ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,

Вячеслав Руденко
2026.09.27 10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.

Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —

Віктор Кучерук
2026.09.27 07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.

Ірина Вовк
2026.09.27 06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар

С М
2026.09.26 23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи

Володимир Бойко
2026.09.26 23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики. Закономірність законом не міряна. Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами. Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…

хома дідим
2026.09.26 22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет

Вячеслав Руденко
2026.09.26 20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,

Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,

Борис Костиря
2026.09.26 15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Не приходите ко мне больше, мама


Мы пришли на прием к одному и тому же профессору. Тот, как обычно, запаздывал. Мой товарищ по несчастью уже успел рассказать о своих проблемах с кровью. Оказалось, что у нас причина одна и та же – радиация. Он строил атомные электростанции. Я писал, как труд и спорт в жизни атомщиков рядом идут. Он не мог вспомнить, на каком конкретно объекте подхватил лишнюю дозу. А я вспомнил – на Ровенской. Рассказал ему, как целые сутки меня не пускали в город Кузнецовск, где собственно и располагалась атомная станция. По секрету сопровождающий сказал, что на одном из реакторов полетела обшивка, и сейчас московская комиссия решает, эвакуировать население или же оставить все в тайне. Остановились на втором, и я в сопровождении директора станции даже побывал в ее святая святых – на центральном пульте управления...
Из приемной сообщили, что профессор сегодня вообще не придет. Я хотел уже попрощаться, но мой товарищ по несчастью, спросив, не тороплюсь ли я, предложил немножко прогуляться. Какая-то минорно-беспокойная нотка послышалась в его голосе, и я почувствовал, что отказать ему было бы просто бестактным. Не спеша пошли мы по утопающим в зелени улочкам и переулкам Рехавии в сторону улицы Аза, откуда потом должны были разъехаться в разных направлениях. Где-то совсем рядом бурлила жизнь Иерусалима, а тут, как по заказу, – тишина, которую, кажется, делал еще тише неспешный голос моего спутника.
– В прошлом году я ездил хоронить свою матушку, – начал мой собеседник. – Родные и близкие начали расходиться, а я все стоял и стоял с закрытыми глазами перед холмиком, покрытым букетами цветов, и все отчетливей вырисовывалась передо мной одна и та же картина...
...Прошло уже четыре года, как я оказался в детском доме. Полумертвецами сняли меня и младшего брата с холодной печи и отвезли в районную больницу. Там нас год отхаживали, а потом отправили в разные детские дома, как оказалось впоследствии, под разными фамилиями. Правда, с одним и тем же корнем. Где-то в четвертом классе я решил написать письмо в сельсовет, чтобы узнать о судьбе мамы и братика. Ответа не получил, но однажды вбегает кто-то из одноклассников и сообщает, что меня спрашивает какая-то женщина. Я тут же выбежал, даже смутно не догадываясь, кто бы это мог быть. И вот в конце аллеи вижу изможденную старуху, чем-то напоминающую мать. А она, бросив какой-то узелок, со слезами на глазах уже протягивает навстречу мне руки. Так вот мы и встретились после стольких лет разлуки. Мать, оказывается, все эти годы то сама находилась в больнице, то, неграмотная, разыскивала нас. И вот нашла меня. Какие-то сердобольные дед и баба приютили мать, и она стала наведываться ко мне, всякий раз принося с собой то пирожок, то просто кусок хлеба, что по тем послевоенным голодным временам было еще каким лакомством!.. Конечно же, все это я делил с товарищами.
И вот по окончании четвертого класса, когда мама в очередной раз пришла ко мне, директор детдома вызвал нас к себе и сообщил, что поскольку я не круглый сирота, то меня отчисляют из детдома. И это при том, что я был отличником учебы. Как быть дальше, мы не знали. У матери ни кола, ни двора...
Как мне сейчас кажется, директор не был повинен в таком решении. Видимо, какому-то чинуше от просвещения пришла в голову мысль, что, дескать, страна уже залечила раны, нанесенные войной, и детские дома изжили себя. Помнится, именно в это время моих товарищей-переростков срочно стали отправлять в фабрично-заводские училища. Так они и остались на всю оставшуюся жизнь полуграмотными.
– Но как же вы смогли и выучиться, и стать крупным руководителем?
– Это отдельная история, в сущности напоминающая судьбу многих из детей войны, как я бы назвал наше поколение. Но продолжу свой рассказ.
Значит, приехали мы с матушкой в село. Жили то у одного, то у другого из наших многочисленных родственников. Поначалу все в радость, но потом все чаще и чаще передо мной вставал вопрос, а как же с учебой. Замечу, что и в детдоме я боялся пропустить хотя бы одно занятие в школе. Ведь это грозило выбыть из отличников. А тут тебе ни пристанища, ни работы у матери. Односельчане уже спрашивали, когда я начну пасти их коз... То есть об учебе не могло быть и речи. Значит, прощайте все мечты о том, что стану инженером и буду строить что-то наподобие Днепрогэса.
И вот как-то, никому не сказав, куда иду, я отправился пешком в роно и рассказал там о своем тогдашнем житье-бытье.
– Постой, так это ты тот самый, кого я отправлял когда-то в детский дом? – спросил инспектор. – Как же им не совестно было отчислять тебя неизвестно куда? Да еще и отличника...
Так вот и закончились мои летние каникулы вне детского дома. Возвратился я назад не только с направлением, но и с письмом от инспектора. Прочитав все документы, директор сказал:
– Ну, что ж. Так тому и быть. Пойди попрощайся с матерью да скажи, чтобы она больше не появлялась здесь.
Вышел я к матери, которая дожидалась меня в конце той самой аллеи, где мы встретились впервые. Слава Богу, что никого не было поблизости, и я, еле сдерживая слезы, проговорил, как и просил директор:
– Не приходите ко мне больше, мама...
Ничего не говоря в ответ, матушка поцеловала меня и не в силах отвернуться, как-то бочком пошла, махая мне вслед рукой.
– Но вы в конце концов все же встретились?
– Да, но это другая, не менее волнительная для меня история. А эту рассказал вам, чтобы хоть немножко облегчить душу от воспоминания о прошлом. Не обессудьте, что как бы перекладываю на вас часть своих душевных страданий. Поди знай, не больше ли их у вас самого. Такая уж, видимо, судьба у нашего поколения.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-04-07 12:41:29
Переглядів сторінки твору 1222
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.09.28 11:07
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./М.К.) [ 2019-04-07 20:28:10 ]
Очень трогательно, Иван! Жестокая была система, но сейчас и того хуже...Даже детей некоторые выписывают из родного дома, чтобы получить субсидию.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-04-08 10:40:08 ]
По закінченні педучилища як колишній вихованець дитбудинку я працював з такими, як і сам колись дітьми. Гадав, що система дитбудинків з часом зникне. Як видно з ситуації в Україні, помилився.