Богдан Бастюк. Словини. Вибрані поезії.- Тернопіль: Богдан, 2005.- 212 с.
Без паперу, лінійок, лекал,
Без моделей і циркуля мирного –
Небокраю крутий овал,
Далечінь…
Збірку вибраних поезій Богдана Бастюка дуже гарно представлено шанованими літераторами п. Євгеном Бараном та п. Петром Сорокою. Постараюся триматися на певній дистанції від них, не повторюючись, зберігаючи при цьому зацікавленість і розуміння.
Почну з «Початку». Здається, О.Пушкін зрік: іти слід-у-слід за думкою поета – наука вельми цікава. «Все починалося помалу.., так, спочатку було три виміри: Земля – орало, леміш, кінь, плуг; Праця – відважив скибу і Космос – планета /Крутнулася навкіл осі…Четвертий вимір – Час – тут також присутній. Той самий, що поєднує не поєднане, але не поєднане тільки на перший погляд. Вірш «Початок» - витончена аскеза глибинних часових філософських розмислів.
Автор – незаперечний традиціоналіст. Львів`янин Тарас Салига вважає, що традиція залишається собою лише тоді, коли оновлюється. Напевно, він знає, про що говорить. А я собі міркую: останнім часом критерієм оцінки якості літературних текстів є елемент новизни. На цьому грунті трохи відмовилися від смаку, який, у свою чергу, пов`язаний з попереднім досвідом. Наслідуючи Євгена Барана, я (трохи змінивши акценти) думаю, що попередній досвід( власне, традиція) не означає – помилковий.
Поет знаходить поезію в самих простих речах: «Усе, що є на світі – тільки поле / Ласкаве, наче мамина рука»; «І день, що вдосвіта встає, / Підвладний споконвіку півням…»; «Півні у бійках розсипають пір`я / Попід ошатним зрізом штахетин».
Мудра філософія життя: «Я знав тебе по-справжньому, не трохи. / З тобою ріс, в тобі, духмяній, спав / І тихо роздивлявсь тебе у профіль, / Розгадував, але чи розгадав?»; «Не треба слів. Вони даремно / У тишу кануть – не здогнати».
Припадає до душі шляхетна стриманість галичанина – у віршах про кохання: «Я не шукав для тебе порівнянь, / Бо їх нема…»; «І скільки сумних загубилося осеней У вікнах твоїх очей?/ Спитаю в кохання…»; «Не здатен лиш дорахуватися / Першопричин любові».
Habent sua fata libelli – кожна книга має свою долю. Декому непотрібна істина, бо вона безжальна і руйнує надії. Дехто полюбляє таїну, бо вона ці надії зберігає. Всі ми є портретами свого часу, але з Вовчої гори краєвид найкращий у світі!
Той берег низенький, стежки і городи,
Загублені в травах сліди,
Той вітер, що й нині невтомно скородить
Ріллю зеленаву води…

Вірші Богдана Бастюка.

Початок.

Все починалося помалу…
Не за хвальбу чи срібний гріш
Придумав пращур мій орало,
А потім викував леміш.

З конем і плугом він уперто
Пройшов по вранішній росі,
Відважив скибу…
І планета
Крутнулася навкіл осі…

Поклик.

Коли ти наодинці із собою
Й ніхто тебе із хати не покличе,
А дощ іде квапливою ходою,
Мов по цимбалах дахом черепичним…

Коли усе, здається, за плечима,
Коли затишок абсолютно повний,
Відчуєш раптом слухом і очима –
Пульсує в ринвах час непогамовний.

І вийдеш на вершину безіменну
Поміж своїх, таких рівнинних буднів,
Й лунка церата з поліетилену
Заграє в тисячи тривожних бубнів!..

На світанні.

Ніч догоря у чорному багатті,
Навшпиньки крадеться
Мій погляд у вікно,
Де віти яблунь, мов птахи цибаті,
Клюють зірок відбілене пшоно…

Скирти.

В полях, де скрині золоті
До ранку зачиняють віка,
В дитячих снів на видноті
Засвічуються в скиртах вікна.

За ними ходить хтось живий,
Соломка жевріє тоненька.
То дух блукає польовий,
Зайці йому на побігеньках.

Той дух дрімливий лановий
В світлиці нишпорить, у сінях,
Пучок зеленої трави –
Весни шукає воскресіння.

…Зі сном і казка відійшла
Ген у морозне безгоміння.
Препишні сховища тепла,
Стоги серпневого проміння…

* * *
Не нагадуй мені, як сумні журавлі
Восени з рідним краєм прощаються,
Як поволі в імлі тануть крила-жалі…
Розкажи, як вони повертаються.

Сенс.

Навіщо все? – Ця втома на плечі,
Ці клопоти? –і спірка розпочата.
А поруч мерзнуть яблука вночі,
Аби до ранку прожили зернята…

До крапки у дискусіях.

Повірте, з гілляки не вчора я зліз.
Тож знаю, що в нашій культурі
Була вже ідейність, був соцреалізм,
Партійність у літературі…

Сверблячка ідейності…Шия – в дугу.
Спрямованість, щоб вона скисла!
Знов – спроба усю перекласти вагу
На інший кінець коромисла.

Розмови, дискусії,гасла-пташки…
Аби у словесному глеї
Не порпатися, припинить балачки,-
Які ще потрібні ідеї?!

Аби побратимів не брати на сміх
І поїдом ближніх не жерти,
Аби поважати сусідів своїх, -
Потрібні які такі жертви?!

Аби не топити у ложці води
Знайомого, брата чи друга,
Аби не радіти з чужої біди, -
Яка тут потрібна потуга?!

Аби лихослів’ я здавалося нам
Дикунським і протиприродним,
І в сподок його не лишати синам, -
Потрібні дотації, фонди?!

Щоб знало нормального батька дитя
І мужа дбайливого – мати,
А сам він тверезо дививсь на життя, -
Потрібні кредитні витрати?!

Аби не лежало повсюди сміття, -
В дворах, на узліссях, у полі,
Аби припровадити все до пуття, -
Валюти бракує…чи волі?!

Між чвар і конфесій, взаємних погроз,
Прощаючий, мудрий, привітний
Єдиний у краї син Божий – Христос!
Що треба, щоб це зрозуміти?!

Тож опам’ ятаймося, будьмо людьми.
Свого не цураймось, не гудьмо.
Як хочемо бути народом і ми,
То – станьмо, гуртуймося, будьмо!

Вірна прикмета.

Знов жнива ідуть до нас
Золотими площами…
Селянине, в поле час! –
Пальне подорожчало…

Туристський феномен.

Ну де ще є країна отака?!
Поміж держав немає ненормальної,
Де коштує площина молока
Дешевше од…
Водички мінеральної.

• * *

Дитинство іде за нами,
Молодість поруч крокує,
Старість бреде попереду,
І ми її наздоганяємо.

• * *

Я випадав із «дружніх» лав,
Але не каюсь, не баную,
Що вчора «слава!» не горлав,
А десь «ганьба!» не репетую.

І конкурси, і номінації…

Хитлива сцена – як пором…
Журі, юпітери, дівиці…-
Розшаленілий іподром,
Де жеребці та кобилиці…
Змагання, конкурси краси,
На сукню куцу і …на робу.
І на співочі голоси
Є конкурси.
Ба й на худобу
Є виставки.
І на людей…
В захопленні ми од атлетів.
Є, кажуть, конкурси ідей.
Невже7..
Бува, що й для поетів
Влаштовують змагання десь,
Аби обнюхати і …зжерти.
Аби не вибилось котресь
У світ, то посприяти…
Вмерти,
Бо – особистість. І морозом
У душу віє недарма. –
Нема змагань на глузд,
На розум
І на господаря…нема.

Взаємність.

Я соняха з сонцем підслухав розмову:
«Ти завтра до мене, мій брате, прийдеш?»
«Авжеж».
Сонях зиркнув на мене і знову:
«Чекаю. Приходь, і до нього – теж…»

Скажу тобі, жовтогарячий мій брате,
Сьогодні признаюся врешті –решт, -
Допоки живий, я у сонця прохатиму:
«Вертайся до мене, до соняха – теж…»

Кровина життя.

У ночі вона краплиста:
Її називають росою.
У неба вона - блискавиця:
Її називають грозою.
У сосон вона – схолола:
Її називають смолою.
У поглядів наших – солона:
Її називають сльозою.

• * *

Сподівання непевний дим:
Схоче – збудеться, може й не збутися.
Часто гірко нам перед тим,
Як приходить пора…
всміхнутися.

Над рікою.

Дивувалися зі мною
Вечори погожі:
«Пісні пливуть за водою,
А чи гуси, може?..»

Над спокійною рікою
Сива мряка гусне. –
Літа пливуть за водою,
Наче білі гуси…

Разом з ними, із літами,
У місячних зблисках
Лине поміж берегами
Днів моїх колиска.

І несе мене з собою,
І хита-гойдає…
Й колискова наді мною
Мамина лунає.

Хтось над берегом блукає
Тихим, таємничим.
Може, пісню наслухає,
Може, гусей кличе…

• * *

А здавалося: все так просто –
Теплий погляд струснути з пліч,
Відійти під байдужі сосни,
Кілька кроків ступити у ніч…
А тривожно сяйнуть зіниці –
Не зважати, не глянути вслід.
Непобачене, кажуть, не сниться.
І…відчути на серці лід.

Золотавими марити косами,
Випадкових шукати стріч…
А здавалося: все так просто –
Кілька кроків ступити у ніч…