ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Любов Бенедишин
2019.05.20 16:36
Є, здоровий. Не мрієш про іншу.
От і добре. Все решта стерплю…
Не сумуєш? І я серце втішу.
Розлюбив? Так і я не люблю.

Просто, щоб не боятися злету
В цьому світі безодень і меж,
Маю вірити – дихаєш десь ти.

Іван Потьомкін
2019.05.20 16:32
Літа не перефарбуєш, як волосся.
Мов шило у мішку, то тут, то там
Защемить серце, перехопить подих,
Дедалі важче перейти на біг,
Раз по раз спиняєшся,
Як підіймаєшся на поверх...
То що ж? Лиш нарікати на літа,
Що не підвладні жодній фарбі?

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
А з клепсидри сиплеться пісок.
Над минулим пройденим печалюсь,

Олександр Сушко
2019.05.20 05:21
Та годі вже плиту ялозить!
Її годину тому тер.
Ходім кохатися у лози,
У ліжку щось воно не те.

Риплять замучені пружини,
Не пір'я - пил у подушках.
Удвох під кущиком калини

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,

Адель Станіславська
2019.05.19 17:03
Вечір до ночі хилиться.
Дощ... Опівнічний час...
З ним опадають китиці
Цвіту, що тихо згас...

Ніч майова... Відквітнули
Буйні дзвінкі сади
Полудень ось залітує,

Ігор Деркач
2019.05.19 08:52
             І
Уже й не знаю, із якого краю
дарується оказія така –
явитися на Банковій гультяю
на інаугурацію Сушка.

Даруйте, але я не уявляю
подію дня без мого п’ятака,

Віктор Кучерук
2019.05.19 08:34
Вчепився дощ у сіру хмару
І поночіло на землі,
І грім протяжливо ударив,
Вслід сяйву блискавки в імлі.
Води нестримної краплини,
В одне єднаючи тіла, -
Мутили бачену картину
За тьмяним світлом шпарки скла...

Ванда Савранська
2019.05.19 08:21
Бузок, ви скажете, не диво,
Та поєднання – дивина:
Гранітні скелі,
Рось грайлива,
Бузок,
кохання
і весна…

Ванда Савранська
2019.05.19 08:14
В запашну весну занурююсь
поволі я,
В аромати трав, нарцисів
і бузку.
Ось і сакури розквітли,
і магнолія –
І містечко прийняло
красу таку!

Тетяна Левицька
2019.05.19 07:57
Життя складається з осколків вітражів.
Іду по них на пальцях обережно.
Якби ж то я змогла, і ти також зумів
перевернути світ мого безмежжя.

Іти вперед, не озираючись назад,
де залишилися румовищ вежі,
і дикий виноград, і безпритульний сад,

Микола Дудар
2019.05.18 19:56
Пекельний дощ вже кілька діб...
Хмаринний гнів - буденна святість
А на печі сторічний дід
Щасливий що у своїй хаті…
І не біда, на самоті
Плететься краще павутиння
Ще невідомо хто спотів
Чи він, чи сховане у скрині…

Надія Тарасюк
2019.05.18 19:51
Химерний автобус на віддалі зонтика.
Автобус…
Химерний…
У сонця на тлі.
Де тихим таким, ледь схвильованим дотиком
Сміялась тут я, і цілунок твій тлів…
Химерний автобус без кінця
І без простору,

Ярослав Чорногуз
2019.05.18 15:33
А небо знов таке сумне,
Укрите сірою габою.
І огортає враз мене
Вселенська туга – за тобою.

Вистрілює Амура лук,
Стріла у серці, у моєму.
Кривавлять рану сто розлук

Світлана Майя Залізняк
2019.05.18 14:43
Трохи правди в оман заміс
не завадить,
але ж не хоче...
Друг чи недруг мені приніс
опаперене проти ночі.

...вихваляли...
казали: ню...

