Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вижити його, слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
Щоб вижити його, слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Джеймс Болдуін
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джеймс Болдуін
Джеймс Болдуін
Джеймс Артур Болдуін (James Baldwin) Народився 2 серпня 1924 Гарлемі, Нью-Йорк. Помер 30 листопада 1987, в Сен-Поль-де Ванс) - романіст, публіцист, драматург, активний борець за права людини.
Болдуін виріс в родині вітчима-священика і був найстаршим з дев'яти дітей. Свого рідного батька Болдуін ніколи не знав і частково страждав від цього, що відбилося в деяких його творах ( «Скажи мені, коли пішов поїзд», «Іди віщав з гори», «Кімната Джованні» та інших). До закінчення школи Болдуін йде по стопах свого вітчима і допомагає йому в церкві. Але чим старше стає майбутній письменник, тим виразніше він розуміє, що проповіді його вітчима розходяться з тим, що твориться на вулицях Гарлема, і, найголовніше, з поведінкою самого вітчима будинку. Після закінчення школи в Бронксі Болдуін переїжджає в Грінвіч-Віллідж, де і починається його літературна кар'єра.
Провівши дитинство і юність в Гарлемі і Грінвіч-Віллідж - в одних із найбільш неблагополучних районів Нью-Йорка, - Болдуін починає писати про свої погляди і розумінні того, що відбувається навколо. Його перші публіцистичні статті пройняті духом заперечення расизму, що панує навколо молодої людини.
Саме тому, отримавши премію за свій перший художній роман «Іди віщав з гори», в 1948 році Джеймс Болдуін залишає США і їде в Старий світ, в Париж.
Будучи негром і геєм в расистській і гомофобній Америці 40-х рр. XX ст., перебуваючи в подвійних лещатах, прибуваючи до Франції, Болдуін тут немов робить ковток свіжого повітря. Головні його твори написані саме на берегах Сени, і саме тут Болдуін проводить більшу частину свого життя. Він всього два рази повертався на батьківщину і був активним учасником руху Мартіна Лютера Кінга - єдиного руху, ідеологію якого він поділяв практично повністю. Але домом для письменника залишалася Європа, яку він, повернувшись вдруге зі Штатів, не покинув до кінця життя.
Переклала на українську мову 9.05.19 20.15
Джеймс Артур Болдуін (James Baldwin) Народився 2 серпня 1924 Гарлемі, Нью-Йорк. Помер 30 листопада 1987, в Сен-Поль-де Ванс) - романіст, публіцист, драматург, активний борець за права людини.
Болдуін виріс в родині вітчима-священика і був найстаршим з дев'яти дітей. Свого рідного батька Болдуін ніколи не знав і частково страждав від цього, що відбилося в деяких його творах ( «Скажи мені, коли пішов поїзд», «Іди віщав з гори», «Кімната Джованні» та інших). До закінчення школи Болдуін йде по стопах свого вітчима і допомагає йому в церкві. Але чим старше стає майбутній письменник, тим виразніше він розуміє, що проповіді його вітчима розходяться з тим, що твориться на вулицях Гарлема, і, найголовніше, з поведінкою самого вітчима будинку. Після закінчення школи в Бронксі Болдуін переїжджає в Грінвіч-Віллідж, де і починається його літературна кар'єра.
Провівши дитинство і юність в Гарлемі і Грінвіч-Віллідж - в одних із найбільш неблагополучних районів Нью-Йорка, - Болдуін починає писати про свої погляди і розумінні того, що відбувається навколо. Його перші публіцистичні статті пройняті духом заперечення расизму, що панує навколо молодої людини.
Саме тому, отримавши премію за свій перший художній роман «Іди віщав з гори», в 1948 році Джеймс Болдуін залишає США і їде в Старий світ, в Париж.
Будучи негром і геєм в расистській і гомофобній Америці 40-х рр. XX ст., перебуваючи в подвійних лещатах, прибуваючи до Франції, Болдуін тут немов робить ковток свіжого повітря. Головні його твори написані саме на берегах Сени, і саме тут Болдуін проводить більшу частину свого життя. Він всього два рази повертався на батьківщину і був активним учасником руху Мартіна Лютера Кінга - єдиного руху, ідеологію якого він поділяв практично повністю. Але домом для письменника залишалася Європа, яку він, повернувшись вдруге зі Штатів, не покинув до кінця життя.
Переклала на українську мову 9.05.19 20.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
