Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
2026.01.13
22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
2026.01.13
16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
2026.01.13
16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
2026.01.13
12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
2026.01.13
10:34
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрест, важчий од хреста Ісуса
«Мы были подобны сынам Израилевым, кои воспевали:
«На реках Вавилонских там мы седохом и плакахом»
Преосвященник Ириней Фальковский
«Прежде были мы то, что теперь московцы:
правительство, первенство и самое название Руси от нас к ним перешли.
Но мы теперь у них, как притча во языцех»
История Русов или Малой России
«Цвяшок? – колишній митрополит, член Синода Арсеній Мацієвич, а нині безстроковий в’язень Ревельського каземату під ім’ям Андрія Брехуна, даним самою імператрицею Катериною ІІ, перекладав з одної тремтячої руки на другу знайдену річ.- Відкіля він? Не інакше, як янгол підкинув уночі».
Якби це було те, думав в’язень, що сурово заборонила цариця,- чорнило й папір, скільки б я розповів про її злочинства над людом, як через організовану нею смерть чоловіка опинилась на престолі, а тепер для своїх коханців вирішила одібрати ще й монастирські землі. А там же вся освіта , звідти виходять ті, хто несе пастві слово Боже. Себто останній промінчик світла ладна одібрати імператриця. Як тодішній член Синоду я виступив проти і прямо в лице кинув їй самій звинувачення. Ніхто не підтримав мене. Навпаки, намагалися зняти архієрейський одяг.
Першим підійшов Санкт-Петербурзький і Новгородський митрополит Димитрій Сєченов, щоб зняти з мене білий клобук. «Твій язик був для мене гостріший від меча. Він задушить тебе і ти помреш!»- проказав я йому. Другим був давній мій приятель українець архієпископ Псковський Амвросій Зергис-Каменський, щоб зняти омофор. Я зняв його сам і сказав: «Той, хто їв хліб зі Мною, той побільшив мені прикрощі. Ти - як віл той, ножем будеш заколотий». Третім з черги підійшов мій учень архієпископ Афанасій Волховський, щоб зняти панагію і почув таке: «Язик твій був багатомовний на мене, як у Арія, тому й ти помреш, як помер Арій». Четвертим приступив вікарій Петербурзький єпископ Гавриїл. щоб забрати жезл. Віддаючи, я промовив: «Ти забув, яким має бути архієрей Божий... За твою Іродіяду твій суперник задушить тебе, бо так, танцюючи з нею, ти осудив мене». П'ятим підійшов архієпископ Крутицький Гедеон, щоб зняти мантію, і почув: «...Ти позолочений гріб, повний смороду та всякого непотребу, не побачиш більше престолу свого». Шостим і останнім був член Синоду архімандрит Мисаїл, Новоспаського монастиря настоятель, котрий отримав од мене рясу і почув: «Ти швидко спік хліб свій, приготовлений для мене, зате і сам, немов хліб спечешся в печі».
Гірко плакав при цьому Московський митрополит українець Тимофій Щербацький. Звернувсь я до нього зі словами: «Цей воістину ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Про імператрицю усі там присутні почули таке: «Благо ж бо мені, що Ти смирив мене Боже! А цариця Катерина за це не матиме християнської кончини».
В чернечому одязі відправили мене під конвоєм аж у Микільський Карельський монастир, що знаходився на березі Білого моря, й помістили в каземат, що знаходився під самим вівтарем кам'яної Успенської церкви. Монахи ставились до мене добре, сам настоятель монастиря шанував. Всі брали благословення, уважно слухали мої проповіді, навіть давали можливість служити.
Можна було б, як-то кажуть , жити. Та ось котрийсь чернець цього ж монастиря зробив донос. Мовляв, митрополит Арсеній проводить тут агітацію проти імператриці й у вересні 1767 року почалася нова розслідувальна справа. Для цього в монастир приїхав прокурор і жорстоко провадив тут допит. Так само знущався він і наді мною. Я вийняв перед ним п'ятака, поклав на стіл і сказав: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п'ятаком закриють тобі очі».
•Кажуть, усе це дослівно збулося. Імператриця Катерина II була сильно цим вражена і наказала негайно ж позбавити мене чернечого звання, зодягти в мужицьку одежу, перейменувати в Андрія Враля, заслати на вічне і безвихідне перебування в Ревелі, ні паперу, ні чорнила не давати, нікого не допускати і в жодний спосіб сторожа не повинна знати, кого вона охороняє.
•До Ревеля везли мене через Москву . Цариця Катерина прийшла і втупила в мене свої баньки, а я, знесилений, підвів свої очі й сказав: «Ти помреш так, як задушила свого чоловіка Петра III».
Двері до каземату, в який мене запровадили, замурували, і вони не відчинялися. . Себто я був справжньому кам'яному мішку. Через вибиті шибки своїх двох віконечок я кричав і благав тих, хто проходив, рятувати мене від голоду й холоду.
І ось, мабуть, наприкінці життя, невідь звідки об’явився оцей цвяшок. Од болячок і холоду руки трясуться і неспроможні на більше, як написати на лутці рядок із Псалма:
«Благо мне, яко смерть мя еси».
•В лютому 1772 року колишній митрополит вже не просив їжі, а кричав, щоб прислали йому священика. Кінець його страдницького життя наближався. Тоді двері до каземату вибили і впустили священика... Він висповідав митрополита- і взяв у нього благословення.
•28 лютого 1772 року святитель Арсеній, митрополит Ростовський, в'язень Ревельської фортеці, тихо упокоївся. Вже увечері померлого з наказу коменданта поховали при Свято-Миколаївській церкві. Всі, хто був присутній при таких таємних похоронах під страхом смерті змушені були мовчати. Пізніше в цій церкві таки стали молитися за упокій колишнього митрополита Арсенія і навіть показували його могилу.
• Розписка про витрати на похорон свідчила, що було куплено гріб за 1 карбованець 4 копійки, матерії за 50 копійок, грамота і вінчик -6 копійок. Митрополит Іларіон Огієнко в своїй праці про Арсенія Мацієвича зазначає: «Отак оцінено в Росії велику 20-літню працю одного з найвидатніших українських митрополитів...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
