Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Стрітення (дитяче)
В цей день народилася моя донечка - Устонька-Златоустонька 26 років тому. З 3 років і 7 місяців почала топцяти гаївочки і виводити старосвітські коляди (та інші календарно-обрядові пісні) у фольклорному ансамблі "Джерельце" при Львівському Будинку вчителя. А в 4 рочки, у 1997 році пережила незабутні хвилини дитячого щастя, коли в церкві Стрітення відбувалося храмове свято і настоятель церкви о. Володимир оголосив на всю церкву про іменинницю. Вся церква багатоголосо гримнула співом "МНОГАЯ ЛІТА". З того року кілька років підряд ми приходили на обряд Стрітення в церкву Стрітення і кожен рік слухали зі сльозами на очах і комом в горлі "многая літа". А після Служби діти виходили на подвір'я перед церквою - ставили в центрі опудало Зими-Марени, підпалювали його, ставали в коло і співали прощальні коляди та водили перші весняні хороводи, прикликаючи Весну. А ще пригощали всіх присутніх хлібними "жайворонками". Скільки було галасу, щасливого захвату, сміху, незабутніх дитячих вражень.
Пройшли роки. Настоятеля церкви о. Володимира за неканонічне "вільнодумство" перевели на окраїну Львова в іншу церкву. Свята припинилися.
Цьогоріч я звернулася з проханням до старенької, але незмінної керівнички "Джерельця" - Світлани Костянтинівни Стефан, відродити свято. І що б ви думали, жоден настоятель центральних церков Львова не дав дозволу на "нехристиянський" обряд Стрітення... ЖОДЕН! Ані Шевченківський гай (боячись живого вогню), ані управлінські культурні владні структури.
Закінчилося тим, що самі батьки повезли діточок 4-6 років на площу перед торговим центром на окраїні Львова, де нема храмів, а тільки новітні забудови і багато людей довкола, аби показати незнищенність народних традицій.
Це пишу з комом сліз у горлі - але вже не від радості, а від великого суму.
Як би там не було - обряд СТРІТЕННЯ відбувся. (І доня моя святкує свій черговий "стрітеньський" день народження!)
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІ́ТЕННЯМ» зоветься…
Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:
День цей зветься «ЗИМОБОРОМ».
А Весна запалить свічку,
У водиці вмиє личко,
Громом вдарить по сестриці –
День цей звуть іще «ГРОМНИ́ЦІ».
– Помагай-Біг, люба сестро,
Людям я тепло принесла.
Жде земелька сонця й цвіту –
Твій щербатий горщик збито!
А Зима лютує трішки,
Щипле щічки, студить ніжки…
Сила Божа нам поможе:
Ве́сна Зиму переможе!
15 лютого 1997 року - Злотим Устонькам 4 роки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")"