Вероніка Новікова
2019.05.18 11:31
І хотіла би все сказати, але мовчу.
Ця весна, ти зважай, не кожному по плечу.
Де спадає з очей не морок, але ріка,
Там моя у твою впадає, як рід, рука.

Я сказала би: будь до мене, опісля теж.
Всі, хто мають піти — підуть. Але ти поклич.
Десь у мар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Парнас
Випало гостювати на Парнасі. І хай там галасно, як на проплаченому мітингу Рабіновича, хай гримить і вдень, і вночі голос глашатая, який оголошує прибуття нового небожителя в почесний легіон, але куди не плюнь – попадеш у генія. Це втішає.
Щодня у пенати культури вливаються товпи претендентів на вінки вічної слави. Гармидер страшенний, прямо у придорожньому поросі топчуться копитами їздових Пегасів не вдостоєні почестей поетичні фоліанти про життя-буття грішного люду та небожителів, міфічних істот і віртуальних літгероїв, висмоктаних з пальців пишучої братії.
А коники тут о-го-го! Генетично виведені безкрилі ваговози, зростом зі слона і мускулатурою дракона. Вони не ріллю орють,- це праця для слабаків, а щодня вивозять із Парнасу по сто возів з макулатурою, яку забракувала вічність. Брошурки титанів думки та захалявні книжечки гігантів мислі нестримним потоком вергаються на центральний майдан знаменитої гори, де висока комісія на чолі з Шульпає, Мусагетом, Полелем, Набу, Пта, Сарасваті, Макуїльшочитлем вирішує: кому лишитися, а кому піти у небуття.
За погоничів та вантажників - самі жителі гори, бо найманої робочої сили на таку каторжну роботу не знайдеш і днем з вогнем. Навіть картоплю для борща поети і прозаїки чистять самотужки.
Он, Тарас Григорович, точпе у лантухи твори українських сподвижників, а йому допомагає Шолом-Алейхем, бо українці – народ прямо таки вибухово писучий. Як тільки но творча молодь вбивається у пір’ячко, то одразу створює фундаментальні праці, обсягом не менше, аніж шістсот сторінок, аби одразу оглушити читача дилогіями суму, трилогіями розпачу, квадрологіями любовних бід та нещасть.
Під непосильною ношею згинається Іван Франко. Але той як був могутнім Каменярем на землі, таким лишився і тут. Працює мовчки, не ропствує.
Нарешті чергову фуру навантажено, тож слоноподібні коники тягнуть забраковані скарби з нетлінками до підніжжя гори. Після короткої прощальної молитви найпочесніший у ватазі старець підкурює від своєї люльки смолоскипа і жбурляє його в паперову купу. Григорій Савич Сковорода ворушить її кочергою аби хутчіше горіло. Згодом, розпивається ритуальне барило з оковитою і ватага потомлених геніїв рушає назад.
Я б у це благословенне місце ніколи б не потрапив, але один з живих класиків змилостивився і посадовив мене на свої плечі і випер аж на саму верхівку гори Парнас. Ніхто нас не зупинив, бо дядько піді мною був непростий, мав депутатський мандат та дипломатичну недоторканість, - йому сам Леонід Данилович Кучма агреману виписав. Отак от!
І в’їхав я на чужих плечах в рай піднебесний. Вельми моторним був мій покровитель - купив у якогось цигана майже в самому центрі цього міні-королівства однокімнатну квартиру в хрущовці, вікна якої були обернені до святого місця – престольного града Києва. До речі - саме звідти найбільше творів графоманів сюди доправляється. Про це треба якось окремо написати, з науковим підходом та невідпорною статистикою.
Звантажив мене у кімнаті геній, витер хусткою спітніле чого і впав на диван одсапуватися. А я йому:
- Хочу походити містом, подивитися чим тут люди дихають.
- Чим дихають? – перепитує метр.- Бачив стовп чорного диму аж до неба?
- Бачив…
- От ним і дихають. Якщо вітер від вогнища пожене сюди клуби диму, то спатимемо у протигазах. Кричав я у Спілці письменників «Не завалюйте Парнас макулатурою!» - ніхто не слухає. Пишуть і пишуть, пишуть і пишуть. Варто було б сюди усіх наших писак доправити аби глянули у що вони перетворили святе місце. Але усіх сюди не пускають, тобі одному за три тисячі років поблажку дали. І то, якщо не виправдаєш сподівань – всі твої творіння теж за димом підуть. Бачив як ловко Сковорода шурує у вогнищі кочергою?
