
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.17
14:15
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
2021.01.17
11:32
За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
2021.01.17
08:04
Університети червоніли
від такої довгої хвали –
українець з українцем говорили
про любов до рідної землі;
вийшли в сніг,
перехрестили Київ
на тролейбусі,
а другий на метро;
від такої довгої хвали –
українець з українцем говорили
про любов до рідної землі;
вийшли в сніг,
перехрестили Київ
на тролейбусі,
а другий на метро;
2021.01.17
07:23
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
міцно сплівся із братами.
Він плюсам не має ліку,
заміняє навіть ліки,
проганяє геть простуду –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
міцно сплівся із братами.
Він плюсам не має ліку,
заміняє навіть ліки,
проганяє геть простуду –
2021.01.17
05:28
Цей день ти проживеш немов останній.
Твій вимір інший. Розуміння смерті.
Як очі відкриваєш на світанні
із думкою: «Дай, Боже, не померти!» –
Покірну руку тягнеш до пігулок
та знаєш точно, що немає ліків…
А днина ця лише небес дарунок
себе переосми
Твій вимір інший. Розуміння смерті.
Як очі відкриваєш на світанні
із думкою: «Дай, Боже, не померти!» –
Покірну руку тягнеш до пігулок
та знаєш точно, що немає ліків…
А днина ця лише небес дарунок
себе переосми
2021.01.16
23:02
Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки приишла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив пе
2021.01.16
21:54
Свого часу, працюючи помічником-консультантом у народного депутата України, мусів бігати туди-сюди з комітету, в якому він головував, до сесійної зали: то документи на підпис однести, то отримати терміново, віч-на-віч, порцію робочих порад, то послухати з
2021.01.16
21:19
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2021.01.16
18:12
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я в пилюці... босими ногами.
На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я в пилюці... босими ногами.
На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
2021.01.16
14:12
Втікачів я догнав і сказав їм,
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.
Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.
Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови
2021.01.16
13:38
До розваги ще й мороку
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???
Мчаться дітлахи на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???
Мчаться дітлахи на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!
2021.01.16
12:58
Мій сину, темно надворі.
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!
Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!
Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс
2021.01.16
11:53
Не відмов мені.
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.
Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.
Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",
2021.01.16
01:13
А опівночі ви черешню їли?
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?
Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?
Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
2021.01.15
15:47
У відчаї! Десь зникла доля.
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.
Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.
Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:
2021.01.15
13:10
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.
14 серпня 2001 р., Богдани
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.
14 серпня 2001 р., Богдани
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Мы были подобны сынам Израилевым, кои воспевали:
«На реках Вавилонских там мы седохом и плакахом»
Преосвященник Ириней Фальковский
«Прежде были мы то, что теперь московцы:
правительство, первенство и самое название Руси от нас к ним перешли.
Но мы теперь у них, как притча во языцех»
История Русов или Малой России
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію