Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1918) /
Проза
Не класичний реалізм Олександра Шандора…*
(… проте натхненний, емоційний, цілісний).
У творі Г. Ф. Лавкрафта «Сомнамбулічний пошук невідомого Кадату» є такі слова: «Матерія і світло народилися знову такими ж , якими вони колись виникли в просторі, а комети, сонця і світи зайнялись до нового життя, хоча нічого не вціліло, щоб нагадати про те, якими вони були в мить свого народження і в мить зникнення, у вічній зміні початку і кінця і повернення до безкінечного початку…».
Виноградів. Містечко, що розташоване на правому березі річки Тиси, біля підніжжя Чорної гори, яка у давнину була вулканічною. Поселення називалося Угоча і виникло на межі 9 – 10 –го століть, статус міста отримало в 1262 році. У цьому місті народився, мешкає і творить герой цього тексту - митець Олександр Шандор. Немає потреби ставити додаткові акценти на тому, яке значення має вік населеного пункту? Величезне, як для самого міста, так і для містян, та для культури краю і країни. Художник здобув освіту в Ужгородському коледжі мистецтв імені А. Ерделі, відділ художньої обробки металу. Має членство в творчому об’єднанні «Митець Верховини».
Живописець розповідає : «Багато подорожую, спілкуюся з досвідченими, відомими художниками, поєдную у своїй творчості характерні ознаки образотворчості декількох українських художніх шкіл. Віддаю перевагу пейзажам і натюрмортам. Роботи пишу переважно з натури, піддаючись могутньому впливу безпосередніх вражень і настроїв, котрі дарує Природа, з’являється натхнення…».
Це не класичний, але таки реалізм, який справляє органічне, цілісне враження. Автор невимушено і сміливо наносить пастозними мазками кольорові площини на полотно, знаходить цікаві композиційні та стилістичні рішення. В його роботах помітні впливи не тільки митців Карпатського краю… Таке поєднання надає картинам особливої принадності.
Розгляньмо ж уважно одну із пейзажних робіт автора. Колір неба там поступово змінюється, згори донизу, від блакитного до густо – синього. Вечоріло. Смереки і ялини поступово тонули у смерканні. Та не скрізь ніч встигла поглинути зелень схилу гори, поза якою видніються дві фігурки людей, ще далі – незвичного, світло – помаранчевого окрасу виструнчилася копиця. Не чутно ані звуку, ніч вступає у свої права… Одне дерево вирвалося увись, не лише понад лісом, а й домінує над усією місцевістю.
Одна з думок наших предків про хмари наступна, що вони, не що інше як дим, що підійнявся на певну висоту і там загус… (П. Чубинський).
Доктор психології Олексій Губко наголошував: «За зразками художньої діяльності тієї чи іншої епохи можна судити про ступінь розвитку всіх основних психічних процесів, властивостей і станів людей цієї доби. Як відомо, художня творчість є складним, синтетичним видом людської діяльності. У ній беруть участь всі психічні структури особистості – її сенсорні процеси (передусім, природно, сприймання й уявлення), мнемічні, мовні, розумові, фантазійні), чи не найбільше – емоційні…».
Художник вдало вихоплює із довкілля певну оазу, надзвичайно лірично, за допомоги різноманітних тонів і півтонів передає усю привабу, - чи то безлісного схилу гори, прикрашеного кількома деревцятами, одягненими у осіннє вбрання; чи то тихої затоки, де тремтить вода від подиху вітерця, зеленіють нависаючи над водоймою кущі, а небо – цвіте ніжністю світло – рожевих відтінків і блідою блакиттю.
Побачиш і гірський краєвид, не притаманний Закарпаттю, виникає враження, ніби уявнився творчо «опрацьований» вплив М. Реріха і М. Волошина (справжнє прізвище – Кирієнко).
Скористаймося ще раз цитатою від Г. Ф. Лавкрафта, який ненавидів сучасність і механізацію, але любив Давній Рим, морозиво і котів: «На вершині її (гори) завжди клубочився туман, адже тумани – це пам'ять богів…», - «Інші боги».
Майстерно виконані і натюрморти, на яких натрапиш і на – пишний букет, біля нього цитрина на таці, із стола сповзає обрус, а букет у вазі віддзеркалюються у лакованій поверхні…
Читаєш заворожуючі рядки вірша Ніни Кур’яти (уродженка Одещини) і бачиш окремі картини Олександра…
«Бабине літо. Ще вдосталь тепла,
Світла, смаку, аромату ще вдосталь,
Але його нетривкого крила
Не вистача, щоб затримати осінь».
«За будь – яких обставин не можна втрачати генетичну материнську матрицю. Це пуповина, камертон «рідного, батьківського» поля («ніхто не може бути позбавлений роду…» - В. К.). Нанизувати на неї можна і необхідно, але її слід оберігати як зіницю ока. Тому що вона і є «зіницею свідомості нашої матриці». Лише через неї «видно і чути «пуповину – Україну» як велетенське дерево.
Нейролінгвістичне перепрограмування – ломка коду доступу. Ви, як листочок на дереві, яке має глибоке коріння. Дерева є різні: берези, дуби, осики, одне на інше не щепиться, листочок із дуба не може перетворитися на листочок із берези. Щепляться виключно родинні поля. Через інше вікно, видно інший краєвид. Затирання цієї матриці аналогічне затиранню генотипу, чи щонайменше зміна його (втрата сього «Я»). Відключення від енергетичного харчування батьківського поля. Велика духовна хвороба України…», - слушні зауваги Віктора Кирунчика.
Творчі роботи живописців повинні додавати глядачам – бадьорість і міць духову, зцілення від занепаду, а коли розгубленість наступає, треба зробити крок вперед, в бік Добра, себто в правильному напрямку…
Яким є помешкання і люди цього житла, в якому немає жодної картини?...
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не класичний реалізм Олександра Шандора…*
(… проте натхненний, емоційний, цілісний).У творі Г. Ф. Лавкрафта «Сомнамбулічний пошук невідомого Кадату» є такі слова: «Матерія і світло народилися знову такими ж , якими вони колись виникли в просторі, а комети, сонця і світи зайнялись до нового життя, хоча нічого не вціліло, щоб нагадати про те, якими вони були в мить свого народження і в мить зникнення, у вічній зміні початку і кінця і повернення до безкінечного початку…».
Виноградів. Містечко, що розташоване на правому березі річки Тиси, біля підніжжя Чорної гори, яка у давнину була вулканічною. Поселення називалося Угоча і виникло на межі 9 – 10 –го століть, статус міста отримало в 1262 році. У цьому місті народився, мешкає і творить герой цього тексту - митець Олександр Шандор. Немає потреби ставити додаткові акценти на тому, яке значення має вік населеного пункту? Величезне, як для самого міста, так і для містян, та для культури краю і країни. Художник здобув освіту в Ужгородському коледжі мистецтв імені А. Ерделі, відділ художньої обробки металу. Має членство в творчому об’єднанні «Митець Верховини».
Живописець розповідає : «Багато подорожую, спілкуюся з досвідченими, відомими художниками, поєдную у своїй творчості характерні ознаки образотворчості декількох українських художніх шкіл. Віддаю перевагу пейзажам і натюрмортам. Роботи пишу переважно з натури, піддаючись могутньому впливу безпосередніх вражень і настроїв, котрі дарує Природа, з’являється натхнення…».
Це не класичний, але таки реалізм, який справляє органічне, цілісне враження. Автор невимушено і сміливо наносить пастозними мазками кольорові площини на полотно, знаходить цікаві композиційні та стилістичні рішення. В його роботах помітні впливи не тільки митців Карпатського краю… Таке поєднання надає картинам особливої принадності.
Розгляньмо ж уважно одну із пейзажних робіт автора. Колір неба там поступово змінюється, згори донизу, від блакитного до густо – синього. Вечоріло. Смереки і ялини поступово тонули у смерканні. Та не скрізь ніч встигла поглинути зелень схилу гори, поза якою видніються дві фігурки людей, ще далі – незвичного, світло – помаранчевого окрасу виструнчилася копиця. Не чутно ані звуку, ніч вступає у свої права… Одне дерево вирвалося увись, не лише понад лісом, а й домінує над усією місцевістю.
Одна з думок наших предків про хмари наступна, що вони, не що інше як дим, що підійнявся на певну висоту і там загус… (П. Чубинський).
Доктор психології Олексій Губко наголошував: «За зразками художньої діяльності тієї чи іншої епохи можна судити про ступінь розвитку всіх основних психічних процесів, властивостей і станів людей цієї доби. Як відомо, художня творчість є складним, синтетичним видом людської діяльності. У ній беруть участь всі психічні структури особистості – її сенсорні процеси (передусім, природно, сприймання й уявлення), мнемічні, мовні, розумові, фантазійні), чи не найбільше – емоційні…».
Художник вдало вихоплює із довкілля певну оазу, надзвичайно лірично, за допомоги різноманітних тонів і півтонів передає усю привабу, - чи то безлісного схилу гори, прикрашеного кількома деревцятами, одягненими у осіннє вбрання; чи то тихої затоки, де тремтить вода від подиху вітерця, зеленіють нависаючи над водоймою кущі, а небо – цвіте ніжністю світло – рожевих відтінків і блідою блакиттю.
Побачиш і гірський краєвид, не притаманний Закарпаттю, виникає враження, ніби уявнився творчо «опрацьований» вплив М. Реріха і М. Волошина (справжнє прізвище – Кирієнко).
Скористаймося ще раз цитатою від Г. Ф. Лавкрафта, який ненавидів сучасність і механізацію, але любив Давній Рим, морозиво і котів: «На вершині її (гори) завжди клубочився туман, адже тумани – це пам'ять богів…», - «Інші боги».
Майстерно виконані і натюрморти, на яких натрапиш і на – пишний букет, біля нього цитрина на таці, із стола сповзає обрус, а букет у вазі віддзеркалюються у лакованій поверхні…
Читаєш заворожуючі рядки вірша Ніни Кур’яти (уродженка Одещини) і бачиш окремі картини Олександра…
«Бабине літо. Ще вдосталь тепла,
Світла, смаку, аромату ще вдосталь,
Але його нетривкого крила
Не вистача, щоб затримати осінь».
«За будь – яких обставин не можна втрачати генетичну материнську матрицю. Це пуповина, камертон «рідного, батьківського» поля («ніхто не може бути позбавлений роду…» - В. К.). Нанизувати на неї можна і необхідно, але її слід оберігати як зіницю ока. Тому що вона і є «зіницею свідомості нашої матриці». Лише через неї «видно і чути «пуповину – Україну» як велетенське дерево.
Нейролінгвістичне перепрограмування – ломка коду доступу. Ви, як листочок на дереві, яке має глибоке коріння. Дерева є різні: берези, дуби, осики, одне на інше не щепиться, листочок із дуба не може перетворитися на листочок із берези. Щепляться виключно родинні поля. Через інше вікно, видно інший краєвид. Затирання цієї матриці аналогічне затиранню генотипу, чи щонайменше зміна його (втрата сього «Я»). Відключення від енергетичного харчування батьківського поля. Велика духовна хвороба України…», - слушні зауваги Віктора Кирунчика.
Творчі роботи живописців повинні додавати глядачам – бадьорість і міць духову, зцілення від занепаду, а коли розгубленість наступає, треба зробити крок вперед, в бік Добра, себто в правильному напрямку…
Яким є помешкання і люди цього житла, в якому немає жодної картини?...
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Знаковий живописець козацького родоводу.*"
• Перейти на сторінку •
"Заходить сонце, ледь помітно ще грає промінь полум’яний…, - мотив з вірша.*"
• Перейти на сторінку •
"Заходить сонце, ледь помітно ще грає промінь полум’яний…, - мотив з вірша.*"
Про публікацію