- Бачив.
- Отож! Тому як повернемося на землю грішну – думай що пишеш, а головне як та навіщо.
Старий дістав з-під дивана припорошену сулію з ракією і добряче до неї приклався. От запасливий мужик!
Я вдивлявся в дими за вікном, зизуваті хмари з яких сипався попіл і час від часу чхав.
- О! Сьогодні знову Андрія Любку палять! – вигукнув старий поет. І ще когось, ніяк не второпаю. Але щось миршаве, дуже знайоме. Тьху, забув,- розсердився господар і знову приклався до сулії.
- Ви що – по запаху ідентифікуєте кого страчують? - здивувався я.
- Аякже! Поживеш з моє, потрешся між людьми, дивись - і сам людиною станеш. Наскрізь будеш бачити - хто митець істинний, а хто ні те, ні се. І запахи теж навчишся розрізняти бездоганно.
Змилосердився ментор, зробив таки продовження екскурсії! Зараз розкажу.
Хрущовка, у якій ми зупинилися, знаходиться на вулиці Вишневій, у садку над яким гудуть хрущі. Мій повчальник не безхатченко, а от Григорій Савич Сковорода свого житла і тут не має, тиняється околицями, ловить карасів у болоті під Парнасом, ночує де застане ніч. Мій напутник змилостивився над колегою, віддав ключі від власної квартири, сказав: «Живи тут. Негоже знаній людині не мати свого кутка» .
Правильно вчинив наставник, поважаю його мужній вчинок. Ви б змогли, наприклад, мене впустити у свою хату аби я там жив до самої смерті? Отож.
А я тим часом з відкритим ротом роззираюся та торгую витрішками. Аж тут «Лусь!» - і поцілувався мій лоб з макітрою лисого дідугана в окулярах! А той як гарикне:
- Що за непоштива молодь пішла! Навіть дивитися перед собою ніхто не хоче!
-Ой, вибачте, шановний! Я тут уперше! Все настільки цікаве, що…
-А-а-а-! Якщо уперше, то можна й луснути діда по кумполу. Не страшно,- поблажливо усміхнувся перехожий і привітався з моїм супутником.
- Твій учень? – питає у нього.
- Та мій, хай він сказиться,- відповів наставник.
-А чого ж так?
- Та неслухняний, пише всяку юрунду. Але не без задатків. Мучуся я з ним, твоя школа потрібна, але щодня на горбакові катати його на Парнас і з Парнаса я нездатен, мені ж уже дев'яносто.
Пригледівся я до дудігана, почухав потилицю і згадав: «Це ж Остап Вишня! Боже праведний, з ким це я нині здибався! Ох і дасть він мені прочухана за мою писню, ой різками зад пополоще!»
А той посміхнувся, читаючи мої безхитрісні думки як одкриту книгу, і каже:
- Синку! Пиши так аби від твоїх творінь люди світилися від радості. А якщо й плакали, то від щастя, - і потиснув руку.
Я розгубився, а він опустив погляд на мої відстовбурчені кишені та й питає:
- А що це ти в кишенях носиш таке велике? Чи не двійко поросят? А ну покажи!
Почервонів я від досади але витягую з кишень на світ Божий дві книжки – Святослава Чорновуса та Аглаї Саловсмак.
- А я то думаю, чого це мені так важко на гору трюхикати, - дивується мій наставник. – Ти б ще з десяток туди поклав. Негоже чужі труди впотьмах на чужих плечах перти на верхівку слави, - і дав мені щигля по носі.
Екскурсія добігала кінця. Насамкінець довели мене діди до краю гори, з якої виднівся Київ. Під ногами горбилися зшитки з недописаним безсмертям, книжки маловідомих авторів, незайманими кучугурами біліли перші проби пера початківців та багато чого іншого.
- Непорядок! – вигукнув Григорій Савич. Вже підпільно почали викидати бо зна де! Завтра розкажу урядовцям, хай вирішують як позбутися цієї стихії.
А я необережно став на край урвища, яке під вагою макулатури враз посунулося стрімчаком. І разом із вічним полетів у прірву і я.
Не знаю як, але таки вибрався з-під завалу, підтягнув штани і почалапав на Борщагівку. І то хутко. Бо жінка у мене пунктуальна: якщо спізнюся на вечерю, то напхаю черево аж тільки уранці. Глянув на сонце, яке сідало за хмару, і зрозумів, що сьогодні буду спати впроголодь. Може це і добре, оскільки не будуть мучати жахи. Отже, уранці встану з ясною головою і напишу щось путнє, а не таке як оце, навіть слова не доберу як назвати. Може ви підкажете, друзі, га?

27.03.2019р.



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-03-27 20:45:49
Переглядів сторінки твору 297
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.05.20 15:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-03-28 08:04:28 ]
Єдине, що викликає деяке відчуття оскоми, то це Парнас. Ця висота досить частою зустрічається у творах про мистецтво і його нестачу.
Порадити чогось кращого не можу.
Твір гарний. "Блохи" технічного характеру звечора були, а як сьогодні - не перевіряв.
Успіхів,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-03-28 09:29:49 ]
Нікуди "блохи" не ділися. Коректор виправить.
Цікаво було би дізнатися і про музичні упопдобання. Про чиїсь пісні у власному супроводі. Лазерні диски чи "флешки" теж вмістилися би в кишені Вашого ЛГ.
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 10:00:08 ]
Хороша підказка. Треба урізноманітнити, бо життя не стоїть на місці, прогресує.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 09:58:09 ]
Про захоплення і зраду
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2286539874740504&set=a.136243329770180&type=3&theater
ілюстрація


Переклала текст, надісланий мені приватно.

А.В.Кир'янова: Зрадить чи залишить нас саме та людина, котра з порогу, відразу починає виказувати свій полум'яний захват нами. Вона заливає нас хвальбою, співає дифірамби. Вона різними способами виказує свій захват. А згодом, через деякий час, остигає до нас без будь-яких на те причин. Ні, причини особа знаходить, звичайно. Але охолодження для нас завжди несподіванка. А за ним настає відступництво чи навіть зрада. Людина лишає нас. Іноді приєднується до ворогів. А як же вона вихваляла нас, якою щедрою була на прояви любові та дружби!
Є три причини для такої поведінки.
Перша проста: захват був лицемірним, брехливим. Людині просто щось було потрібно від нас отримати. Зігрітися у промінні слави, скористатися нашими можливостями, гроші взяти чи дармову послугу. От вона і засипала нас похвальбою, щоб отримати бажане чи втертися в довіру.
Лестощі діють на підсвідомість, за допомогою лесток можна багато чого досягти. От людина і лестила з усіх сил. А самі ми їй не були потрібними. І потім вона вирішить позбутися нас, щоб не згадувати про зобов'язання. І помститися за змушений нами захват, за власне лицемірство.
І друга причина - людина нас просто вигадала. Так поетеса Цвєтаєва вигадувала людей, як сама визнавала. Наділяла їх тими якостями, яких не було, вигадувала за людину її почуття і бажання. А згодом розчаровувалася, коли бачила особу такою, якою та була насправді. Так вона розчарувалася у молодому поетові, який помирав від туберкульозу, писав сумні вірші. Спочатку вона нарекла його своїм улюбленим сином, подарувала куртку. А згодом образилася, бо він не відповідав її очікуванням. І куртку відібрала у важкохворого.
Люди з проявами обожнення вельми жорстокі. Вони люблять не нас, а свою фантазію, свій вигаданий ідеал. Згодом розуміють, що жива людина не ідеал, який вони намислили. І мстяться за це розривом стосунків чи навіть зрадою.
Чим сильніше захоплення - тим страшніший потім розрив стосунків. Гіпертрофоване захоплення - це замаскована заздрість, такою є третя причина. Заздрісник намагається сам себе одурити, висловлюючи найкращі почуття. Вихваляє, та в душі розуміє, що йому ніколи не отримати того, що є у нас. Молодість, красу, гроші, досягнення, любов - саме те, чим він так захоплюється. А заздрість завжди веде до зрадництва і злоби.
А тому до надзвичайного захоплення варто ставитися скептично. Поспостерігати. Не вельми розраховувати на довгу любов і вірність такої особини. У ліпшому випадку людина розчарується і переметнеться захоплюватися іншими. І куртку забере. У гіршому - зрадить нас при ліпшій нагоді, щоб помститися за власне розчарування.


