
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.23
05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
2022.05.22
21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
2022.05.22
21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
2022.05.22
20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
2022.05.22
19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
2022.05.22
18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
2022.05.22
17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
2022.05.22
16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
2022.05.22
14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
2022.05.22
08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.
Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.
Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
2022.05.22
05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
2022.05.21
23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
2022.05.21
19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.
2022.05.21
18:37
Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті
Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті
Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.09.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зрада
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зрада
Люди шукають проблем на свою шиюу, а потім жаліються - чого так погано живеться. Ні, щоб сидіти тихо, ходити уранці на роботу, приносити зарплату дружині, вкладати час і кошти у власну сім’ю, дбати про дітей – це якось відходить на задній план, коли з’являється захоплення, яке руйнує усталене життя.
Пішов у гості до відомої поетеси, поділитися враженнями про її нову книжку, послухати у живому виконанні її твори, самому трохи свого почитати. Нечасто випадали такі посиденьки, оскільки життя диктувало свої правила, на першому плані були турботи матеріального характеру - добування хлібу насущного. А отакі вечірки, це, скорше – відпочинок для розуму.
Парубок я вже підстаркуватий, лисий і з невеличким імпозантним черевцем, часи солодкого бонвіанства канули в Лету. Єдиною моєю справжньою утіхою в житті вже давно стала любляча дружина. Окрім спокійного та покладистого характеру вона ще й красуня неабияка. Проти неї сухоребрі анорексички з обкладинок рекламних проспектів – болотяні жабки. Три американських модельних агентства пропонували їй стати обличчям кількох журналів, останнього разу називали суму гонорару з п’ятьма нуликами. Як правило, жінки на такі умови погоджуються з охоткою. А моя дружина відмовилася. Питав її: « Чого це? У нас таких грошей нікому не платять». Середня платня для моделей в Україні – 30-40 тисяч гривень на місяць. В Америці також не розкидуються грошима, моделі там в основному мають п’ятизначні борги перед власними агенствами. Про це не кажуть уголос аби не розполохати молодих пташечок, яких активно експлуатують власні фірми. А чому так? Поясню.
Модель приїздить, наприклад, з Мериленда до Сан-Франциско, агентство виплачуює гроші за літак, за роботу фотографам, за найм квартири. Але все це робиться в борг. Тобто ці кошти позичають моделі, а в подальшому вилучать з її гонорарів. Гарантії, що вкладені фінанси повернуться немає, тому з часом накопичуються борги. З п’ятьма нулями після знаку.
Є й приховані гешефти, але про це ніхто і ніде не скаже уголос. Є жорстка конкуренція. Переважна більшість моделей працює по 15-16 годин аби засвітитися у брендовому журналі за 150 доларів за добу, в той час, як моделі з кадрового агентства отримують 1,5 тисяч доларів за восьмигодинний робочий день.
Є й хитруни неабиякі: запрошують, наприклад, двох дівчаток, а платять тільки одній. Або в кінці робочого дня вручать портфоліо чи подарункову карту бренда, яку можна засунути самі знаєте куди.
Хоча є й супер-бупер діви з прибутками в десятки мільйонів доларів на рік. Але таких негусто. Серед найбільш відомих, тих що на слуху та на виду - Жізель Бюдхен, Адріана Ліма, Кендалл Дженер, Джига Хадід, Кара Деленвіль, Карла Кросс, Кендіс Свейнпол, Лю Вень. Ці красуні розкручені, працюють як воляки на власний бренд та на компанію, і до того часу, як вони без сил будуть падати на подіумі, матимуть непоганий капітал. Та що там – уже мають.
Отакі пироги, панове. А дружина відмовилася, хоча знала напевне, що буде заробляти непогано.
На моє питання відповіла:
«Поїду працювати – втрачу сім’ю. Воно того не варте».
І що вона втратила? Та нічого! Хай грошей негусто, але бачити довкола себе люблячого чоловіка та веселих дітей куди більш приємніше, аніж жадібних спекулянтів та фінансових ґвалтівників. Колись і ви зрозумієте, що всіх грошей не заробиш, а кохання – найцінніший скарб у житті. Гонитва за готівкою руйнує сім’ї, робить непотрібним узагалі цей суспільний інститут. Якщо начистоту, то майже кожен заробітчанин зраджує своїм половинам за кордоном. Як правило, такі сім’ї розпадаються, спільного господарства не ведеться, діти, виховані бабами на Україні, втрачають зв’язок із батьками, ростуть як перекотиполе. Особливо, коли за кордоном тиняються обоє батьків. Але ми з’їхали з теми, тому вертаємося на стежку цієї розвеселої оповіді.
До квартири моєї подруги прийшла невідома молода дівчина, як потім виявилося – фейсбучна подруга. Привіталася, потиснула руку кожному з присутніх і всілася поруч зі мною на дивані. І тут у мені як біс прокинувся. Аж здивувався: як могло в такому віці зберегтися молодече, гаряче сексуальне почуття. Скоро хребет згинатися перестане, недобачаю, інколи у транспорті засинаю, так ні – хочеться меду, того що сперЕду. Тьху, дожився!
І так мені соромно стало, що потяг до цієї заворожуючої красуні миттю зник.
Коли хазяйка донесхочу нагодувала нас своєю лірикою сусідка по дивану вигукнула:
- Я хочу почитати! Можна?
- Звичайно!
Ви бачили по телику, як кобра хитається перед факіром, коли той дує в свою дудку? Отака халепа сталася і зі мною. Глибоке контральто доводило до млосних дрижаків, мигдалевидні очі з поволокою постійно зупинялися на мені, завихрюючи і без того неспокійні мислі. Ну, а коли вона поклала свою руку мені на плече, дочитуючи оду про кохання, ледь не зомлів. Серце стукотіло швидше, аніж швейна машинка «Зінгер», я забув де знаходжуся і що тут роблю. А вона закінчила читати, зробила чемний поклон нечисленій публіці, знову всілалася поруч зі мною і з усмішкою запитала:
- Вам сподобалося?
Я німотно кивнув і, аби приховати своє хвилювання, підняв її милу ручку та поцілував кінчики пальців. Трохи затримався аби перевести подих, а потім приклався знову.
- О! Та ви кавалер! – відповіла жінка. – Мене зовуть Наталка, будемо знайомі.
- Вельми приємно. А мене Сашко.
Після нудотної вечері ми вийшли на лоджію подихати свіжим повітрям. Але замість полегшення відчував як мене душить обома руками необхідність сказати цій жінці щось приємне, обнадійливе. І, якщо чесно, щось вельми непристойне. Але украй бажане.
Ми щось лопотіли одне одному про літературу, нові імена, знакові постаті, плани на майбутнє, але я розумів, що це тільки прелюдія до чогось куди більш грандіознішого, аніж оця розлога ритуальна бесіда ні про що. Не помилився.
Вона поцілувала мене першою. Говорила, говорила, а потім піднялася на носки пантофель і зронила легенький поцілунок. Я отетерів. А вона взяла мою голову обома рукамии, пильно глянкула в очі, а потім уже як повновладна хазяйка припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Вечірку ми покинули хвилин через п’ятнадцять, вірші нас не цікавили. Хутко дібралися на її дачу на Осокорках, яка дісталася їй у спадок від померлого батька. Гарно там було, тепло, затишно, до Дніпра метрів сто, не більше. Було чути як плюскотять хвилі об піщаний берег, після того як річкою промайнув чийсь дорогий японський катер.
Запаморочення пройшло десь аж під ранок. Благо, що і моя дружина була на дачі, правда в зовсім іншій стороні. Тож пропущені від неї дзвоники та десяток дзвоників від сина можна потім списати на глибокий сон. А от списати почуття, які відчував до жінки з якою провів цю ніч, було неможливо.
Я пропав. В буквальному розумінні цього слова. Мене перестала цікавити власна сім’я, раптово і невідворотно. А моя незнайомка закохалася в мене. Не знаю чи був у неї хтось, не може бути аби в такої жінки не було залицяльника, це протиприродно. Що вона знайшла в моїй особі – одному Богові відомо. До того ж старший від неї років на десять.
Банальна історія, і кінець у неї неодмінно мусить бути сумним, оскільки брехати я не вмію. Тож майбутня зустріч з дружиною може стати і останньою.
Знову задеренчав смартфон. Поглянув на екран і задумався: телефонував син, йому зараз двадцять. Приїхав на дачу до матері зі столиці на вихідні. Інколи таке траплялося, але не густо, оскільки праця на грядках чи в садку його не приваблювала.
- Привіт, сину,- кажу в слухавку.
- Тато, зірвався його голос на крик,- приїзди швидше! Мама померла!
З моєю новою знайомкою рушили удвох. Я сидів на місці мерця, а вона кермувала. За півтори години не обмовилися жодним словом, вона вела авто по навігатору, а я сидів і думав про те, що мене очікувало удома.
У хаті хазяйнували сусіди, лаштували похорон. Дзеркала були запнуті простирадлами, на кухні піп домовлявся з мої братом про обряд поховання, а син стояв в узголів’ї труни. Міліція та медики, які констатували смерть, пішли ще уночі. Відірвався тромб. А син нещодавно забрав відповідні папірці з їхньої контори для влаштування поховання. Мовчки підійшов та обняв сина.
День пройшов як у тумані. Приходили сусіди. Телефонували родичі, лаштувався стіл для тризни, прийшли за задатком копачі, а згодом і музики. Ритуал печалі добігав кінця. І коли наступного дня останній гість покинув мою хату, а син поїхав до Києва я згадав про Наталю.
«Навіть телефона не взяв! О, Господи! Про все забув! Де вона?» Схопився за голову і вибіг надвір. У темряві розгледів контури чийогось авто. Підійшов, відчинив двері з боку водія. Наталя, опустивши голову на кермо, спала.
- Наталю! – тихо погукав дівчину.- Вставай! Ходімо у хату.
Вона важко піднялася з сидіння, пригорнулася і скрушно зітхнула. А я подумав про те, що Бог таки мене наказав: відібрав найдорожче – люблячу дружину. Відібрав саме в той момент, коли я її зрадив.
29.03.2019р.
Пішов у гості до відомої поетеси, поділитися враженнями про її нову книжку, послухати у живому виконанні її твори, самому трохи свого почитати. Нечасто випадали такі посиденьки, оскільки життя диктувало свої правила, на першому плані були турботи матеріального характеру - добування хлібу насущного. А отакі вечірки, це, скорше – відпочинок для розуму.
Парубок я вже підстаркуватий, лисий і з невеличким імпозантним черевцем, часи солодкого бонвіанства канули в Лету. Єдиною моєю справжньою утіхою в житті вже давно стала любляча дружина. Окрім спокійного та покладистого характеру вона ще й красуня неабияка. Проти неї сухоребрі анорексички з обкладинок рекламних проспектів – болотяні жабки. Три американських модельних агентства пропонували їй стати обличчям кількох журналів, останнього разу називали суму гонорару з п’ятьма нуликами. Як правило, жінки на такі умови погоджуються з охоткою. А моя дружина відмовилася. Питав її: « Чого це? У нас таких грошей нікому не платять». Середня платня для моделей в Україні – 30-40 тисяч гривень на місяць. В Америці також не розкидуються грошима, моделі там в основному мають п’ятизначні борги перед власними агенствами. Про це не кажуть уголос аби не розполохати молодих пташечок, яких активно експлуатують власні фірми. А чому так? Поясню.
Модель приїздить, наприклад, з Мериленда до Сан-Франциско, агентство виплачуює гроші за літак, за роботу фотографам, за найм квартири. Але все це робиться в борг. Тобто ці кошти позичають моделі, а в подальшому вилучать з її гонорарів. Гарантії, що вкладені фінанси повернуться немає, тому з часом накопичуються борги. З п’ятьма нулями після знаку.
Є й приховані гешефти, але про це ніхто і ніде не скаже уголос. Є жорстка конкуренція. Переважна більшість моделей працює по 15-16 годин аби засвітитися у брендовому журналі за 150 доларів за добу, в той час, як моделі з кадрового агентства отримують 1,5 тисяч доларів за восьмигодинний робочий день.
Є й хитруни неабиякі: запрошують, наприклад, двох дівчаток, а платять тільки одній. Або в кінці робочого дня вручать портфоліо чи подарункову карту бренда, яку можна засунути самі знаєте куди.
Хоча є й супер-бупер діви з прибутками в десятки мільйонів доларів на рік. Але таких негусто. Серед найбільш відомих, тих що на слуху та на виду - Жізель Бюдхен, Адріана Ліма, Кендалл Дженер, Джига Хадід, Кара Деленвіль, Карла Кросс, Кендіс Свейнпол, Лю Вень. Ці красуні розкручені, працюють як воляки на власний бренд та на компанію, і до того часу, як вони без сил будуть падати на подіумі, матимуть непоганий капітал. Та що там – уже мають.
Отакі пироги, панове. А дружина відмовилася, хоча знала напевне, що буде заробляти непогано.
На моє питання відповіла:
«Поїду працювати – втрачу сім’ю. Воно того не варте».
І що вона втратила? Та нічого! Хай грошей негусто, але бачити довкола себе люблячого чоловіка та веселих дітей куди більш приємніше, аніж жадібних спекулянтів та фінансових ґвалтівників. Колись і ви зрозумієте, що всіх грошей не заробиш, а кохання – найцінніший скарб у житті. Гонитва за готівкою руйнує сім’ї, робить непотрібним узагалі цей суспільний інститут. Якщо начистоту, то майже кожен заробітчанин зраджує своїм половинам за кордоном. Як правило, такі сім’ї розпадаються, спільного господарства не ведеться, діти, виховані бабами на Україні, втрачають зв’язок із батьками, ростуть як перекотиполе. Особливо, коли за кордоном тиняються обоє батьків. Але ми з’їхали з теми, тому вертаємося на стежку цієї розвеселої оповіді.
До квартири моєї подруги прийшла невідома молода дівчина, як потім виявилося – фейсбучна подруга. Привіталася, потиснула руку кожному з присутніх і всілася поруч зі мною на дивані. І тут у мені як біс прокинувся. Аж здивувався: як могло в такому віці зберегтися молодече, гаряче сексуальне почуття. Скоро хребет згинатися перестане, недобачаю, інколи у транспорті засинаю, так ні – хочеться меду, того що сперЕду. Тьху, дожився!
І так мені соромно стало, що потяг до цієї заворожуючої красуні миттю зник.
Коли хазяйка донесхочу нагодувала нас своєю лірикою сусідка по дивану вигукнула:
- Я хочу почитати! Можна?
- Звичайно!
Ви бачили по телику, як кобра хитається перед факіром, коли той дує в свою дудку? Отака халепа сталася і зі мною. Глибоке контральто доводило до млосних дрижаків, мигдалевидні очі з поволокою постійно зупинялися на мені, завихрюючи і без того неспокійні мислі. Ну, а коли вона поклала свою руку мені на плече, дочитуючи оду про кохання, ледь не зомлів. Серце стукотіло швидше, аніж швейна машинка «Зінгер», я забув де знаходжуся і що тут роблю. А вона закінчила читати, зробила чемний поклон нечисленій публіці, знову всілалася поруч зі мною і з усмішкою запитала:
- Вам сподобалося?
Я німотно кивнув і, аби приховати своє хвилювання, підняв її милу ручку та поцілував кінчики пальців. Трохи затримався аби перевести подих, а потім приклався знову.
- О! Та ви кавалер! – відповіла жінка. – Мене зовуть Наталка, будемо знайомі.
- Вельми приємно. А мене Сашко.
Після нудотної вечері ми вийшли на лоджію подихати свіжим повітрям. Але замість полегшення відчував як мене душить обома руками необхідність сказати цій жінці щось приємне, обнадійливе. І, якщо чесно, щось вельми непристойне. Але украй бажане.
Ми щось лопотіли одне одному про літературу, нові імена, знакові постаті, плани на майбутнє, але я розумів, що це тільки прелюдія до чогось куди більш грандіознішого, аніж оця розлога ритуальна бесіда ні про що. Не помилився.
Вона поцілувала мене першою. Говорила, говорила, а потім піднялася на носки пантофель і зронила легенький поцілунок. Я отетерів. А вона взяла мою голову обома рукамии, пильно глянкула в очі, а потім уже як повновладна хазяйка припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Вечірку ми покинули хвилин через п’ятнадцять, вірші нас не цікавили. Хутко дібралися на її дачу на Осокорках, яка дісталася їй у спадок від померлого батька. Гарно там було, тепло, затишно, до Дніпра метрів сто, не більше. Було чути як плюскотять хвилі об піщаний берег, після того як річкою промайнув чийсь дорогий японський катер.
Запаморочення пройшло десь аж під ранок. Благо, що і моя дружина була на дачі, правда в зовсім іншій стороні. Тож пропущені від неї дзвоники та десяток дзвоників від сина можна потім списати на глибокий сон. А от списати почуття, які відчував до жінки з якою провів цю ніч, було неможливо.
Я пропав. В буквальному розумінні цього слова. Мене перестала цікавити власна сім’я, раптово і невідворотно. А моя незнайомка закохалася в мене. Не знаю чи був у неї хтось, не може бути аби в такої жінки не було залицяльника, це протиприродно. Що вона знайшла в моїй особі – одному Богові відомо. До того ж старший від неї років на десять.
Банальна історія, і кінець у неї неодмінно мусить бути сумним, оскільки брехати я не вмію. Тож майбутня зустріч з дружиною може стати і останньою.
Знову задеренчав смартфон. Поглянув на екран і задумався: телефонував син, йому зараз двадцять. Приїхав на дачу до матері зі столиці на вихідні. Інколи таке траплялося, але не густо, оскільки праця на грядках чи в садку його не приваблювала.
- Привіт, сину,- кажу в слухавку.
- Тато, зірвався його голос на крик,- приїзди швидше! Мама померла!
З моєю новою знайомкою рушили удвох. Я сидів на місці мерця, а вона кермувала. За півтори години не обмовилися жодним словом, вона вела авто по навігатору, а я сидів і думав про те, що мене очікувало удома.
У хаті хазяйнували сусіди, лаштували похорон. Дзеркала були запнуті простирадлами, на кухні піп домовлявся з мої братом про обряд поховання, а син стояв в узголів’ї труни. Міліція та медики, які констатували смерть, пішли ще уночі. Відірвався тромб. А син нещодавно забрав відповідні папірці з їхньої контори для влаштування поховання. Мовчки підійшов та обняв сина.
День пройшов як у тумані. Приходили сусіди. Телефонували родичі, лаштувався стіл для тризни, прийшли за задатком копачі, а згодом і музики. Ритуал печалі добігав кінця. І коли наступного дня останній гість покинув мою хату, а син поїхав до Києва я згадав про Наталю.
«Навіть телефона не взяв! О, Господи! Про все забув! Де вона?» Схопився за голову і вибіг надвір. У темряві розгледів контури чийогось авто. Підійшов, відчинив двері з боку водія. Наталя, опустивши голову на кермо, спала.
- Наталю! – тихо погукав дівчину.- Вставай! Ходімо у хату.
Вона важко піднялася з сидіння, пригорнулася і скрушно зітхнула. А я подумав про те, що Бог таки мене наказав: відібрав найдорожче – люблячу дружину. Відібрав саме в той момент, коли я її зрадив.
29.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію