(З циклу радіопрограм "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка на радіо "Воскресіння")

У 1843 році разом зі своїм другом Євгеном Гребінкою Тарас Шевченко приїхав із Петербурга на Яготинщину. З родиною Закревських, якій на той час належали навколишні села, молодий поет познайомився саме завдяки Євгену Гребінці на балу у старої поміщиці Тетяни Волховської у сусідньому Драбівському повіті (сьогодні – Черкаська область). Після знайомства Тарас Шевченко став частим гостем у маєтках братів Платона, Михайла та Віктора Закревських у селах Березова Рудка та Лемешівка.
Село Березова Рудка засноване в 1717 році гетьманом України Іваном Скоропадським, воно з 1752 року стало родовим помістям династії Закревських. До наших днів тут збереглося рукотворне диво – палацово-парковий комплекс садиби Закревських та одна з трьох європейських пірамід.
Тут у 1843-1846 роках 5 разів перебував Т.Г. Шевченко.
На той час Закревські уже були знайомі із творчістю молодого талановитого поета. Його «Кобзаря» привіз сюди ще один їхній спільний друг – граф Яків де Бальмен. Тож коли Тарас Григорович прибув влітку, а саме 29 червня 1843 року до Березової Рудки у маєток старшого брата Платона Закревського, там його радісно і весело зустріла уся родина. Гостював Шевченко у Закревських два тижні. За цей час він дуже зблизився із молодою вродливою дружиною старого Платона Закревського – Ганною. Небайдужий до неї, Шевченко написав її портрет (15-24 грудня 1843 року) та уже згодом, через 5 років по зустрічі, на засланні, присвятив два вірші: «Г. З.» («Немає гірше, як в неволі...»), «Якби зустрілися ми знову». Талановитий художник також намалював портрети Платона Закревського та їхніх дітей, Гната та Ольги.
Про Ганну Іванівну Закревську (1822-1857) знаємо небагато, що походила вона зі старовинного козацького роду (дівоче прізвище Заславська).У сімнадця-тирічному віці одружилася з полковником у відставці, поміщиком, співвласни-ком помістя Березова Рудка – Платоном Закревським. Померла у віці 35 років.
Надалі Тарас Шевченко неодноразово бував у Закревських. З натяків у спогадах О.Афанасьєва-Чужбинського видно, що поет покохав "Ганну вродливу" (так Шевченко назвав її в листі до свого друга, брата Платона За- кревського - Віктора). Під час першої зустрічі на балу у поміщиці Тетяни Волховської в її родовому маєтку села Мойсівка, він не відходив від неї протягом усього балу, а прощаючись, відірвав на пам'ять одну з блакитних квіток, якими була прикрашена її сукня, і довго зберігав цю реліквію. Теплі спогади про Закревську проніс Тарас Григорович через усе життя. На думку деяких дослідників Шевченко присвятив Закревській і поему "Сліпий". Після повернення із заслання, під час останнього перебування на Полтавщині в 1859 р., поет глибоко сумував через передчасну смерть справді красивої жінки – Ганни Закревської.

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може, потім нагадала,
Сказавши: "Снилося дурній".
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселее та молодеє
Колишнє лихонько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми – водою розлилось,
Колишнєє святеє диво!
[Друга половина 1848р, Кос-Арал>

«Славна молодичка, і така приємна, що, здається ж, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне…», - писав про Ганну Іванівну Закревську у листі до Віктора Закревського Тарас Шевченко. А в поезії закохано згадував очі пані Ганни:

«І тими очима,
Аж чорними-голубими,
І досі чаруєш
Людські душі?»

На портреті чоловіка Ганни Закревської, Платона Олексійович(1801-1882) виразно простежується особливість творчого методу Шевченка-художника: чітке моделювання обличчя, не позбавленого сили та енергії, зосереджений і заглиблений у себе погляд, сіро-темна колірна гама – все це створює злегка суворий і внутрішньо напружений образ сильної особистості. Шевченко не зумів подолати дещо прохолодно-стримане власне ставлення до особи портретованого.
Тоді у щасливому1843 році під час першого знайомства з Закревськими, коли Шевченко побував у їхніх маєтках у селах Березова Рудка та Лемешівка, поету стало зрозуміло, що Платон Закревський має риси типового кріпосника. Крім чималої земельної власності, у нього була велика цукроварня; він нещадно визискував кріпаків на бурякових плантаціях. За спогадами селян, Закревський особисто брав участь в екзекуціях на стайні.
У доносі, поданому 1848 р. на Тараса Шевченка і його оточення,
Петро Селецький окремо виділив брата Платона – Михайла. Йому інкримінувалося те, що він носить бороду, на кожному кроці виявляє свої демократичні думки й проголосив у маєтку Вольховської на обіді 15 квітня тост: «Хай живе Французька республіка!» .
Найцікавішою постаттю серед трьох братів був Віктор Закревський — наймолодший у сім’ї, ротмістр у відставці, людина демократичних поглядів. У родині його називали «enfantterrible». Коли вийшов у світ «Кобзар» Шевченка, Віктор відразу захопився його полум’яною поезією .
Збереглися перекази селян-колгоспників с Березова Рудка, записані до війни М. Шагінян: «Віктора брати Платон і Михайло не любили за те, що він добре поводився й стояв за людей. Коли Тарас Григорович приїжджав до Віктора на запросини, вони були в повній згоді... Шевченко поважав його за дотепні жарти та прогресивні демократично-революційні погляди. Віктор мав невеликий одноповерховий будинок, під липою стояла альтанка, землю він віддавав селянам на гурти, сам не господарював, збіжжя не сіяв, але вишневий садок мав. Жив в економії цілий рік». А місцева жителька Н. Різва, яка п’ятнадцять років служила в онуки Ганни — Марії Григорівни Закревської, котру любив О. М. Горький і якій присвятив «Клима Самгина», — доповнює цю розповідь цікавою подробицею: «Віктор усе життя прожив у цивільному шлюбі з простою селянкою».
Тож удруге по знайомстві, в 1844 році, Шевченко прийняв запрошення і прибув у с. Лемешівку до Віктора Закревського на день народження. Будинок у Віктора був невеликий, тож гостей розмістили поруч – у вишневому саду. Тут Тарас Григорович знову зустрівся із Ганною Закревською, прогулювався з нею вишневим садом, каштановою алеєю понад ставом, слухав із її вуст свої вірші.
У Березову Рудку Тарас Шевченко приїздив до арешту ще кілька разів – у 1845 та 1846 роках.
Знаменитий «Садок вишневий коло хати» буде написаний Шевченком набагато пізніше, уже перебуваючи під слідством «в казематі»1847 року, як рефлексія-спогад за мальовничими місцями маєтку у Лемешівці і дорогими серцю людьми.

«Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Донька вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих».
[Між 19 і 30 травня 1847, Санкт-Петербург>

По знайомстві з Закревськими з Березової Рудки Тарас Григорович, очевидно, поїхав у с. Линовиця (між Прилуками й Пирятином), у маєток Петра де Бальмена, сини якого були офіцерами й під час відпустки приїжджали до батька. Особливо цікавою постаттю був один із синів, старший – Яків де Бальмен, художник-аматор. Він дуже любив вірші Шевченка й пізніше разом із російським художником М. Башиловим ілюстрував рукописну збірку поета, переписану латинкою для видання за кордоном («Wirszy T. Szewczenko»). Молодший брат його Сергій де Бальмен після арешту Шевченка разом із Закревськими проголосив тост за Французьку республіку. Всі вони 1848 р. були заарештовані, доставлені до Петербурга, допитані в III відділі, відпущені, але під нагляд поліції.
Трьома роками раніше – у 1845 році – знову ж таки в Лемешівці, у маєтку Віктора Закревського, Шевченка застала трагічна звістка про загибель на війні проти черкес Якова де Бальмена. Саме тоді він написав перші рядки поеми «Кавказ», присвятивши її своєму незабутньому другові: «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, и плачуся и день, и нощь, о побиенных…» (Иеремии, глава 9, стих – епіграф до поеми «Кавказ ).
Нині маєток Віктора Закревського у Лемешівці – це напівзруйнована будівля, що потребує реконструкції. Проте допомоги на цю доброчинну справу ні держава, ні місцева влада не виділяє. Отож доводиться людям все робити своїми руками та власним коштом: вже полагодили стіни та підлогу у кількох кімнатах колишнього маєтку Віктора Закревського, зібрали у односельчан та сусідів старовинні знаряддя праці – планують облаштувати та колись відкрити тут музей історії села Лемешівка.
А в 2014 році до 200-ліття Тараса Шевченка тут, поруч із будинком, на пустирищі, було закладено новий вишневий сад – на спогад про той давній, що колись надихнув Шевченка. Силами релігійних громад було висаджено понад 200 дерев!

Рік написання статті 2014 - до 200-ліття Тараса Шевченка.