Якщо я захворію,
лікарям докучати не стану,
звертаюсь до друзів
(не вважайте, що, може, звихнувсь):
постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
в узголів’ї поставте
зорю осяйну.

Я ходив напролом.
Я не був недоторкою.
Якщо ранять мене в справедливих боях,
Забинтуйте мені голову
гірською дорогою
і ковдрою вкрийте
в осінніх квітках.

Пігулок чи крапель – не треба.
Хай у склянці проміння сія.
Жаркий вітер пустель, дивосвіт водоспаду –
лікувати цим слід.
Від морів і від гір
так і віє віками,
як поглянеш, відчуєш:
вічно живем.

Не облатками білими
Шлях мій всіяно, - хмарами.
Не лікарняним одходжу од вас коридором,
а Шляхом Чумацьким.

Ярослав Смеляков (1912-1972)

Если я заболею,
к врачам обращаться не стану,
Обращаюсь к друзьям
(не сочтите, что это в бреду):
постелите мне степь,
занавесьте мне окна туманом,
в изголовье поставьте
ночную звезду.

Я ходил напролом.
Я не слыл недотрогой.
Если ранят меня в справедливых боях,
забинтуйте мне голову
горной дорогой
и укройте меня
одеялом
в осенних цветах.

Порошков или капель - не надо.
Пусть в стакане сияют лучи.
Жаркий ветер пустынь, серебро водопада -
Вот чем стоит лечить.
От морей и от гор
так и веет веками,
как посмотришь, почувствуешь:
вечно живем.

Не облатками белыми
путь мой усеян, а облаками.
Не больничным от вас ухожу коридором,
а Млечным Путем.

З огляду на досягнення ізраїльської медицини, котра ось уже протягом 5 років тримає мене з раком легень на цьому світі, не варто було б братися за відтворення цього твору, але пам’ять про незабутні 60-ті, коли в товариському ґроні серед інших співали й цю пісню, здолала здоровий глузд.