ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.12.15 07:04
Віряни, як правило, доктринальні книги не читають, бо слово «вірити» наказує передусім «слухати», а не читати. Але як могло статися, що ті, хто збирав біблійні книги воєдино, поєднав непоєднуване? Відповідь напрошується сама: канонізація несумісних книг

Микола Соболь
2019.12.15 06:04
Весь день мела. Покрила білий світ
Пухка завія сніжна і прекрасна
Встелила тротуари рясно-рясно
Й дерева похилили пальці віт.
Померзли бідні. Певна річ – зима.
Червоне сонце небосхил не гріє,
У паморозі втратило надію
Та й дня, мені здається, що не

Галина Сливка
2019.12.15 00:04
Камертони серця зазвучали щиро,
Забриніли струни із душі у душу.
У струмки джерельні простоти й довіри
Зоряного срібла мрій твоїх натрушу.
Пригорщами вповні черпатимеш щастя.
Досхочу нап'єшся. Із долонь - смачніше.
Із душі у душу радість, мов прича

Уляна Світанко
2019.12.14 21:26
Почуття заколисані, втім,
Що віщує прочинене небо?
Відречешся на ранок і дім
Заніміє від туги (без тебе)
Сім днів

Відчувала, що вічність болить,
Зараз знаю - звикаєш до всього,

Ігор Деркач
2019.12.14 20:19
Душею досягаю вище неба,
за обрії, до райдуги дуги,
коли ще відчувається потреба
побачити лани, гаї, луги.

Почути ще дитячу колискову,
яку несуть на крилах журавлі.
У висі долинає наша мова,

Любов Бенедишин
2019.12.14 19:56
Пекло, якого немає...
Донорство кровопивць...
Права рука вбиває,
Ліва - хапає "вбивць".

12.2019

Олена Побийголод
2019.12.14 16:17
Володимир Висоцький. «Аліса»

Мадам, не ставте хрест на Березневім Зайці!
Щоправда, шкодить він хазяйці,
                                                й огризається,
Але він так шкодує потім та терзається...
На Березневого не ображайтесь Заєця!

Олександр Сушко
2019.12.14 15:39
Я - Божий раб, слуга небес, невільник,
Шепоче отченаш щодня гортань.
Хрест на душі, на шиї, на могилі...
А решта - це житейська суєта.

Ходжу у храм, поводжуся святенно,
Є чорна ряса, дуля в рукаві.
Гріха боюся та...грішу щоденно,

Любов Бенедишин
2019.12.14 14:49
«НЕМА ПУТІ НАЗАД. ЛИШ ВИХІД Є» Бенедишин Л., Шлях до Воскресіння. «Плай», 2019, 72 с. Так довго тривати не могло. Погані віршовані твори не пишуть хіба що ліниві. Натомість добра поезія – вона або протестна або ніяка. Протест на тлі засилля сіризни є н

Олександр Олехо
2019.12.14 14:00
Наклавши купу на надії,
свиня, порохкавши, іде
і по дорозі мантри сіє,
що краще тут, аніж ніде…
Що краще бути наготові,
а раптом зміниться талан –
усі щасливі та здорові,
у вусі вата і банан.

Сергій Губерначук
2019.12.14 13:31
Сонячний зайчик – пустунець
з мене – на тебе,
з тебе – на мене!

Що він і хто?!
Не приховуй його на колінцях у себе!

Уїдливе вухате сонечко,

Ігор Герасименко
2019.12.14 11:46
Чи листя, чи сніжинок фестивалі,
а чи метеликів о будь-якій порі
самотніх перехожих частували
нектаром золотистим ліхтарі.

Допоки не доходили додому,
допоки снів садочок не доспів
допомагало подолати втому,

Володимир Бойко
2019.12.14 10:12
Народ наш є. І буде. Хоч тирани,
Заброди загребущі вікові,
З суміжних територій Кацапстану
Лаштують лицедійство на крові.

Як в трилері, вигулькує з болота
Мерзенної потвори голова,
Патьоками московської гидоти

Іван Потьомкін
2019.12.14 09:55
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
лолись стежки її

Козак Дума
2019.12.14 09:46
Я краю крайнощі як хліб
зі спогадів мого життя,
перевертаю сотні глиб
у пам’яті до забуття.
Я хмари слухаю сумні,
що вітру шепчуть – «зачекай».
І ніжусь в плетиві зі снів,
що розтяглись за небокрай…

Марія Дем'янюк
2019.12.14 08:40
Світло таяло у душі,
Сповивало теплом серденько,
Неокраїм молитвам в тиші
Миросяйвом всміхалася Ненька.

Огорнула умить крилом,
Цілувала мою голівку,
Сльози радості потекли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Не приходите ко мне больше, мама


Мы пришли на прием к одному и тому же профессору. Тот, как обычно, запаздывал. Мой товарищ по несчастью уже успел рассказать о своих проблемах с кровью. Оказалось, что у нас причина одна и та же – радиация. Он строил атомные электростанции. Я писал, как труд и спорт в жизни атомщиков рядом идут. Он не мог вспомнить, на каком конкретно объекте подхватил лишнюю дозу. А я вспомнил – на Ровенской. Рассказал ему, как целые сутки меня не пускали в город Кузнецовск, где собственно и располагалась атомная станция. По секрету сопровождающий сказал, что на одном из реакторов полетела обшивка, и сейчас московская комиссия решает, эвакуировать население или же оставить все в тайне. Остановились на втором, и я в сопровождении директора станции даже побывал в ее святая святых – на центральном пульте управления...
Из приемной сообщили, что профессор сегодня вообще не придет. Я хотел уже попрощаться, но мой товарищ по несчастью, спросив, не тороплюсь ли я, предложил немножко прогуляться. Какая-то минорно-беспокойная нотка послышалась в его голосе, и я почувствовал, что отказать ему было бы просто бестактным. Не спеша пошли мы по утопающим в зелени улочкам и переулкам Рехавии в сторону улицы Аза, откуда потом должны были разъехаться в разных направлениях. Где-то совсем рядом бурлила жизнь Иерусалима, а тут, как по заказу, – тишина, которую, кажется, делал еще тише неспешный голос моего спутника.
– В прошлом году я ездил хоронить свою матушку, – начал мой собеседник. – Родные и близкие начали расходиться, а я все стоял и стоял с закрытыми глазами перед холмиком, покрытым букетами цветов, и все отчетливей вырисовывалась передо мной одна и та же картина...
...Прошло уже четыре года, как я оказался в детском доме. Полумертвецами сняли меня и младшего брата с холодной печи и отвезли в районную больницу. Там нас год отхаживали, а потом отправили в разные детские дома, как оказалось впоследствии, под разными фамилиями. Правда, с одним и тем же корнем. Где-то в четвертом классе я решил написать письмо в сельсовет, чтобы узнать о судьбе мамы и братика. Ответа не получил, но однажды вбегает кто-то из одноклассников и сообщает, что меня спрашивает какая-то женщина. Я тут же выбежал, даже смутно не догадываясь, кто бы это мог быть. И вот в конце аллеи вижу изможденную старуху, чем-то напоминающую мать. А она, бросив какой-то узелок, со слезами на глазах уже протягивает навстречу мне руки. Так вот мы и встретились после стольких лет разлуки. Мать, оказывается, все эти годы то сама находилась в больнице, то, неграмотная, разыскивала нас. И вот нашла меня. Какие-то сердобольные дед и баба приютили мать, и она стала наведываться ко мне, всякий раз принося с собой то пирожок, то просто кусок хлеба, что по тем послевоенным голодным временам было еще каким лакомством!.. Конечно же, все это я делил с товарищами.
И вот по окончании четвертого класса, когда мама в очередной раз пришла ко мне, директор детдома вызвал нас к себе и сообщил, что поскольку я не круглый сирота, то меня отчисляют из детдома. И это при том, что я был отличником учебы. Как быть дальше, мы не знали. У матери ни кола, ни двора...
Как мне сейчас кажется, директор не был повинен в таком решении. Видимо, какому-то чинуше от просвещения пришла в голову мысль, что, дескать, страна уже залечила раны, нанесенные войной, и детские дома изжили себя. Помнится, именно в это время моих товарищей-переростков срочно стали отправлять в фабрично-заводские училища. Так они и остались на всю оставшуюся жизнь полуграмотными.
– Но как же вы смогли и выучиться, и стать крупным руководителем?
– Это отдельная история, в сущности напоминающая судьбу многих из детей войны, как я бы назвал наше поколение. Но продолжу свой рассказ.
Значит, приехали мы с матушкой в село. Жили то у одного, то у другого из наших многочисленных родственников. Поначалу все в радость, но потом все чаще и чаще передо мной вставал вопрос, а как же с учебой. Замечу, что и в детдоме я боялся пропустить хотя бы одно занятие в школе. Ведь это грозило выбыть из отличников. А тут тебе ни пристанища, ни работы у матери. Односельчане уже спрашивали, когда я начну пасти их коз... То есть об учебе не могло быть и речи. Значит, прощайте все мечты о том, что стану инженером и буду строить что-то наподобие Днепрогэса.
И вот как-то, никому не сказав, куда иду, я отправился пешком в роно и рассказал там о своем тогдашнем житье-бытье.
– Постой, так это ты тот самый, кого я отправлял когда-то в детский дом? – спросил инспектор. – Как же им не совестно было отчислять тебя неизвестно куда? Да еще и отличника...
Так вот и закончились мои летние каникулы вне детского дома. Возвратился я назад не только с направлением, но и с письмом от инспектора. Прочитав все документы, директор сказал:
– Ну, что ж. Так тому и быть. Пойди попрощайся с матерью да скажи, чтобы она больше не появлялась здесь.
Вышел я к матери, которая дожидалась меня в конце той самой аллеи, где мы встретились впервые. Слава Богу, что никого не было поблизости, и я, еле сдерживая слезы, проговорил, как и просил директор:
– Не приходите ко мне больше, мама...
Ничего не говоря в ответ, матушка поцеловала меня и не в силах отвернуться, как-то бочком пошла, махая мне вслед рукой.
– Но вы в конце концов все же встретились?
– Да, но это другая, не менее волнительная для меня история. А эту рассказал вам, чтобы хоть немножко облегчить душу от воспоминания о прошлом. Не обессудьте, что как бы перекладываю на вас часть своих душевных страданий. Поди знай, не больше ли их у вас самого. Такая уж, видимо, судьба у нашего поколения.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-04-07 12:41:29
Переглядів сторінки твору 189
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.058 / 5.73)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.12.15 09:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./Л.П.) [ 2019-04-07 20:28:10 ]
Очень трогательно, Иван! Жестокая была система, но сейчас и того хуже...Даже детей некоторые выписывают из родного дома, чтобы получить субсидию.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-04-08 10:40:08 ]
По закінченні педучилища як колишній вихованець дитбудинку я працював з такими, як і сам колись дітьми. Гадав, що система дитбудинків з часом зникне. Як видно з ситуації в Україні, помилився.