Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1918) /
Проза
Не класичний реалізм Олександра Шандора…*
(… проте натхненний, емоційний, цілісний).
У творі Г. Ф. Лавкрафта «Сомнамбулічний пошук невідомого Кадату» є такі слова: «Матерія і світло народилися знову такими ж , якими вони колись виникли в просторі, а комети, сонця і світи зайнялись до нового життя, хоча нічого не вціліло, щоб нагадати про те, якими вони були в мить свого народження і в мить зникнення, у вічній зміні початку і кінця і повернення до безкінечного початку…».
Виноградів. Містечко, що розташоване на правому березі річки Тиси, біля підніжжя Чорної гори, яка у давнину була вулканічною. Поселення називалося Угоча і виникло на межі 9 – 10 –го століть, статус міста отримало в 1262 році. У цьому місті народився, мешкає і творить герой цього тексту - митець Олександр Шандор. Немає потреби ставити додаткові акценти на тому, яке значення має вік населеного пункту? Величезне, як для самого міста, так і для містян, та для культури краю і країни. Художник здобув освіту в Ужгородському коледжі мистецтв імені А. Ерделі, відділ художньої обробки металу. Має членство в творчому об’єднанні «Митець Верховини».
Живописець розповідає : «Багато подорожую, спілкуюся з досвідченими, відомими художниками, поєдную у своїй творчості характерні ознаки образотворчості декількох українських художніх шкіл. Віддаю перевагу пейзажам і натюрмортам. Роботи пишу переважно з натури, піддаючись могутньому впливу безпосередніх вражень і настроїв, котрі дарує Природа, з’являється натхнення…».
Це не класичний, але таки реалізм, який справляє органічне, цілісне враження. Автор невимушено і сміливо наносить пастозними мазками кольорові площини на полотно, знаходить цікаві композиційні та стилістичні рішення. В його роботах помітні впливи не тільки митців Карпатського краю… Таке поєднання надає картинам особливої принадності.
Розгляньмо ж уважно одну із пейзажних робіт автора. Колір неба там поступово змінюється, згори донизу, від блакитного до густо – синього. Вечоріло. Смереки і ялини поступово тонули у смерканні. Та не скрізь ніч встигла поглинути зелень схилу гори, поза якою видніються дві фігурки людей, ще далі – незвичного, світло – помаранчевого окрасу виструнчилася копиця. Не чутно ані звуку, ніч вступає у свої права… Одне дерево вирвалося увись, не лише понад лісом, а й домінує над усією місцевістю.
Одна з думок наших предків про хмари наступна, що вони, не що інше як дим, що підійнявся на певну висоту і там загус… (П. Чубинський).
Доктор психології Олексій Губко наголошував: «За зразками художньої діяльності тієї чи іншої епохи можна судити про ступінь розвитку всіх основних психічних процесів, властивостей і станів людей цієї доби. Як відомо, художня творчість є складним, синтетичним видом людської діяльності. У ній беруть участь всі психічні структури особистості – її сенсорні процеси (передусім, природно, сприймання й уявлення), мнемічні, мовні, розумові, фантазійні), чи не найбільше – емоційні…».
Художник вдало вихоплює із довкілля певну оазу, надзвичайно лірично, за допомоги різноманітних тонів і півтонів передає усю привабу, - чи то безлісного схилу гори, прикрашеного кількома деревцятами, одягненими у осіннє вбрання; чи то тихої затоки, де тремтить вода від подиху вітерця, зеленіють нависаючи над водоймою кущі, а небо – цвіте ніжністю світло – рожевих відтінків і блідою блакиттю.
Побачиш і гірський краєвид, не притаманний Закарпаттю, виникає враження, ніби уявнився творчо «опрацьований» вплив М. Реріха і М. Волошина (справжнє прізвище – Кирієнко).
Скористаймося ще раз цитатою від Г. Ф. Лавкрафта, який ненавидів сучасність і механізацію, але любив Давній Рим, морозиво і котів: «На вершині її (гори) завжди клубочився туман, адже тумани – це пам'ять богів…», - «Інші боги».
Майстерно виконані і натюрморти, на яких натрапиш і на – пишний букет, біля нього цитрина на таці, із стола сповзає обрус, а букет у вазі віддзеркалюються у лакованій поверхні…
Читаєш заворожуючі рядки вірша Ніни Кур’яти (уродженка Одещини) і бачиш окремі картини Олександра…
«Бабине літо. Ще вдосталь тепла,
Світла, смаку, аромату ще вдосталь,
Але його нетривкого крила
Не вистача, щоб затримати осінь».
«За будь – яких обставин не можна втрачати генетичну материнську матрицю. Це пуповина, камертон «рідного, батьківського» поля («ніхто не може бути позбавлений роду…» - В. К.). Нанизувати на неї можна і необхідно, але її слід оберігати як зіницю ока. Тому що вона і є «зіницею свідомості нашої матриці». Лише через неї «видно і чути «пуповину – Україну» як велетенське дерево.
Нейролінгвістичне перепрограмування – ломка коду доступу. Ви, як листочок на дереві, яке має глибоке коріння. Дерева є різні: берези, дуби, осики, одне на інше не щепиться, листочок із дуба не може перетворитися на листочок із берези. Щепляться виключно родинні поля. Через інше вікно, видно інший краєвид. Затирання цієї матриці аналогічне затиранню генотипу, чи щонайменше зміна його (втрата сього «Я»). Відключення від енергетичного харчування батьківського поля. Велика духовна хвороба України…», - слушні зауваги Віктора Кирунчика.
Творчі роботи живописців повинні додавати глядачам – бадьорість і міць духову, зцілення від занепаду, а коли розгубленість наступає, треба зробити крок вперед, в бік Добра, себто в правильному напрямку…
Яким є помешкання і люди цього житла, в якому немає жодної картини?...
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не класичний реалізм Олександра Шандора…*
(… проте натхненний, емоційний, цілісний).У творі Г. Ф. Лавкрафта «Сомнамбулічний пошук невідомого Кадату» є такі слова: «Матерія і світло народилися знову такими ж , якими вони колись виникли в просторі, а комети, сонця і світи зайнялись до нового життя, хоча нічого не вціліло, щоб нагадати про те, якими вони були в мить свого народження і в мить зникнення, у вічній зміні початку і кінця і повернення до безкінечного початку…».
Виноградів. Містечко, що розташоване на правому березі річки Тиси, біля підніжжя Чорної гори, яка у давнину була вулканічною. Поселення називалося Угоча і виникло на межі 9 – 10 –го століть, статус міста отримало в 1262 році. У цьому місті народився, мешкає і творить герой цього тексту - митець Олександр Шандор. Немає потреби ставити додаткові акценти на тому, яке значення має вік населеного пункту? Величезне, як для самого міста, так і для містян, та для культури краю і країни. Художник здобув освіту в Ужгородському коледжі мистецтв імені А. Ерделі, відділ художньої обробки металу. Має членство в творчому об’єднанні «Митець Верховини».
Живописець розповідає : «Багато подорожую, спілкуюся з досвідченими, відомими художниками, поєдную у своїй творчості характерні ознаки образотворчості декількох українських художніх шкіл. Віддаю перевагу пейзажам і натюрмортам. Роботи пишу переважно з натури, піддаючись могутньому впливу безпосередніх вражень і настроїв, котрі дарує Природа, з’являється натхнення…».
Це не класичний, але таки реалізм, який справляє органічне, цілісне враження. Автор невимушено і сміливо наносить пастозними мазками кольорові площини на полотно, знаходить цікаві композиційні та стилістичні рішення. В його роботах помітні впливи не тільки митців Карпатського краю… Таке поєднання надає картинам особливої принадності.
Розгляньмо ж уважно одну із пейзажних робіт автора. Колір неба там поступово змінюється, згори донизу, від блакитного до густо – синього. Вечоріло. Смереки і ялини поступово тонули у смерканні. Та не скрізь ніч встигла поглинути зелень схилу гори, поза якою видніються дві фігурки людей, ще далі – незвичного, світло – помаранчевого окрасу виструнчилася копиця. Не чутно ані звуку, ніч вступає у свої права… Одне дерево вирвалося увись, не лише понад лісом, а й домінує над усією місцевістю.
Одна з думок наших предків про хмари наступна, що вони, не що інше як дим, що підійнявся на певну висоту і там загус… (П. Чубинський).
Доктор психології Олексій Губко наголошував: «За зразками художньої діяльності тієї чи іншої епохи можна судити про ступінь розвитку всіх основних психічних процесів, властивостей і станів людей цієї доби. Як відомо, художня творчість є складним, синтетичним видом людської діяльності. У ній беруть участь всі психічні структури особистості – її сенсорні процеси (передусім, природно, сприймання й уявлення), мнемічні, мовні, розумові, фантазійні), чи не найбільше – емоційні…».
Художник вдало вихоплює із довкілля певну оазу, надзвичайно лірично, за допомоги різноманітних тонів і півтонів передає усю привабу, - чи то безлісного схилу гори, прикрашеного кількома деревцятами, одягненими у осіннє вбрання; чи то тихої затоки, де тремтить вода від подиху вітерця, зеленіють нависаючи над водоймою кущі, а небо – цвіте ніжністю світло – рожевих відтінків і блідою блакиттю.
Побачиш і гірський краєвид, не притаманний Закарпаттю, виникає враження, ніби уявнився творчо «опрацьований» вплив М. Реріха і М. Волошина (справжнє прізвище – Кирієнко).
Скористаймося ще раз цитатою від Г. Ф. Лавкрафта, який ненавидів сучасність і механізацію, але любив Давній Рим, морозиво і котів: «На вершині її (гори) завжди клубочився туман, адже тумани – це пам'ять богів…», - «Інші боги».
Майстерно виконані і натюрморти, на яких натрапиш і на – пишний букет, біля нього цитрина на таці, із стола сповзає обрус, а букет у вазі віддзеркалюються у лакованій поверхні…
Читаєш заворожуючі рядки вірша Ніни Кур’яти (уродженка Одещини) і бачиш окремі картини Олександра…
«Бабине літо. Ще вдосталь тепла,
Світла, смаку, аромату ще вдосталь,
Але його нетривкого крила
Не вистача, щоб затримати осінь».
«За будь – яких обставин не можна втрачати генетичну материнську матрицю. Це пуповина, камертон «рідного, батьківського» поля («ніхто не може бути позбавлений роду…» - В. К.). Нанизувати на неї можна і необхідно, але її слід оберігати як зіницю ока. Тому що вона і є «зіницею свідомості нашої матриці». Лише через неї «видно і чути «пуповину – Україну» як велетенське дерево.
Нейролінгвістичне перепрограмування – ломка коду доступу. Ви, як листочок на дереві, яке має глибоке коріння. Дерева є різні: берези, дуби, осики, одне на інше не щепиться, листочок із дуба не може перетворитися на листочок із берези. Щепляться виключно родинні поля. Через інше вікно, видно інший краєвид. Затирання цієї матриці аналогічне затиранню генотипу, чи щонайменше зміна його (втрата сього «Я»). Відключення від енергетичного харчування батьківського поля. Велика духовна хвороба України…», - слушні зауваги Віктора Кирунчика.
Творчі роботи живописців повинні додавати глядачам – бадьорість і міць духову, зцілення від занепаду, а коли розгубленість наступає, треба зробити крок вперед, в бік Добра, себто в правильному напрямку…
Яким є помешкання і люди цього житла, в якому немає жодної картини?...
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Інтернет – видання «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Знаковий живописець козацького родоводу.*"
• Перейти на сторінку •
"Заходить сонце, ледь помітно ще грає промінь полум’яний…, - мотив з вірша.*"
• Перейти на сторінку •
"Заходить сонце, ледь помітно ще грає промінь полум’яний…, - мотив з вірша.*"
Про публікацію