Не задля хизування пишу я про себе на сайті, не задля самозамилування показую есеї про власну творчість...
Автори поспіхом ставлять своє і ... не все читають: хто, що... Ми усі малознайомі. З деким бачилася в житті.
Я люблю гумор. Але називатися гумористом і бути ним... таки різне... ось проза. Знову "напхаю черево"... відсутність розділових знаків, поспіх.
Коментарі Юрія варто навчитися розуміти.
Нема на сторінці отут шквалу коментаторів...
Автори ПМ не телепні, розуміють, хто Святослав і Аглая... оскому набили драчки на сайті.
Так от.
Наша дружба із Олександром розпочалася так: у приват почав надсилати пісні у власному виконанні. Мою не озвучив, не осилив.
(зате... зо два десятки моїх поезій креативно озвучив київський композитор Геннадій Володько).
Згодом бачилися з Олександром на фесті, приязно гомоніли... Тепер у стані затяжної стагнації. Навіщо мені Сушкові пасквілі? я не заслуговувала на таке охаювання після полум'яного захоплення моєю творчістю. Нічим не дала приводу зневажати себе.
Приватно пропонувала Сушкові нейтралітет.
Якби не те, що мене вважали на сайті Сушковою наставницею, я б не чіпала автора з потенціалом. Зауважувала в необразливій формі технічні моменти. Теми набили оскому, але в кожного свій смак.
Написав: згода. Майже повірила.
На ранок оцей текстик друкує. Для тренінгу, щоб перо не всохло. Під ги-ги в електропоїзді прочитає кумпанові.
Чому Саловсмак?
Тому що я запитала задля годиться: А ти сало миєш перед засолюванням? (Сушко полюбляє вихвалятися, що робив).
... тепер Саловсмак.
Проза Сушка така ж нецікава мені, як і щоденні кострубаті вірші. Нема післясмаку, прочитала і замислюватися нема над чим. Не навчиш писати вишукано, якщо автор сів на свого звичайного непородистого жеребця і приклеївся до сідла. Наївна я... націлювала на вічне.
Мемуарне, обов'язкова згадка, хто допоміг, з ким із відомих був...
Автор частенько висміює справжніх знаних (пихатих) поетів: пишуть про життя правдиво, навіть сумовито... а Сушкові приємний сміх, насміх, ушниплювання, дошкуляки... стати об'єктом його уваги просто. Не хвали тексти і ... "лусне по носі" ляпачкою - коронний вислів, нахваляння.
Українці читають мало.
Автор заповнює бездонну нішу веселунів... увижається мені дідуганом із костурякою, що ганяє то сонетяра, то поетку зі 600-сторінковим зібранням поезій та перекладів. Та він же захоплювався прилюдно. Палко писав присвяту мені... Я навіть другом почала вважати Сушка.
Дивує когось така метаморфоза?
Ось переклад мій. Пояснюється така поведінка друзяки.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 11:04:03 ]
Тут не про Вас писано. А Ви повторюєте одну ж і ту саму помилку багатьох читачів - натягуєте риси літгероя на себе.
Є люди, які про все на світі люблять говорити з пієтетом, пишною шанобою, захмарними епітетами. Є митці, які мислять однотипно: якщо не хвалиш - "ти мнє больше нє дружок", ну і так далі. А є такі як я - веселуни з гірким життєвим досвідом, які оцінюють навіть не тільки творчість митця, але й потуги, з якими той носиться з власними творіннями, як із писаною торбою.
І тут потрібно окремо оцнювати сам творчий продукт та вельбучну поведенцію самого автора. Що я і роблю з великим задоволенням.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 11:28:31 ]
а які підстави робити це у вас?
ви що...еталон? ви щось вартісне створили? ви голосистий чи поет визначний? у вас є непомильні терези... які визначають важливість митця?
ви брехали, що мені пісню готуєте, аж дим гуде... навіщо? я ще не звикла до брехні...як до нормального явища...

