
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зрада
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зрада
Люди шукають проблем на свою шиюу, а потім жаліються - чого так погано живеться. Ні, щоб сидіти тихо, ходити уранці на роботу, приносити зарплату дружині, вкладати час і кошти у власну сім’ю, дбати про дітей – це якось відходить на задній план, коли з’являється захоплення, яке руйнує усталене життя.
Пішов у гості до відомої поетеси, поділитися враженнями про її нову книжку, послухати у живому виконанні її твори, самому трохи свого почитати. Нечасто випадали такі посиденьки, оскільки життя диктувало свої правила, на першому плані були турботи матеріального характеру - добування хлібу насущного. А отакі вечірки, це, скорше – відпочинок для розуму.
Парубок я вже підстаркуватий, лисий і з невеличким імпозантним черевцем, часи солодкого бонвіанства канули в Лету. Єдиною моєю справжньою утіхою в житті вже давно стала любляча дружина. Окрім спокійного та покладистого характеру вона ще й красуня неабияка. Проти неї сухоребрі анорексички з обкладинок рекламних проспектів – болотяні жабки. Три американських модельних агентства пропонували їй стати обличчям кількох журналів, останнього разу називали суму гонорару з п’ятьма нуликами. Як правило, жінки на такі умови погоджуються з охоткою. А моя дружина відмовилася. Питав її: « Чого це? У нас таких грошей нікому не платять». Середня платня для моделей в Україні – 30-40 тисяч гривень на місяць. В Америці також не розкидуються грошима, моделі там в основному мають п’ятизначні борги перед власними агенствами. Про це не кажуть уголос аби не розполохати молодих пташечок, яких активно експлуатують власні фірми. А чому так? Поясню.
Модель приїздить, наприклад, з Мериленда до Сан-Франциско, агентство виплачуює гроші за літак, за роботу фотографам, за найм квартири. Але все це робиться в борг. Тобто ці кошти позичають моделі, а в подальшому вилучать з її гонорарів. Гарантії, що вкладені фінанси повернуться немає, тому з часом накопичуються борги. З п’ятьма нулями після знаку.
Є й приховані гешефти, але про це ніхто і ніде не скаже уголос. Є жорстка конкуренція. Переважна більшість моделей працює по 15-16 годин аби засвітитися у брендовому журналі за 150 доларів за добу, в той час, як моделі з кадрового агентства отримують 1,5 тисяч доларів за восьмигодинний робочий день.
Є й хитруни неабиякі: запрошують, наприклад, двох дівчаток, а платять тільки одній. Або в кінці робочого дня вручать портфоліо чи подарункову карту бренда, яку можна засунути самі знаєте куди.
Хоча є й супер-бупер діви з прибутками в десятки мільйонів доларів на рік. Але таких негусто. Серед найбільш відомих, тих що на слуху та на виду - Жізель Бюдхен, Адріана Ліма, Кендалл Дженер, Джига Хадід, Кара Деленвіль, Карла Кросс, Кендіс Свейнпол, Лю Вень. Ці красуні розкручені, працюють як воляки на власний бренд та на компанію, і до того часу, як вони без сил будуть падати на подіумі, матимуть непоганий капітал. Та що там – уже мають.
Отакі пироги, панове. А дружина відмовилася, хоча знала напевне, що буде заробляти непогано.
На моє питання відповіла:
«Поїду працювати – втрачу сім’ю. Воно того не варте».
І що вона втратила? Та нічого! Хай грошей негусто, але бачити довкола себе люблячого чоловіка та веселих дітей куди більш приємніше, аніж жадібних спекулянтів та фінансових ґвалтівників. Колись і ви зрозумієте, що всіх грошей не заробиш, а кохання – найцінніший скарб у житті. Гонитва за готівкою руйнує сім’ї, робить непотрібним узагалі цей суспільний інститут. Якщо начистоту, то майже кожен заробітчанин зраджує своїм половинам за кордоном. Як правило, такі сім’ї розпадаються, спільного господарства не ведеться, діти, виховані бабами на Україні, втрачають зв’язок із батьками, ростуть як перекотиполе. Особливо, коли за кордоном тиняються обоє батьків. Але ми з’їхали з теми, тому вертаємося на стежку цієї розвеселої оповіді.
До квартири моєї подруги прийшла невідома молода дівчина, як потім виявилося – фейсбучна подруга. Привіталася, потиснула руку кожному з присутніх і всілася поруч зі мною на дивані. І тут у мені як біс прокинувся. Аж здивувався: як могло в такому віці зберегтися молодече, гаряче сексуальне почуття. Скоро хребет згинатися перестане, недобачаю, інколи у транспорті засинаю, так ні – хочеться меду, того що сперЕду. Тьху, дожився!
І так мені соромно стало, що потяг до цієї заворожуючої красуні миттю зник.
Коли хазяйка донесхочу нагодувала нас своєю лірикою сусідка по дивану вигукнула:
- Я хочу почитати! Можна?
- Звичайно!
Ви бачили по телику, як кобра хитається перед факіром, коли той дує в свою дудку? Отака халепа сталася і зі мною. Глибоке контральто доводило до млосних дрижаків, мигдалевидні очі з поволокою постійно зупинялися на мені, завихрюючи і без того неспокійні мислі. Ну, а коли вона поклала свою руку мені на плече, дочитуючи оду про кохання, ледь не зомлів. Серце стукотіло швидше, аніж швейна машинка «Зінгер», я забув де знаходжуся і що тут роблю. А вона закінчила читати, зробила чемний поклон нечисленій публіці, знову всілалася поруч зі мною і з усмішкою запитала:
- Вам сподобалося?
Я німотно кивнув і, аби приховати своє хвилювання, підняв її милу ручку та поцілував кінчики пальців. Трохи затримався аби перевести подих, а потім приклався знову.
- О! Та ви кавалер! – відповіла жінка. – Мене зовуть Наталка, будемо знайомі.
- Вельми приємно. А мене Сашко.
Після нудотної вечері ми вийшли на лоджію подихати свіжим повітрям. Але замість полегшення відчував як мене душить обома руками необхідність сказати цій жінці щось приємне, обнадійливе. І, якщо чесно, щось вельми непристойне. Але украй бажане.
Ми щось лопотіли одне одному про літературу, нові імена, знакові постаті, плани на майбутнє, але я розумів, що це тільки прелюдія до чогось куди більш грандіознішого, аніж оця розлога ритуальна бесіда ні про що. Не помилився.
Вона поцілувала мене першою. Говорила, говорила, а потім піднялася на носки пантофель і зронила легенький поцілунок. Я отетерів. А вона взяла мою голову обома рукамии, пильно глянкула в очі, а потім уже як повновладна хазяйка припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Вечірку ми покинули хвилин через п’ятнадцять, вірші нас не цікавили. Хутко дібралися на її дачу на Осокорках, яка дісталася їй у спадок від померлого батька. Гарно там було, тепло, затишно, до Дніпра метрів сто, не більше. Було чути як плюскотять хвилі об піщаний берег, після того як річкою промайнув чийсь дорогий японський катер.
Запаморочення пройшло десь аж під ранок. Благо, що і моя дружина була на дачі, правда в зовсім іншій стороні. Тож пропущені від неї дзвоники та десяток дзвоників від сина можна потім списати на глибокий сон. А от списати почуття, які відчував до жінки з якою провів цю ніч, було неможливо.
Я пропав. В буквальному розумінні цього слова. Мене перестала цікавити власна сім’я, раптово і невідворотно. А моя незнайомка закохалася в мене. Не знаю чи був у неї хтось, не може бути аби в такої жінки не було залицяльника, це протиприродно. Що вона знайшла в моїй особі – одному Богові відомо. До того ж старший від неї років на десять.
Банальна історія, і кінець у неї неодмінно мусить бути сумним, оскільки брехати я не вмію. Тож майбутня зустріч з дружиною може стати і останньою.
Знову задеренчав смартфон. Поглянув на екран і задумався: телефонував син, йому зараз двадцять. Приїхав на дачу до матері зі столиці на вихідні. Інколи таке траплялося, але не густо, оскільки праця на грядках чи в садку його не приваблювала.
- Привіт, сину,- кажу в слухавку.
- Тато, зірвався його голос на крик,- приїзди швидше! Мама померла!
З моєю новою знайомкою рушили удвох. Я сидів на місці мерця, а вона кермувала. За півтори години не обмовилися жодним словом, вона вела авто по навігатору, а я сидів і думав про те, що мене очікувало удома.
У хаті хазяйнували сусіди, лаштували похорон. Дзеркала були запнуті простирадлами, на кухні піп домовлявся з мої братом про обряд поховання, а син стояв в узголів’ї труни. Міліція та медики, які констатували смерть, пішли ще уночі. Відірвався тромб. А син нещодавно забрав відповідні папірці з їхньої контори для влаштування поховання. Мовчки підійшов та обняв сина.
День пройшов як у тумані. Приходили сусіди. Телефонували родичі, лаштувався стіл для тризни, прийшли за задатком копачі, а згодом і музики. Ритуал печалі добігав кінця. І коли наступного дня останній гість покинув мою хату, а син поїхав до Києва я згадав про Наталю.
«Навіть телефона не взяв! О, Господи! Про все забув! Де вона?» Схопився за голову і вибіг надвір. У темряві розгледів контури чийогось авто. Підійшов, відчинив двері з боку водія. Наталя, опустивши голову на кермо, спала.
- Наталю! – тихо погукав дівчину.- Вставай! Ходімо у хату.
Вона важко піднялася з сидіння, пригорнулася і скрушно зітхнула. А я подумав про те, що Бог таки мене наказав: відібрав найдорожче – люблячу дружину. Відібрав саме в той момент, коли я її зрадив.
29.03.2019р.
Пішов у гості до відомої поетеси, поділитися враженнями про її нову книжку, послухати у живому виконанні її твори, самому трохи свого почитати. Нечасто випадали такі посиденьки, оскільки життя диктувало свої правила, на першому плані були турботи матеріального характеру - добування хлібу насущного. А отакі вечірки, це, скорше – відпочинок для розуму.
Парубок я вже підстаркуватий, лисий і з невеличким імпозантним черевцем, часи солодкого бонвіанства канули в Лету. Єдиною моєю справжньою утіхою в житті вже давно стала любляча дружина. Окрім спокійного та покладистого характеру вона ще й красуня неабияка. Проти неї сухоребрі анорексички з обкладинок рекламних проспектів – болотяні жабки. Три американських модельних агентства пропонували їй стати обличчям кількох журналів, останнього разу називали суму гонорару з п’ятьма нуликами. Як правило, жінки на такі умови погоджуються з охоткою. А моя дружина відмовилася. Питав її: « Чого це? У нас таких грошей нікому не платять». Середня платня для моделей в Україні – 30-40 тисяч гривень на місяць. В Америці також не розкидуються грошима, моделі там в основному мають п’ятизначні борги перед власними агенствами. Про це не кажуть уголос аби не розполохати молодих пташечок, яких активно експлуатують власні фірми. А чому так? Поясню.
Модель приїздить, наприклад, з Мериленда до Сан-Франциско, агентство виплачуює гроші за літак, за роботу фотографам, за найм квартири. Але все це робиться в борг. Тобто ці кошти позичають моделі, а в подальшому вилучать з її гонорарів. Гарантії, що вкладені фінанси повернуться немає, тому з часом накопичуються борги. З п’ятьма нулями після знаку.
Є й приховані гешефти, але про це ніхто і ніде не скаже уголос. Є жорстка конкуренція. Переважна більшість моделей працює по 15-16 годин аби засвітитися у брендовому журналі за 150 доларів за добу, в той час, як моделі з кадрового агентства отримують 1,5 тисяч доларів за восьмигодинний робочий день.
Є й хитруни неабиякі: запрошують, наприклад, двох дівчаток, а платять тільки одній. Або в кінці робочого дня вручать портфоліо чи подарункову карту бренда, яку можна засунути самі знаєте куди.
Хоча є й супер-бупер діви з прибутками в десятки мільйонів доларів на рік. Але таких негусто. Серед найбільш відомих, тих що на слуху та на виду - Жізель Бюдхен, Адріана Ліма, Кендалл Дженер, Джига Хадід, Кара Деленвіль, Карла Кросс, Кендіс Свейнпол, Лю Вень. Ці красуні розкручені, працюють як воляки на власний бренд та на компанію, і до того часу, як вони без сил будуть падати на подіумі, матимуть непоганий капітал. Та що там – уже мають.
Отакі пироги, панове. А дружина відмовилася, хоча знала напевне, що буде заробляти непогано.
На моє питання відповіла:
«Поїду працювати – втрачу сім’ю. Воно того не варте».
І що вона втратила? Та нічого! Хай грошей негусто, але бачити довкола себе люблячого чоловіка та веселих дітей куди більш приємніше, аніж жадібних спекулянтів та фінансових ґвалтівників. Колись і ви зрозумієте, що всіх грошей не заробиш, а кохання – найцінніший скарб у житті. Гонитва за готівкою руйнує сім’ї, робить непотрібним узагалі цей суспільний інститут. Якщо начистоту, то майже кожен заробітчанин зраджує своїм половинам за кордоном. Як правило, такі сім’ї розпадаються, спільного господарства не ведеться, діти, виховані бабами на Україні, втрачають зв’язок із батьками, ростуть як перекотиполе. Особливо, коли за кордоном тиняються обоє батьків. Але ми з’їхали з теми, тому вертаємося на стежку цієї розвеселої оповіді.
До квартири моєї подруги прийшла невідома молода дівчина, як потім виявилося – фейсбучна подруга. Привіталася, потиснула руку кожному з присутніх і всілася поруч зі мною на дивані. І тут у мені як біс прокинувся. Аж здивувався: як могло в такому віці зберегтися молодече, гаряче сексуальне почуття. Скоро хребет згинатися перестане, недобачаю, інколи у транспорті засинаю, так ні – хочеться меду, того що сперЕду. Тьху, дожився!
І так мені соромно стало, що потяг до цієї заворожуючої красуні миттю зник.
Коли хазяйка донесхочу нагодувала нас своєю лірикою сусідка по дивану вигукнула:
- Я хочу почитати! Можна?
- Звичайно!
Ви бачили по телику, як кобра хитається перед факіром, коли той дує в свою дудку? Отака халепа сталася і зі мною. Глибоке контральто доводило до млосних дрижаків, мигдалевидні очі з поволокою постійно зупинялися на мені, завихрюючи і без того неспокійні мислі. Ну, а коли вона поклала свою руку мені на плече, дочитуючи оду про кохання, ледь не зомлів. Серце стукотіло швидше, аніж швейна машинка «Зінгер», я забув де знаходжуся і що тут роблю. А вона закінчила читати, зробила чемний поклон нечисленій публіці, знову всілалася поруч зі мною і з усмішкою запитала:
- Вам сподобалося?
Я німотно кивнув і, аби приховати своє хвилювання, підняв її милу ручку та поцілував кінчики пальців. Трохи затримався аби перевести подих, а потім приклався знову.
- О! Та ви кавалер! – відповіла жінка. – Мене зовуть Наталка, будемо знайомі.
- Вельми приємно. А мене Сашко.
Після нудотної вечері ми вийшли на лоджію подихати свіжим повітрям. Але замість полегшення відчував як мене душить обома руками необхідність сказати цій жінці щось приємне, обнадійливе. І, якщо чесно, щось вельми непристойне. Але украй бажане.
Ми щось лопотіли одне одному про літературу, нові імена, знакові постаті, плани на майбутнє, але я розумів, що це тільки прелюдія до чогось куди більш грандіознішого, аніж оця розлога ритуальна бесіда ні про що. Не помилився.
Вона поцілувала мене першою. Говорила, говорила, а потім піднялася на носки пантофель і зронила легенький поцілунок. Я отетерів. А вона взяла мою голову обома рукамии, пильно глянкула в очі, а потім уже як повновладна хазяйка припала до моїх вуст жагучим поцілунком.
Вечірку ми покинули хвилин через п’ятнадцять, вірші нас не цікавили. Хутко дібралися на її дачу на Осокорках, яка дісталася їй у спадок від померлого батька. Гарно там було, тепло, затишно, до Дніпра метрів сто, не більше. Було чути як плюскотять хвилі об піщаний берег, після того як річкою промайнув чийсь дорогий японський катер.
Запаморочення пройшло десь аж під ранок. Благо, що і моя дружина була на дачі, правда в зовсім іншій стороні. Тож пропущені від неї дзвоники та десяток дзвоників від сина можна потім списати на глибокий сон. А от списати почуття, які відчував до жінки з якою провів цю ніч, було неможливо.
Я пропав. В буквальному розумінні цього слова. Мене перестала цікавити власна сім’я, раптово і невідворотно. А моя незнайомка закохалася в мене. Не знаю чи був у неї хтось, не може бути аби в такої жінки не було залицяльника, це протиприродно. Що вона знайшла в моїй особі – одному Богові відомо. До того ж старший від неї років на десять.
Банальна історія, і кінець у неї неодмінно мусить бути сумним, оскільки брехати я не вмію. Тож майбутня зустріч з дружиною може стати і останньою.
Знову задеренчав смартфон. Поглянув на екран і задумався: телефонував син, йому зараз двадцять. Приїхав на дачу до матері зі столиці на вихідні. Інколи таке траплялося, але не густо, оскільки праця на грядках чи в садку його не приваблювала.
- Привіт, сину,- кажу в слухавку.
- Тато, зірвався його голос на крик,- приїзди швидше! Мама померла!
З моєю новою знайомкою рушили удвох. Я сидів на місці мерця, а вона кермувала. За півтори години не обмовилися жодним словом, вона вела авто по навігатору, а я сидів і думав про те, що мене очікувало удома.
У хаті хазяйнували сусіди, лаштували похорон. Дзеркала були запнуті простирадлами, на кухні піп домовлявся з мої братом про обряд поховання, а син стояв в узголів’ї труни. Міліція та медики, які констатували смерть, пішли ще уночі. Відірвався тромб. А син нещодавно забрав відповідні папірці з їхньої контори для влаштування поховання. Мовчки підійшов та обняв сина.
День пройшов як у тумані. Приходили сусіди. Телефонували родичі, лаштувався стіл для тризни, прийшли за задатком копачі, а згодом і музики. Ритуал печалі добігав кінця. І коли наступного дня останній гість покинув мою хату, а син поїхав до Києва я згадав про Наталю.
«Навіть телефона не взяв! О, Господи! Про все забув! Де вона?» Схопився за голову і вибіг надвір. У темряві розгледів контури чийогось авто. Підійшов, відчинив двері з боку водія. Наталя, опустивши голову на кермо, спала.
- Наталю! – тихо погукав дівчину.- Вставай! Ходімо у хату.
Вона важко піднялася з сидіння, пригорнулася і скрушно зітхнула. А я подумав про те, що Бог таки мене наказав: відібрав найдорожче – люблячу дружину. Відібрав саме в той момент, коли я її зрадив.
29.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію