Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
2026.05.11
11:56
мою печаль художник
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
2026.05.11
09:30
На дворі розігралася спека —
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
2026.05.11
09:03
Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
2026.05.11
09:02
Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
2026.05.11
07:00
Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
2026.05.11
01:47
Нема чого прибріхувати про вік,
а що треба, то це голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка не дозріваючого, а бутона.
А тебе цим часом тільки п
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Мы были подобны сынам Израилевым, кои воспевали:
«На реках Вавилонских там мы седохом и плакахом»
Преосвященник Ириней Фальковский
«Прежде были мы то, что теперь московцы:
правительство, первенство и самое название Руси от нас к ним перешли.
Но мы теперь у них, как притча во языцех»
История Русов или Малой России
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
