Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Джеймс Болдуін
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джеймс Болдуін
Джеймс Болдуін
Джеймс Артур Болдуін (James Baldwin) Народився 2 серпня 1924 Гарлемі, Нью-Йорк. Помер 30 листопада 1987, в Сен-Поль-де Ванс) - романіст, публіцист, драматург, активний борець за права людини.
Болдуін виріс в родині вітчима-священика і був найстаршим з дев'яти дітей. Свого рідного батька Болдуін ніколи не знав і частково страждав від цього, що відбилося в деяких його творах ( «Скажи мені, коли пішов поїзд», «Іди віщав з гори», «Кімната Джованні» та інших). До закінчення школи Болдуін йде по стопах свого вітчима і допомагає йому в церкві. Але чим старше стає майбутній письменник, тим виразніше він розуміє, що проповіді його вітчима розходяться з тим, що твориться на вулицях Гарлема, і, найголовніше, з поведінкою самого вітчима будинку. Після закінчення школи в Бронксі Болдуін переїжджає в Грінвіч-Віллідж, де і починається його літературна кар'єра.
Провівши дитинство і юність в Гарлемі і Грінвіч-Віллідж - в одних із найбільш неблагополучних районів Нью-Йорка, - Болдуін починає писати про свої погляди і розумінні того, що відбувається навколо. Його перші публіцистичні статті пройняті духом заперечення расизму, що панує навколо молодої людини.
Саме тому, отримавши премію за свій перший художній роман «Іди віщав з гори», в 1948 році Джеймс Болдуін залишає США і їде в Старий світ, в Париж.
Будучи негром і геєм в расистській і гомофобній Америці 40-х рр. XX ст., перебуваючи в подвійних лещатах, прибуваючи до Франції, Болдуін тут немов робить ковток свіжого повітря. Головні його твори написані саме на берегах Сени, і саме тут Болдуін проводить більшу частину свого життя. Він всього два рази повертався на батьківщину і був активним учасником руху Мартіна Лютера Кінга - єдиного руху, ідеологію якого він поділяв практично повністю. Але домом для письменника залишалася Європа, яку він, повернувшись вдруге зі Штатів, не покинув до кінця життя.
Переклала на українську мову 9.05.19 20.15
Джеймс Артур Болдуін (James Baldwin) Народився 2 серпня 1924 Гарлемі, Нью-Йорк. Помер 30 листопада 1987, в Сен-Поль-де Ванс) - романіст, публіцист, драматург, активний борець за права людини.
Болдуін виріс в родині вітчима-священика і був найстаршим з дев'яти дітей. Свого рідного батька Болдуін ніколи не знав і частково страждав від цього, що відбилося в деяких його творах ( «Скажи мені, коли пішов поїзд», «Іди віщав з гори», «Кімната Джованні» та інших). До закінчення школи Болдуін йде по стопах свого вітчима і допомагає йому в церкві. Але чим старше стає майбутній письменник, тим виразніше він розуміє, що проповіді його вітчима розходяться з тим, що твориться на вулицях Гарлема, і, найголовніше, з поведінкою самого вітчима будинку. Після закінчення школи в Бронксі Болдуін переїжджає в Грінвіч-Віллідж, де і починається його літературна кар'єра.
Провівши дитинство і юність в Гарлемі і Грінвіч-Віллідж - в одних із найбільш неблагополучних районів Нью-Йорка, - Болдуін починає писати про свої погляди і розумінні того, що відбувається навколо. Його перші публіцистичні статті пройняті духом заперечення расизму, що панує навколо молодої людини.
Саме тому, отримавши премію за свій перший художній роман «Іди віщав з гори», в 1948 році Джеймс Болдуін залишає США і їде в Старий світ, в Париж.
Будучи негром і геєм в расистській і гомофобній Америці 40-х рр. XX ст., перебуваючи в подвійних лещатах, прибуваючи до Франції, Болдуін тут немов робить ковток свіжого повітря. Головні його твори написані саме на берегах Сени, і саме тут Болдуін проводить більшу частину свого життя. Він всього два рази повертався на батьківщину і був активним учасником руху Мартіна Лютера Кінга - єдиного руху, ідеологію якого він поділяв практично повністю. Але домом для письменника залишалася Європа, яку він, повернувшись вдруге зі Штатів, не покинув до кінця життя.
Переклала на українську мову 9.05.19 20.15
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
