Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Джеймс Болдуін
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джеймс Болдуін
Джеймс Болдуін
Джеймс Артур Болдуін (James Baldwin) Народився 2 серпня 1924 Гарлемі, Нью-Йорк. Помер 30 листопада 1987, в Сен-Поль-де Ванс) - романіст, публіцист, драматург, активний борець за права людини.
Болдуін виріс в родині вітчима-священика і був найстаршим з дев'яти дітей. Свого рідного батька Болдуін ніколи не знав і частково страждав від цього, що відбилося в деяких його творах ( «Скажи мені, коли пішов поїзд», «Іди віщав з гори», «Кімната Джованні» та інших). До закінчення школи Болдуін йде по стопах свого вітчима і допомагає йому в церкві. Але чим старше стає майбутній письменник, тим виразніше він розуміє, що проповіді його вітчима розходяться з тим, що твориться на вулицях Гарлема, і, найголовніше, з поведінкою самого вітчима будинку. Після закінчення школи в Бронксі Болдуін переїжджає в Грінвіч-Віллідж, де і починається його літературна кар'єра.
Провівши дитинство і юність в Гарлемі і Грінвіч-Віллідж - в одних із найбільш неблагополучних районів Нью-Йорка, - Болдуін починає писати про свої погляди і розумінні того, що відбувається навколо. Його перші публіцистичні статті пройняті духом заперечення расизму, що панує навколо молодої людини.
Саме тому, отримавши премію за свій перший художній роман «Іди віщав з гори», в 1948 році Джеймс Болдуін залишає США і їде в Старий світ, в Париж.
Будучи негром і геєм в расистській і гомофобній Америці 40-х рр. XX ст., перебуваючи в подвійних лещатах, прибуваючи до Франції, Болдуін тут немов робить ковток свіжого повітря. Головні його твори написані саме на берегах Сени, і саме тут Болдуін проводить більшу частину свого життя. Він всього два рази повертався на батьківщину і був активним учасником руху Мартіна Лютера Кінга - єдиного руху, ідеологію якого він поділяв практично повністю. Але домом для письменника залишалася Європа, яку він, повернувшись вдруге зі Штатів, не покинув до кінця життя.
Переклала на українську мову 9.05.19 20.15
Джеймс Артур Болдуін (James Baldwin) Народився 2 серпня 1924 Гарлемі, Нью-Йорк. Помер 30 листопада 1987, в Сен-Поль-де Ванс) - романіст, публіцист, драматург, активний борець за права людини.
Болдуін виріс в родині вітчима-священика і був найстаршим з дев'яти дітей. Свого рідного батька Болдуін ніколи не знав і частково страждав від цього, що відбилося в деяких його творах ( «Скажи мені, коли пішов поїзд», «Іди віщав з гори», «Кімната Джованні» та інших). До закінчення школи Болдуін йде по стопах свого вітчима і допомагає йому в церкві. Але чим старше стає майбутній письменник, тим виразніше він розуміє, що проповіді його вітчима розходяться з тим, що твориться на вулицях Гарлема, і, найголовніше, з поведінкою самого вітчима будинку. Після закінчення школи в Бронксі Болдуін переїжджає в Грінвіч-Віллідж, де і починається його літературна кар'єра.
Провівши дитинство і юність в Гарлемі і Грінвіч-Віллідж - в одних із найбільш неблагополучних районів Нью-Йорка, - Болдуін починає писати про свої погляди і розумінні того, що відбувається навколо. Його перші публіцистичні статті пройняті духом заперечення расизму, що панує навколо молодої людини.
Саме тому, отримавши премію за свій перший художній роман «Іди віщав з гори», в 1948 році Джеймс Болдуін залишає США і їде в Старий світ, в Париж.
Будучи негром і геєм в расистській і гомофобній Америці 40-х рр. XX ст., перебуваючи в подвійних лещатах, прибуваючи до Франції, Болдуін тут немов робить ковток свіжого повітря. Головні його твори написані саме на берегах Сени, і саме тут Болдуін проводить більшу частину свого життя. Він всього два рази повертався на батьківщину і був активним учасником руху Мартіна Лютера Кінга - єдиного руху, ідеологію якого він поділяв практично повністю. Але домом для письменника залишалася Європа, яку він, повернувшись вдруге зі Штатів, не покинув до кінця життя.
Переклала на українську мову 9.05.19 20.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