ні доробку, ні дисків, ні пісень на ютубі, щоб слухач насолодився... у вас нема.... от перемкніться на те.
нічого у вас немає, одні згадки про фестиваль давно...в молодості.
що ви маєте? у вас, певно, криза середнього віку.
Озираєтесь, нічого нема цікавого у власному житті...мого сина в армію радили, втретє пишу, набридло.
то наближаєтеся до відомих, майстерних і давай дьогтем мазати двері...
це місія невдахи чи злостивця.
от книгу Чорногуза прилюдно вихваляли ви.
тепер під лапи пса у прозі своїй...
для вас нема етичних меж...ви ...даруйте, проти вентилятора ... нужду справляєте.
Бо хороша особа не запалиться цікавістю паплюжити друзів.......
про це текст, який я переклала.
та вам не дійде, авжеж, ви веселун...простецький.
Причини вашої поведінки глибока невдоволеність внутрішня, і людей самодостатніх ви принизити хочете вляпуванням у свої тексти з антуражем курятника чи повітки.
Маніяки і вампіри теж весело своє діло робили... з ошкіром бісівським.
от про що мова...
енергетичні ваші висисання це не є доброчинністю.
І об'єкти ваші дивні...Чорногуз та Майя.
А слабо відомих щипати?
То почніть ще старого П-ка висміювати... він же ваш наче знайомий...
Нав'язалися на нас із Чорногузом, пунктик у вас непозбувний чи що?
За нього не знаю. А мені ваша місія абсолютно безглузда.
Вельбучна? А що ви за птиця, щоб я з вами пиво пила чи гриби збирала? що я мушу робити задля простоти? навіщо мені бути як ви?
я не хочу змінювати свй спосіб творення і спілкування.
Експериментуйте із віршами ви... Пишіть цікавіше, грамотніше, є поле для праці...Ні, щодня дурниця з-під пера, де ваші опоненти. Ви не вартуєте моїх хвилин.
Мені не потрібна ваша хвальба.
Мені ви нецікаві апріорі - за поведенцію солдафонську, яку ви лицарською уміли прикривати.
Розчарування моє вас не бентежить.
Розумному досить.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 13:00:14 ]
Хто я? Та звичайно ж, Олександр Сушко. І цього досить. І, як кожна творча людина, пишу те, що хочу. А Ви постійно вказуєте, що і як писати. Це безглуздо. Пишіть своє, радійте чужому і завжди пам'ятайте, що в кінці життєвого шляху всіх чекає хрест і яма. То чого переживати,?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 13:28:16 ]
звичайні людині...жити своїм життям варто, а не заздрити майстрам на Парнасі. Пихаті вас плющать.

ось

Дотумкаєте чи ні, та показую допис розумної жінки.

Пихатість

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2287579464636545&set=a.136243329770180&type=3&theater
ілюстрація
Переклад мій, текст - А. В. Кир'янова

Гоноровитість неприємна риса. Це мені ще з дитинства пояснила нянечка в дитячому садку. Більш грубимими словами. Нам в дистсадку виделок не давали. Лише алюмінієві ложки. Чи то не бажали мити, чи боялися, що ми повиколюємо один одному очі.

Не знаю напевно. А макарони дали одного разу. Спробуй макарони їсти ложкою. Це дуже незручно. Та діти їли пальцями, деякі просто ротом із миски. Я несміливо пролепетала, що ми вдома макарони їмо виделками. Отут няня мене і поставила на місце. Назвала великою цяцею. Ще був випадок, коли мене на вулиці нетверезий громадянин упізнав і в честь нашої стрічі хотів пригостити вином. Він його цмулив із пляшки, там було чимало слини громадянина. Я ввічливо відмовилася. Він мене теж назвав спесивою. І ще по-різному. Та особливо його гонорство дратувало, звісно. Або ще в наповненому людьми ліфті незнайома пані вирішила обговорити адюльтер чоловіка. Може, справа у статевій несумісності? Тому що відбувається те і те...

Я ввічливо попрохала не обговорювати інтимні питання в ліфті і взагалі не обговорювати з незнайомцями. Я не сексопатолог, даруйте. І теж дама вимістила на мені власні статеві проблеми і проблеми свого чоловіка. Назвала пихатою і не лише.

Коли лізуть обійматися абсолютно незнайомі особи, коли дають брудні столові прибори, примовляючи: "Ти диви, яка гонорова. Та а я просто цією ложкою суп перемішала. Вона не брудна. Я її облизала!", коли ляскають по плечу чи примушують до спілкування - і коли ти просиш відійти чи дати чисту виделку, обов'язково у пихатості звинуватять.

Ввічливість, виховання, брезгливість цим людям невідомі. Вони все це називають пихатістю.

Це вони неправильно нарікають. Просто коли стоїш накарячки і ротом хлебчеш із корита, всі прямоходячі здаються якимись вельбучними. Якимись гордовитими цяцями.

Невже так важко вивалятися в лайні та похрюкати разом?

Важко. От важко. З дитинства було важко, аж неможливо. Нині вже пізно себе переробити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 13:29:35 ]
І більше не пишіть до мене, не коментуйте, не волайте.
Я для вас недоступна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 15:29:16 ]
Не вірю. Всі довколо вас хрюкають. Я це зрозумів давно. А Ви ні. Ну, ще двійко-трійко.
Вельбучність викликає у мене гомеричний сміх, доказом чого є мої сатиричні твори. І щоб ви мені не казали, а слухати ваші випоавдання вашої поведінки мені сумно та прикро. Такою ви і помрете. Але це вже не моя проблема, я тут ні до чого.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 17:41:35 ]
Розумному досить. Продовжуєте... як гедзь чи сльота.
Цур тобі, відчепися. Пек тобі, не чіпляйся...

приступайте до власної дружини з наративами.
Вчіть її.
Не забудьте порадувати темою скону і необхідності перевиховання.
А до мене наближатися зась. У вас онуки могли би бути, в селі є діти, школа...
От ідіть та читайте душеспасительні вірші.
Чого ви до 55 річної яскравої жінки маєте невтоленний інтерес? ну не вийшло дружби, спесива я.
чого сумувати? Іншу знайдете для перевиховання.

Текст не мій, переклала.
Чи глузду не вистачає, там прозоро написано. Я не з тих, що їдять зі спільного казана однією ложкою.
На все добре.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 22:12:34 ]
Знаю, тому і місця біля свого товариства не пропоную. Тут зібралися могутні титани, вам така кумпанія не до шмиги.