя. І нічого не вимагала вона більше у Долі своєї. Думала, так буде завжди. Її Віра у відданість лицаря стала нерукотворною Короною. Світилася вона на чолі його коштовним камінням Довіри. Бачила Дама його Серця це Світло звідусіль, де б їй бути ні доводилося. Час не позбавив Корону блиску, променями сяяла яскравими, як сонце. Все меркло навколо, і тільки Віра в нього залишалася непорушною. Звик Лицар Корону носити. Звичне скоро знецінюється. Заважати вона стала, вагою своєю на голову тиснути. Витягав він своєю рукою каміння дорогоцінної Довіри, кидав на стіл недбало. Не помітив, як мішура життя стала раптом йому очі сліпити: все навколо так яскраво, ново ... Руку простягни - взяти можна ... Спокуса свята - сталість відради. Здалеку блиск над його головою погляди привертав оточуючих метеликів - одноденок різнокольорових. Кружляли вони йому голову. Слова солодкі з губ його злітали - медові промови розтікалися. П'янили його тепер чужі визнання. Тільки каменів в Короні ставало все менше, і Світло її ставало тьмяним блиском. Пропала святість. Залишилася одна харизма вінценосна. Чи не витримав Лицар величі - нелегка ж бо ноша. Мішура карнавальна простіша, не гнітить. Одягнути завжди можна що простіше, блискучу фольгу, наприклад. Завжди є вибір.
Сумно дивилася Дама на Обраного свого. Останній камінь залишився. Але випав і він у вихорі танцю на придворному балу. Покотився до її ніг, зачепився. Підняла вона його, подивилася на те, що залишилося від Світу. Стиснула в долонях, колишнє тепло ще відчуваючи. Знову шепотіли її уста:
- Сам розвінчав ти себе, милий, втратив Корону, від мене відрікся. Чи не під силу для тебе була моя Віра? Чи не втримав? Тільки Любові без неї не може бути. Нічого не залишилося від відданості. А благородство вийшло з моди. Цей камінь коштовний - пам'ять про тебе - Лицаря я збережу. Відтепер метеликом тобі бути. Пурхати по життю ... Бал для тебе триває.
Сумна казка. Складний шлях до Величі Довіри, довгий і важкий. Падіння - стрімке. Розчарування - незворотнє.
Жив в Задзеркаллі Прекрасний Лицар. Важкий був його ратний шлях. Відвідування балів, розваги, лицарські турніри. Завмирала Дама його Серця. Бажала вона бачити свого Лицаря в блиску слави, переможцем, їй здавалося: шляхетності його немає меж. Любов її надавала йому сил, надихала на нові подвиги. Втомленим приходив він до неї, сідав біля ніг, клав голову на коліна. А вона ніжно гладила його волосся, цілувала сивіючі виски, шепотіла ніжно: «Ніколи любити тебе не перестану, ти - найкращий». Їй здавалося - це мить щастя. І нічого не вимагала вона більше у Долі своєї. Думала, так буде завжди. Її Віра у відданість лицаря стала нерукотворною Короною. Світилася вона на чолі його коштовним камінням Довіри. Бачила Дама його Серця це Світло звідусіль, де б їй бути ні доводилося. Час не позбавив Корону блиску, променями сяяла яскравими, як сонце. Все меркло навколо, і тільки Віра в нього залишалася непорушною. Звик Лицар Корону носити. Звичне скоро знецінюється. Заважати вона стала, вагою своєю на голову тиснути. Витягав він своєю рукою каміння дорогоцінної Довіри, кидав на стіл недбало. Не помітив, як мішура життя стала раптом йому очі сліпити: все навколо так яскраво, ново ... Руку простягни - взяти можна ... Спокуса свята - сталість відради. Здалеку блиск над його головою погляди привертав оточуючих метеликів - одноденок різнокольорових. Кружляли вони йому голову. Слова солодкі з губ його злітали - медові промови розтікалися. П'янили його тепер чужі визнання. Тільки каменів в Короні ставало все менше, і Світло її ставало тьмяним блиском. Пропала святість. Залишилася одна харизма вінценосна. Чи не витримав Лицар величі - нелегка ж бо ноша. Мішура карнавальна простіша, не гнітить. Одягнути завжди можна що простіше, блискучу фольгу, наприклад. Завжди є вибір.
Сумно дивилася Дама на Обраного свого. Останній камінь залишився. Але випав і він у вихорі танцю на придворному балу. Покотився до її ніг, зачепився. Підняла вона його, подивилася на те, що залишилося від Світу. Стиснула в долонях, колишнє тепло ще відчуваючи. Знову шепотіли її уста:
- Сам розвінчав ти себе, милий, втратив Корону, від мене відрікся. Чи не під силу для тебе була моя Віра? Чи не втримав? Тільки Любові без неї не може бути. Нічого не залишилося від відданості. А благородство вийшло з моди. Цей камінь коштовний - пам'ять про тебе - Лицаря я збережу. Відтепер метеликом тобі бути. Пурхати по життю ... Бал для тебе триває.
Сумна казка. Складний шлях до Величі Довіри, довгий і важкий. Падіння - стрімке. Розчарування - незворотнє.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію