ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Надія Тарасюк
2019.07.16 12:07
Майже казка. Для дорослих і дітей Жила собі колись на світі Холера (у нас іменується як Холєра, то й надалі так і будемо казати)… Отож, жила собі колись на світі Холєра. Добре жила, біди-горя не відала. Живилася, чим знала (не будемо уточнювати). Одна

Олена Побийголод
2019.07.16 10:18
Із Олексія Апухтіна

Мерехтіння в хатинці похилій
серед темних, безлюдних полів,
недороблений тин напівзгнилий
та пронизливий галас граків;

ледве дихають стомлені коні,

Ігор Федів
2019.07.16 09:43
Хотів зізнатися, але не міг казати.
Хотів робити, а не вистачає сил.
І мрію золоту жадає упіймати,
Але помітив тільки помах її крил.
Іти бажає, загубився у тумані.
Відкрити хоче двері, а ключі забув.
І запланує жити щиро, не в омані,
Але мети своєї

Олександр Сушко
2019.07.16 09:19
З минувшини пораду пригадав,
Але запізно - обзавівся дітьми.
На шлюбуванні п'яний тамада
Шептав на вухо: - Утікай від відьми!

Вельбучниці утьопую супця,
Бо від борща гигикавка у діви.
- Сальця хотіла! Ти ж поклав м'ясця! -

Світлана Майя Залізняк
2019.07.16 08:37
Вони, нарешті, не мовчать.
Картають і глузують ницо.
Шукаю поміж тань і кать
сову недремну, мудру кицю.

- В сколопендаріум зайди... -
бик ремигає... - там цікаво. -
Я рогами оббив кути.

Козак Дума
2019.07.16 08:26
Ми прагнули побудувати місто
свободи, благоденства і добра,
та місимо, насправді, інше тісто –
бо очі застеляє земара.

Те місто містить лише порожнечу,
у лозунгах втонувши нанівець,
за гаслами ховає ворожнечу

Ігор Деркач
2019.07.16 07:12
За волю – це неначе за «Свободу»,
але нехай живе порохобот,
аби у войовничого народу
явився на арені патріот.

Дивуюся, ну як воно ся стало,
що у мішку кота не помічали,
який війні будує телеміст.

Олександр Сушко
2019.07.15 16:22
За паяца свій голос віддав золотар із Полтави,
Нащо бевзю "Свобода"? Достатньо кумедної "ЗЕ".
Утомився байдужих будити - даремна ця справа,
Окацапленим гоям Вкраїна - не понад усе.

В церкві тризна за воїном. Куриться біль із кадила,
Огорта

Микола Дудар
2019.07.15 15:26
…зустрілись знову в сновидінні
У дивнім небі сновидінь
Один із нас, мабуть, "гудіні"
А інший, певно, його тінь…
Півсвіту збіглося на диво
Півсвіту плескло, аби
"гудіні" з тінню виліз з чтива
Як сонце вранці до води…

Сергій Губерначук
2019.07.15 14:49
А – Дух

Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.


Світлана Майя Залізняк
2019.07.15 14:44
Ні, не дзвонила тобі, не писала.
Просто зустріла в диму на пероні.
Спогади-файли тасуємо... мало...
Ти оженивсь на кирпатенькій Проні.

Маєте дачу-фазенду, на хутір
кличеш мене - там вільготно між проса.
Нащо пригода? Ураз не збагнути...

Дмитро Куренівець
2019.07.15 13:36
цей дощ без перерви періщить
вже тиждень, місяць, тисячу років

я вже не вірю, що він коли-небудь скінчиться

вулиці збігають каламутними річками
змиваючи рештки літа
до якоїсь підземної Лети

Микола Дудар
2019.07.15 12:36
Іде біда. іде... іде...
(існує попит...)
А де ж наш праведник? - як де?
Ведуть на допит…
Ось день народження, не мій
Чийогось сина
А справедливості сувій
Засох невинно

Козак Дума
2019.07.15 11:35
У крамницю чорний грак
прилетів придбати фрак.
захотів він стати франтом,
бо набрид йому піджак.

Продавець, вусатий рак,
приміряв гракові фрак –
мудрували, підганяли,

Ігор Деркач
2019.07.15 10:56
Нема нічого, що мине намарне.
Буває у житті як у бою.
Обоє відпрацьовуємо карму,
та іноді не вистачає шарму
завоювати пасію свою.

І розумію, що іду до тризни,
а це не те, що зопалу на трон...

Олександр Сушко
2019.07.15 09:48
Дощить, столиця п'є небесну воду,
Між теплих циць сховався, мов ховрах.
Надходить час писати про природу,
Алькови утомили - просто жах.

Пахтять лілеї, айстри, матіоли
Обценьками флюїди носа рвуть.
Опісля ночі велелюбства кволий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Парнас
Випало гостювати на Парнасі. І хай там галасно, як на проплаченому мітингу Рабіновича, хай гримить і вдень, і вночі голос глашатая, який оголошує прибуття нового небожителя в почесний легіон, але куди не плюнь – попадеш у генія. Це втішає.
Щодня у пенати культури вливаються товпи претендентів на вінки вічної слави. Гармидер страшенний, прямо у придорожньому поросі топчуться копитами їздових Пегасів не вдостоєні почестей поетичні фоліанти про життя-буття грішного люду та небожителів, міфічних істот і віртуальних літгероїв, висмоктаних з пальців пишучої братії.
А коники тут о-го-го! Генетично виведені безкрилі ваговози, зростом зі слона і мускулатурою дракона. Вони не ріллю орють,- це праця для слабаків, а щодня вивозять із Парнасу по сто возів з макулатурою, яку забракувала вічність. Брошурки титанів думки та захалявні книжечки гігантів мислі нестримним потоком вергаються на центральний майдан знаменитої гори, де висока комісія на чолі з Шульпає, Мусагетом, Полелем, Набу, Пта, Сарасваті, Макуїльшочитлем вирішує: кому лишитися, а кому піти у небуття.
За погоничів та вантажників - самі жителі гори, бо найманої робочої сили на таку каторжну роботу не знайдеш і днем з вогнем. Навіть картоплю для борща поети і прозаїки чистять самотужки.
Он, Тарас Григорович, точпе у лантухи твори українських сподвижників, а йому допомагає Шолом-Алейхем, бо українці – народ прямо таки вибухово писучий. Як тільки но творча молодь вбивається у пір’ячко, то одразу створює фундаментальні праці, обсягом не менше, аніж шістсот сторінок, аби одразу оглушити читача дилогіями суму, трилогіями розпачу, квадрологіями любовних бід та нещасть.
Під непосильною ношею згинається Іван Франко. Але той як був могутнім Каменярем на землі, таким лишився і тут. Працює мовчки, не ропствує.
Нарешті чергову фуру навантажено, тож слоноподібні коники тягнуть забраковані скарби з нетлінками до підніжжя гори. Після короткої прощальної молитви найпочесніший у ватазі старець підкурює від своєї люльки смолоскипа і жбурляє його в паперову купу. Григорій Савич Сковорода ворушить її кочергою аби хутчіше горіло. Згодом, розпивається ритуальне барило з оковитою і ватага потомлених геніїв рушає назад.
Я б у це благословенне місце ніколи б не потрапив, але один з живих класиків змилостивився і посадовив мене на свої плечі і випер аж на саму верхівку гори Парнас. Ніхто нас не зупинив, бо дядько піді мною був непростий, мав депутатський мандат та дипломатичну недоторканість, - йому сам Леонід Данилович Кучма агреману виписав. Отак от!
І в’їхав я на чужих плечах в рай піднебесний. Вельми моторним був мій покровитель - купив у якогось цигана майже в самому центрі цього міні-королівства однокімнатну квартиру в хрущовці, вікна якої були обернені до святого місця – престольного града Києва. До речі - саме звідти найбільше творів графоманів сюди доправляється. Про це треба якось окремо написати, з науковим підходом та невідпорною статистикою.
Звантажив мене у кімнаті геній, витер хусткою спітніле чого і впав на диван одсапуватися. А я йому:
- Хочу походити містом, подивитися чим тут люди дихають.
- Чим дихають? – перепитує метр.- Бачив стовп чорного диму аж до неба?
- Бачив…
- От ним і дихають. Якщо вітер від вогнища пожене сюди клуби диму, то спатимемо у протигазах. Кричав я у Спілці письменників «Не завалюйте Парнас макулатурою!» - ніхто не слухає. Пишуть і пишуть, пишуть і пишуть. Варто було б сюди усіх наших писак доправити аби глянули у що вони перетворили святе місце. Але усіх сюди не пускають, тобі одному за три тисячі років поблажку дали. І то, якщо не виправдаєш сподівань – всі твої творіння теж за димом підуть. Бачив як ловко Сковорода шурує у вогнищі кочергою?
- Бачив.
- Отож! Тому як повернемося на землю грішну – думай що пишеш, а головне як та навіщо.
Старий дістав з-під дивана припорошену сулію з ракією і добряче до неї приклався. От запасливий мужик!
Я вдивлявся в дими за вікном, зизуваті хмари з яких сипався попіл і час від часу чхав.
- О! Сьогодні знову Андрія Любку палять! – вигукнув старий поет. І ще когось, ніяк не второпаю. Але щось миршаве, дуже знайоме. Тьху, забув,- розсердився господар і знову приклався до сулії.
- Ви що – по запаху ідентифікуєте кого страчують? - здивувався я.
- Аякже! Поживеш з моє, потрешся між людьми, дивись - і сам людиною станеш. Наскрізь будеш бачити - хто митець істинний, а хто ні те, ні се. І запахи теж навчишся розрізняти бездоганно.
Змилосердився ментор, зробив таки продовження екскурсії! Зараз розкажу.
Хрущовка, у якій ми зупинилися, знаходиться на вулиці Вишневій, у садку над яким гудуть хрущі. Мій повчальник не безхатченко, а от Григорій Савич Сковорода свого житла і тут не має, тиняється околицями, ловить карасів у болоті під Парнасом, ночує де застане ніч. Мій напутник змилостивився над колегою, віддав ключі від власної квартири, сказав: «Живи тут. Негоже знаній людині не мати свого кутка» .
Правильно вчинив наставник, поважаю його мужній вчинок. Ви б змогли, наприклад, мене впустити у свою хату аби я там жив до самої смерті? Отож.
А я тим часом з відкритим ротом роззираюся та торгую витрішками. Аж тут «Лусь!» - і поцілувався мій лоб з макітрою лисого дідугана в окулярах! А той як гарикне:
- Що за непоштива молодь пішла! Навіть дивитися перед собою ніхто не хоче!
-Ой, вибачте, шановний! Я тут уперше! Все настільки цікаве, що…
-А-а-а-! Якщо уперше, то можна й луснути діда по кумполу. Не страшно,- поблажливо усміхнувся перехожий і привітався з моїм супутником.
- Твій учень? – питає у нього.
- Та мій, хай він сказиться,- відповів наставник.
-А чого ж так?
- Та неслухняний, пише всяку юрунду. Але не без задатків. Мучуся я з ним, твоя школа потрібна, але щодня на горбакові катати його на Парнас і з Парнаса я нездатен, мені ж уже дев'яносто.
Пригледівся я до дудігана, почухав потилицю і згадав: «Це ж Остап Вишня! Боже праведний, з ким це я нині здибався! Ох і дасть він мені прочухана за мою писню, ой різками зад пополоще!»
А той посміхнувся, читаючи мої безхитрісні думки як одкриту книгу, і каже:
- Синку! Пиши так аби від твоїх творінь люди світилися від радості. А якщо й плакали, то від щастя, - і потиснув руку.
Я розгубився, а він опустив погляд на мої відстовбурчені кишені та й питає:
- А що це ти в кишенях носиш таке велике? Чи не двійко поросят? А ну покажи!
Почервонів я від досади але витягую з кишень на світ Божий дві книжки – Святослава Чорновуса та Аглаї Саловсмак.
- А я то думаю, чого це мені так важко на гору трюхикати, - дивується мій наставник. – Ти б ще з десяток туди поклав. Негоже чужі труди впотьмах на чужих плечах перти на верхівку слави, - і дав мені щигля по носі.
Екскурсія добігала кінця. Насамкінець довели мене діди до краю гори, з якої виднівся Київ. Під ногами горбилися зшитки з недописаним безсмертям, книжки маловідомих авторів, незайманими кучугурами біліли перші проби пера початківців та багато чого іншого.
- Непорядок! – вигукнув Григорій Савич. Вже підпільно почали викидати бо зна де! Завтра розкажу урядовцям, хай вирішують як позбутися цієї стихії.
А я необережно став на край урвища, яке під вагою макулатури враз посунулося стрімчаком. І разом із вічним полетів у прірву і я.
Не знаю як, але таки вибрався з-під завалу, підтягнув штани і почалапав на Борщагівку. І то хутко. Бо жінка у мене пунктуальна: якщо спізнюся на вечерю, то напхаю черево аж тільки уранці. Глянув на сонце, яке сідало за хмару, і зрозумів, що сьогодні буду спати впроголодь. Може це і добре, оскільки не будуть мучати жахи. Отже, уранці встану з ясною головою і напишу щось путнє, а не таке як оце, навіть слова не доберу як назвати. Може ви підкажете, друзі, га?

27.03.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-03-27 20:45:49
Переглядів сторінки твору 427
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.130 / 5.5  (5.012 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.980 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.06.03 22:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-03-28 08:04:28 ]
Єдине, що викликає деяке відчуття оскоми, то це Парнас. Ця висота досить частою зустрічається у творах про мистецтво і його нестачу.
Порадити чогось кращого не можу.
Твір гарний. "Блохи" технічного характеру звечора були, а як сьогодні - не перевіряв.
Успіхів,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-03-28 09:29:49 ]
Нікуди "блохи" не ділися. Коректор виправить.
Цікаво було би дізнатися і про музичні упопдобання. Про чиїсь пісні у власному супроводі. Лазерні диски чи "флешки" теж вмістилися би в кишені Вашого ЛГ.
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 10:00:08 ]
Хороша підказка. Треба урізноманітнити, бо життя не стоїть на місці, прогресує.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 09:58:09 ]
Про захоплення і зраду
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2286539874740504&set=a.136243329770180&type=3&theater
ілюстрація


Переклала текст, надісланий мені приватно.

А.В.Кир'янова: Зрадить чи залишить нас саме та людина, котра з порогу, відразу починає виказувати свій полум'яний захват нами. Вона заливає нас хвальбою, співає дифірамби. Вона різними способами виказує свій захват. А згодом, через деякий час, остигає до нас без будь-яких на те причин. Ні, причини особа знаходить, звичайно. Але охолодження для нас завжди несподіванка. А за ним настає відступництво чи навіть зрада. Людина лишає нас. Іноді приєднується до ворогів. А як же вона вихваляла нас, якою щедрою була на прояви любові та дружби!
Є три причини для такої поведінки.
Перша проста: захват був лицемірним, брехливим. Людині просто щось було потрібно від нас отримати. Зігрітися у промінні слави, скористатися нашими можливостями, гроші взяти чи дармову послугу. От вона і засипала нас похвальбою, щоб отримати бажане чи втертися в довіру.
Лестощі діють на підсвідомість, за допомогою лесток можна багато чого досягти. От людина і лестила з усіх сил. А самі ми їй не були потрібними. І потім вона вирішить позбутися нас, щоб не згадувати про зобов'язання. І помститися за змушений нами захват, за власне лицемірство.
І друга причина - людина нас просто вигадала. Так поетеса Цвєтаєва вигадувала людей, як сама визнавала. Наділяла їх тими якостями, яких не було, вигадувала за людину її почуття і бажання. А згодом розчаровувалася, коли бачила особу такою, якою та була насправді. Так вона розчарувалася у молодому поетові, який помирав від туберкульозу, писав сумні вірші. Спочатку вона нарекла його своїм улюбленим сином, подарувала куртку. А згодом образилася, бо він не відповідав її очікуванням. І куртку відібрала у важкохворого.
Люди з проявами обожнення вельми жорстокі. Вони люблять не нас, а свою фантазію, свій вигаданий ідеал. Згодом розуміють, що жива людина не ідеал, який вони намислили. І мстяться за це розривом стосунків чи навіть зрадою.
Чим сильніше захоплення - тим страшніший потім розрив стосунків. Гіпертрофоване захоплення - це замаскована заздрість, такою є третя причина. Заздрісник намагається сам себе одурити, висловлюючи найкращі почуття. Вихваляє, та в душі розуміє, що йому ніколи не отримати того, що є у нас. Молодість, красу, гроші, досягнення, любов - саме те, чим він так захоплюється. А заздрість завжди веде до зрадництва і злоби.
А тому до надзвичайного захоплення варто ставитися скептично. Поспостерігати. Не вельми розраховувати на довгу любов і вірність такої особини. У ліпшому випадку людина розчарується і переметнеться захоплюватися іншими. І куртку забере. У гіршому - зрадить нас при ліпшій нагоді, щоб помститися за власне розчарування.


Не задля хизування пишу я про себе на сайті, не задля самозамилування показую есеї про власну творчість...
Автори поспіхом ставлять своє і ... не все читають: хто, що... Ми усі малознайомі. З деким бачилася в житті.
Я люблю гумор. Але називатися гумористом і бути ним... таки різне... ось проза. Знову "напхаю черево"... відсутність розділових знаків, поспіх.
Коментарі Юрія варто навчитися розуміти.
Нема на сторінці отут шквалу коментаторів...
Автори ПМ не телепні, розуміють, хто Святослав і Аглая... оскому набили драчки на сайті.
Так от.
Наша дружба із Олександром розпочалася так: у приват почав надсилати пісні у власному виконанні. Мою не озвучив, не осилив.
(зате... зо два десятки моїх поезій креативно озвучив київський композитор Геннадій Володько).
Згодом бачилися з Олександром на фесті, приязно гомоніли... Тепер у стані затяжної стагнації. Навіщо мені Сушкові пасквілі? я не заслуговувала на таке охаювання після полум'яного захоплення моєю творчістю. Нічим не дала приводу зневажати себе.
Приватно пропонувала Сушкові нейтралітет.
Якби не те, що мене вважали на сайті Сушковою наставницею, я б не чіпала автора з потенціалом. Зауважувала в необразливій формі технічні моменти. Теми набили оскому, але в кожного свій смак.
Написав: згода. Майже повірила.
На ранок оцей текстик друкує. Для тренінгу, щоб перо не всохло. Під ги-ги в електропоїзді прочитає кумпанові.
Чому Саловсмак?
Тому що я запитала задля годиться: А ти сало миєш перед засолюванням? (Сушко полюбляє вихвалятися, що робив).
... тепер Саловсмак.
Проза Сушка така ж нецікава мені, як і щоденні кострубаті вірші. Нема післясмаку, прочитала і замислюватися нема над чим. Не навчиш писати вишукано, якщо автор сів на свого звичайного непородистого жеребця і приклеївся до сідла. Наївна я... націлювала на вічне.
Мемуарне, обов'язкова згадка, хто допоміг, з ким із відомих був...
Автор частенько висміює справжніх знаних (пихатих) поетів: пишуть про життя правдиво, навіть сумовито... а Сушкові приємний сміх, насміх, ушниплювання, дошкуляки... стати об'єктом його уваги просто. Не хвали тексти і ... "лусне по носі" ляпачкою - коронний вислів, нахваляння.
Українці читають мало.
Автор заповнює бездонну нішу веселунів... увижається мені дідуганом із костурякою, що ганяє то сонетяра, то поетку зі 600-сторінковим зібранням поезій та перекладів. Та він же захоплювався прилюдно. Палко писав присвяту мені... Я навіть другом почала вважати Сушка.
Дивує когось така метаморфоза?
Ось переклад мій. Пояснюється така поведінка друзяки.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 11:04:03 ]
Тут не про Вас писано. А Ви повторюєте одну ж і ту саму помилку багатьох читачів - натягуєте риси літгероя на себе.
Є люди, які про все на світі люблять говорити з пієтетом, пишною шанобою, захмарними епітетами. Є митці, які мислять однотипно: якщо не хвалиш - "ти мнє больше нє дружок", ну і так далі. А є такі як я - веселуни з гірким життєвим досвідом, які оцінюють навіть не тільки творчість митця, але й потуги, з якими той носиться з власними творіннями, як із писаною торбою.
І тут потрібно окремо оцнювати сам творчий продукт та вельбучну поведенцію самого автора. Що я і роблю з великим задоволенням.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 11:28:31 ]
а які підстави робити це у вас?
ви що...еталон? ви щось вартісне створили? ви голосистий чи поет визначний? у вас є непомильні терези... які визначають важливість митця?
ви брехали, що мені пісню готуєте, аж дим гуде... навіщо? я ще не звикла до брехні...як до нормального явища...

ні доробку, ні дисків, ні пісень на ютубі, щоб слухач насолодився... у вас нема.... от перемкніться на те.
нічого у вас немає, одні згадки про фестиваль давно...в молодості.
що ви маєте? у вас, певно, криза середнього віку.
Озираєтесь, нічого нема цікавого у власному житті...мого сина в армію радили, втретє пишу, набридло.
то наближаєтеся до відомих, майстерних і давай дьогтем мазати двері...
це місія невдахи чи злостивця.
от книгу Чорногуза прилюдно вихваляли ви.
тепер під лапи пса у прозі своїй...
для вас нема етичних меж...ви ...даруйте, проти вентилятора ... нужду справляєте.
Бо хороша особа не запалиться цікавістю паплюжити друзів.......
про це текст, який я переклала.
та вам не дійде, авжеж, ви веселун...простецький.
Причини вашої поведінки глибока невдоволеність внутрішня, і людей самодостатніх ви принизити хочете вляпуванням у свої тексти з антуражем курятника чи повітки.
Маніяки і вампіри теж весело своє діло робили... з ошкіром бісівським.
от про що мова...
енергетичні ваші висисання це не є доброчинністю.
І об'єкти ваші дивні...Чорногуз та Майя.
А слабо відомих щипати?
То почніть ще старого П-ка висміювати... він же ваш наче знайомий...
Нав'язалися на нас із Чорногузом, пунктик у вас непозбувний чи що?
За нього не знаю. А мені ваша місія абсолютно безглузда.
Вельбучна? А що ви за птиця, щоб я з вами пиво пила чи гриби збирала? що я мушу робити задля простоти? навіщо мені бути як ви?
я не хочу змінювати свй спосіб творення і спілкування.
Експериментуйте із віршами ви... Пишіть цікавіше, грамотніше, є поле для праці...Ні, щодня дурниця з-під пера, де ваші опоненти. Ви не вартуєте моїх хвилин.
Мені не потрібна ваша хвальба.
Мені ви нецікаві апріорі - за поведенцію солдафонську, яку ви лицарською уміли прикривати.
Розчарування моє вас не бентежить.
Розумному досить.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 13:00:14 ]
Хто я? Та звичайно ж, Олександр Сушко. І цього досить. І, як кожна творча людина, пишу те, що хочу. А Ви постійно вказуєте, що і як писати. Це безглуздо. Пишіть своє, радійте чужому і завжди пам'ятайте, що в кінці життєвого шляху всіх чекає хрест і яма. То чого переживати,?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 13:28:16 ]
звичайні людині...жити своїм життям варто, а не заздрити майстрам на Парнасі. Пихаті вас плющать.

ось

Дотумкаєте чи ні, та показую допис розумної жінки.

Пихатість

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2287579464636545&set=a.136243329770180&type=3&theater
ілюстрація
Переклад мій, текст - А. В. Кир'янова

Гоноровитість неприємна риса. Це мені ще з дитинства пояснила нянечка в дитячому садку. Більш грубимими словами. Нам в дистсадку виделок не давали. Лише алюмінієві ложки. Чи то не бажали мити, чи боялися, що ми повиколюємо один одному очі.

Не знаю напевно. А макарони дали одного разу. Спробуй макарони їсти ложкою. Це дуже незручно. Та діти їли пальцями, деякі просто ротом із миски. Я несміливо пролепетала, що ми вдома макарони їмо виделками. Отут няня мене і поставила на місце. Назвала великою цяцею. Ще був випадок, коли мене на вулиці нетверезий громадянин упізнав і в честь нашої стрічі хотів пригостити вином. Він його цмулив із пляшки, там було чимало слини громадянина. Я ввічливо відмовилася. Він мене теж назвав спесивою. І ще по-різному. Та особливо його гонорство дратувало, звісно. Або ще в наповненому людьми ліфті незнайома пані вирішила обговорити адюльтер чоловіка. Може, справа у статевій несумісності? Тому що відбувається те і те...

Я ввічливо попрохала не обговорювати інтимні питання в ліфті і взагалі не обговорювати з незнайомцями. Я не сексопатолог, даруйте. І теж дама вимістила на мені власні статеві проблеми і проблеми свого чоловіка. Назвала пихатою і не лише.

Коли лізуть обійматися абсолютно незнайомі особи, коли дають брудні столові прибори, примовляючи: "Ти диви, яка гонорова. Та а я просто цією ложкою суп перемішала. Вона не брудна. Я її облизала!", коли ляскають по плечу чи примушують до спілкування - і коли ти просиш відійти чи дати чисту виделку, обов'язково у пихатості звинуватять.

Ввічливість, виховання, брезгливість цим людям невідомі. Вони все це називають пихатістю.

Це вони неправильно нарікають. Просто коли стоїш накарячки і ротом хлебчеш із корита, всі прямоходячі здаються якимись вельбучними. Якимись гордовитими цяцями.

Невже так важко вивалятися в лайні та похрюкати разом?

Важко. От важко. З дитинства було важко, аж неможливо. Нині вже пізно себе переробити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 13:29:35 ]
І більше не пишіть до мене, не коментуйте, не волайте.
Я для вас недоступна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 15:29:16 ]
Не вірю. Всі довколо вас хрюкають. Я це зрозумів давно. А Ви ні. Ну, ще двійко-трійко.
Вельбучність викликає у мене гомеричний сміх, доказом чого є мої сатиричні твори. І щоб ви мені не казали, а слухати ваші випоавдання вашої поведінки мені сумно та прикро. Такою ви і помрете. Але це вже не моя проблема, я тут ні до чого.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-03-28 17:41:35 ]
Розумному досить. Продовжуєте... як гедзь чи сльота.
Цур тобі, відчепися. Пек тобі, не чіпляйся...

приступайте до власної дружини з наративами.
Вчіть її.
Не забудьте порадувати темою скону і необхідності перевиховання.
А до мене наближатися зась. У вас онуки могли би бути, в селі є діти, школа...
От ідіть та читайте душеспасительні вірші.
Чого ви до 55 річної яскравої жінки маєте невтоленний інтерес? ну не вийшло дружби, спесива я.
чого сумувати? Іншу знайдете для перевиховання.

Текст не мій, переклала.
Чи глузду не вистачає, там прозоро написано. Я не з тих, що їдять зі спільного казана однією ложкою.
На все добре.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-28 22:12:34 ]
Знаю, тому і місця біля свого товариства не пропоную. Тут зібралися могутні титани, вам така кумпанія не до шмиги.