Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Мы были подобны сынам Израилевым, кои воспевали:
«На реках Вавилонских там мы седохом и плакахом»
Преосвященник Ириней Фальковский
«Прежде были мы то, что теперь московцы:
правительство, первенство и самое название Руси от нас к ним перешли.
Но мы теперь у них, как притча во языцех»
История Русов или Малой России
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
