Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Рабі Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
"У Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно..."
Тарас Шевченко
"Не треба бути ангелом, щоб стати святим"
Альберт Швейцер
Холера нещадно косить люд у Вільні.
Молитвами й постами, напучують рабини,
Ми випросимо в Бога порятунок.
Може, сьогодні, в Йом Кіпур ,
Всевишній відведе це лихо.
Хто самотужки, хто з поміччю здоровших
Бредуть юдеї у Велику синагогу.
Недужим голосом кожен чита «Чисту молитву» -
Начебто розмову щиру веде із самим Всевишнім.
Час уже й виносить із Святої шафи
Сувій Тори, аби почати «Коль нідрей» .
Але чомусь не видно рабі Ісраеля ...
Було таке із ним.
Розказують: позаторік,
Не діждавшись рабі, молодиця
Змушена була покинуть синагогу,
Бо ж немовля одніське вдома і, мабуть, плаче.
Вбіга в господу. Але що це? Долина не плач, а...сміх.
І бачить: рабі Ісраель чукикає малятко:
«Поспішав на службу, та почув плач
І от без дозволу сиджу з цим ангелочком...»
«...А що як рабі знесилила холера?-
Написано в очах юдеїв.-
Він хоч і ближч до Бога, та все ж тільки людина...»
Аж ось нарешті з’явився рабі.
Зійшов на поміст, сумнавим поглядом
Обводить свою паству, та почина не з того,
Що так вона чекає, а з того,
Що не прописано в жоднім Сидурі :
«Бачу: не слухаєте мене ви, любі...
Просив же вас на якийсь час забути
Молитви і піст. Ви ж так знесилили себе,
Що вже не годні до пуття поговорити з Богом.
Забули, певне, що поки ми живі,
Душа наша - в здоровім тілі.
Отож, аби не посиротить громаду,
Благаю вас супроти всіх приписів: їжте і пийте.
Сьогодні так вам велить Всевишній...»
Рабі прочитав молитву над трунком та їством.
І привселюдно почав їсти і пити..
P.S.
Того 1848 року своїм прикладом рабі Ісраель Салантер, хоч і викликав невдоволення інших рабинів, урятував паству од неминучої смерті.
Коль нідрей – молитва, суть якої в тому, що, коли хто-небудь словами чи справами робить щось несумісне з юдаїзмом, усі мають знати, що це не відповідає його справжнім намірам, а сказано чи зроблено тільки для годиться. Молитва з чудовою мелодією, мабуть, виникла в часи інквізиції в Іспанії в середовищі тих, хто зі страху бути спаленим на кострищі, змушений був перейти в християнство.
Рабі Ісраель Салантер (1810-1883) ще за життя став святим серед юдеїв Вільно. Він поклав початок рухові «Мусар» («Мораль»), взявши за основу етичні принципи юдаїзму. Одним з проявів цього є відмова рабі очолити щойно створене царськими властями училище рабинів у Відні, яке мало діяти згідно з циркулярами міністерства освіти. Щоб бути незалежним, рабі не спокусився навіть на платню, що в кілька разів перевищувала його заробіток у єшиві.
Сидур - молитовник.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Уламки смальти із мозаїки життя (продовження)"
